Постанова КЦС ВС № 591/3505/17

Постанова Іменем України 31 травня 2023 року м. Київ справа № 591/3505/17 провадження № 61-94св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Грушицького А. І., суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Стрільчука В. А., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Прокуратура Сумської області, Державна казначейська служба України, третя особа - Головне управління Державної податкової служби у Сумській області, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу керівника Сумської обласної прокуратури на постанову Харківського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Маміної О. В., Тичкової О. Ю. у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Прокуратури Сумської області, третя особа - Головне управління Державної податкової служби у Сумській області, про відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди, завданої діями органів досудового розслідування, прокуратури, ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із указаним позовом, в якому просив відшкодувати йому матеріальну шкоду у розмірі 168 342,34 грн з яких: 1) грошове забезпечення за період з 03 травня 2012 року по 24 серпня 2015 року з урахуванням індексації та компенсації за затримку виплати в загальній сумі 136 447,26 грн; 2) оплата щорічних відпусток за 2012, 2013, 2014 роки обчислена в загальній сумі 9 593,34 грн; 3) матеріальна допомога на оздоровлення при наданні щорічних відпусток за 2013, 2014, 2015 роки в сумі 8 338,14 грн; 4) витрати за проведення експертного дослідження 3 963,60 грн та моральну шкоду у розмірі 1 500 000 грн. В обґрунтування позову посилався на те, що 28 березня 2012 року він був призначений на посаду начальника відділу Державної податкової інспекції у м. Сумах. 05 квітня 2012 року прокуратурою Сумської області йому пред`явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, а наказом Державної податкової служби у Сумській області Державної податкової служби України від 03 травня 2012 року, на підставі постанови слідчого прокуратури Сумської області Гуменного О. В. від 24 квітня 2012 року позивач був відсторонений від займаної посади до скасування відсторонення відповідною постановою слідчого (прокурора), а 03 травня 2012 року звільнений з роботи. Вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 17 січня 2015 року, який набрав законної сили після апеляційного перегляду, позивач визнаний невинним у пред`явленому звинуваченні за частиною третьою статті 364 КК України та виправданий у зв`язку з недоведеністю вини. Вказаним вироком скасовано постанову слідчого прокуратури Сумської області про відсторонення ОСОБА_1 від посади, скасовано обраний під час досудового розслідування запобіжний захід - підписку про невиїзд з постійного місця проживання, скасовано арешт на його майно, повернуто арештоване майно. Позивач вказував, що в період відсторонення від займаної посади та після звільнення з роботи нарахування оплати праці не проводилось, а також на те, що відносно нього було застосовано запобіжний захід - підписку про невиїзд, що спричинило моральні страждання, порушило його нормальні життєві зв`язки. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Ленінський районний суд м. Харкова рішенням від 02 червня 2020 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Стягнув з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 181 678,02 грн на відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Харківський апеляційний суд постановою від 19 листопада 2020 року рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 02 червня 2020 року змінив. Резолютивну частину рішення виклав у новій редакції. Стягнув з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 181 678,02 грн на відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін. Верховний Суд постановою від 14 квітня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 02 червня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області, Прокуратури Сумської області про відшкодування матеріальної шкоди, завданої діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду, скасував, справу в цій частині направив на новий розгляд до суду першої інстанції. Приймаючи постанову про часткове задоволення касаційної скарги касаційний суд виходив із того, що суди попередніх інстанцій не дослідили та не дали оцінки цілому ряду письмових доказів, зібраних у справі, які стосуються розміру заробітної плати позивача, її складових, порядку нарахування, виплати, тощо. Ленінський районний суд м. Харкова рішенням від 09 листопада 2021 року під головуванням судді Вікторова В. В. позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив. Стягнув з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 158 342,34 грн, з яких: 1) грошове забезпечення за період з 03 травня 2012 року по 24 серпня 2015 року з урахуванням індексації та компенсації за затримку виплати в загальній сумі 136 447,26 грн; 2) оплата щорічних відпусток за 2012, 2013, 2014 роки обчислена в загальній сумі 9 593,34 грн; 3) матеріальна допомога на оздоровлення при наданні щорічних відпусток за 2013, 2014, 2015 роки в сумі 8 338,14 грн; 4) витрати за проведення експертного дослідження 3 963,60 грн. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України). Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону). Положенням пункту 1 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), зокрема заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій. Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону). Харківський апеляційний суд постановою від 17 листопада 2022 року з урахуванням ухвали про виправлення арифметичної помилки від 13 грудня 2022 року апеляційні скарги Сумської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України задовольнив частково. Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 09 листопада 2021 року змінив. Стягнув з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 139 131,70 грн. В мотивувальній частині апеляційний суд вказував, що матеріальна шкода складається із таких складових: 103 028,12 грн., компенсація за несвоєчасну виплату грошового забезпечення у сумі 18 235,97 грн., грошове забезпечення за час відпусток у сумі 9529,47 грн, матеріальна допомога на оздоровлення в межах позовних вимог у сумі 8338, 14 грн, а всього 139 131,70 грн (103 028,12+18 235,97+9529,47+8338, 14). Приймаючи постанову про часткове задоволення апеляційних скарг суд апеляційної інстанції погодився із висновком місцевого суду, водночас вважав, що розмір відшкодування майнової шкоди судом першої інстанції був визначений без урахування всіх обставин справи. Суд апеляційної інстанції зазначав, що як вбачається з долученого до матеріалів справи висновку від 28 лютого 2017 року № 13915, проведеного на замовлення ОСОБА_1 , предметом його дослідження були обставини, які входять до предмета доказування. У висновку не зазначено, що експерт попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, що викликає сумнів у сторін відповідача щодо його правильності. Між тим, апеляційний суд вважав, що такий висновок може бути прийнятий судом як письмовий доказ. Позивач надав до суду висновок експерта за результатами судової економічної експертизи від 28 серпня 2020 року № 5, проведеної судовим експертом Півень М. Є., яка була попереджена про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України. Апеляційний суд встановив та вказував, що надані суду висновки експертів містять розбіжності, експерт в експертному висновку від 28 лютого 2017 року № 13915 виходив з того, що грошове забезпечення (без урахування щомісячних премій) ОСОБА_1 у березні-квітні 2012 року складало 2 779,38 грн, де складові заробітку: посадовий оклад - 1 250 грн, оклад за спеціальним званням - 125 грн, надбавка за вислугу років - 412, 50 грн, надбавка за високі досягнення - 804, 50 грн, надбавка за роботу в умовах режимних обмежень - 187, 50 грн. Згідно експертного висновку від 28 серпня 2020 року № 5 експерт виходив з того, що грошове забезпечення (без урахування щомісячних премій) ОСОБА_1 у березні 2012 року складало 2 327,11 грн, де складові заробітку: посадовий оклад - 1 253,25 грн, оклад за спеціальним званням - 125 грн, надбавка за вислугу років - 413, 62 грн, надбавка за роботу в умовах режимних обмежень - 160, 71 грн; у квітні 2012 року складало 1 152,61 грн, де складові заробітку: посадовий оклад - 382,80 грн, оклад за спеціальним званням - 37,50 грн, надбавка за вислугу років - 126, 09 грн, надбавка за високі досягнення - 245,87 грн, надбавка за роботу в умовах режимних обмежень - 47,85 грн. Суд апеляційної інстанції вказав, що експертне дослідження від 28 лютого 2017 року № 13915 є неоднозначним, у дослідницькій частині висновку експерт прямо зазначив, що на підставі наданих матеріалів не надається можливість однозначно визначити розмір грошового забезпечення. Крім того, при розрахунку компенсації експертом не враховано кількість робочих днів за досліджуваний період, експерт виходив із кількості календарних днів, за таких обставин суд апеляційної інстанції вважав за необхідне взяти до уваги висновки експертного дослідження від 28 серпня 2020 року № 5, яким усунуті недоліки експертного дослідження від 28 лютого 2017 року № 13915. Апеляційний суд встановив, що із змісту експертного висновку від 28 серпня 2020 року № 5 вбачається, що розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за весь час вимушеного прогулу з 03 травня 2012 року до 24 серпня 2015 року становить 103 028, 12 грн. Короткий зміст вимог касаційної скарги У грудні 2022 року керівник Сумської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року в якій постанову апеляційного суду змінити, шляхом ухвалення нового рішення про зменшення розміру стягнутої матеріальної шкоди до 98 181,20 грн. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження. У поданій касаційній скарзі представник заявника зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах: від 10 листопада 2021 року у справі № 522/23618/17 та від 01 грудня 2021 року у справі № 686/1049/18. Аргументом касаційної скарги також є те, що апеляційний суд не звернув увагу на доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи є довідка про доходи ОСОБА_1 в якій зазначено, що у травні 2015 року його дохід склав 8 475,79 грн (відпускні - 2 286,22 грн; компенсація сум податку - 1 080,46 грн; лікарняні - 2 133,80 грн), разом із тим у червні позивачу було нараховано 2 601,90 грн - відпускних, а також 505,45 грн компенсації сум податку у зв`язку із чим суми за травень та червень 2012 року не можуть включатись до періоду розрахунку втраченого доходу. Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У поданому у лютому 2023 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржену постанову апеляційного суду залишити без змін. Позивач зазначає, що його право на отримання відшкодування заробітку та інших грошових доходів, які він втратив внаслідок незаконних дій передбачено нормами Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Одночасно позивач вважає необґрунтованими посилання представника відповідача про наявність підстав для зменшення розміру стягнутих на його користь сум, адже розмір сум доведений експертним висновком від 28 серпня 2020 року, в якому зазначений розрахунок усіх сум. Зауважував, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій відповідачі не заперечували стосовно сум розрахунку, жодних доказів на необґрунтованість розрахунку ними надано не було. Рух справи в суді касаційної інстанції Верховний Суд ухвалою від 19 січня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував з Ленінського районного суду м. Харкова справу № 591/3505/17. 31 січня 2023 року справа № 591/3505/17 надійшла до Верховного Суду. Верховний Суд ухвалою від 15 травня 2023 року справу призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів. Фактичні обставини справи, встановлені судами Наказом Державної податкової служби у Сумській області Державної податкової служби України від 28 березня 2012 року № 79-о, ОСОБА_1 був призначений на посаду начальника відділу протидії незаконному обігу підакцизних товарів ГВПМ ДПІ у м. Сумах (а. с. 26-29 том 1). Прокуратурою Сумської області ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення за частиною третьою статті 364 КК України, наказом Державної податкової служби у Сумській області Державної податкової служби України від 03 травня 2012 року № 111-0, винесеного на підставі постанови слідчого прокуратури Сумської області Гуменного О. В. від 24 квітня 2012 року, ОСОБА_1 був відсторонений від займаної посади - начальника відділу протидії незаконного обігу підакцизних товарів ГВПМ ДПІ у м. Сумах, до скасування відсторонення від посади відповідною постановою слідчого (прокурора) (а. с. 30 том 1). 17 січня 2015 року вироком Ленінського районного суду м. Харкова у справі № 2024/6989/12, провадження № 1кп/642/37/15 ОСОБА_1 був визнаний невинним у пред`явленому звинуваченні за частиною третьою статті 364 КК України та виправданий у зв`язку з недоведеністю його вини. Виправдувальним вироком було скасовано арешт, накладений постановою слідчого прокуратури Сумської області на майно виправданого ОСОБА_1 , і яке підлягає поверненню. Постанова слідчого прокуратури Сумської області про відсторонення ОСОБА_1 від посади, була скасована (а. с. 34-80 том 1). Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 16 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 грудня 2016 року вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 17 січня 2015 року відносно ОСОБА_1 залишений без змін (а. с. 91-101 том 1). Позивач незаконно перебував під слідством з 03 травня 2012 року, тобто з дати пред`явлення обвинувачення, до 16 липня 2015 року, тобто до дня набрання чинності виправдувальним вироком, що у сукупності становить 3 роки 2 місяці 14 днів. Наказом Головного управління Міндоходів у Сумській області від 30 липня 2015 року № 20-о у зв`язку з набранням чинності вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 17 січня 2015 року, ОСОБА_1 був зарахований у розпорядження Головного управління Міндоходів у Сумській області (а. с. 31 том 1). Наказом Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області від 25 серпня 2015 року № 195-о ОСОБА_1 був призначений на посаду старшого оперуповноваженого відділу оперативного супроводження адміністрування ПДВ оперативного управління в ДПІ у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області, встановлено йому посадовий оклад згідно з штатним розписом (а. с. 32 том 1). Згідно наданої довідки про грошове забезпечення ОСОБА_1 від 20 вересня 2016 року № 42939/8/18-19-05-66, підписаної начальником ДПІ у м. Сумах Мельник Ю. В., в період відсторонення від займаної посади (з 03 травня 2012 року по 24 серпня 2015 року) нарахування та оплата праці не проводилась.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Згідно з частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода. Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Пунктом 8 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, передбачено, що згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 Закону і підлягають відшкодуванню, визначаються з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт. Середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди обчислюється у порядку, передбаченому постановами Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100) та від 05 травня 1995 року № 348 «Про внесення змін і доповнень до Порядку № 100» (підпункт 1 пункту 9 вищезгаданого Положення). Відповідно до положень пункту 2 частини ІІ «Період, за яким обчислюється середня заробітна плата» Порядку № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 161/15362/16-ц (провадження № 14-592цс18). Згідно зі статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (стаття 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»). Верховний Суд зазначає, що відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація втрати частини заробітної плати нараховується та виплачується роботодавцем у разі затримки виплати заробітної плати на один і більше календарних місяців. Заробіток та інші грошові доходи, які особа втратила внаслідок незаконного відсторонення від роботи (посади), незаконного застосування запобіжних заходів має іншу правову природу у порівнянні із доходами, які підлягають компенсації, і є шкодою, яка відшкодовується відповідачем. Суд апеляційної інстанції на вищенаведене належної уваги не звернув, а тому дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення на користь позивача компенсації за несвоєчасну виплату грошового забезпечення у вигляді приросту індексів інфляції споживчих цін (індексів інфляції). Таким чином колегія суддів вважає обґрунтованими аргументи касаційної скарги в частині відсутності підстав для стягнення на користь позивача компенсації за несвоєчасну виплату грошового забезпечення у вигляді приросту індексів інфляції споживчих цін (індексів інфляції), а тому Верховний Суд не вбачає підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 18 235, 97 грн. Вищенаведене також узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 14 листопада 2019 року у справі № 615/364/17. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що ОСОБА_1 не отримував грошове забезпечення за основним місцем роботи, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування позивачу майнової шкоди у вигляді втраченого грошового забезпечення, грошового забезпечення за час відпусток та матеріальної допомоги на оздоровлення в межах позовних вимог. Також Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції який правильно зазначав про те, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Отже, у цій справі відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є Прокуратура Сумської області (дії якої призвели до безспірного стягнення коштів) та казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету). Тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи види рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18). Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не звернув увагу на доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи є довідка про доходи ОСОБА_1 за 2012 рік, в якій зазначено, що у травні 2015 року його дохід склав 8 475,79 грн (відпускні - 2 286,22 грн; компенсація сум податку - 1 080,46 грн; лікарняні -2 133,80 грн), разом із тим у червні позивачу було нараховано 2 601,90 грн - відпускних, а також 505,45 грн компенсації сум податку у зв`язку із чим суми за травень та червень 2012 року не можуть включатись до періоду розрахунку втраченого доходу колегія суддів відхиляє, оскільки довідка про грошове забезпечення ОСОБА_1 від 20 вересня 2016 року № 42939/8/18-19-05-66 була врахована судовим експертом Півень М. Є. у висновку експерта від 28 серпня 2020 року № 5 про що міститься посилання у його мотивувальній частині. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Оскаржуване судове рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення втраченого грошового забезпечення, грошового забезпечення за час відпусток та матеріальної допомоги на оздоровлення в межах позовних вимог відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні. Разом з тим, стягуючи за рахунок коштів державного бюджету на користь позивача суму втраченого заробітку з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що на момент звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом не існувало невиконаного грошового зобов`язання держави перед ним в частині відшкодування майнової шкоди на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», а тому підстави для стягнення компенсації за несвоєчасну виплату грошового забезпечення відсутні. У зв`язку із вищенаведеним оскаржена постанова суду апеляційної інстанції та ухвала про виправлення арифметичної помилки в означеній частині підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову про стягнення суми компенсації за несвоєчасну виплату грошового забезпечення, з наведених вище правових підстав. Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи в частині вирішення позовних вимог про стягнення індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення в означеній частині підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з підстав, наведених в цій постанові. Щодо розподілу судових витрат Згідно з частинами першою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, у зв`язку з чим був звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір». В постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 490/2254/20 (провадження № 61-14597св20) зазначено, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях судового процесу, а саме при апеляційному перегляді справи. Ці стадії судового захисту є єдиним судовим процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення справ з метою захисту порушеного права. Системне телеологічне тлумачення приписів статей 3 та 4 Закону України «Про судовий збір» дозволяє зробити висновок про те, що законодавець обрав спосіб справляння судового збору із застосуванням процентного співвідношення ставки судового збору в апеляційному та касаційному суді від ставки в суді першої інстанції. Отже, якщо позивач звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», відповідно, він звільняється від сплати судового збору також і в разі подання ним апеляційної (касаційної) скарги на судові рішення у справі. Такий підхід при тлумаченні положень пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» відповідає висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (звільнення споживачів від сплати судового збору). Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Враховуючи, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з урахуванням розміру позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, меж касаційного оскарження постанови апеляційного суду та того, що позовні вимоги підлягають задоволенню на 72 %, розмір судового збору, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Сумської обласної прокуратури становить 1 220,78 грн. Оскільки на підставі Закону України «Про судовий збір» ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, то понесенні Сумською обласною прокуратурою судові витрати у вигляді судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг в розмірі 1 220,78 грн необхідно компенсувати за рахунок держави. Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду П О С Т А Н О В И В : Касаційну скаргу керівника Сумської обласної прокуратури задовольнити частково. Постанову Харківського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Прокуратури Сумської області про стягнення компенсації за несвоєчасну виплату грошового забезпечення в сумі 18 235,97 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в цій частині з підстав, наведених в цій постанові. В решті Постанову Харківського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року залишити без змін. Компенсувати Сумській обласній прокуратурі за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг в розмірі 1 220 (однієї тисячі двохсот двадцяти) грн 78 коп. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий А. І. Грушицький Судді С. О. Карпенко І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. А. Стрільчук