Постанова 4856 № 824/1320/19-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 824/1320/19-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Кушнір В.О. Суддя-доповідач - Гонтарук В. М. 05 травня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гонтарука В. М. суддів: Курка О. П. Білої Л.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 24 січня 2020 року (ухвалене в м. Чернівці) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги, В С Т А Н О В И В : в листопаді 2019 року позивач звернувся до суду із позовом до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 24 січня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти постанову, якою адміністративний позов задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Відповідач своїм правом, передбаченим ст.300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу. Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 17 квітня 2020 року, з урахуванням ст.306, ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що ОСОБА_1 з 25.07.1997р. зареєстрований фізичною особою-підприємцем та взятий на податковий облік (а.с.52). Позивачу 30.09.2011р. видано посвідку на проживання в Російській Федерації, яка продовжена до 30.09.2021р. (а.с.22-23). З грудня 2010 року позивача зареєстровано фізичною особою-підприємцем у Федеральній податковій службі РФ (а.с.24-25). Згідно з даними інтегрованої картки платника податку за позивачем станом на 19.07.2019 року обліковувалась заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску в розмірі 21030,90 грн. (а.с.53-54). Вказана заборгованість утворилась на підставі того, що в ІКП по ФОП були автоматично розраховані щоквартальні нарахування, а саме: - 09.02.2018р. - за 2017 рік в розмірі 8448,00грн.; (704,00грн. мінімальний внесок щомісячно); - 19.04.2018р. - за перший квартал 2018 року в розмірі 2457,18грн.; - 19.07.2018р. - за другий квартал 2018 року в розмірі 2457,18грн.; - 19.10.2018р. - за третій квартал 2018 року в розмірі 2457,18грн.; - 21.01.2019р. - за четвертий квартал 2018 року в розмірі 2457,18грн.; - 19.04.2019р. - за перший квартал 2019 року в розмірі 2754,18грн. (а.с.53-54). На підставі даних ІКП податковим органом було сформовано податкову вимогу про сплату (недоїмки) від 24.06.2019р. №Ф -65915-50, відповідно до якої позивачу визначено до сплати 21030,90грн. єдиного соціального внеску (а.с.11). Не погоджуючись із прийнятою вимогою про сплату боргу, позивач звернувся до суду для її скасування. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати і повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010р. №2464-VI (далі Закон №2464-VI). Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI (тут і надалі положення Закону наведені в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно з п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Законом України від 06.12.2016р. №1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону №2464-VI, що діють з 01.01.2017р., зокрема щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного соціального внеску в разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року. Фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI). В силу п.5 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016р. №1801-VIII, установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 року - 3200грн., з 1 січня 2018 року - 3723 грн. Згідно з ч.5 ст.8 Закону №2464-VI для зазначеної категорії платників встановлена обов`язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування. Право на звільнення від сплати єдиного внеску у період, за який позивачу нараховано ЄСВ за себе мали фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Так, згідно з ч.4 ст.4 Закону №2464 (в редакції від 11.10.2017р.) особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно з ч.4 ст.4 Закону №2464 (в редакції від 01.01.2018р., що діє і зараз) особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями не передбачено. При цьому, фактичне не здійснення підприємницької діяльності та відповідно відсутність доходів згідно вимог законодавства, що чинне з 01.01.2017р. не звільняє платника від сплати єдиного внеску. Нарахування платнику єдиного внеску здійснюється автоматично на рівні ДФС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника. Враховуючи обов`язок нарахування єдиного внеску до сплати, навіть у разі відсутності доходу, фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, зобов`язані сплатити до 09.02.2018р. за звітний 2017 рік, щонайменше 8448грн. (3200.00*12*22%). Крім того, з прийняттям Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" внесені зміни до Закону №2464-VI, що діють з 01.01.2018р., зокрема щодо строків сплати зобов`язань фізичними особами-підприємцями, які перебувають на загальній системі оподаткування. Так, з 01.01.2018 р. всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої статтею 4 Закону №2464-VI категорії страхувальників, зобов`язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз.3 ч.8 ст.9 Закону №2464-VI). Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" від 07.12.2017р. №2246-VIII, установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2018 року - 3723,00грн. Таким чином, щоквартальний платіж складає 2457,18грн. (3723,00*3*22%). Законом України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" від 23.11.2018р. №2629-VIII, установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2019 року - 4173,00грн. Таким чином, щоквартальний платіж складає 2754,18грн. (4173,00*3*22%). Статтею 6 Закону №2464-VI, визначено обов`язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. В силу ст.13 Закону №2464-VI та розділу VI Інструкції "Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015р. №449 органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску. В ч.3 ст.25 Закону №2464-VI визначено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату (ч.4 ст.25 Закону №2464-VI). Згідно з ч.16 ст.25 Закону №2464-VI строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується. Як на підставу для скасування спірної податкової вимоги, позивач в апеляційній скарзі зазначає про те, що він не зареєстрований як фізична особа - підприємець, а тому відсутні підстави для сплати єдиного внеску. Водночас, згідно ідентифікаційних даних, що містяться в матеріалах справи, позивачем підприємницька діяльність не припинена. Відповідно до ч.8 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.2003р. №755-IV фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою. Будь яких доказів щодо припинення державної реєстрації фізичної особи-підприємця в установленому законодавством порядку позивачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано. Колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта, що оскільки він фактично не здійснював підприємницьку діяльність ще з моменту реєстрації, та не подавав звітності, тому відсутні підстави для сплати єдиного внеску, оскільки вказані обставина не є підставою для звільнення його від сплати єдиного внеску з 01.01.2017р. При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до положень ч. 4 п. 1 Розділу ІІ Інструкції №449, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Разом із тим, жодних доказів існування обставин, визначених ч. 4 п. 1 Розділу ІІ Інструкції №449 позивачем на надано. Окрім того, в силу частини 12 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний соціальний внесок підлягає сплаті незалежно від здійснення підприємницької діяльності та фінансового стану платника. З урахуванням зазначених обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що доводи позивача про відсутність заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску є необґрунтованими. Зважаючи на викладені обставини, суд доходить висновку про те, що відповідачем у відповідності з указаними положеннями чинного законодавства нараховано позивачу єдиний внесок у розмірі 21030,90грн. за 2017-2019 роки та правомірно виставлено вимогу про сплату такого боргу в цій сумі. Аналізуючи доводи апелянта стосовно порушення відповідачем процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки), судова колегія зазначає слідуюче. Так, апелянт зазначає, що відповідач мав право нарахувати внесок, прийнявши вимогу про його сплату на підставі: акту перевірки, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких відповідно до Закону нараховується внесок. Відповідно до ст.9 ч.3 Закону № 2464-VІ, обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Згідно з п.4 Розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015р. №449 (далі - Інструкція №449), вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів. Таким чином, Інструкція №449 передбачає право контролюючого органу нарахувати єдиний внесок не тільки на підставі акту перевірки платника податків, як помилково вважає позивач, а й на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів, що і було зроблено відповідачем. При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що в період, за який позивачу нараховано єдиний внесок, він мав статус платника єдиного внеску (а.с.52). Єдиний внесок позивачу нарахований за 2017-2018 роки та І квартал 2019 року, а тому строк давності в 1095 днів, встановлений ст.102 Податкового кодексу України, відповідачем дотримано. Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що доводи позивача про відсутність заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску є необґрунтованими. Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, в той час як доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 24 січня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Гонтарук В. М. Судді Курко О. П. Біла Л.М.