Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 9901/356/21

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 9901/356/21 Головуючий у 1-й інстанції: Гурін Д.М. Суддя-доповідач: Гонтарук В. М. 14 червня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гонтарука В. М. суддів: Матохнюка Д.Б. Білої Л.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Коростишівської районної державної адміністрації Житомирської області про зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, В С Т А Н О В И В : позивач звернувся до суду з позовом до Коростишівської районної державної адміністрації Житомирської області про зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2023 року адміністративний позов задоволено частково. Не погодившись з судовим рішенням в частині відмовлених позовних вимог, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції в цій частин скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. Відповідач своїм правом, передбаченим ст.ст. 300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2023 року розгляд справи було призначено на 30 травня 2023 року. В ході розгляду справи 30 травня 2023 року, суд дійшов висновку, що з метою повного та всебічного розгляду справи, необхідно витребувати у Коростишівської районної державної адміністрації Житомирської області довідку про розмір середньомісячної та середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 , у зв`язку з чим було винесено відповідну ухвалу та відкладено розгляд справи на 13 червня 2023 року. Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи. За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у випадку неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, під час судового розгляду повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що розпорядженням Президента України ОСОБА_2 від 29 квітня 2016 року №138/2016 ОСОБА_1 призначено на посаду голови Коростишівської РДА. Коростишівська райрада на сімнадцятій сесії VII скликання 22 червня 2017 року прийняла рішення №317 «Про недовіру голові Коростишівської районної державної адміністрації ОСОБА_1 ». Згідно з протоколом № 2 цього засідання вказане рішення Коростишівська райрада прийняла більшістю голосів депутатів («за» проголосувало 19 із 30 депутатів). Листом від 23 червня 2017 року № 30/236-К голова Житомирської обласної державної адміністрації вніс Кабінету Міністрів України пропозицію щодо порушення клопотання перед Президентом України про звільнення ОСОБА_1 з посади голови Коростишівської РДА відповідно до пункту 3 частини другої статті 9 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" у зв`язку з висловленням йому недовіри простою більшістю голосів від складу Коростишівської райради. У липні 2017 року позивач оскаржив рішення Коростишівської райради від 22 червня 2017 року №317 у судовому порядку. Користишівський районний суд Житомирської області рішенням від 2 серпня 2018 року у справі №806/2091/17 відмовив у задоволенні позову. Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 12 грудня 2018 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 19 березня 2020 року, скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове рішення, яким позов задовольнив: визнав протиправним і скасував згадане вище рішення Коростишівської райради. 11 липня 2017 року Кабінет Міністрів України відповідно до частини дев`ятої статті 118 Конституції України та пункту 3 частини другої статті 9 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" вніс Президенту України пропозицію щодо звільнення позивача. 08 серпня 2017 року Президент України ОСОБА_2 видав розпорядження №157/2017-рп, яким відповідно до частини дев`ятої статті 118 Конституції України звільнив ОСОБА_1 з посади голови Коростишівської РДА. У вересні 2017 року ОСОБА_1 оскаржив Розпорядження від 8 серпня 2017 року № 157/2017-рп до суду (справа № 800/374/17). Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 13 травня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив. Це рішення суду скасовано постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено: визнано протиправним і скасовано розпорядження Президента України від 8 серпня 2017 року №157/2017-рп. У цій справі позовні вимоги про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не були предметом розгляду. У січні 2019 року ОСОБА_1 звертався в межах розгляду справи №800/374/17 з уточненим позовом, у якому, зокрема, доповнив його вимогою про поновлення його на посаді. Однак ухвалою від 18 лютого 2019 року Верховний Суд повернув уточнений позов ОСОБА_1 , роз`яснивши, що вимоги до Коростишівської РДА про поновлення на посаді, виключення запису з трудової книжки та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підсудні відповідному окружному суду. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову у справі №240/645/21 (П/9901/103/21), Верховний Суд дійшов висновку про те, що у зв`язку зі складанням присяги і вступом на пост новообраного Президента України ОСОБА_3 повноваження ОСОБА_2 як глави держави припинились 20 травня 2019 року, тому і строк повноважень ОСОБА_1 в силу закону закінчився цієї дати, а новообраний Президент України набув право призначити на посаду голови Коростишівської РДА на власний розсуд іншу особу для реалізації своєї політики на місцях на час виконання повноважень Президента України. Отже, за висновками Верховного Суду, ОСОБА_1 , який обіймав посаду голови місцевої РДА, мав особливий статус державного службовця, що призначається на посаду на час повноважень Президента України, не може бути поновлений на цій посаді навіть у разі визнання звільнення незаконним після закінчення повноважень глави держави та обрання нового Президента України. Верховний Суд також зазначив, що визнання у судовому порядку незаконності звільнення дає право позивачу на судовий захист шляхом звернення до суду з позовом про виключення запису про звільнення із трудової книжки, внесення змін щодо формулювання підстав та дати звільнення. Проте вказані питання не є предметом розгляду в межах цієї справи. Колегія суддів зазначає, що в даному випадку судом першої інстанції у даній адміністративній справі надавалась оцінка наявності підстав для зобов`язання Коростишівську районну державну адміністрацію Житомирської області змінити дату звільнення ОСОБА_1 та формулювання причин його звільнення, а також щодо стягнення з Коростишівської районної державної адміністрації Житомирської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11.08.2017 по дату ухвалення рішення у цій справі та здійснення з нарахованої суми відповідних відрахувань податків та зборів. Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що з метою справедливого способу захисту порушеного права позивача необхідно змінити дату звільнення на 20 травня 2019 року, яку визначив Верховний Суд, та змінити формулювання причин звільнення - у зв`язку із закінченням строку повноважень на підставі пункту 5 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України у поєднанні із частиною 2 статті 8 Закону України "Про місцеві державні адміністрації". Водночас, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки у задоволенні позовних вимог про поновлення на посаді ОСОБА_1 було відмовлено, тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у справі №9901/356/21 на підставі частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України. Колегія суддів не погоджується із вказаними висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки в даному випадку відповідач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, тому колегія суддів надає оцінку апеляційній скарзі представника позивача в частині відмовлених позовних вимог. Вимушеним прогулом є час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати (постанова Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року по справі № 6-2123цс15). Відповідно до статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Відповідно до положень статті 240-1 КЗпП України у разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» передбачено, що у випадку, коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, суд визнає звільнення неправильним і зобов`язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника) виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України. Одночасно суд визначає працівника звільненим за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації. При цьому зміст частини першої статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку, що оплата вимушеного прогулу має місце у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу. У свою чергу, системний аналіз і тлумачення приписів статті 235 КЗпП України дозволяє окреслити випадки, в яких може мати місце вимушений прогул, а саме у разі: незаконного звільнення працівника; незаконного переведення працівника на іншу роботу; затримки видачі трудової книжки з вини власника чи уповноваженого ним органу; затримки виконання рішення про поновлення на роботі; необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу; несвоєчасного укладення трудового договору; унаслідок неправильного формулювання причин звільнення у трудовій книжці, що перешкоджало подальшому працевлаштуванню працівника. При цьому, вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця. Отже, вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції. Відтак, оплата вимушеного прогулу в установлених указаними статтями КЗпП України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. Підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем своїх трудових обов`язків, унаслідок чого заподіюється майнова шкода працівникові. Аналогічні висновки викладені Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 28 грудня 2022 року у справі. N2 460/2675/18. Як вбачається зі змісту рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22.11.2021 у справі № 240/645/21, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2022, а також постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 800/374/17 судами, під час розгляду зазначених справ було визнано незаконним звільнення позивача з посади голови Коростишівської районної державної адміністрації Житомирської області. За таких обставин, незаперечним є факт заподіяння позивачу майнової шкоди в результаті зазначеного незаконного звільнення. Отже, беручи до уваги, встановлення факту незаконного звільнення позивача із займаної посади, заподіяння йому майнової шкоди, а також враховуючи те, що його права не можуть бути захищені шляхом поновлення на посаді, з якої його було незаконно звільнено та керуючись положеннями статей 235,240-1 КЗпП і пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року, належним, допустимим і необхідним способом захисту порушених прав позивача є стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Аналогічну правову позицію щодо застосування статей 235, 240-1 КЗпП України та пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.12.2021 у справі №29901/407/19. Однак, суд першої інстанції не звернув увагу на зазначені обставини, не врахував вказані правові позиції Верховного Суду, неправильно застосував положення статей 235, 240-1 КЗпП України та дійшов необґрунтованого і помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку на користь позивача. Згідно з пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100). Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку. Абзацами першим, третім пункту 3 Порядку № 100 врегульовано, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Згідно з абзацом вісімнадцятим пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100). З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 слідує, що згідно з чинним законодавством нарахування середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу проводиться шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців робочі дні на число робочих днів за цей період. Згідно довідки Коростишівської РДА №01-23/40 від 03.01.2019 року, яка міститься в матеріалах справи, а також надана додатково представником позивача до суду апеляційної інстанції, середньоденна заробітна плата позивача становила 1140,33 грн. ( сума заробітної плати, отримана позивачем за червень 2017 року та липень 2017 року, кількість фактично відпрацьованих днів протягом вказаного періоду - 41 день.) Колегія суддів зазначає, що кількість днів вимушеного прогулу з 11.08.2017 року по 20.05.2019 складає 442 дні, у зв`язку з чим середня заробітна плата за весь час вимушеного прогулу складає 504 025,86 грн. (1140,33*442), а тому вказана сума підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Коростишівської районної державної адміністрації Житомирської області. За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін. Колегія суддів звертає увагу, що з метою повного та всебічного розгляду справи, ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2023 року було витребувано у відповідача додаткові докази, а саме : довідку про розмір середньомісячної та середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 . Однак, відповідач як суб`єкт владних повноважень, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності не надав обґрунтованих доводів на спростування вищеописаних обставин та вимоги вказаної ухвали не виконав. У зв`язку з чим, колегія суддів здійснила розрахунок суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, згідно довідки виданої Коростишівської РДА №01-23/40 ще 03.01.2019 року. За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, колегія суддів прийшла до висновку щодо задоволення позовних вимог про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги представника позивача спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення в частині відмовлених позовних вимог. У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та прийняти нову постанову про задоволення адміністративного позову. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити повністю. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2023 року скасувати в частині відмовлених позовних вимог. Прийняти в цій частині нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Коростишівської районної державної адміністрації Житомирської області зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити. Стягнути за рахунок Коростишівської районної державної адміністрації Житомирської області (ЄДРПОУ 04053524) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11.08.2017 року по 20.05.2019 року в розмірі 504 025 (п`ятсот чотири тисячі двадцять п`ять ) грн. 86 коп. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Гонтарук В. М. Судді Матохнюк Д.Б. Біла Л.М.