Постанова 4820 № 686/25888/21

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 травня 2023 року м. Хмельницький Справа № 686/25888/21 Провадження № 22-ц/4820/1099/23 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Грох Л.М. (суддя-доповідач), Янчук Т.О., Ярмолюка О.І., розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області в складі судді Колієва С.А. від 28 березня 2023 року. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд встановив: У листопаді 2021 року ОСОБА_1 , звертаючись в суд з цим позовом до відповідача, вказувала, що з 01.07.2020 року вона працювала у ФОП ОСОБА_2 , який за час роботи порушував вимоги трудового законодавства, у зв`язку із чим 06.05.2021 року вона подала роботодавцю заяву про звільнення за власним бажанням на підставі ч.1 ст.39 КЗпП України та просила виплатити всі належній їй суми. Натомість, 01.07.2021 року ФОП ОСОБА_2 звільнив її на підставі п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України. Вказаний наказ про звільнення нею був оскаржений у судовому порядку і постановою Хмельницького апеляційного суду від 23.12.2021 року у справі №686/15581/21 наказ ФОП ОСОБА_2 №05/06-2021 від 30.06.2021 року в частині формулювання підстав звільнення ОСОБА_1 з посади продавця продовольчих товарів визнано незаконним, змінено формулювання підстави її звільнення та визначено вважати її звільненою з посади продавця продовольчих товарів з 30.06.2021 року за власним бажанням у зв`язку з порушенням власником або уповноваженим органом законодавства про працю відповідно до ч.1 ст.39 КЗпП України. Стягнуто з відповідача на її користь 18000,18 гривень вихідної допомоги. Відповідач не виплатив їй присуджену вихідну допомогу у розмірі 18000,18 гривень, тому відповідно до ст.116 КЗпП України з нього на її користь слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Розмір середнього заробітку, з урахуванням її середньоденної заробітної плати (272,73 грн.) за період з 01.07.2021 по 04.02.2022 рік буде становити 41 454,55 гривень. З цих підстав позивачка просила стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на свою користь 41454, 55 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2021 року по 04.02.2022 року. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 березня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні 6000 грн. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 131,42 гривень. В решті у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить змінити рішення суду та задовольнити позов повністю. Судом не враховано, що під час розгляду справи вона добросовісно користувалася своїми правами, не затягувала розгляд справи та не збільшувала розмір позовних вимог. Нічим не підтверджені доводи відповідача про невиплату 18000 грн. вихідної допомоги через фінансові складнощі. Відповідач отримує дохід в Управлінні праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради, має у власності автомобіль AUDI, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Зменшуючи розмір відшкодування, суд не врахував дії відповідача у спірних правовідносинах, невиплату відповідачем заборгованості досі, що сама заборгованість (вихідна допомога) є наслідком його незаконних дій, а фактичний період затримки розрахунку у три рази перевищує той, за який вона просила стягнути середній заробіток. Спір щодо стягнення вихідної допомоги вирішено на її користь, тому на її думку і середній заробіток за весь час затримки слід стягнути в повному обсязі. Судом помилково застосовано принцип співмірності у даних правовідносинах. Перевіривши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає в повній мірі. Судом встановлено, що 01.07.2020 року ОСОБА_1 прийнята на роботу до ФОП ОСОБА_2 згідно з строковим трудовим договором від 01.07.2020 року. Наказом ФОП ОСОБА_2 №05/06-2021-к від 30.06.2021 року ОСОБА_1 , продавця продовольчих товарів, звільнено на підставі п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України з 30 червня 2021 року у зв`язку із закінченням строку дії строкового трудового договору. Постановою Хмельницького апеляційного суду від 23.12.2021 року у справі №686/15581/21 визнано незаконним наказ фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 №05/06-2021-к від 30 червня 2021 року в частині формулювання підстави звільнення ОСОБА_1 з посади продавця продовольчих товарів; змінено формулювання підстави звільнення ОСОБА_1 та вважати її звільненою з посади продавця продовольчих товарів 30.06.2021 року за власним бажанням у зв`язку з порушенням власником або уповноваженим органом законодавства про працю відповідно до ч. 1 ст. 39 КЗпП України; стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 18000,18 грн. вихідної допомоги. Вказані кошти не виплачені позивачці. Наведене підтверджується матеріалами справи. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що середній заробіток, який просила стягнути позивачка, більш ніж у 2 рази більший за вихідну допомогу, присуджену позивачці у справі №686/15581/21, тому з врахуванням принципу пропорційності та співмірності стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 6000 грн. Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 41454,96 грн. до 6000 грн. з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності розміру заборгованості відповідача перед позивачем з виплати вихідної допомоги 18000 грн. З урахуванням наведеного аргументи апеляційної скарги про помилковість висновку суду про наявність підстав для зменшення суми середнього заробітку за час затримки виплати при звільненні вихідної допомоги, спростовуються викладеними мотивами та не свідчать про наявність правових підстав для скасування судового рішення в оскаржуваній частині. Відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Встановивши фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суд першої інстанції ухвалив рішення суду з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 березня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 08 червня 2023 року. Судді Л.М. Грох Т.О. Янчук О.І. Ярмолюк