Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/4336/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/4336/22 Суддя (судді) першої інстанції: Заяць О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 червня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Федотова І.В., суддів: Єгорової Н.М. та Сорочка Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування вимог, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11764-17 від 07.11.2018 року, №Ф-11764-17 від 16.05.2019 року, №Ф-11764-17 від 24.05.2021 року. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2022 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано вимоги Головного управління ДПС у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11764-17 від 16.05.2019, №Ф-11764-17 від 24.05.2021. Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач з 20.01.1996 зареєстрований як фізична особа-підприємець. Відповідно до даних інформаційної системи "Податковий блок" державну реєстрацію припинення позивача проведено 09.06.2022 згідно із рішенням про припинення №2000640060001052325. Позивачу в автоматичному режимі нараховано зобов`язання зі сплати ЄСВ за період з 01.01.2017 по 31.12.2020 на загальну суму 37788,74 грн, в т.ч. за 2017 рік в сумі 8448,00 грн, за 2018 рік в сумі 9828,72 грн, за 2019 рік в сумі 11016,72 грн, та за перший-третій квартали 2020 року в сумі 8495,30 грн. Вважаючи вказані вимоги про сплату боргу протиправними, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону позивач є застрахованою особою, а нарахування та сплата єдиного внеску роботодавцем в розмірі не менше мінімального виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка мала право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї. Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон). До вказаного Закону з 01.01.2017 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774-VIII внесено зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону платниками єдиного внеску, є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пунктів 2, 3 частини першої статті 7 Закону єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно доЗакону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першоїстатті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Отже, необхідною умовою для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності в незалежності від отримання доходу від такої діяльності. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19, положеннями Закону не врегульовані відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. У зв`язку з викладеним, суд касаційної інстанції у постанові від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, як підкреслив Верховний Суд у згаданій вище постанові, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. У даному випадку, виходячи з наявності в інтегрованій картці платника заборгованості з ЄВ, ФОП ОСОБА_1 , в автоматичному режимі було сформовано та надіслано вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 № Ф-11764-17, від 16.05.2019 № Ф-11764-17 та 24.05.2021 № Ф-11764-17. Так, позивачу в автоматичному режимі нараховано зобов`язання зі сплати ЄСВ за період з 01.01.2017 по 31.12.2020 на загальну суму 37788,74 грн, в т.ч. за 2017 рік в сумі 8448,00 грн, за 2018 рік в сумі 9828,72 грн, за 2019 рік в сумі 11016,72 грн, та за перший-третій квартали 2020 року в сумі 8495,30 грн. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, відповідно до довідки вих. № 5 від 22.06.2022 Автомобільного кооперативу №27 позивач працював в Автокооператив №27 на посаді чергового-контролера з 04.02.2019 (наказ № 05 від 01.02.2019) по 24.04.2020 (наказ № 05 від 24.04.2020); з 01.11.2020 (наказ №15 від 29.10.2020) по 31.03.2021 (наказ №02 від 31.03.2021); з 01.11.2021 (наказ №12 від 30.10.2021) по 31.03.2022 (наказ № 02 від 31.03.2022). За дані періоди роботи позивача Автокооперативом №27 сплачені страхові внески згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5 від 28.06.2022. Таким чином, з наведеного вбачається, що позивач, починаючи з 04.02.2019 працював найманим працівником, що при нарахуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) за 2019 рік в сумі 11016,72 грн. (термін нарахування 19.04.2019, 19.07.2019, 21.10.2019, 20.01.2020) та за 2020 рік в сумі 8495,3 грн. (термін нарахування 21.04.2020, 20.07.2020, 19.10.2020, 19.01.2021) не було враховано відповідачем. З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані вимоги Головного управління ДПС у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11764-17 від 16.05.2019, №Ф-11764-17 від 24.05.2021 прийняті всупереч положень чинного законодавства, а тому підлягають скасуванню. Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано позивачем, в період нарахування позивачу зобов`язання зі сплати ЄВ за 2017 рік в сумі 8448,00 грн. (термін нарахування 09.02.2018), за 2018 рік в сумі 9828,72 грн. (термін нарахування 19.04.2018, 19.07.2018, 19.10.2018 та 21.01.2019) підтвердження сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в матеріалах справи відсутні. При цьому, як зазначалось вище, до ідентифікаційних даних 09.06.2022 проведена державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням, про що у колонці стан платника податків міститься інформація: 11- припинено, але не знято з обліку (кор не пусті). Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в період 2017 та 2018 років позивач у встановленому порядку не припинив свою підприємницьку діяльність, був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, а відтак мав обов`язок сплачувати єдиний внесок у встановленому законодавством розмірі. З огляду на викладене, вимога Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11764-17 від 07.11.2018 року є обгрунтованою. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, які мають значення для її вирішення, судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права. Доводи апелянта в апеляційній скарзі не спростовують правильності правових висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Керуючись ст. ст. 242 - 244, 250, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2022 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства Українипротягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя: І.В. Федотов Судді: Н.М. Єгорова Є.О. Сорочко