Постанова 4824 № 758/11320/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 31 травня 2023 року місто Київ справа № 758/11320/20 провадження №22-ц/824/4712/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С. сторони: позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 відповідач - ТОВ «ФК «Народна порука» відповідач - ТОВ «Фінансова ініціатива» розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду м.Києва від 1 серпня 2022 року , ухвалене у складі судді Якимець О.І., у справі за позовом ОСОБА_1 , який є правонаступником ОСОБА_3 , до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Народна порука», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова ініціатива» про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та витребування майна, - В С Т А Н О В И В: У жовтні 2020 року позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відповідачів про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та витребування майна. Позов обґрунтовано тим, що 1 липня 2011 року між відповідачем ОСОБА_2 та АТ «Ерде Банк» був укладений кредитний договір № К-83/11, відповідно до умов якого банк надав позичальнику грошові коти в сумі 350000 грн. На забезпечення виконання умов кредитного договору, між позивачем та банком був укладений іпотечний договір від 1 липня 2011 року, відповідно до п.2.1 якого іпотекодавець передав іпотекодержателю нерухоме майно - двокімнатну квартиру площею 54 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку із скрутним фінансовим становищем у відповідача ОСОБА_2 сформувалась досить значна заборгованість за кредитним договором, у зв`язку з чим позивач погодилася на умови банку підписати запропонований договір купівлі-продажу квартири, щоб її донька змогла укласти кредитний договір з ТОВ «ФК «Народна позика» та передати спірну квартиру відразу в іпотеку. 7 листопада 2012 року між відповідачем ОСОБА_2 та ТОВ «ФК «Народна позика» був укладений кредитний договір № 0711001/000-КФШ/12, за умовами п.1.1 якого фінансова установа надала позичальнику грошові кошти на загальну суму 300000 грн. на придбання квартири площею 54 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Пунктом 1.2 договору встановлено, що кредит надається позичальнику строком з 7 листопада 2012 року по 7 листопада 2013 року. Умовами п. 1.4 договору визначено, що в якості забезпечення своїх зобов`язань за договором позичальник надає в іпотеку фінансовій установі нерухоме майно: двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . 7 листопада 2012 року між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу квартири. Кошти були відразу спрямовані на погашення заборгованості відповідача ОСОБА_2 перед АТ «Ерде Банк» за кредитним договором від 1 липня 2011 року. 7 листопада 2012 року між ТОВ «ФК «Народна позика» та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки, екземпляр договору не був наданий іпотекодавцю, оскільки вони не були скріплені печаткою з боку ТОВ «ФК «Народна позика». Внаслідок не надання екземпляру договору неможливо було виконувати зобов`язання за новим кредитним договором, так як лише в його тексті було зазначено реквізити, за якими можна було вносити кошти для погашення кредиту. 16 квітня 2013 року відповідачу ОСОБА_2 від фінансової компанії надійшла вимога про погашення заборгованості за кредитним договором. Загальний розмір заборгованості становить 1027050 грн. У подальшому 4 листопада 2013 року ТОВ «ФК «Народна позика» направило на адресу відповідача ОСОБА_2 вимогу про звільнення квартири та зняття з реєстрації, в якій зазначено, що оскільки відповідачем ОСОБА_2 не виконано умови вимоги від 4 червня 2013 року про погашення простроченої заборгованості за кредитним договором, то відповідно до п. 6.1 договору іпотеки ТОВ «ФК «Народна позика» задоволено забезпечену іпотекою вимогу шляхом реєстрації права власності на предмет іпотеки в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Хоча вказаної вимоги ОСОБА_2 надіслано не було. Отримавши вже після реєстрації спірної квартири на ім`я ОСОБА_2 копію кредитного договору, позивач та відповідач ОСОБА_2 побачили, що за умовами п.1.3 договору відсотки за користування кредитом за фактичний час користування грошовими коштами встановлено у розмірі 42% річних, з чого сторони зрозуміли, що в момент, коли їм пропонували погодитися на так зване перекредитування, вони були ошукані банком та фінансовою установою. 15 червня 2020 року квартира була продана ТОВ «Фінансові ініціативи», яке знало про те, що в квартирі проживає позивач, що дана квартира є спірною і ухвалою суду на дану квартиру було накладено арешт, що підтверджує те, що даний правочин навіть не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Посилаючись на вказані обставини, позивач зазначала, що договір купівлі-продажу квартири від 7 листопада 2012 року укладений нею за складних обставин, щоб уникнути втрати спірної квартири як єдиного житла, на вкрай невигідних умовах для неї, оскільки в дійсності вона не отримувала коштів, за які б могла придбати собі інше житло. Більш того, за відсутності таких обставин, договір за жодних інших обставин не укладався б. Крім того, так як оспорюваний договір купівлі-продажу спірної квартири є недійсним з огляду на те, що волевиявлення позивача, як учасника правочину, не було вільним і не відповідало її внутрішній волі, позивач згідно зі статтею 388 ЦК України має право витребувати належну їй квартиру. Протокольною ухвалою Подільській районний суд м. Києва від 11 лютого 2022 року залучив до участі у справі в якості правонаступника позивача ОСОБА_3 її сина ОСОБА_1 . Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 1 серпня 2022 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика», ТОВ «Фінансові ініціативи» про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та витребування майна. Не погоджуючись з зазначеним рішенням, відповідач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в який просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення. В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відніс справу до категорії малозначних і відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зміну порядку позовного провадження, а саме замінити спрощений порядок позовного провадження на загальний і розглядати цю справу за правилами загального позовного провадження. Суд не врахував надані відповідачем ОСОБА_2 докази, а також докази надані позивачем, не дослідив належним чином і не взяв до уваги дійсні обставини справи. Судом проявлено невиправдану поспішність у розгляді цієї справи та не створив необхідних умов для всебічного і повного дослідження обставин справи, порушив її права на захист. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Іщук В.І., просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення. У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «ФК «Народна порука» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення як законне і обґрунтоване залишити без змін. Відповідач ТОВ «Фінансові ініціативи» відзив на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 не подавало. Під час розгляду справи по суті відповідачем ОСОБА_2 подано заяву про скасування рішення суду першої інстанції від 01 серпня 2022 року та закриття провадження у справі на підставі пункту 7 частини 1 статті 255 ЦПК України, у зв`язку з тим, що правонаступник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_1 , виданого Подільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 21 лютого 2023 року. Зазначає, що спадкоємцем позивача ОСОБА_1 є вона відповідач ОСОБА_2 , унаслідок чого не може бути одночасно також і правонаступником позивача. В судове засідання представник ТОВ «Фінансові ініціативи» не з`явився, про місце, день та час засідання суду повідомлений шляхом направлення повідомлення на електронну адресу, причини своєї неявки суду не повідомив, у зв`язку з чим суд вважав за можливе розглянути справу у відсутність представника вказаного товариства відповідно до вимог частини 2 статті 372 ЦПК України. В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 просила задовольнити її заяву про закриття провадження у справі, скасувавши рішення суду першої інстанції. Представник відповідача ТОВ «Фінансова компанія «Народна порука» заперечував проти задоволення заяви відповідача ОСОБА_2 про закриття провадження у справі та просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 , залишивши рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення відповідача ОСОБА_2 та представника ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика», суд апеляційної інстанції приходить до наступного. Підстави для скасування судового рішення повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині визначені статтею 377 ЦПК України. Так, відповідно до частини 1 статті 377 ЦПК України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Суд закриває провадження у справі з підстав, передбачених статтею 255 ЦПК України, перелік якої є вичерпним і поширювальному тлумаченню не підлягає. За правилом пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією з сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Згідно зі статтею 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу. Процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи (правопопередника) іншою особою (правонаступником) у зв`язку з вибуттям із процесу суб`єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов`язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього. Підставою процесуального правонаступництва є наступництво в матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони, зокрема, внаслідок смерті, зі спірних чи встановлених судом правовідносин майнового характеру. При процесуальному правонаступництві всі процесуальні дії, виконані попередником, є обов`язковими для правонаступника. Відповідно до статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). У позовному провадженні процесуальне правонаступництво відбувається в тих випадках, коли права або обов`язки одного із суб`єктів спірного матеріального правовідношення в силу тих або інших причин переходять до іншої особи, яка не брала участі у цьому процесі. Встановлено, що ухвалою від 11 лютого 2022 року суд першої інстанції залучив до справи правонаступника позивача ОСОБА_3 , сина померлої - ОСОБА_1 , який є спадкоємцем за законом першої черги та який прийняв спадщину за законом. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_1 , виданого Подільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 21 лютого 2023. Заповітом від 27 березня 2021 року ОСОБА_1 всі свої права та обов`язки, які можуть належать йому на момент складення заповіту, а також інші права та обов`язки, які можуть належати йому в майбутньому та все своє майно, де б воно не було і з чого воно б не складалось, і взагалі те, що буде йому належати на день смерті і на що за законом він матиме право, заповів сестрі ОСОБА_2 . Згідно з листом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тетяни Осадчої від 07 квітня 2023 року вих. № 1/02-14/1/2023, 07 квітня 2023 року заведено спадкову справу № 1/2023 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 .. Станом на 07 квітня 2023 року ОСОБА_2 є єдиним спадкоємцем по спадковій справі, інших заяв не надходило. Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач. ЦПК України не передбачає можливості поєднання сторін судового процесу в одній особі, не передбачає й поняття «неналежний позивач», не визначає й механізму заміни останнього, позаяк положення кодексу спрямовані на вирішення спору, якого не може бути із «самим собою». Таким чином, у випадку встановлення судом процесуального випадку за якого позивачем і відповідачем у справі є фактично одна і та сама особа, розгляд заявленого позову у цій частині є неможливим за відсутністю спору, як такого. До таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 07 вересня 2022 року у справі № 304/185/19, від 29 червня 2021 року у справі № 907/551/17. У цій справі, правонаступником померлого позивача ОСОБА_1 є відповідач ОСОБА_2 , унаслідок чого спірні правовідносини не допускають процесуального правонаступництва. Отже наявні підстави визначені частиною 1 статті 377 ЦПК України. Водночас відповідно до частини 3 статті 377 ЦПК України, якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті. Судом першої інстанції рішення за результатами розгляду цієї справи ухвалено 01 серпня 2022 року, смерть позивача ОСОБА_1 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто після ухвалення судом рішення. За таких обставин, для правильного вирішення даної справи суд апеляційної інстанції зобов`язаний перевірити законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Судом установлено, що 01 липня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «ЕРДЕ БАНК» (іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л. Д. та зареєстрований у реєстрі за № 1509. Предметом договору - іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов`язань, що випливає з кредитного договору від 01 липня 2011 року, укладеного між ПАТ «ЕРДЕ БАНК» та відповідачем ОСОБА_2 , кредит у розмірі 350000,00 грн., строком до 30 червня 2012 року, передає, а іпотекодержатель приймає в іпотеку в порядку і на умовах, майно - квартиру АДРЕСА_1 . Вартість предмету іпотеки 880000,00 грн. 07 листопада 2012 року між відповідачем ОСОБА_2 та ТОВ «Фінансова компанія «Народна Позика» укладено кредитний договір № 0711001/000-КФІ/12. Відповідно до умов Товариство надало позичальнику грошові кошти у національній валюті України на суму 300 000 грн. на придбання двохкімнатної квартири АДРЕСА_1 , строком до 07 листопада 2013 року, зі сплатою 42 % річних за користування кредитом. 07 листопада 2012 року між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. та зареєстрований у реєстрі за № 8588. Предметом договору стала квартира АДРЕСА_1 , яка належала продавцю на праві власності. В якості забезпечення зобов`язань за кредитним договором-2, того ж дня між ОСОБА_2 (іпотекодавець) та ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика» (іпотекодержатель) було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого предметом договору є квартира АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 07 листопада 2012 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . В день укладення указаних договорів останні були посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. та зареєстровані нею у Державному реєстрі правочинів. Також, до Державного реєстру іпотек та до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна внесено відомості про обтяження з 07 листопада 2012 року квартири АДРЕСА_1 . Дані обставини підтверджено Інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав га нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 07 липня 2016 року № 62977165 07 листопада 2012 року ОСОБА_2 сплачено заборгованість за кредитним договором, укладеним нею з ПАТ «ЕРДЕ БАНК» на загальну суму 216033,92 грн., що підтверджено квитанціями та довідкою про відсутність заборгованості від 07 листопада 2012 року № 6672. Звертаючись з даним позовом до суду, ОСОБА_3 , правонаступником якої був ОСОБА_1 , зазначала, що оспорюваний правочин нею укладений через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, адже спірна квартира була предметом іпотеки, а відтак через побоювання звернення стягнення на такий предмет безкоштовно передала у власність відповідачу ОСОБА_2 належний їй об`єкт нерухомості з метою укладення нею ( ОСОБА_2 ) кредитного договору з ТОВ «Народна позика» для отримання кредитних коштів для погашення заборгованості відповідачем ОСОБА_2 за кредитним договором, укладеним з ПАТ «ЕРДЕ БАНК». Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив із того, що оспорюваний договір вчинено сторонами з наміром створення відповідних правових наслідків за таким договором. Він не суперечить вимогам закону, відповідає волі сторін на встановлення цивільних-правових відносин передбачених таким договором, у зв`язку з чим відсутні підстави для визнання договору купівлі-продажу від 07 листопада 2012 року недійсним за вказаних позивачем обставин. Оскільки вимога про витребування майна є похідною від вимоги про визнання правочину недійсним, у якій відмовлено повністю, то відсутні підстави для застосування наслідків недійсності шляхом витребування квартири згідно зі статтями 216, 388 ЦК України. Відповідно до частини1 статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Статтями 204, 215 ЦК визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він не визнаний судом недійсним (оспорюваний правочини). Підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України Згідно з частинами 1-3 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв`язку з вчиненням цього правочину. Правочин, учинений внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах (пункт постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9). Верховний Суд у постанові від 02.10.2019 у справі № 646/1916/18 зазначив, що підставами визнання правочину недійсним за статтею 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах. Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на невигідних для себе умовах. Виходячи із системного аналізу вказаних норм, визнання правочину недійсним на підставі приписів статті 233 ЦК України пов`язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин. Колегія суддів вважає, що при вирішенні цієї справи судом першої інстанції належним чином перевірено обставини укладення оспорюваного правочину його сторонами, та правильно відхилено доводи позивача про те, що оспорюваний правочин було вчинено нею під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах. Наведені позивачем обставини укладення оспорюваного правочину не можуть бути підставою для застосування статті 233 ЦК України, з огляду на те, що дії позивача ОСОБА_3 щодо укладення нею оспорюваного договору купівлі-продажу належної їй на праві власності квартири свідчать про наявність її волі на уникнення можливого звернення стягнення на квартиру, яка була предметом іпотеки на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, який було укладено її донькою, відповідачем у справі ОСОБА_2 , з метою подальшої передачі квартири вже донькою позивача ( ОСОБА_2 ) в іпотеку під інші кредитні зобов`язання. Вказані дії позивача свідчать про те, що на дату вчинення такого правочину його вчинення було вигідним як для позивача ОСОБА_3 , так і для її доньки відповідача ОСОБА_2 , тобто відповідало їх дійсному волевиявленню. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що такі дії сторін оспорюваного правочину були спільними та узгодженими, про що вказано в позові ОСОБА_3 , унаслідок чого відсутня суттєва ознака для застосування статті 233 ЦК України - тяжкою обставиною особи повинна скористатися інша сторона правочину. З позову ОСОБА_3 , відзиву на позов відповідача ОСОБА_2 , подальших процесуальних дій відповідача ОСОБА_2 (оскарження рішення суду), вбачається, що волевиявлення обох сторін правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі. Отже, оспорюванийправочин не мав дефектів волі з боку позивача ОСОБА_3 і здійснений за обставин, коли остання вчинила правочин на вигідних для себе умовах, що у розумінні статті 233 ЦК України не може вказувати на наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусило її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Фактично позиція позивача та відповідача ОСОБА_2 вказує на фіктивність указаного правочину, тобто укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків. Проте вимог щодо недійсності договору купівлі-продажу з підстав його фіктивності ОСОБА_3 не заявляла. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення ухваленого по даній справі. На підставі викладеного, враховуючи норми частини 3 статті 377 ЦПК України підстави застосування частини 1 статті 377 ЦПК України відсутні, а отже рішення суду першої інстанції скасуванню з закриттям провадження у справі не підлягає. Керуючись статтями 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Подільського районного суду м.Києва від 1 серпня 2022 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повна постанова складена 12 червня 2023 року. Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна Судді: Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус