Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/188/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 жовтня 2021 рокуЛьвівСправа № 260/188/21 пров. № А/857/15240/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Глушка І.В., суддів: Запотічного І.І., Матковської З.М., розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 липня 2021 року, ухвалене суддею Плехановою З.Б. у м.Ужгороді Закарпатської області о 09:46, повний текст якого складений 16 липня 2021 року, у справі № 260/188/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Закарпатської обласної прокуратури про визнання дій протиправними, зобов`язання до вчинення дій,- ВСТАНОВИВ: 19 січня 2021 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача - Закарпатської обласної прокуратури, у якому просив: -визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та не виплати вихідної допомоги у зв`язку із звільненням у розмірі середньомісячної заробітної плати в сумі 57 777,22 грн; -зобов`язати виплатити вихідну допомогу у зв`язку із звільненням у розмірі середньомісячної заробітної плати в розмірі 57 777,22 грн шляхом зарахування грошових коштів на банківський картковий рахунок, відкритий в АТ «Альфа Банк» (Рахунок для поповнення (ІВАМ) НОМЕР_1 ), з відрахуванням податків й інших обов`язкових платежів; -стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.12.2020 по день постановлення судового рішення. В обгрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем на момент звільнення 29.12.2020, реалізованого наказом керівника Закарпатської обласної прокуратури від 24.12.2020 №411-к на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ, не здійснено повний розрахунок (виплату всіх належних сум) при звільненні, а саме не виплачено вихідну допомогу при звільненні. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 липня 2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Рішення мотивоване тим, що на день розгляду даної справи наказ №411-к від 24.12.2020 про звільнення ОСОБА_1 , який, як вважає позивач, є підставою для виплати грошової допомоги, скасований іншим рішенням відповідача, яке є чинним, а отже підстави для виплати позивачу грошової допомоги у зв`язку із звільненням відсутні. Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, наведених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує на те, що відповідачем з метою ухилення від законної виплати вихідної допомоги умисно, незаконно, безпідставно, зловживаючи своїми процесуальними правами, прийнято та надано на розгляд суду з метою введення суду в оману протиправний наказ про скасування наказів, в тому числі наказу про звільнення від 24.12.2020 у зв`язку з реорганізацією органів прокуратури. Суд першої інстанції при розгляді спірних правовідносин, маючи всі докази звільнення позивача 29.12.2020 (трудові книжку, розрахункові відомості, лист-відповідь на запит про середньомісячну зарплату за останні два місяці та інші докази), на думку скаржника, порушуючи норми та вимоги адміністративного судочинства, прийняв за основу наказ відповідача про скасування наказу від 24.12.2020 №411-к на підставі рішення суду у справі №260/636/19, яке не стосується предмету даного спору. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав. Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 працював в органах прокуратури України з 16 липня 2001 року на різних посадах. З 15 грудня 2015 року по 29 грудня 2020 року працював на посаді прокурора Берегівської місцевої прокуратури Закарпатської обласної прокуратури. 17 квітня 2019 року прокурор Закарпатської області видав Наказ №262-к, яким притягнув до відповідальності ОСОБА_1 та застосував до нього дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення. 25 вересня 2019 року рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду у справі № 260/636/19, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року, Наказ № 262-к від 17.04.19 було визнано протиправним та скасовано. 04 листопада 2019 року наказом прокурора Закарпатської області №847-к на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду у справі №260/636/19 ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора Берегівської місцевої прокуратури з 18 квітня 2019 року. Наказом керівника Закарпатської обласної прокуратури № 411-к від 24.12.2020 на підставі рішення четвертої кадрової комісії від 24.11.2020 №114 ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Берегівської місцевої прокуратури Закарпатської області та органів Закарпатської обласної прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 29.12.2020. Відповідно до резолютивної частини наказу Прокуратури Закарпатської області від 24.12.2020 року № 411-к відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області доручено провести остаточний розрахунок та здійснити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні. На звернення ОСОБА_1 із запитом від 29.12.2020 з питання про причини невиплати одноразової допомоги при звільненні у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, відповідно до ч. 1 ст. 40, ст. 44 КЗпП України, Закарпатська обласна прокуратура листом від 30.12.2020 за № 21-86 вих-20 м вказала на відсутність в наказі підстав та порядку надання вихідної допомоги при звільненні, зокрема посилань на ст.44 КЗпП України. Позивач, вважаючи такі дії відповідача протиправними, звернувся до суду за захистом свого порушеного права на отримання одноразової допомоги при звільненні. Разом з тим, позивач, вважаючи дії відповідача щодо невиплати протягом тривалого часу у повному обсязі розрахункових коштів протиправними, також звернувся до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 грудня 2020 року по день постановлення судового рішення. Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке. Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України. Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо. Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді. Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Статтею 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті). Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку дії суб`єкта владних повноважень щодо відповідності критеріям правомірності, визначених ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.90 КАС України). Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги. Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин. Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред`явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції. На день звільнення 29.12.2020 відповідно до наказу №411-к від 24.12.2020 відповідачем не виплачено позивачу вихідну допомогу, передбачену статтею 44 КЗпП України. Разом з тим, судом встановлено, що 28 січня 2021 року Верховний Суд у справі №260/636/19 рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року та Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2021 року про поновлення ОСОБА_1 скасовано; ухвалено нове рішення у справі, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до прокуратури Закарпатської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено. Отже судові рішення про визнання протиправним та скасування наказу № 262-к від 17 квітня 2019 року, яким реалізовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення, скасовано судом касаційної інстанції. З огляду на ведене 22 лютого 2021 року керівник Закарпатської обласної прокуратури видав Наказ № 19-к на підставі рішення ВС від 28.01.2021 у справі № 260/636/19, яким: -скасував Наказ № 847к від 04.11.2019 "Про поновлення на роботі за рішенням суду"; -скасував Наказ № 411к від 24.12.2020 року "Про звільнення ОСОБА_1 ". Тобто на час розгляду спірних правовідносин чинним є наказ Прокуратури Закарпатської області від 17 квітня 2019 року №262-к, який містить відмінні від наказу від 24 грудня 2020 року №411-к підстави звільнення п.3 ч.1 ст. 49 Закону України «Про прокуратуру», що не передбачають виплату одноразової допомоги при звільненні. Водночас покликання скаржника на те, що рішення четвертої кадрової комісії від 24 листопада 2020 року, на підставі якого відбулося звільнення наказом від 24 листопада 2020 року, є чинним, законним, відповідає вимогам Закону України «Про прокуратуру», суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки законодавство пов`язує виникнення права на виплату одноразової допомоги, передбаченого в разі звільнення з посади за окремих умов, в даному випадку - у зв`язку з реорганізацією органу прокуратури, в якому прокурор обіймав посаду, реалізованого саме наказом про звільнення, а не рішенням кадрової атестаційної комісії. Суд апеляційної інстанції поділяє висновки суду першої інстанції, що за наведеної зміни обставин справи, така допомога не підлягає виплаті позивачу. Враховуючи, що вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є похідними від зобов`язання відповідача провести виплату вихідної допомоги у зв`язку з звільненням (п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру»), підстави для задоволення якої відсутні, вказані вимоги задоволенню також не підлягають. Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в строки, встановленні статтею 309 КАС України. Керуючись статтями 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 липня 2021 року у справі № 260/188/21 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. В. Глушко судді І. І. Запотічний З. М. Матковська