Постанова 4801 № 137/765/18

Справа № 137/765/18 Провадження № 22-ц/801/1779/2020 Категорія: 27 Головуючий у суді 1-ї інстанції Гопкін П. В. Доповідач:Оніщук В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 вересня 2020 рокуСправа № 137/765/18м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Судді-доповідача: Оніщука В.В., суддів: Копаничук С.Г., Якименко М.М, учасники справи: позивач: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», відповідач: ОСОБА_1 , розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Літинського районного суду Вінницької області від 23 серпня 2018 року, постановлене у складі судді Гопкіна П.В., в залі суду, встановив: У травні 2018 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивовано тим, що 27 квітня 2010 року між банком і відповідачем по справі був укладений кредитний договір, згідно якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 3 300 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Зобов`язання за вказаним кредитним договором відповідач належним чином не виконує, що призвело до виникнення заборгованості, розмір якої станом на 05 квітня 2018 року становить 20 685,98 грн., яка складається з: 2 972,39 грн. - заборгованості за тілом кредиту; заборгованість по процентам за користуванням кредитом - 16 052,35 грн.; заборгованість за пенею та комісією - 200,00 грн.; штраф (фіксована частина) - 500,00 грн, штраф (процентна складова)- 961,24 грн., які позивач просив стягнути з відповідачки на його користь, а також просив стягнути судові витрати у розмірі 1 762, 00 гривень. Заочним рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 23 серпня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 27.04.2010 року, а саме: 2 972,39 грн. - заборгованості за тілом кредиту; заборгованість по відсоткам за користуванням кредитом - 16 052,35 грн.; заборгованість за пенею та комісією - 200,00 грн. Вирішено питання про судові витрати. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що відповідач не виконала взятих на себе зобов`язань, а тому з урахуванням вимог ч.ч. 1, 2 статті 536, 549 ЦК України дійшов висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання боржника виконати свій обов`язок з повернення коштів шляхом стягнення з позивача тіла кредиту, процентів за користування кредитом та пені. Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості по штрафам, місцевий суд виходив з того, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги вказала на те, що Умови та Правила надання банківських послуг та тарифів ПАТ КБ «ПриватБанк», не можна вважати складовою частиною укладеного кредитного договору, так як вона його не підписувала. Також, роздруківка із сайту банку не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дії позивача, який може вносити відповідні зміни в Умови та Правила надання банківських послу. Крім цього, у кредитному договорі б/н від 27 квітня 2010 року відсутній строк дії вказаного договору, а тому відповідач просила застосувати строки позовної давності, оскільки Банк звернувся до суду з пропуском трирічного строку позовної давності. Відзив на апеляційну скаргу від позивача впродовж встановленого апеляційним судом строку не надходив. 24 вересня 2020 року представником АТ КБ «ПриватБанк» до суду надіслано додаткові пояснення, у яких зазначає про безпідставність поданої апеляційної скарги та просить залишити суду першої інстанції без змін. Апеляційна скарга на підставі ст.369 ЦПК України розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вищевказаним вимогам закону. Так, судом першої інстанції встановлено, що 27 квітня 2010 року між ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, укладено кредитний договір №б/н, згідно умов якого ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в розмірі 3 300,00 грн. на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. До позовної заяви банк додав довідку про умови кредитування з використанням платіжної картки та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Відповідно до наданої позивачем довідки про умови кредитування з використанням платіжної картки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», останньою визначено: пільговий період кредитування, базова процентна ставка на місяць, розмір обов`язкового щомісячного платежу, розмір пені за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, розмір комісії за кредитне обслуговування карти. Розмір штрафу за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань становить 500 грн.+5% від суми заборгованості за кредитним лімітом, з урахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісій. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором на 05 квітня 2018 року становить 20 685,98 грн., яка складається з: 2 972,39 грн. - заборгованості за тілом кредиту; заборгованість по процентами за користуванням кредитом - 16 052,35 грн.; заборгованість за пенею та комісією - 200,00 грн.; штраф (фіксована частина) - 500.00 грн, штраф (процентна складова)- 961.24 грн. Підставою позову банком зазначено невиконання відповідачкою кредитних зобов`язань. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. За змістом статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами у самому договорі). З матеріалів справи слідує, що підписуючи 27 квітня 2010 року анкету-заяву, ОСОБА_1 , також підписала довідку про ознайомлення із умовами кредитування, тобто відповідач погодилась у письмовому вигляді з умовами кредитування, зокрема щодо нарахування відсотків, штрафів та пені, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що укладення між сторонами договору шляхом підписання ОСОБА_1 анкети-заяви, відповідає вимогам статей 633, 634 ЦК України, щодо порядку укладення договору приєднання. Заперечень щодо підписання вказаної вище довідки відповідач не висловила. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості, зокрема тіла кредиту. Разом з тим, у заяві про перегляд заочного рішення суду та апеляційній скарзі ОСОБА_1 заявила про застосування строків позовної давності та вказала, що була позбавлена можливості подати таку заяву до суду першої інстанції, оскільки судом проведено заочний розгляд справи без її участі. У заяві зазначає, що вона отримала банківську картку термін дії якої закінчувався 05/12, а тому вважає, що до позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» необхідно застосувати строки позовної давності. Дослідивши вказану заяву колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 з 28 квітня 2010 року використовувала банківську картку № НОМЕР_1 . 23 травня 2012 року банк перевипустив картку ОСОБА_1 термін дії якої закінчився 01/16 (а.с. 128). Доводи відповідача про те, що вона не користувалась банківською карткою після 23 травня 2012 року, є такими, що не можуть бути прийняті до увавги, оскільки з виписки по картковому рахунку вбачається, що ОСОБА_1 періодично використовувала кошти банку, а також здійснювала поповнення картки, останнє поповнення на суму 445 грн. було здійснено 02.08.2016 року (а.с. 118). При цьому слід звернути увагу на те, що ОСОБА_1 до банку або правоохоронних органів з приводу втрати картки чи шахрайських дій з кредитним рахунком, відкритим на її ім`я не зверталась. Також слід зазначити, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сторони у процесі користуються своїми правами на власний розсуд, обирають спосіб захисту порушених прав, надають суду докази на підтвердження своєї правової позиції та спростування заперечень іншої сторони, при цьому тягар доказування повністю покладається на сторони. Реалізація належних учаснику судового процесу процесуальних прав є його правом, яке він здійснює самостійно або через уповноваженого представника і ризик не вчинення процесуальних дій покладається на учасника судового процесу. Сторони у справі домовились про строк та термін закінчення кредитування, що відповідає останньому дню строку дії картки, зазначеному на її звороті. Враховуючи, що термін дії банківської карти закінчується 01/16, позивачем не пропущено строк позовної давності в частині вимог про стягнення тіла кредиту. З розрахунку заборгованості вбачається, що відсотки нараховані за період з 01.06.2012 року по 05.04.2018 року в розмірі 16052,35 грн, пеня - за період з 28.02.2018 року по 04.04.2018 року в розмірі 200 грн., а банк звернувся в суд із позовом 04.05.2018 року. Отже позовна давність застосовується лише до відсотків нарахованих банком за період з 01.06.2012 року по 04.05.2015 року. Крім цього, наданий АТ КБ «Приватбанк» розрахунок заборгованості за відсотками не відповідає встановленим обставинам справи та вимогам чинного законодавства. Так, позивачем незаконно було збільшено в односторонньому порядку відсоткову ставку за договором б/н від 27.04.2010 року, оскільки таке збільшення відбулося в односторонньому порядку відповідно до п. 1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг, який не відповідає ст.1056-1 ЦК України. Зокрема, відповідно до п. 1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг передбачено право банку змінювати тарифи, а також інші умови обслуговування рахунків. При цьому, за винятком випадків зміни розміру наданого кредиту (кредитного ліміту), банк зобов`язаний не менше ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема у виписці за картрахунком, згідно з п.1.1.3.1.9. Якщо протягом 7 днів банк не одержав повідомлення від клієнта про незгоду зі змінами, то вважається, що клієнт приймає нові умови. Інших положень, які надають право банку збільшувати процентну ставку за договором, регламентують умови та порядок такого збільшення, вказані Умови та правила надання банківських послуг, не містять. Колегія суддів не може погодитись з доводами АТ КБ «Приватбанк», що п. 1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг є двосторонньою домовленістю сторін кредитного договору про право банку в односторонньому порядку збільшувати процентну ставку на свій розсуд. Зокрема, відповідно до п. 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року N 168 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за N 541/13808, банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв`язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку). Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом. У документах, які у своїй сукупності складають укладений між сторонами кредитний договір, всупереч ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України, не визначено тип процентної ставки (фіксована або змінювана). Згідно з ч. 3 ст. 1056-1 ЦК України фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Колегія суддів зауважує, що порядок застосування змінюваної процентної ставки визначений ч. 4-6 ст. 1056-1 ЦК України. Зокрема, договором має бути врегульовано періодичність збільшення процентної ставки, умови і порядок такого збільшення, порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу, максимальний розмір збільшення процентної ставки. Повідомлення про збільшення відбувається письмово, не пізніше ніж за 15 днів до дати збільшення. Однак, позивачем не було дотримано вказаних вимог закону при укладанні договору з відповідачем, а тому не можна вважати, що сторонами було узгоджено право банку в односторонньому порядку, на свій розсуд, збільшувати процентну ставку. Сама по собі вказівка в Умовах та правилах надання банківських послуг на право банку змінювати тарифи, з огляду на вимоги закону, є недостатньою. Окрім цього, відповідно до правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду України від 11.10.2017 року у справі № 6-1374цс17, боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку. Однак, позивачем не надано суду доказів про вручення відповідачеві під розписку повідомлення про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку, а тому таке збільшення є незаконним також і з цих підстав. Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що з відповідача на користь банку підлягає стягненню заборгованість за процентами за період з 04.05.2015 року по 05.04.2018 року виходячи з діючої на час укладення кредитного договору ставки, тобто 36 % річних. Період з 04.05.2015 року по 05.04.2018 року складається з 2 років 336 днів. У довідці про умови кредитування сторони визначили, базовим періодом для розрахунку одного року 360 днів. Тобто загальний період заборгованості по відсоткам із урахуванням строку позовної давності становить 1056 (360+360 +336) днів. 36 % ? 360 днів = 0,1% за день. Отже, заборгованість за відсотками за період з 04.05.2015 року по 05.04.2018 року становить 3138,84 грн. (2972,39 *0,1%*1056). За вказаних обставин рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині стягнення відсотків за користування кредитом. Щодо висновку суду про відмову стягненні з відповідача штрафів, то в цій частині рішення суду сторонами не оскаржується, тоді як згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно в цій частині законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції не є предметом перевірки. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення відсотків за користування кредитом за період з 01.06.2012 року по 05.04.2018 року підлягає зміні. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. ОСОБА_1 сплатила судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2 643 грн., її апеляційну скаргу задоволено частково та ухвалено рішення про відмову в задоволенні позову на суму, що складає 62,29% від ціни позову, тому з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати в сумі 1646,32 грн. Керуючись ст.ст. 376, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Літинського районного суду Вінницької області від 23 серпня 2018 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом, змінити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за відсотками за користування кредитом у розмірі 3138,84 грн. В іншій частині заочне рішення Літинського районного суду Вінницької області від 23 серпня 2018 року залишити без змін. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1646,32 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач: В.В. Оніщук Судді: С.Г. Копаничук М.М. Якименко