Постанова 4803 № 213/612/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4096/23 Справа № 213/612/22 Суддя у 1-й інстанції - Мазуренко В. В. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 червня 2023 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Корчистої О.І. суддів: Агєєва О.В., Кішкіної І.В., за участю секретаря Шумило І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №213/612/22 за заявою ОСОБА_1 , стягувач ОСОБА_2 , про визнання судового наказу про стягнення аліментів таким, що не підлягає виконанню, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на ухвалу Інгулецького районного суду міста Кривогу Рогу Дніпропетровської області від 09 листопада 2022 року, встановив: У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про визнання судового наказу, виданого Інгулецьким районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 квітня 2022 року по справі № 213/612/22 таким, що не підлягає виконанню. Заяву обґрунтовано тим, що вона є матір`ю малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюб між нею та батьком дитини ОСОБА_2 розірвано. Судовим наказом Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 квітня 2022 року по справі №213/612/22 з неї стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_4 в розмірі 1/4 частини її заробітку (доходу) на користь ОСОБА_2 . Вважає, що судовий наказ слід визнати таким, що не підлягає виконанню, оскільки малолітній ОСОБА_5 зареєстрований та проживає разом з нею за адресою: АДРЕСА_1 , що свідчить про відсутність матеріальної передумови для стягнення з неї аліментів. Ухвалою Інгулецького районного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2022 року заява ОСОБА_1 залишена без задоволення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на те, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального права та не відображає фактичні обставини справи, просить ухвалу Інгулецького районного суду міста Кривогу Рогу Дніпропетровської області від 09 листопада 2022 року скасувати та задовольнити її заяву про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на даний момент малолітній син ОСОБА_5 проживає з нею зі своєю матір`ю за кордоном, знаходиться на її повному матеріальному забезпеченні та виховується виключно нею. Вона самостійно сприяє повному та всебічному розвитку дитини, надаючи сину можливість якісно розвиватися. Посилається, що рішення комітету Інгулецької районної у місті ради від 05 січня 2022 року та довідки-характеристики від 17 грудня 2021 року складені головою ОСББ на сьогоднішній момент не мають значення, оскільки не відображають обставини фактичної дійсності. Наголошує, що судом першої інстанції було неповно встановлено обставини, що мають значення для справи та неправильно оцінено докази, надані стягувачем. Зазначає, що до підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, відносяться випадки, коли немає матеріальної передумови для виконання рішення, тобто об`єктивно відсутній обов`язок боржника, або ж випадки видачі виконавчого документа, коли його не треба було видавати, тобто випадки помилкової видачі виконавчого документа. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Романенко О.С., просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Інгулецького районного суду міста Кривогу Рогу Дніпропетровської області від 09 листопада 2022 року залишити без змін. Зазначає, що малолітня дитина проживає зі своїм батьком окремо від матері і він мав право звертатися до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на утримання дитини. Зазначаючи в апеляційній скарзі, що вона проживає разом з малолітнім сином ОСОБА_6 та утримує його, ОСОБА_1 не надала жодного доказу на підтвердження факту спільного проживання разом з сином. В судове засідання апеляційного суду ОСОБА_1 не з`явилась, повідомлена про час та місце розгляду справи. В судовому засіданні апеляційного суду адвокат Романенко О.С., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення за наступних підстав. Залишаючи без задоволення заяву ОСОБА_1 про визнання судового наказу про стягнення аліментів таким, що не підлягає задоволенню, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання судового наказу про стягнення аліментів на утримання дитини таким, що не підлягає виконанню, оскільки існує судове рішення, а саме судовий наказ, який набрав законної сили, і тому, відповідно до ст. 129-1 Конституції України та ст. 18 ЦПК України, є обов`язковим до виконання. Підстави припинення обов`язку зі сплати аліментів на підставі судового рішення відсутні. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Судом встановлено, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , його батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . (а.с.6) Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано на підставі рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 грудня 2021 року. (а.с.5) ОСОБА_1 та малолітній ОСОБА_3 мають зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.12, 23) Судовим наказом Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 квітня 2022 року по справі № 213/612/22 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуті аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 з усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи стягнення з 18 лютого 2022 року і до досягнення дитиною повноліття. (а.с.13) Згідно повідомлення Виконавчого комітету Інгулецької районної у місті ради №6/23-1672 від 09 вересня 2022 року 05 січня 2022 року виконкомом Інгулецької районної у місті ради ухвалено рішення № 4 «Про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 з одним із батьків». Відповідно до даного рішення визнано доцільним визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_2 . Вказане рішення на даний час є чинним, батьки не звертались із заявами про внесення змін до нього, контроль за виконання вказаного рішення не передбачено. В результаті виходу за місцем проживання ОСОБА_2 було встановлено, що останній разом із сином евакуювались та перебувають за межами України. (а.с.54) Згідно додатку до рішення виконкому Інгулецької районної у місті ради від 15 вересня 2021 року ОСОБА_2 відмовлено у вирішенні питання щодо визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_4 з ним, у зв`язку з відсутністю спору між батьками з цього приводу, оскільки дитина проживає з батьком, мати ОСОБА_1 не заперечує проти цього, працює за межами України, між батьками досягнута домовленість про місце проживання дитини. (а.с.35) Відповідно довідки-характеристики від 17 грудня 2021 року складеної головою правління ОСББ «Каткова, 21» Гуледза А.В. проживає разом із сином без матері з червня 2019 року. Він приділяє належну увагу спілкуванню, вихованню сина, створив умови для його виховання та розвитку. Між ними добрі стосунки. (а.с.30) Із психолого-педагогічної характеристики ОСОБА_3 , вбачається, що він з 01 вересня 2019 року відвідує ДНЗ №127. До дитячого садка приводить і забирає дитину тато, дитина охайна, самостійна, відвідує пізнавальний гурток та секцію карат. (а.с.31) Згідно інформації Центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, наданої на ухвалу суду першої інстанції від 26 липня 2022 року, з 06 травня 2019 року ОСОБА_1 періодично перетинала кордон України, останній раз виїхала за межі України 29 березня 2022 року. Стягувач ОСОБА_2 та малолітній ОСОБА_5 перетнули кордон України на виїзд в пункті пропуску Угринів 05 квітня 2022 року. (а.с.52,53) Звертаючись до суду з заявою про визнання судового наказу про стягнення аліментів таким, що не підлягає виконанню, ОСОБА_1 посилалася на відсутність матеріальної передумови для стягнення з неї аліментів на утримання дитини, оскільки дитина проживає з нею. Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18). Статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у п. 75 рішення від 05 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним", як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави. Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Способом захисту права є передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб`єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності по захисту прав. Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Для ефективного поновлення порушеного права необхідно, щоб існував чіткий зв`язок між правопорушенням та способом захисту права. Іншими словами, метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе. При цьому необхідно наголосити, що покарання винної особи не входить до мети захисту права у господарських відносинах, а тому не входить до складу способу захисту права. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом. За змістом п. п. 4, 5 ч. 1 статті 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб; заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб. Відповідно ч. 1, 7 ст. 170 ЦПК України боржник має право протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. У разі видачі судового наказу відповідно до пункту 4 частини першої статті 161 цього Кодексу боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів. Відповідно до ст. 172 ЦПК України у разі ненадходження до суду заяви від боржника про скасування судового наказу протягом п`яти днів після закінчення строку на її подання судовий наказ набирає законної сили, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4 і 5 частини першої статті 161 цього Кодексу, коли судовий наказ набирає законної сили у день його видачі. Згідно ч. 8 ст. 170 ЦПК України у разі видачі судового наказу відповідно до пунктів 4 і 5 ч. 1 ст. 161 цього Кодексу, судовий наказ може бути переглянуто за нововиявленими обставинами у порядку, встановленому главою 3 розділу V цього Кодексу. Частиною 2 статті 423 ЦПК України визначено, що підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду. Крім того, відповідно до ст. 173 ЦПК України суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню, або відстрочити або розстрочити виконання судового наказу в порядку, встановленому статтями 432, 435 цього Кодексу. Згідно ст. 432 ЦПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Таким чином, закон передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом, проте наявними є обставини, які виключають необхідність проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом. Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (відсутність у боржника обов`язку), зокрема, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання тощо. Під іншими причинами слід розуміти випадки, коли в апеляційному чи касаційному порядку або у зв`язку з нововиявленими обставинами скасовано чи змінено рішення суду, а виконавчий лист ще не виконаний. Завершенням судового захисту є фактичне виконання рішення суду, тому наведеними положеннями Основного Закону України встановлено обов`язковість до виконання судових рішень. Виняток з цього правила становлять перелічені в статті 432 ЦПК України причини, якими може бути обумовлено невиконання рішення суду. Отже, до підстав для невиконання рішення суду (визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню), відносяться випадки, коли немає матеріальної передумови для виконання рішення, тобто об`єктивно відсутній обов`язок боржника; або ж випадки видачі виконавчого документа, коли його не треба було видавати, тобто випадки помилкової видачі виконавчого листа; або випадки, коли після видачі виконавчого документа був змінений зміст рішення. Апеляційний суд враховує, що право на звернення до суду із позовом чи заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів належить особі, з якою проживають діти, та є безумовним, тобто таким, що не обтяжено необхідністю існування жодної умови чи то дотримання якогось порядку, тобто, таке право є абсолютним, належить особі, з якою проживають діти та яка забезпечує умови їх проживання. Звертаючись до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів, ОСОБА_2 довів наявність у нього такого права, надавши суду відповідні докази, що дитина проживає з ним. Процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку із нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні і що цей доказ є вирішальним. Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 аргументувала заяву про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, фактичним проживанням дитини з ним, а отже посилалася на істотні для справи обставини, що не були встановлені судом при видачі судового наказу. Разом з тим, наданим їй правом на подання заяви про скасування судового наказу за нововиявленими обставинами в установленому ст. 170, 423 ЦПК України порядку вона не скористалася, обравши інший спосіб захисту відповідно до ст. 173 ЦПК України. Судом першої інстанції при видачі судового наказу встановлено наявність обов`язку боржника, і оскільки судовий наказ не переглядався за нововиявленими обставинами в порядку, встановленому ст. 170, 423 ЦПК України, зазначені обставини боржником не спростовано. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та вірно звернув належну увагу, що з позовом про зменшення розміру аліментів чи з заявою про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами ОСОБА_1 не зверталася, а обставини на які остання посилалася в заяві про скасування судового наказу нею не доведені та не можуть бути підставою для задоволення вимог. Враховуючи вищезазначені обставини та вимоги ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Романенко О.С., порушує питання про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 витрат на правничу допомогу в сумі 5 000 гривень. Вирішуючи питання про стягнення на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу, судова колегія враховує наступне. Так, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (п. 3 ч. 1ст. 133 ЦПК України). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Романенко О.С. до відзиву додані докази надання йому правової допомоги та її оплати, а саме копія Договору № 39 про надання правничої допомоги від 21 травня 2023 року, копія квитанції серії ААС №195107 від 22 травня 2023 року про сплату ОСОБА_2 5 000 гривень. Розмір заявлених витрат ОСОБА_2 не суперечить вимогам розумності та справедливості, тому колегія суддів апеляційного суду доходить висновку про обґрунтованість та доведеність таких вимог та необхідність їх задоволення у вказаному розмірі. Керуючись ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Інгулецького районного суду міста Кривогу Рогу Дніпропетровської області від 09 листопада 2022 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 гривень. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Судді: Повний текст постанови складено 14 червня 2023 року. Головуючий О.І. Корчиста