Постанова Київський апеляційний суд № 759/8167/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 травня 2023 року м. Київ Справа №759/8167/20 Апеляційне провадження №22-ц/824/2384/2023 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В. суддів: Невідома Т.О., Поліщук Н.В. за участю секретаря Федорчук Я.С. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва ухваленого під головуванням судді Петренко Н.О. 04 листопада 2021 року в м. Києві, дата складення повного тексту рішення не зазначена, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання договору недійним, В С Т А Н О В И В У квітні 2020 року позивач звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила: - визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 25 травня 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Вельбоєнко А.П.; - скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 липня 2013 року, винесене приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, м. Київ - Коновал З.Ф. про право власності ОСОБА_1 на нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; - стягнути з відповідача судові витрати. В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 03 жовтня 2006 року вона набула у власність нежитлові будівлі, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та складається з літ. «А-А1» -пансіонат; літ. «Б» - склад; літ «В» - гуртожиток; літ. «Г» - навіс, загальною площею 2 476,7 кв.м на земельній ділянці площею 2 352,9 кв.м. 28 листопада 2006 року на підставі вказаного договору зареєстровано право власності на зазначене майно. 24 грудня 2019 року вказані будівлі були захоплені невідомими особами про що повідомив охоронець. Починаючи з 2013 року належна позивачу будівля вже переоформлена на відповідача. У цей же самий час позивач дізналась про існування договору купівлі-продажу від 25 травня 2012 року, відповідно до якого позивач начебто продала вказаний об'єкт нерухомості відповідачу. Даний договір начебто був посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Вельбоєнко А.П. Однак зазначеного договору позивач ніколи не підписувала. За таких обставин є очевидним факт недійсності оспорюваного договору, оскільки відсутність волевиявлення позивача, направленого на укладення спірного договору, суперечить загальним засадам цивільного права, додержання яких є необхідним для чинності правочину і на підставі ч. 1 ст. 215, ч. 3 ст. 203 ЦК України призводить до недійсності оскаржуваного договору купівлі-продажу /т.1 а.с.1-4/. Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 квітня 2020 року було визначено підсудність справи Святошинському районному суду м. Києва /т.1 а.с.25/. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 04 листопада 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання договору недійним - задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 25 травня 2012 року, серія та номер: 837, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківскього міського нотаріального округу Київської області Вельбоєнко А.П. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 11 липня 2013 року, індексний номер: 3859909, винесене приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Київ - Коновал Зулейхою Фаатівною про право власності ОСОБА_1 на нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Рішення суду мотивовано тим, що судом встановлена незаконність проведення державної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомості за відповідачем. Також вказано на те, що відповідачем не було надано доказів на спростування доводів позивача, позов було обґрунтовано належними та достатніми доказами щодо не підписання позивачем договору купівлі-продажу від 25 травня 2012 року та відсутності вільного волевиявлення на його вчинення позивача, як сторони правочину, і невідповідність такого правочину внутрішній волі позивача /т.1 а.с.136-138/. Не погодився з рішенням суду відповідач, його представником подано апеляційну скаргу, в якій зазначається про незаконність рішення суду першої інстанції, у зв`язку з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що відповідач був позбавлений можливості захисту своїх законних прав відповідно до чинного законодавства. Відповідач стверджує, що між ним та позивачем був укладений договір купівлі-продажу спірної нежитлової будівлі у встановленому законом порядку, після підписання договору щодо відчуження нежитлової будівлі відповідач володів та користувався нею, що про свідчить договір на здійснення послуг охорони від 28 травня 2012 року, договір підряду №47 від 06 червня 2012 року. Звертає увагу на те, що позивачем не було надано належних доказів відсутності її волевиявлення на укладення договору, зокрема, неналежності їй підпису наявного у тесті договору. При цьому відповідач не заперечує проти проведення у справі почеркознавчої експертизи та окремо заявляє клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи. Крім цього, відповідач просить витребувати у позивача оригінал біржового договору купівлі-продажу та витяг про реєстрацію права власності, оскільки позивачем при зверненні до суду з позовом були подані лише їх фотокопії. Також вказує на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду з такими вимогами, що є самостійною підставою для відмови у їх задоволенні. На підставі викладеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити /т.1 а.с.144-152/. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - ОСОБА_4 вказує, що в апеляційній скарзі відповідач наголошував на тому, що суд не витребував оригінал біржового договору купівлі-продажу та витяг про реєстрацію права власності, а ухвалив рішення на підставі копій цих документів, однак в ході розгляду справи відповідач не висловлював свої сумніви щодо правильності копій цих документів. Стосовно строку позовної давності наголошує, що перебіг строку починається з моменту коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. В судовому засіданні представник позивача - адвокат Мірошниченко І.В. заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін. Відповідач та/або його представник в судове засідання в черговий раз не з`явились. Про день та час розгляду справи повідомлялись неодноразово, шляхом направлення судового повідомлення на електронну адресу представника, що в силу ст. 128 ЦПК України, є належним повідомленням. Третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коновал З.Ф. в заяві від 14 листопада 2022 року, від 27 грудня 2022 року, від 16 лютого 2023 року, від 09 березня 2023 року, від 27 березня 2023 року просила розглянути справу у її відсутність /т.1 а.с.224,238 т.2 а.с.1,5,33/. Тому, керуючись ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів вважала за можливе розглядати справу за їх відсутності. Ухвалою апеляційного суду занесеною до протоколу судового засіданні від 23 лютого 2023 року було зобов`язано сторону відповідача надати суду для огляду оригінал договору, що становить предмет спору /т.1 а.с.248/. В судовому засіданні апеляційного суду 23 травня 2023 року були розглянуті клопотання відповідача, заявлені ним при зверненні з апеляційною скаргою, у задоволенні яких відмовлено. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Перевіряючи доводи апеляційної скарги апеляційним судом встановлені та підтверджуються матеріалами справи наступні обставини та відповідні їм правовідносини. На підставі договору купівлі-продажу від 31 жовтня 2006 року укладеного на Першій Євпаторійській товарній біржі ОСОБА_2 було придбано нежитлові будівлі, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 і складаються в цілому: з літ. «А-А1» - пансіонат; літ. «Б» - склад; літ «В» - гуртожиток; літ. «Г» - навіс, загальною площею 2 476,7 кв.м на земельній ділянці площею 2352,9 кв.м. /т.1 а.с.9-11/. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна на підставі договору купівлі-продажу від 25 травня 2012 року, ОСОБА_1 є власником вищевказаної нежитлової будівлі. Рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 3859909 від 11 липня 2013 року на нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 було прийнято приватним нотаріусом КМНО, м. Київ - Коновал З.Ф. /т.1 а.с.12-13/. Згідно з поясненнями приватного нотаріуса КМНО Коновал З.Ф., право власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 нею не реєструвалось, а рішення про державну реєстрацію індексний номер : 3859909 від 11 липня 2013 року винесено нею у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру за адресою : АДРЕСА_2 на ім'я дружини померлого ОСОБА_5 - ОСОБА_6 . Приватний нотаріус КМНО Коновал З.Ф. стверджує, що нею було виявлено дії державного реєстратора Голованівської селищної ради Кіровоградської області Топольник О.М., яка провела зміни в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вилучила та замінила об`єкти нерухомого майна, замінивши видане свідоцтво приватним нотаріусом КМНО Коновал З.Ф. про право на спадщину за законом та додала договір купівлі-продажу нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та видалила спадкоємця/власника квартири ОСОБА_6 , замінивши її новим власником ОСОБА_1 . На підтвердження цього приватним нотаріусом КМНО Коновал З.Ф. надано копії документів на підставі, яких була проведена реєстраційна дія на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 та скрінкопії операцій та дій по розділу № 102158701109 від 24 липня 2020 року, якими здійснено заміну об`єкту нерухомості, правочину та сторін правочину /а.с.55-69/. Також приватним нотаріусом КМНО Коновал З.Ф. надано копію договору купівлі-продажу, укладеного 25 травня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , за умовами якого ОСОБА_1 придбано у ОСОБА_2 нежитлову будівлю АДРЕСА_1 . У договорі вказано, що він був посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Вельбоєнко А.П. /а.с.72/. З приводу шахрайських дій ОСОБА_2 звернулась до правоохоронних органів /т.1 а.с.14,15/. До апеляційної скарги стороною відповідача долучено копію договору про здійснення послуг охорони від 28 травня 2012 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Охоронна фірма «ГРОМ», за умовами якого ОСОБА_1 , як замовник, доручає, а ТОВ «Охоронна фірма «ГРОМ», як виконавець, бере на себе зобов`язання забезпечити охорону приміщень, які знаходяться за адресою: АРК, м. Євпаторія, вул. Революції, 43 строком до 21 грудня 2013 року /т.1 а.с.158-160/. Також до апеляційної скарги долучено копію договору підряду від 06 червня 2012 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Будівельна компанія «АКРОПОЛЬ», за умовами якого ОСОБА_1 , як замовник, доручає, а ТОВ «Будівельна компанія «АКРОПОЛЬ», як підрядник, бере на себе зобов`язання виконати ремонтні роботи в приміщеннях, які знаходиться за адресою: АРК, м. Євпаторія, вул. Революції, 43 /т.1 а.с.161-163/. За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти. Згідно із ч. 1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті). Частиною 3 ст. 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. За ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно із ч.1 ст. 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Згідно із ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Згідно зі ст. ст. 317, 319 ЦК України власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею. Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Згідно з положеннями ч.3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16 зробила правовий висновок, що у тому випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли (п.7.7. постанови). У цій постанові також вказано на те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнано недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено (п.7.18 постанови). При цьому, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом (п.7.21 постанови). У п.7.26 постанови Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Аналогічний висновок міститься і у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі №227/3760/19-ц. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала і про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц. У Постанові від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 Велика Палата Верховного Суду погодилась з цим висновком Верховного Суду, оскільки задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. В порядку ч.ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. За змістом ч.ч. 1,3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. В силу ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Верховний Суд у Постанові від 14 липня 2021 року у справі № 161/2823/19 вказав на те, що реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Позов - це звернена через суд до відповідача матеріально-правова вимога про поновлення порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, який здійснюється в певній, визначеній законом процесуальній формі. Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава. Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача. Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога. Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах. Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги. У Постанові від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 Верховний Суд надаючи оцінку висновку експерта, погодився з судами попередніх інстанцій, що в порушення вимог пункту 3.5 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року №53/5 (далі - Інструкції), таке експертне дослідження було проведено по копії об'єкта дослідження - заяви ОСОБА_1 від 28 грудня 2015 року. При цьому, Верховний Суд вказав, що відповідно до пункту 1.1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (буквених та цифрових) і підпису. Для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів. Згідно пункту 3.5 Інструкції коли об'єкт дослідження не може бути представлений експертові, експертиза може проводитись за фотознімками та іншими копіями об'єкта (крім об`єктів почеркознавчих досліджень), його описами та іншими матеріалами, доданими до справи в установленому законодавством порядку, якщо це не суперечить методичним підходам до проведення відповідних експертиз. З наведених обставин справи вбачається, що позовні вимоги мотивовано тим, що позивач договору купівлі-продажу, укладеного 25 травня 2012 року між нею та ОСОБА_1 , за умовами якого до ОСОБА_1 перейшло право власності на нежитлову будівлю АДРЕСА_1 , АРК не укладала і не підписувала, підпис від її імені вчинено не нею. Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. У зв`язку з цим першочерговим до вирішення підлягає питання вчинення позивачем підпису у договорі купівлі-продажу від 25 травня 2012 року. Разом з тим, на підтвердження цієї обставини стороною позивача не було надано жодних доказів і не було заявлено клопотання про призначення почеркознавчої експертизи. На стадії апеляційного перегляду справи, при зверненні з апеляційною скаргою стороною відповідача було заявлено клопотання призначення почеркознавчої експертизи, в якому ставились питання щодо належності підпису позивачу. В судовому засіданні апеляційного суду було встановлено, що позивач перебуває на території Автономної Республіки Крим і не може з`явитись до суду у м. Києві, а отже і надати суду у судовому засіданні вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки підпису. Також в матеріалах справи наявна лише копія оспорюваного договору купівлі-продажу, укладеного між сторонами 25 травня 2012 року, яка до того ж здійснена шляхом роздрукування з електронного ресурсу нотаріуса. Ухвалою апеляційного суду занесеною до протоколу судового засіданні від 23 лютого 2023 року, в якому приймав участь представник відповідача, було зобов`язано сторону відповідача надати суду для огляду оригінал оспорюваного договору /т.1 а.с.248/. Однак вказана вимога суду виконана не була. Враховуючи встановлену на законодавчому рівні недопустимість проведення експертного дослідження по копії документу, що становить предмет спору, а також відсутність можливості відібрання у позивача зразків її підпису, суд позбавлений можливості призначити у справі судову почеркознавчу експертизу, оскільки не може забезпечити експертів необхідними для дослідження матеріалами. У зв`язку з цим, ухвалою апеляційного суду занесеною до протоколу судового засіданні від 23 травня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи. Разом з тим, враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, у тому випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли. При цьому такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. А правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнано недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Враховуючи наведене колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним. Крім того, слід звернути увагу, що в основу рішення про визнання недійсним договору судом покладені виявлені обставини порушення порядку реєстрації договору. Однак, по-перше, позивач у позові не заявляла ці обставини, як підстави позову, а суд обмежений принципом диспозитивності і не може самостійно визначати підстави позову. А по-друге, порушення порядку реєстрації права власності не тягне за собою недійсність договору, реєстрація є лише похідною дією, яка вчиняється на підставі договору. Виходячи з положень ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення можливо лише у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав. Отже за відсутності підстав для визнання недійсним договору, що є предметом спору, відсутні і підстави для скасування рішення державного реєстратора в межах даної справи. Також апеляційний суд вважає за доцільне звернути увагу на те, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі має на меті повернення їй нежитлових приміщень, вважаючи, що вони знаходяться у володінні відповідача без установлених законом підстав. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння особою таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності. Тому у позові слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту. При цьому, відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявляти віндикаційний позов. Враховуючи, що наслідки пропуску строку позовної давності застосовуються до доведених і обґрунтованих позовних вимог, що в даній справі не вбачається, апеляційним судом не досліджуються питання застосування цього строку, про які вказувала сторона відповідача на стадії розгляду справи судом першої інстанції та в доводах апеляційної скарги. Отже, доводи апеляційної скарги відповідача в переважній більшості знайшли своє підтвердження, а тому апеляційна скарга підлягає до задоволення. Наведене вище не було враховано судом першої інстанції, чим допущено не повне з`ясування обставини справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права та неправильного вирішення справи по суті. Тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог. В порядку ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки вимоги апеляційної скарги підлягають до задоволення, то з позивача на користь відповідача підлягають стягненню понесені ним судові витрати на стадії апеляційного перегляду справи, а саме судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2520,00 грн /т.1 а.с.153/. Про інші витрати сторонами у справі заявлено не було. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 04 листопада 2021 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання договору недійним - залишити без задоволення. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2520,00 грн. Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ). Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_2 ). Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач: В.В. Соколова Судді: Т.О. Невідома Н.В. Поліщук Повний текст постанови складений 15 червня 2023 року