Постанова 4824 № 752/24445/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 752/24445/20 Головуючий у І інстанції - Мазур Ю.Ю. апеляційне провадження №22-ц/824/6153/2023 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Гуля В.В., суддів Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С. розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - Бережної Наталії Миколаївни на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05 січня 2023 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- встановив: У грудні 2020 року представник АТ КБ «Приватбанк» - Ляр Д.Ю. звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача на користь банку заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 18 липня 2011 року у розмірі 21 613,25 грн станом на 18 жовтня 2020 року, яка складається з: 16 456,55 грн - заборгованість за тілом кредиту; 5 156,70 грн - заборгованість за простроченими відсотками, а також судовий збір у розмірі 2 102 грн. В обґрунтування позову зазначав, що відповідач звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав анкету-заяву №б/н від 18 липня 2011 року, згідно якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Зауважував, що банк свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та у межах кредитного ліміту, однак, відповідач умови укладеного договору не виконує належним чином. Внаслідок порушення зобов`язань за кредитним договором у відповідача виникла заборгованість, яку останній добровільно сплачувати відмовляється, у зв`язку з чим позивач був змушений звернутися до суду з даним позовом для захисту своїх майнових прав. На підставі викладеного позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 05 січня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за договором про надання банківських послуг №б/н від 18 липня 2011 року у розмірі 16 456,55 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» судовий збір у розмірі 1 600,48 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з указаним рішенням, 03 лютого 2023 року представник позивача АТ КБ «Приватбанк» - Бережна Н.М. звернулася до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення заборгованості за відсотками скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення вимог у повному обсязі. В іншій частині рішення просить залишити без змін; стягнути з відповідача судові витрати. Вважає рішення суду в оскаржуваній частині незаконним, ухваленим з порушенням норм процесуального та матеріального права, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Зазначає, що відповідач не заперечував факт ознайомлення з умовами кредитування. На думку апелянта суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, оскільки 18 липня 2011 року відповідачем також було підписано довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна,Contract», якою передбачено базову відсоткову ставку за користування кредитом - 1,7% на місяць, розмір щомісячних платежів у розмірі 7% від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітнім. Заперечень щодо підпису указаної довідки відповідачем не надано. Уважає, що сторонами при укладенні кредитного договору були досягнути всі істотні умови договору. Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направив. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. За змістом частини першої статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05 січня 2023 року оскаржується банком в апеляційному порядку лише в частині незадоволених позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом, а тому в іншій частині апеляційним судом не перевіряється. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд уважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення відсотків суд першої інстанції виходив з того, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк», які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону. Судом першої інстанції встановлено, що 18 липня 2011 року ОСОБА_1 підписав заяву, якою підтвердив свою згоду на те, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становлять між ним та банком договір про надання банківських послуг. На підтвердження факту укладення кредитного договору банком надано копію анкети-заяви від 18 липня 2011 року, довідку про умови кредитування з використанням платіжної карти «Кредитка Універсальна, Contract», довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, довідку про видані кредитні картки, витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, а також копію паспорта відповідача. Також, на підтвердження заборгованості ОСОБА_1 за укладеним між сторонами кредитним договором банк долучив до матеріалів справи розрахунки заборгованості за договором №б/н від 18 липня 2011 року станом на 31 травня 2015 року, станом на 30 червня 2019 року та станом на 18 жовтня 2020 року, а також виписку по картковому рахунку відповідача станом на 19 жовтня 2020 року. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 18 жовтня 2020 року становить 21 613,25 грн, яка складається з: 16 456,55 грн - заборгованість за тілом кредиту; 5 156,70 грн - заборгованість за простроченими відсотками. Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України). Згідно частини першої статті 626 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних справа та обов`язків. Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно вимог статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Частинами першою та другою статті 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. За змістом статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. За правилами частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку та, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до частини першої статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зобов`язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема з договорів. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до статті 1056-1 ЦК розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. За змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Частиною першою статті 610 цього Кодексу визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Виходячи з вимог частини другої статті 1050 та частини другої статті 1054 ЦК України наслідками порушення боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право кредитора достроково вимагати від боржника повернення всієї суми кредиту. При порушенні зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Стороною позивача на підтвердження позовних вимог надано копію анкети-заяви від 18 липня 2011 року, довідку про умови кредитування з використанням платіжної карти «Кредитка Універсальна, Contract», довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, довідку про видані кредитні картки, витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, розрахунки заборгованості, виписку по картковому рахунку та копію паспорта відповідача. В анкеті-заяві №б/н від 18 липня 2011 року процентна ставка не зазначена та не визначено тип банківської картки, яку отримав відповідач. Окрім того, у даній заяві відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Підписана відповідачем анкета-заява містить лише докладну інформацію щодо особи позичальника, зокрема повну дату народження, дівоче прізвище матері, серію, номер паспорта і дату його видачі, адресу проживання, номери мобільного телефону. Разом з тим, у матеріалах справи міститься підписана ОСОБА_1 довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, Contract» сторонами погоджено базову відсоткову ставку на рівні 20,4% річних; розмір щомісячних платежів - 7% від заборгованості; строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, а також порядок нарахування пені та штрафів. Стороною відповідача не заперечувався підпис ОСОБА_1 ані в анкеті-заяві, ані у довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, Contract», у зв`язку з чим колегія вважає, що сторонами погоджено умови кредитування, зазначені в указаній довідці. Також позивачем долучено до матеріалів справи виписку за договором №б/н від 18 липня 2011 року, з якої вбачається користування ОСОБА_1 картками № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 , № НОМЕР_6 , № НОМЕР_7 , № НОМЕР_8 , № НОМЕР_9 . Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розміру є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Вказані у виписці номери кредитних карток відповідають інформації, зазначеній у довідці про видані ОСОБА_1 картки: № НОМЕР_1 (дата відкриття: 18 липня 2011 року, термін дії 04/15), № НОМЕР_2 (дата відкриття: 18 липня 2011 року, термін дії 04/15), № НОМЕР_3 (дата відкриття: 22 вересня 2011 року, термін дії 04/15), № НОМЕР_4 (дата відкриття: 28 березня 2015 року, термін дії 01/18), № НОМЕР_5 (дата відкриття: 11 грудня 2017 року, термін дії 11/21), № НОМЕР_6 (дата відкриття: 14 серпня 2019 року, термін дії 11/22), № НОМЕР_7 (дата відкриття: 26 квітня 2019 року, термін дії 02/23), № НОМЕР_8 (дата відкриття: 17 жовтня 2019 року, термін дії 07/23), № НОМЕР_9 (дата відкриття: 12 вересня 2019 року, термін дії 08/23). Разом з тим, з наданих стороною позивача розрахунків заборгованості убачається, що процентна ставка 20,4% відсотків на рік застосовувалась банком лише у період з 18 липня 2011 року по 29 серпня 2014 року, з 01 вересня 2014 року її було збільшено до 34,8%, а з 01 квітня 2015 року - до 42%, з 01 червня 2015 року зменшено до 32,4%, з 19 червня 2015 року знову збільшено до 42%. Згідно частини першої статті 651 ЦК України, зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом. У документах, які у своїй сукупності складають укладений між сторонами кредитний договір, всупереч частини першої статті 1056-1 ЦК України, не визначено тип процентної ставки (фіксована або змінювана). Згідно частини третьої статті 1056-1 ЦК України, фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Зокрема, договором має бути врегульовано періодичність збільшення процентної ставки, умови і порядок такого збільшення, порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу, максимальний розмір збільшення процентної ставки. Повідомлення про збільшення відбувається письмово, не пізніше ніж за 15 днів до дати збільшення. Як убачається, позивачем не було дотримано вказаних вимог закону при укладанні договору з відповідачем, а тому не можна вважати, що сторонами було узгоджено право банку в односторонньому порядку, на свій розсуд, змінювати процентну ставку. Сама по собі вказівка в Умовах та правилах надання банківських послуг на право банку змінювати тарифи, з огляду на вимоги закону, є недостатньою. Окрім цього, відповідно до правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року у справі №6-1374цс17, боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку. Однак, позивачем не надано суду доказів про вручення відповідачеві під розписку повідомлення про зміну розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку, тому така зміна є незаконною також і з цих підстав. Таким чином, АТ КБ «Приватбанк» безпідставно в односторонньому порядку змінювалась відсоткова ставка, оскільки матеріали справи не містять обумовлення сторонами кожної з них. Окрім того, як убачається з розрахунку заборгованості станом на 31 травня 2015 року за період з 18 липня 2011 року по 29 серпня 2014 року (тобто до зміни процентної ставки) у відповідача будь-яка заборгованість за простроченими відсотками відсутня, а отже і відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за простроченими відсотками. Також позивачем не надано до суду доказів ознайомлення ОСОБА_1 з Умовами та Правилами надання банківських послуг, правилами використання, а також основними умовами обслуговування і кредитування, що в сукупності із заявою, свідчило би про укладений у належній формі договір про надання банківських послуг. Окрім того, матеріали справи не містять підтверджень, що саме зазначений в позовній заяві Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил, а також не містять підтверджень того, що вказані документи на момент підписання відповідачем заяви взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 зауважувала на тому, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону №1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 дійшла висновку, що надані позивачем Правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. У даному випадку до вказаних правовідносин не застосовується частина перша статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-якій редакції, що розміщувалась на офіційному сайті АТ КБ «Приватбанк» у період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду з указаним позовом. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу «Умови та правила банківських послуг», наданий банком Витяг з Умов та правил не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із позичальником кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Згідно статей 76, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У відповідності до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Згідно частини другої статті 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Проте, стороною позивача не зазначено у позовній заяві та не доведено належними та допустимими доказами під час розгляду справи обставини та умови, що стосуються правомірності нарахування заборгованості за відсотками. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Виходячи з викладеного, колегія уважає, що суд першої інстанції, оцінюючи надані позивачем докази в їх сукупності, дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог у частині стягнення заборгованості за простроченими відсотками. Неврахування місцевим судом підписаної відповідачем довідки про умови кредитування з використанням платіжної карти «Кредитка Універсальна, Contract» на суть прийнятого рішення не вплинуло. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Виходячи з наведеного, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять достатнього обґрунтування, що могло би стати підставою для скасування рішення і ухвалення нового, а тому, дослідивши матеріали справи, надавши об`єктивну оцінку зібраним доказам по справі та нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції в оскарженій частині підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - залишенню без задоволення. Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника позивача акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - Бережної Наталії Миколаївни - залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05 січня 2023 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за простроченими відсотками - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий В.В. Гуль Судді Ю.О. Матвієнко Я.С. Мельник