Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/16214/22

Справа № 127/16214/22 Провадження № 22-ц/801/945/2023 Категорія: 70 Головуючий у суді 1-ї інстанції Жмудь О. О. Доповідач:Міхасішин І. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 червня 2023 рокуСправа № 127/16214/22м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Міхасішина І.В., суддів : Сопруна В.В., Стадника І.М. розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру та способу стягнення аліментів, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 листопада 2022 року ухвалене в м. Вінниця суддею цього суду Жмудь О.О. дата складання його повного тексту 22 листопада 2022 року, В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру та способу стягнення аліментів. Позов мотивований тим, що позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10.09.2019 року, розірвано. Від шлюбу мають неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом із позивачем. На підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29.11.2019 року з відповідача ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 1500 грн. 00 коп., щомісячно, починаючи з 04.10.2019 року і до досягнення дитиною повноліття. Вказаний розмір аліментів відповідач сплачує, але жодної участі у додаткових витратах на дитину не приймає. Крім того, позивач на даний час офіційно не працює, постійного доходу немає, з 12.06.2020 року по 25.02.2021 року отримувала виплату допомоги по безробіттю, самостійно власними силами намагається матеріально забезпечити, доглядати та виховувати спільної дитини. З часу присудження аліментів донька підросла, потребує більшого матеріального утримання і аліментів, які сплачує відповідач, на сьогодні не достатньо для належного забезпечення умов життя дитини. Відповідач в змозі сплачувати аліменти в більшому розмірі, однак добровільно цього не здійснює. Враховуючи вище викладене, позивач просить змінити спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29.11.2019 року, стягувати аліменти в розмірі 1/4 частки від заробітку відповідача (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття Рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17 листопада 2022 року позов задоволено. Змінено спосіб стягнення аліментів, присуджених рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29.11.2019 року, стягуючи з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки від всіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили до повноліття дитини. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 000,00 гривень судових витрат на правничу допомогу. Стягнуто з ОСОБА_2 992,40 гривень судового збору в дохід держави. 09 березня 2023 року ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 листопада 2022 року - залишено без задоволення. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погодившись із рішенням відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність рішення, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, та порушення норм матеріального і процесуального права, просив скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову. 18 квітня 2023 року на адресу Вінницького апеляційного суду від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Мишковської Т.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просить рішення суду залишити без змін а апеляційну скаргу без задоволення. Провадження у справі в суді апеляційної інстанції Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 07 квітня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою від 24 квітня 2023 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного. Встановлені судом першої інстанції обставини Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 18.11.2014 року, який рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10.09.2019 року було розірвано. Від шлюбу мають неповнолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с. 5), та яка проживає разом із позивачем, згідно із довідкою № 58701 від 01.10.2019 року. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29.11.2019 року стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 1500 грн. 00 коп., щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 04.10.2019 року і до досягнення дитиною повноліття. З часу присудження аліментів дитині виповнилося 6-ть років і на даний час вона потребує більшого матеріального утримання, а аліментів, які сплачує відповідач, на сьогодні не достатньо для належного забезпечення умов життя дитини. Відповідно до ч. 1 ст. 18, ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (батьки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. У відповідності до ч. 2 ст. 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Приписами ст. 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дітей і проживання батьків окремо від них не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дітей. Відповідно до ст. 5 Протоколу №7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зі змінами, внесеними Протоколом № 11) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебуванні в шлюбі та у випадку його розірвання. Статтею 150 СК України визначені обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, а саме: батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Виходячи з вищенаведеного, сторони мають рівні права та обов`язки по утриманні та матеріальному забезпеченні дітей, а отже не тільки позивач, але й відповідач зобов`язаний утримувати свою неповнолітню дитину. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання та розвиток дитини, а отже і витрати на потреби дитини також мають бути однаковими. Згідно із ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Аналогічна вимога міститься і в п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.05.2006 року. Тобто зазначена законодавча норма вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки). При розгляді позовів, заявлених з зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки ст. 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (ст. 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст. 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»). У відповідності до ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Аналізуючи вищевказані правові норми законодавства, суд дійшов висновку, що стягувачу аліментів надано виняткове право вибору та ініціювання подальшої зміни в судовому порядку способу стягнення аліментів (в частці від доходу платника або в твердій грошовій сумі). Закон не встановлює обов`язку доведення мотивів, на підставі яких позивач бажає скористатися такою можливістю, а тому платник аліментів позбавлений можливості впливати на обрання способу стягнення аліментів, однак може звернутися до суду з позовом про зменшення їх розміру. Тому, суд вважає за необхідне позов задовольнити, визначивши аліменти в розмірі 1/4 частини доходу відповідача, але не менше встановленого мінімального розміру, тобто 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Із змісту п. 23 постанови Пленуму ВСУ № 3 від 15.05.2003 р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» при зміні розміру аліментів, аліменти в новому розмірі сплачуються з дня набрання рішенням законної сили. Доводи апелянта про необґрунтоване зміну способу стягуваних аліментів є безпідставними з огляду на таке. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. За змістом частини 3 статті 181 СК України право вибору способу стягнення аліментів належить тому з батьків, разом з яким проживає дитина. Звертаючись до суду із позовом про зміну способу стягнення аліментів позивач визначила способом стягнення аліментів їх присудження у частці від доходу батька, що відповідає вимогам закону. Сімейне право встановлює принцип рівності прав та обов`язків як батька, так і матері, передбачає здійснення батьківських прав та обов`язків відповідно до інтересів дітей. Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, а тому розмір аліментів, які стягуються за рішенням суду, явно не є достатньою сумою для задоволення потреб дитини. Відтак правильно встановивши характер спірних правовідносин, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено відповідно до статті 89 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що необхідним і достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини буде розмір аліментів - частка заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, що узгоджується з вимогами частини 2 статті 182 СК України. З огляду на викладене, колегія судів враховуючи принцип розумності і справедливості, зважаючи на необхідність належного матеріального забезпечення дитини обома батьками, вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо зміни способу стягнення аліментів, присуджених з відповідача. Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 759/10277/18 зводяться до того, що: «інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів». У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зважаючи на особу платника аліментів: працездатний, фізично здорова особа та беручи до уваги вік дитини, 2015 року народження, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зміну способу стягнення аліментів - стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання дочки в розмірі частки його доходів, оскільки розмір аліментів у визначеній частці є необхідним та буде відповідати інтересам дитини, враховуючи, споживчі ціни на продовольчі товари, одяг та комунальні послуги, а також те, що обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері так і батька, що можливо віднести до інших випадків, про що йдеться у статті 192 СК України. Доводи апеляційної скарги щодо не погодження з сумою, стягнення витрат за правничу допомогу також не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до п. 3 ч.2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача. Із наявних у матеріалах цивільної справи з договору № б/н від 29.11.2021 року про надання правової допомоги, квитанції до прибуткового касового ордера від 29.11.2021 року та 16.02.2022 року, адвоката Мишковської Т.М. про оплату послуг згідно Договору про надання правової допомоги, позивачем сплачено 5 000,00 грн. судових витрат, за надання правової допомоги (а.с. 10-15). Відповідно до ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. У постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (адміністративне провадження N К/9901/27657/20) Верховний Суд звернув увагу судів на те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку - (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04). Суд першої інстанції з огляду на умови договору про надання правової допомоги, враховуючи складання і підписання адвокатом всіх процесуальних документів від імені і в інтересах позивача, дійшов правильного висновку, що в даній конкретній справі витрати на правову допомогу в сумі 5 000,00 грн. є реальними, підтвердженими матеріалами справи, та їх слід стягнути з відповідача на користь позивача. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (адміністративне провадження № К/9901/27657/20). Отже доводи апеляційної скарги в їх сукупності не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. При вирішенні цієї справи, суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то понесені судові витрати покладаються на учасника справи, який звернувся з апеляційною скаргою. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, Суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 залишити без задоволення, а заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 листопада 2022 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає. Головуючий: І.В. Міхасішин Судді: І.М. Стадник В.В. Сопрун