Ухвала КАС ВС № 807/2322/15

УХВАЛА 09 червня 2023 року м. Київ справа № 807/2322/15 адміністративне провадження № К/990/19111/23 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Данилевич Н.А., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 березня 2023 року у справі № 807/2322/15 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіальної державної інспекції України з питань праці у Закарпатській області, Управління Держпраці у Закарпатській області, Державної інспекції України з питань праці, Державної служби України з питань праці про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, УСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача, в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ Державної інспекції України з питань праці від 28 жовтня 2015 року №262-К «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника Управління Держпраці у Закарпатській області та зобов`язати відповідача внести до його трудової книжки запис, що відповідає прийнятому судом рішенню; стягнути з Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області, Державної інспекції України з питань праці або їх правонаступників на користь ОСОБА_1 середній заробіток з врахуванням індексації нарахованої суми за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області, Управління Держпраці у Закарпатській області, Державної інспекції України з питань праці, Державної служби України з питань праці про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку, визнання протиправними дій та бездіяльності задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної інспекції України з питань праці від 28 жовтня 2015 року за № 262-К «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на роботі, на посаді начальника Управління Держпраці у Закарпатській області з 30 жовтня 2015 року. Стягнуто з Державної служби України з питань праці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 287813, 96 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 807/2322/15 змінено в частині мотивів. Скасовано рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 807/2322/15 в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника Управління Держпраці у Закарпатській області та ухвалено в цій частині нове рішення. Поновлено ОСОБА_1 на роботі, на посаді начальника Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області з 30 жовтня 2015 року та зобов`язано Управління Держпраці у Закарпатській області вжити заходів щодо призначення (переведення) ОСОБА_1 на рівнозначну посаду. В решті рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 807/2322/15 залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 23 вересня 2021 року касаційні скарги ОСОБА_1 , Державної служби України з питань праці, Управління Держпраці у Закарпатській області задоволено частково. Скасовано рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2019 року в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, на посаді начальника Управління Держпраці у Закарпатській області з 30 жовтня 2015 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, на посаді начальника Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області з 30 жовтня 2015 року та зобов`язання Управління Держпраці у Закарпатській області вжити заходів щодо призначення (переведення) ОСОБА_1 на рівнозначну посаду. В цій частині ухвалено нове рішення, яким поновлено ОСОБА_1 в Управлінні Держпраці у Закарпатській області на посаді рівнозначній тій, з якої ОСОБА_1 звільнено на підставі наказу Державної інспекції України з питань праці від 28 жовтня 2015 року № 262-К. Скасовано рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року в частині стягнення з Державної служби України з питань праці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 287813, 96 грн. В цій частині направлено справу на новий розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду. В іншій частині рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року залишено без змін. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 березня 2023 року, позов ОСОБА_1 до Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області, Управління Держпраці у Закарпатській області, Державної інспекції України з питань праці, Державної служби України з питань праці про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено частково. Стягнуто з бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням коефіцієнта підвищення заробітної плати, відповідно до пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, у розмірі 864430,93 грн (вісімсот шістдесят чотири тисячі чотириста тридцять гривень 93 коп.). В решті позову відмовлено. 21 квітня 2023 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 березня 2023 року у справі № 807/2322/15 повернуто заявникові. 26 травня 2023 року касаційна скарга ОСОБА_1 повторно надійшла до Верховного Суду. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Оскаржуючи судові рішення, скаржник покликається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та на пункт 4 частини четвертої цієї статті у взаємозв`язку з пунктом 4 частини другої статті 353 КАС України. Так, заявник касаційної скарги зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували частини другу статті 235 КЗпП України, пункт 6 частини першої статті 2 Закону України «Про державну службу», частину другу статті 65 Закону України «Про виконавчу службу» та Схеми посадових окладів, затверджені постановами Кабінету Міністрів України: від 06 квітня 2016 року № 292; від 18 січня 2017 року № 15; від 25 січня 2018 року № 24; від 06 лютого 2019 року № 102; від 15 січня 2020 року № 16; від 18 січня 2017 року № 15»; від 13 січня 2021 року № 15, підпункт 10 пункту 11 Положення про Державну інспекцію України з питань праці, пункт 5 постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року № 442 «Про оптимізацію системи органів виконавчої влади». Позивач просить Верховний Суд сформувати новий правовий висновок. Верховний Суд, повертаючи первісну касаційну скаргу позивача ухвалою від 10 травня 2023 року, зазначив, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише посилання на такий підпункт, необхідно зазначити щодо якого саме питання застосування норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. Проте скаржник, посилаючись повторно на цю підставу касаційного оскарження, викладає доводи та мотиви щодо, як він вважає, неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, проте повторно не вказує щодо якого саме питання застосування норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, що свідчить про формальний підхід до оформлення вже цієї касаційної скарги щодо викладення підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Також слід додатково наголосити, що суб`єктивні труднощі у тлумаченні правової норми, які виникають у позивача, не свідчить про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми у подібних правовідносинах. Отже, Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі. Разом з цим, скаржник посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 4 частини другої статті 353 КАС України (підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів). Верховний Суд наголошує, що недопустимим доказом в розумінні статті 74 КАС України є доказ, одержаний з порушенням закону, або доказ, яким певна обставина не може бути підтверджена. Обставиною в розумінні КАС України є фактичні дані (певний матеріально-правовий факт), а не правова оцінка суду встановленому факту. Отже, Суд не приймає до уваги та відхиляє зазначену позивачем підставу касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 4 частини другої статті 353 КАС України, оскільки скаржником не зазначено який саме та чому доказ є недопустимим (такими, що одержані з порушенням законної процедури). З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з рішенням судів попередніх інстанцій, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України. Отже, скаржником не викладено передбачені статтею 328 КАС України умови, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України та пункту 4 частини четвертої цієї статті у взаємозв`язку з пунктом 4 частини другої статті 353 КАС України, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, Суд УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 березня 2023 року у справі № 807/2322/15 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіальної державної інспекції України з питань праці у Закарпатській області, Управління Держпраці у Закарпатській області, Державної інспекції України з питань праці, Державної служби України з питань праці про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу- повернути особі, яка її подала. Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена. Суддя Н.А. Данилевич