Постанова 4808 № 344/4418/22

Справа № 344/4418/22 Провадження № 22-ц/4808/636/23 Головуючий у 1 інстанції Шамотайло О. В. Суддя-доповідач Девляшевський ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2023 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючого Девляшевського В.А., суддів: Баркова В.М., Мальцевої Є.Є., секретаря Петріва Д.Б., з участю представника позивача ОСОБА_1 - Марущака В.І. ; представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини та встановлення юридичних фактів, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду, ухвалене головуючим суддею Шамотайлом О.В. 20 березня 2023 року, повний текст якого складений 22 березня 2023 року, в с т а н о в и в: У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини та встановлення юридичних фактів. Позов мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_6 . На час смерті матері позивач проживав за кордоном з 1994 року. 27 вересня 2002 року ОСОБА_6 склала заповіт, згідно якого все належне їй майно заповіла в рівних частинах ОСОБА_1 та його брату ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 брат позивача ОСОБА_7 помер. Про те, що в користь ОСОБА_1 складено заповіт позивачу стало відомо тільки в 2021 році після того, коли він приїхав в Івано-Франківськ. Вказане повідомила позивачу його племінниця ОСОБА_3 . Оскільки до нотаріальної контори він звернувся тільки в 2021 році, то вважає, що внаслідок вищенаведеного причина пропуску строку для прийняття спадщини є поважною. Крім того зазначив, що згідно з свідоцтвом про смерть ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 . Проте в свідоцтві про його народження вказано, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_1 , відповідно його батьками є « ОСОБА_6 » та « ОСОБА_8 » замість правильно « ОСОБА_6 » та « ОСОБА_8 ». Також вказує, що в заповіті, посвідченому 27 вересня 2002 року Андрусяк К.Ф. , державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за №4-2044 від імені ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , помилково вказано прізвище позивача « ОСОБА_1 » замість правильно « ОСОБА_7 ». За таких обставин позивач просив встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є сином, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 . Встановити факт, що заповіт, посвідчений 27 вересня 2002 року Андрусяк К.Ф. , державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за №4-2044 від імені ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , посвідчено в користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Визначити ОСОБА_1 , додатковий строк три місяці для подання заяви про прийняття спадщини, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 . Івано-Франківський міський суд своїм рішенням від 20 березня 2023 року позовні вимоги задовольнив частково. Встановив факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є сином, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 . Встановив факт, що заповіт посвідчений 27 вересня 2002 року Андрусяк К.Ф. , державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за №4-2044 від імені ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , посвідчено в користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в частині заповіту, що стосується ОСОБА_1 . В решті вимог позову відмовив. Не погодившись із рішенням суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Апелянт зазначає, що його мама ОСОБА_6 була власником будинковолодіння в АДРЕСА_1 після смерті свого чоловіка ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_6 склала заповіт, згідно якого все належне їй майно заповіла в рівних частинах ОСОБА_1 та ОСОБА_7 . Зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер інший спадкоємець за заповітом - ОСОБА_7 . Спадкова справа після смерті матері та брата позивача в нотаріальній конторі не заводилась. ОСОБА_1 вказує, що на час відкриття спадщини він офіційно не проживав із спадкодавцем, оскільки в 1994 році поїхав в США, однак постійно спілкувався з мамою та братом і допомагав їм. Про смерть матері позивачу було відомо, однак приїхати на похорон він не зміг у зв`язку з роботою. Зазначає, що приїхав в Україну в 2021 році, де його племінниця ОСОБА_3 повідомила позивача про існування заповіту. ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори із завою про прийняття спадщини, проте нотаріус відмовив у прийнятті заяви та видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку із пропуском ним строку подання заяви. На думку апелянта, місцевим судом не враховано вищевказані обставин та об`єктивні, істотні труднощі для прийняття ним спадщини, що є поважною причиною для поновлення строку. Також вважає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що позбавлення його у праві на спадкування за заповітом буде непропорційним і суперечитиме принципу свободи заповіту та не буде співмірним в законних очікуваннях успадкувати нерухоме майно після смерті матері. Апелянт вважає, що суд повинен був також врахувати факт свободи заповіту, як фундаментальний принцип спадкового права. Крім того, суд, на думку ОСОБА_1 , не врахував, що ні нотаріус чи інші уповноважені на те особи, ні інші спадкоємці не повідомили його про існування в його користь складеного заповіту та порядок і строки прийняття спадщини. Апелянт зазначає, що спадкове будинковолодіння є майном його батьків та має для нього сакральне значення, є пам`яттю про них та родину позивача. ОСОБА_1 вказує, що є особою пенсійного віку, іншого житла немає, а тому оскаржуване рішення позбавляє його майна, в якому він може проживати в старості. Враховуючи вказане, просить оскаржуване рішення в частини відмови в задоволенні позовних вимог про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким вказану позовну вимогу задовольнити. Здійснити розподіл судових витрат. В поданому відзиві відповідач ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги заперечила. Посилаючись на постанову Верховного Суду від 15.02.2021 у справі №569/12599/18 зазначає, що проживання позивача за кордоном не свідчить про наявність об`єктивних, непереборних перешкод для звернення із заявою. Крім того вказує, що позивач був обізнаний про існування заповіту, оскільки заповіт був складений в 2002 році за його наполяганням. Вказаний факт також підтвердили свідки в судовому засіданні місцевого суду. Вважає, що ОСОБА_1 не скористався правом на прийняття спадщини через власну пасивну поведінку, а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін. Відповідачка ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилася, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, не з`явилася. Відтак, апеляційний суд відповідно до положень статті 372 ЦПК України не вбачає перешкод у розгляді справи у її відсутності. ОСОБА_1 до суду подав заяву про відкладення розгляду справи, обґрунтовану тим, що з 09.06.2023 він вилітає з міста Варшава в США, де буде перебувати до 31.08.2023. На підтвердження цих обставин ним додано копію квитків на літак з Варшави о 12.55 год. 09.07.2023 до Лісабону. Колегія суддів вважає, що підстав для задоволення клопотання про відкладення розгляду справи немає, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторони або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом. Зміст наведеної правової норми дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції повинен відкласти розгляд справи у випадку неявки в судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або ж у зв`язку з клопотанням учасника справи про відкладення розгляду справи, якщо суд визнав повідомлені ним причини неявки поважними. Водночас оцінка причин неявки сторони у справі є виключним повноваженням суду, який розглядає це питання, та на власний розсуд, керуючись своїм внутрішнім переконанням, вирішує про наявність чи відсутність підстав для його задоволення, враховуючи конкретні обставини справи. Отже, суд апеляційної інстанції не має імперативного обов`язку відкласти розгляд справи з підстав того, що учасником справи заявлено клопотання про відкладення розгляду справи, якщо суд визнав повідомлені ним причини неявки неповажними. Колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 про розгляд даної справи повідомлений судом завчасно, крім того в судовому засіданні бере участь представник апелянта - адвокат Марущак В.І. При цьому, в матеріалах справи достатньо доказів для проведення апеляційного розгляду справи. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що розгляд справи за відсутності апелянта, який диспозитивно розпоряджається своїми процесуальними правами, не призводить до порушення його права на справедливий суд. В засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримав з наведених у ній мотивів, просив її задовольнити. Додатково зазначив, що, на його думку, правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1 є, оскільки не зважаючи на тривалий час, який минув з часу смерті його матері, встановлений законом шестимісячний строк на прийняття спадщини пропущено з поважної причини. Представник ОСОБА_3 доводів скарги не визнав, посилаючись на обґрунтованість висновків суду. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Рішення суду в частині встановлення юридичних фактів не оскаржується, а тому в силу ч. 1 ст. 367 ЦПК України в цій частині апеляційним судом не переглядається. Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, суд першої інстанції виходив з того, що в даній справі саме по собі проживання позивача за кордоном не свідчить про наявність об`єктивних, непереборних перешкод для звернення із заявою через досить тривалий проміжок часу про прийняття спадщини (понад шість років), оскільки позивач не був позбавлений можливості звернутися із відповідною заявою про прийняття спадщини, отож він не реалізував право на прийняття спадщини без поважних причин, а відтак відсутні достатні правові підстави для задоволення позову в частині визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. За змістом частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Постановлене судом рішення відповідає цим вимогам закону з огляду на наступне. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є сином померлої ОСОБА_6 . Відповідно до заповіту від 27 вересня 2002 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Андрусяк К.Ф., зареєстрованого за № 4-2044, ОСОБА_6 заповіла все належне їй майно в рівних долях ОСОБА_1 та ОСОБА_7 . Заповіт зареєстрований у спадковому реєстрі та є чинним. ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 26.11.2020. ІНФОРМАЦІЯ_7 помер ОСОБА_7 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 07.11.2020. ОСОБА_1 тільки 04 листопада 2021 року звернувся до приватного нотаріуса Івано-Франківського нотаріального округу із заявою про прийняття спадщини. Листом від 04.11.2021 № 240/01-16 приватний нотаріус Грицак О.І. відмовила позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку із пропуском строку для прийняття спадщини. Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Статтею 1223 ЦК України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України). Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України). Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Предметом даного спору є встановлення додаткового строку для прийняття спадщини позивачеві, оскільки останній після смерті своєї матері, будучи її спадкоємцем за заповітом, пропустив строк для прийняття спадщини. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 вказував, що він не знав про існування вищевказаного заповіту, тому не звертався до нотаріуса з відповідною заявою протягом визначеного законом строку. Водночас, ОСОБА_3 заперечувала проти заявлених вимог та вказувала, що позивачу було відомо про відкриття спадщини та існування заповіту, тому відсутні підстави для поновлення строку для прийняття спадщини. Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 під час розгляду справи в суді першої інстанції підтвердили, що позивачу було відомо про існування складеного на користь позивача заповіту. Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Отже, правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім`єю), невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 459/2973/18 (провадження № 61-12504св21) та від 17 лютого 2022 року у справі №953/15603/20 (провадження № 61-12451св21). Зміст статті 89 ЦПК України визначає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). З доводів апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 був обізнаний про смерть матері, однак з 1994 року він проживає за кордоном у Сполучених Штатах Америки та не міг приїхати у зв`язку з роботою. Отже, позивач, знаючи про смерть спадкодавця, протягом шести років не подавав заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Будь-яких доказів поважності пропуску цього строку позивач суду не надав і судом їх не здобуто. При цьому, підставою для визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини вказує на своє перебування в Сполучених Штатах Америки у період з 1994 по 2021 роки. Пунктом 3.11.3 Положення про порядок вчинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України від 27 грудня 2004 року № 142/5/310, передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати консулу заяву про прийняття спадщини. Позивач не був позбавлений можливості звернутися із відповідною заявою про прийняття спадщини до консула консульської установи України в США або до нотаріуса на території України. Доказів, які б свідчили про перешкоду подання такої заяви, позивачем не надано. Отже, із позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини позивач звернулася лише 04.11.2021, більш ніж через шість років з моменту смерті ОСОБА_6 , що є досить тривалим проміжком часу. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що безспірних доказів поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини позивач не надав, що у силу статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком. Саме по собі проживання за кордоном не свідчить про наявність об`єктивних, непереборних перешкод для звернення із заявою про прийняття спадщини. Вказане узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, який міститься в постанові від 15 лютого 2021 року у справі № 569/12599/18 (провадження № 61-7798 св 19). За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що висновки суду не відповідають обставинам справи, а рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Фактично вони зводяться до переоцінки доказів, яким судом дана належна правова оцінка. З огляду на викладене, підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення відсутні. Керуючись статтями 268, 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 20 березня 2023 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Головуючий В.А. Девляшевський Судді: В.М. Барков Є.Є. Мальцева Повний текст постанови складено 12 червня 2023 року.