Ухвала КАС ВС № 260/188/21

УХВАЛА 14 червня 2023 року м. Київ справа № 260/188/21 адміністративне провадження № К/990/19941/23 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу Закарпатської обласної прокуратури на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2023 року у справі №260/188/21 за позовом ОСОБА_1 до Закарпатської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, в с т а н о в и в : Позивач звернувся до суду з позовом в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Закарпатської обласної прокуратури, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу вихідної допомоги у зв`язку із звільненням у розмірі середньомісячної заробітної плати в сумі 57777, 22 грн; - зобов`язати Закарпатську обласну прокуратуру провести виплату позивачу вихідної допомоги у зв`язку із звільненням у розмірі середньомісячної заробітної плати в розмірі 57777, 22 грн, перевівши грошові кошти на банківський картковий рахунок позивача, відкритий в АТ «Альфа Банк», з відрахуванням податків й інших обов`язкових платежів; - стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 30 грудня 2020 року по день постановлення судового рішення, перевівши грошові кошти на банківський картковий рахунок відкритий в АТ «Альфа Банк», з відрахуванням податків й інших обов`язкових платежів. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Закарпатської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати вихідної допомоги при звільненні ОСОБА_1 . Стягнуто з Закарпатської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку у сумі 20832, 00 грн. Стягнуто з Закарпатської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати належної йому вихідної допомоги при звільненні за період з 29 грудня 2020 року по 07 грудня 2022 року у сумі 20889, 68 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2023 року, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2022 року скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Закарпатської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати вихідної допомоги при звільненні ОСОБА_1 . Стягнуто із Закарпатської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку у сумі 20347, 53 грн. Стягнуто із Закарпатської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати належної йому вихідної допомоги при звільненні за період з 29 грудня 2020 року по 07 грудня 2022 року у сумі 125881,45 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. У поданій касаційній скарзі представник відповідача з посиланням на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення. Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд зазначає таке. 08 лютого 2020 набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, що передбачають нові підстави для касаційного оскарження. За правилами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга. Представник відповідача, у поданій касаційній скарзі посилається на пункти 1, 2 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підстави відкриття касаційного провадження у цій справі. Зокрема, зазначає про порушення судами норм процесуального права, а саме: статті 2 КАС України, статті 242 КАС України та застосування вказаних норм без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26 листопада 2020 року у справі №200/13482/19-а та від 05 серпня 2020 року у справі №686/20491/18. Також представник відповідача вказує, що судами неправильно застосовано пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України та статтю 44 КЗпП України. Щодо вказаних посилань, Верховний Суд зазначає таке. Верховним Судом сформовано сталу практику щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, зокрема щодо права на виплату вихідної допомоги відповідно до статті 44 КЗпП України у разі звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), викладену, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі №380/1662/20, від 21 січня 2021 року у справі №260/1890/19, від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, від 11 лютого 2021 року у справі №420/4115/20, від 18 лютого 2021 року у справі №640/23379/19, від 17 березня 2021 року у справі №420/4581/20, від 26 лютого 2021 року у справі №1.380.2019.006923. Доводи скаржника, що суди попередніх інстанцій не врахували правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі №820/1119/16 щодо застосування статей 40, 44 Кодексу законів про працю України, Суд не приймає до уваги, з огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17, згідно з яким суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду. Враховуючи, що постанови Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, від 27 січня 2021 року у справі №380/1662/20, від 18 лютого 2021 року у справі №640/23379/19, від 25 лютого 2021 року у справі №640/8451/20, від 17 березня 2021 року у справі №420/4581/20, від 30 березня 2021 року у справі №640/25354/19, від 31 березня 2021 року у справі №320/2449/20, від 15 квітня 2021 року у справі №440/3166/20, від 09 липня 2021 року у справі №160/4745/20, від 22 липня 2021 року у справі №300/2000/20 та від 11 серпня 2021 року у справі №640/9375/20, від 01 жовтня 2021 року у справі №260/1890/19 та від 28 лютого 2023 року у справі №140/730/20 у спорах аналогічних цій справі, прийняті пізніше постанови Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі №820/1119/16, суди попередніх інстанцій врахували саме таку останню правову позицію Верховного Суду у подібних правовідносинах. Щодо посилання скаржника на порушення судами норм процесуального права, а саме: статті 2 КАС України, статті 242 КАС України та застосування вказаних норм без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26 листопада 2020 року у справі №200/13482/19-а та від 05 серпня 2020 року у справі №686/20491/18, Суд зазначає таке. Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є взаємозв`язок усіх чотирьох умов між собою. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Таким чином, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб`єктний склад, об`єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм. Так, у справі № 200/13482/19-а предметом спору є наказ про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Тоді як спірним у цій справі є питання щодо права позивача на вихідну допомогу при звільнення. Варто зауважити, що справа №686/20491/18 розглянута Верховним Судом за правилами цивільного судочинства, в той час як скаржник посилається на порушення норм процесуального права, визначених Кодексом адміністративного судочинства України. Таким чином, наведені відмінності порівнюваних справ свідчить про те, що правовідносини у них не є подібними. З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Також, посилаючись на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, автор касаційної скарги вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, від 27 січня 2021 року у справі №380/1662/20, від 18 лютого 2021 року у справі №640/23379/19, від 25 лютого 2021 року у справі №640/8451/20, від 17 березня 2021 року у справі №420/4581/20, від 30 березня 2021 року у справі №640/25354/19, від 31 березня 2021 року у справі №320/2449/20, від 15 квітня 2021 року у справі №440/3166/20, від 09 липня 2021 року у справі №160/4745/20, від 22 липня 2021 року у справі №300/2000/20 та від 11 серпня 2021 року у справі №640/9375/20. Приписи пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України передбачають можливість оскарження судових рішень в касаційному порядку у разі, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Верховний Суд роз`яснює скаржнику, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18). Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), зміни суспільного контексту. Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі. Аналіз указаних норм дозволяє дійти висновку про те, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права; 2) постанови Верховного Суду, на яку послався суд апеляційної інстанції, і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування цієї ж норми (видозміна, уточнення, відмова від такого висновку); 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду, від якого необхідно відступити, i у якій подається касаційна скарга). Отже, касатор не навів належних обґрунтувань можливості відступлення від висновків Верховного Суду, що були застосовані судом апеляційної інстанції у цій справі, а фактично висловив незгоду із застосованою позицією та просить скасувати оскаржувані рішення, однак це не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України. Крім того, Верховний Суд в ухвалі від 11 травня 2023 року надав оцінку підставам касаційного оскарження, передбаченим пунктами 1,2 частини четвертої статті 328 КАС України. Звертаючись з цією касаційною скаргою, представник відповідача наводить аналогічні підстави, вказує ті самі постанови Верховного Суду, яким вже була надана оцінка в ухвалі про повернення касаційної скарги. Інша мотивувальна частина касаційної скарги містить нормативно-правове регулювання обґрунтування, посилання на різні справи Верховного Суду, що стосуються реформування органів прокуратури, проте Суд не наділений повноваженнями на власний розсуд з контексту скарги вибирати ті норми права, із застосуванням яких не погоджується скаржник. Суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України). Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом. З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів". Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95). Згідно із пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи. Керуючись ст. ст. 169, 328,330,332 КАС України, у х в а л и в : Касаційну скаргу Закарпатської обласної прокуратури на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2023 року у справі №260/188/21 повернути скаржнику. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною та не може бути оскаржена. СуддяМ.В. Білак