Постанова Чернігівський апеляційний суд № 740/1104/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 12 червня 2023 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 740/1104/23 Головуючий у першій інстанції - Олійник В. П. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/858/23 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-судді: Висоцької Н.В., суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Дочірнє підприємств «Чернігівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства «Чернігівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 10 квітня 2023 року (місце ухвалення - м. Ніжин, дата складання повного тексту - 17.04.2023) у справі за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Чернігівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, В С Т А Н О В И В : У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДП «Чернігівський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення невиплаченої заробітної плати та компенсації за затримку розрахунку при звільненні. В обгрунтування позову посилався на те, що перебував у трудових відносинах із відповідачем на посаді інженера філії Вертіївської ДЕД ДП «Чернігівський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України». Вказує, що наказом від 14.06.2021 він був звільнений на підставі ст. 36 КЗпП України та отримав трудову книжку, але остаточний розрахунок при звільненні відповідачем проведений не був. За квітень-червень 2021 року йому була нарахована заробітна плата у розмірі 49025,71 грн, яка станом на час пред`явлення позову не виплачена відповідачем, що є грубим порушенням вимог трудового законодавства, зокрема ч. 1 ст. 116 КЗпП України. Позивачем здійснено розрахунок середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 та який складає 373530,08 грн (606,38 грн - середньоденна заробітна плата позивача х 616 днів затримки розрахунку). У позові ОСОБА_1 просить стягнути з ДП «Чернігівський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» 49025,71 грн невиплаченої заробітної плати та середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати по день винесення судового рішення у даній справі. Рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 10.04.2023 позов ОСОБА_1 до ДП «Чернігівський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, задоволено частково. Стягнуто з ДП «Чернігівський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на користь ОСОБА_1 48025 грн 70 коп заробітної плати (без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів), 150000 грн середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні (без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів). В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду обґрунтовано тим, що позивачу при звільненні належні суми заробітної плати не виплачені, розмір невиплаченої заробітної плати у розмірі 48025,70 грн, що по відношенню до середнього заробітку за затримку розрахунку у сумі 307641,18 грн, складає 15,61% (48025,70/307641,18*100=15,61), що, із врахуванням тривалості порушенного права позивача (462 дні), яке не відновлене і на час розгляду справи, принципів розумності, справедливості та пропорційності, є підставою для зменшення розміру відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, до 150000 грн, що є необхідним і достатнім для відновлення порушеного права позивача. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, т.в.о. директора ДП «Чернігівський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» Пономаренко Є.В. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Ніжинського міськрайонного суду від 10.04.2023 в частині стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні і ухвалити нове рішення в цій частині, зменшивши розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. За доводами апеляційної скарги рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає нормам матеріального та процесуального права. Заявник зазначає, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та визначених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16? критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. На переконання заявника, судом при ухваленні рішення не було застосовано принципи розумності, справедливості та пропорційності, а саме: незрозумілий розрахунок зменшення розміру відшкодування, внаслідок чого його сума в 150000 грн значно перевищила суму заборгованості по заробітній платі, що призвело до невідповідності обсягу відповідальності відповідача принципу розумності та співмірності із допущеним правопорушенням. Як вказує заявник, працівник може звернутись із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатись про затримку розрахунку, проте позивач звернувся до суду з цим позовом через 1,8 року, що, на думку заявника, є зловживання своїми правами. За доводами скарги, судом першої інстанції не було взято до уваги, що ОСОБА_1 додав до своєї позовної заяви копію трудової книжки, з якої вбачається, що останнім місцем його роботи є «Вертіївська ДЕД», чим ввів суд в оману, так як згідно відкритої інформації, він з липня 2021 року працевлаштувався і до цього часу працює керівником КП «Альянс» Вертіївської сільскої ради. Крім того, посилається, що до позовної заяви позивачем були долучені підроблені довідки про доходи та про середню заробітну плату від 15.02.2023, підписані головним бухгалтером Колесник О.І., яка з липня 2021 року працює в бухгалтерії того ж підприємства, що ї позивач та під його керівництвом. На виконання вимог ст. 361 ЦПК України позивачу ОСОБА_1 було надіслано копію апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу до суду позивачем подано не було. Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Пунктом 3 частини 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ДП «Чернігівський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» з 15.04.2019, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 6-7) Наказом в.о. начальника філії «Вертіївська ДЕД» ДП «Чернігівський облавтодор» № 9-ос від 14.06.2021 ОСОБА_1 звільнений із займаної посади за угодою сторін з 14.06.2021 згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 8). Як убачається з матеріалів справи та не заперечується учасниками справи, остаточний розрахунок при звільненні з позивачем ДП «Чернігівський облавтодор» проведений не був. Позивачем ОСОБА_1 розрахунок розміру середньоденної заробітної плати здійснено на підставі довідки про доходи від 15.02.2023 (а.с. 9), довідки про середню заробітну плату (а.с. 10) та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 та який складає 373530,08 грн (606,38 грн - середньоденна заробітна плата позивача х 616 днів затримки розрахунку). Зазначений розрахунок судом першої інстанції не був прийнятий як належний та допустимий доказ, оскільки зазначені довідки не містять інформації про посадову особу, яка здійснила їх підписання, не містять даних взагалі про бухгалтера та відповідний підпис, не містить відомостей про їх відповідність Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України від 8 лютого 1995 року за №100. Згідно довідки філії «Вертіївська ДЕД» ДП «Чернігівський облавтодор» № 17 від 09.03.2023 за підписами в.о. начальника та головного бухгалтера, доданої відповідачем до відзиву на позовну заяву, заробітна плата позивача за останні шість календарних місяців складає 69918,82 грн, а середньоденна заробіна плата - 665,89 грн (а.с. 22). Тому судом приведений розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача на підставі вказаної довідки та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 та який складає 307641,18 грн (462 дні затримки розрахунку х 665,89 грн - середньоденний заробіток). Задовольняючи частково позовні вимоги, суд прийшов до висновку, що позивачу при звільненні належні суми заробітної плати не виплачені, розмір невиплаченої заробітної плати у розмірі 48025,70 грн, що по відношенню до середнього заробітку за затримку розрахунку у сумі 307641,18 грн, складає 15,61% (48025,70/307641,18*100=15,61), що, із врахуванням тривалості порушенного права позивача (462 дні), яке не відновлене і на час розгляду справи, принципів розумності, справедливості та пропорційності, є підставою для зменшення розміру відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, до 150000 грн, що є необхідним і достатнім для відновлення порушеного права позивача. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про стягнення невиплаченої заробітної плати у розмірі 48025,70 грн учасниками справи не оскаржується, та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду лише в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 150000 грн. З висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині суд апеляційної інстанції погоджується частково, враховуючи наступне. Відповідно до вимог статей 4, 12, 13 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною першою статті 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України, в редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Невиплата працівникові при звільненні всіх належних йому сум є триваючим правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Як встановлено судом та не заперечується учасниками справи, остаточний розрахунок при звільненні з позивачем ДП «Чернігівський облавтодор» проведений не був і на день звернення до суду наявна заборгованість по виплаті заробітної плати у розмірі 49025,71 грн. Встановивши факт не виплати ОСОБА_1 заробітної плати після звільнення в порядку ч. 1 ст. 116 КЗпП України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Разом з тим, апеляційний суд не може погодиитись із визначеною судом першої інстанції сумою відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, враховуючи наступне. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100. Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи. Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку №100 основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на час відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку №100). Судом першої інстанції у рішенні був наведений розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з дня звільнення, 14.06.2021, і по день ухвалення рішення - 10.04.2023, тобто за 462 дні. Згідно довідки Філії «Вертіївська ДЕД» ДП «Чернігівоблавтодор» № 17 від 09.03.2023 середньоденна заробітна плата позивача ОСОБА_1 складає 665,89 грн. З моменту не проведення розрахунку по виплаті заробітної плати, тобто з 14.06.2021 по 10.04.2023 (день ухвалення рішення судом першої інстанції) - було 462 робочих дня, а тому середній заробіток за весь час затримки розрахунку складає 307641,18 грн (462 робочих дня х 665,89 грн), який був зменшений судом першої інстанції до 150000 грн. Однак, слід зазначати, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (п. 71 постанови від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц). Працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Аналогічний висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13. Як вбачається з матеріалів справи, сума невиплаченої заробітної плати позивачу становить 49025,71 грн і на час ухвалення рішення судом першої інстанції позивачу було виплачено 1000 грн 01.03.2023. Як зазначив відповідач в апеляційній скарзі, 21.04.2023 позивачу було перераховано 33000 рн в рахунок погашення заборгованості по заробітній платі, тобто загальна сума заборгованості по виплаті заробітної плати натепер складає 15025,71 грн і ця сума є меншою, ніж визначений у цій справі розмір середнього заробітку позивача за час затримки виплати при звільненні, визначений рішенням суду першої інстанції (150000 грн). У трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя ст. 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Суд апеляційної інстанції вважає, що стягнення з відповідача значної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (150000 грн) є несправедливим та може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам. Крім того, колегія суддів апеляційного суду враховує, що з 24.02.2022 відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану. Безумовно, що стан війни в Україні створює перешкоди для реалізації будь-яких прав. З огляду на неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку (49025,71 грн) з розміром стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (150000 грн), характером цієї заборгованості, за обставин цієї справи, колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначити розмір відповідальності відповідача за невиконання вимог ст. 116 КЗпП України при звільненні позивача у сумі 50000,00 грн. Зазначена суму визначена у розмірі без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було б передбачити. Отже, позовні вимоги про стягнення за ст. 117 КЗпП України за час затримки розрахунку при звільненні позивача відшкодування підлягають задоволенню частково, а саме з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 50000,00 грн, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції в частині стягнутого розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає зміні шляхом його зменшення з 150000 грн до 50000,00 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З урахуванням розміру задоволених позовних вимог ОСОБА_1 на суму 50000,00 грн (50000,00 грн від 150000 грн становить 33 %), слід змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення ДП «Чернігівський облавтодор» на користь ОСОБА_1 судового збору за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, зменшивши суму з 1073,60 грн до 495,00 грн (1500 грн х 33 % :100%). Оскільки апеляційна скарга ДП «Чернігівський облавтодор» підлягає задоволенню на суму 100000,00 грн (150000 грн - 50000,00 грн), тобто на 66% (100000,00 грн від 150000 грн), у матеріалах справи наявні належні докази понесення позивачем витрат по сплаті судового збору за апеляційний розгляд справи (а.с. 47, 62), то відповідно з ОСОБА_1 на користь ДП «Чернігівський облавтодор» підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволенх вимог у сумі 1485,00 грн ((1610,40 грн + 639,60 грн) х 66%) за апеляційний розгляд справи. Керуючись ст. 141, 367, 374, п. 3 ч.1 ст. 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Чернігівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» задовольнити. Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 10 квітня 2023 року змінити в частині стягнення з Дочірнього підприємства «Чернігівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на користь ОСОБА_1 розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зменшивши його розмір з 150000 грн до 50000,00 грн (без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів) та розміру стягнутого судового збору, зменшивши суму з 1073,60 грн до 495,00грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання в АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Дочірнього підприємства «Чернігівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (місцезнаходження - 14005, м. Чернігів, вул. Київська, 17, ЄДРПОУ-32016315) судовий збір за апеляційний розгляд справи у розмірі 1485,00 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст судового рішення складено 12.06.2023. Головуючий Судді: