Постанова 4857 № 380/14459/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/14459/21 пров. № А/857/6848/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача -Шевчук С. М. суддів -Кухтея Р. В. за участю секретаря судового засідання Носа С. П. Улицька С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 березня 2023 року у справі № 380/14459/21 за адміністративним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Голови Верховної Ради України Стефанчука Р.О. (Разумкова Д.О.), Керівника Офісу Президента України Єрмака А.Б. про зобов`язання вчинити дії, місце ухвалення судового рішення м. Львів розгляд справи первинно призначено за правиламизагального позовного провадження суддя у І інстанціїКарп`як О.О. дата складання повного тексту рішенняне зазначена ВСТАНОВИВ: І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися з адміністративним позовом до Керівника Офісу Президента України А.Б. Єрмака, Голови Верховної Ради України Д.О. Разумкова, у якому просили зобов`язати Голову Верховної Ради України Д.О. Разумкова та Керівника Офісу Президента України А.Б. Єрмака забезпечити розробку підпорядкованими державними підрозділами заходів по відновленню їх конституційного права бути співвласниками державного майна і коштів з визначенням конкретних виконавців і термінів по кожному заходу. 12.04.2022 позивачами подано в судовому засіданні заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просять: -зобов`язати Голову Верховної Ради України Стефанчука Р.О. та Керівника Офісу Президента України Андрія Борисовича Єрмака забезпечити розробку підпорядкованими їм державними підрозділами заходів по відновленню їх конституційного права бути співвласниками державного майна і коштів з визначенням конкретних виконавців і термінів по кожному заходу. Ухвалою від 12.04.2022, занесеною до протоколу судового засідання, прийнято до розгляду заяву позивачів про зміну позовних вимог. На обґрунтування вимог адміністративного позову позивачі вказали, що вважають себе і усіх громадян України, співвласниками державного майна і коштів. Усе державне майно створене руками народу України, є власністю народу, а відтак позивачі як невід`ємна складова народу, є співвласниками державного майна і коштів. Право народу України бути власником державного майна і коштів було закріплено в Конституції УРСР 1978 року із змінами, внесеними Верховною Радою України. Приймаючи Конституцію України 1996 року народні депутати Верховної Ради України залишили за народом України право бути власником: і надр, води і лісів, однак про право власності на таке державне майно, як основні засоби виробництва в промисловості будівництві і сільському господарстві, засобів транспорту і зв`язку, коштів, банків з їх капіталами не вказали. Тож вказують, що Конституція України позбавила народ права бути власниками державного майна і державних грошей, і взагалі не визначила хто є цим власником. Визначення власності державного майна перейшло з основного закону у Цивільний кодекс України, який визначає власником державного майна і грошей державу Україну. Ні Конституція, ні інші не пояснюють як треба розуміти термін «держава Україна». Окрім того, позивачі зазначили, що неодноразово зверталася до Верховної Ради України із запитами у яких просили скерувати їм копію нормативно - правового документа Верховної Ради України, в якому є законодавче визначення терміну «держава Україна». Конкретної відповіді на ці запити вони не отримували, на думку позивачів це означає, що законодавчого визначення терміну «держава Україна» не існує, і кожний державний службовець трактує поняття «держава Україна» як йому вигідно. Позивачі вказують, що в заявах, адресованих Голові Верховної Ради Україні Д.О. Разумкову та Президенту України В.О. Зеленському, Керівнику Офісу Президента України А.Б. Єрмаку було вказано, що громадяни України не погоджуються з позбавленням їх права бути співвласниками державного майна та коштів. В заяві було запропоновано підготувати проект змін по Конституції України з внесення в Конституцію чіткого визначення терміну «держава Україна». Звертають увагу на те, що в заявах адресованих до Президента України та Голови Верховної Ради України вимагали поновлення не тільки свого особистого конституційного права, а права всіх громадян України бути співвласниками державного майна і коштів, тобто звернення позивача стосується від імені всіх громадян України. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06 березня 2023 року у справі № 380/14459/21 у задоволенні вказаного адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивачі звернулися з апеляційними скаргами, в якій просять скасувати ухвалу про відмову у не визнанні представників відповідачів від 06.03.2023року та рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування апеляційної скарги вказують, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. На підтвердження доводів апеляційної скарги позивачі вказують, що матеріали справи не містять відомостей щодо повідомлення Р.О.Стефанчука про розгляд вказаної справи. Також вказують, що суд першої інстанції: - не мав права визнавати громадян ОСОБА_4 та ОСОБА_5 представниками відповідачів; - протиправно не застосував до спірних правовідносин положення ст. 3 та 8, 55 та 102 Конституції України; - не урахував, що право законодавчої ініціативи для вирішення питання з приводу внесення відповідних змін до законодавства України щодо закріплення за народом права на державне майно і кошти належить лише народним депутатам і Президенту України. Зазначають, що вони не вимагали від Президента особисто дати відповідь на їхні звернення, їх доводи стосувалися що А.Б.Єрмак не вправі прийняти рішень замість Президента України. Вказують, що в позовній заяві жодних вимог до Президента України не висували, а тому висновок суду щодо неприпустимості втручання суду в дискреційні повноваження Президента необґрунтований. Також не погоджуються з висновком суду першої інстанції з приводу розгляду усіх звернень ОСОБА_2 відповідно до вимог чинного законодавства України. Зазначають, що з урахуванням ст. 19 Закону України «Про звернення громадян» посадовими особами не виконано обов`язок з приводу поновлення порушеного права. 31.05.2023 року Головний консультант Головного управління представництва інтересів Президента України в судах Директорату з питань правової політики Офісу Президента України В. Басай подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Позивачі заперечили можливість урахування судом такого відзиву з підстав відсутності повноважень у вказаної особи на представництво інтересів Керівника Офісу Президента України Єрмака А.Б. Голова Верховної Ради України своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Про дату, час та місце розгляду справи позивачі та відповідачі повідомлені засобами поштового зв`язку, про що матеріали справи містять відповідні докази (а.с. 1, 2, 3, 12 т.3). Представники відповідачів в судове засідання не прибули, про причини неприбуття не повідомили. Клопотань про відкладення слухання справи не направляли. В судовому засіданні позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 надали пояснення та підтримали доводи апеляційних скарг. ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що розгляд усіх звернень ОСОБА_2 до Голови Верховної Ради України та до Керівника Офісу Президента України було організовано відповідно до вимог чинного законодавства України. Окрім того судом ураховано, що суд не вправі зобов`язувати суб`єктів владних повноважень вчиняти певні дії, якщо обов`язковість таких дій не встановлено компетентним органом або законом. Як наслідок, суд не вправі втручатися в діяльність Президента України при здійсненні ним функцій та повноважень, визначених законодавством та не вправі переймати на себе функції суб`єкта владних повноважень, оскільки суди наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоячим в ієрархії нормативно-правовим актам. Також судом ураховано положення статті 93 Конституції України, відповідно до якої право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України. Суд вказав, що вимога про зобов`язання Голови Верховної Ради України та Керівника Офісу Президента України забезпечити розробку підпорядкованими їм державними підрозділами заходів по відновленню їх конституційного права бути співвласниками державного майна і коштів з визначенням конкретних виконавців і термінів по кожному заходу є втручанням в дискреційні повноваження Керівника Офісу Президента України та Голови Верховної Ради України, визначених Конституцією України та законодавством України. ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у запиті на інформацію від 23.11.2020 року, яке адресоване Верховній Раді України, позивач ОСОБА_2 просив надіслати на його поштову адресу копію нормативно правового документа Верховної Ради України, в якому є визнання терміну «держава України». У запиті на інформацію (повторно) від 30.11.2020 року адресованому Верховній Раді України, вказаний позивач просив у відповідності до Закону України «Про доступ до публічної інформації» скерувати на його поштову адресу копію законодавчого акту, або написати, що такого нормативно правового документа у Верховній Раді України не існує. Апарат Верховної Ради України листом від 11.12.2020 №09-0471.13.11/33.1-12.20-Х скеровано обумовлене звернення до Міністерства юстиції України. Міністерство юстиції України за результатами розгляду звернення на отримання публічної інформації від 30.11.2020 року, яке надійшло із Апарату Верховної Ради України листом (Заступника Міністра Олександра Банчук) від 11.12.2020 року за № 09-0471.13.11/33.1-12.20-Х, повідомлено вказаного позивача, що до повноважень Мін`юсту належить відслідковування інформації, яка розміщується у розділі «Законодавство України» офіційного веб-сайту Верховної Ради України. При цьому інформуємо, що термін «держава» в законодавстві визначається через органи державного управління. Статтею 6 Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент Верховна Рада України (стаття 75 Конституції України). Частинами першою та другою статті 124 Конституції України встановлено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій органами чи посадовими особами не допускається. Систему органів виконавчої влади відповідно до розділу IV Конституції України, частини першої статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», частини першої 1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», частини другої статті 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» складають Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та місцеві державні адміністрації. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади; здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади. Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів (частими перша та друга статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»). Водночас Президент України є главою держави і виступає від її імені Президента України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (частини перша та друга статті 102 Конституції України). 15.02.2021 року ОСОБА_2 , звернувся із заявою до Голови Верховної Ради України, (копія Президенту України Зеленському В.О.) в якій просив Верховну Раду України підготувати законопроект, яким в перший розділ Конституції України буде вводитися чітке визначення терміну «держава України», винести цей законопроект на всенародне обговорення і за підсумками всенародного обговорення поставити його на голосування. Листом від 19.02.2021 року № 22/008146-13 (Заступник Керівника Департаменту з питань звернення громадян К.Кокарєв) повідомив про те, що звернення від 15.02.2021, яке надійшло до Офісу Президента України надіслано з листом від 19.02.2021 № 22/008146-13 за належністю на розгляд у межах компетенції до Апарату Верховної Ради України. Міністерство юстиції України розглянуто звернення від 15.02.2021 року, адресоване Президентові України та Голові Верховної Ради України (надіслане листами Офісу Президента України від 19.02.2021 року № 22/008146-13, Апарату Верховної Ради України від 24.02.2021 року № 09/06-2021/62175, Секретаріату Кабінету Міністрів України від 01.03.2021 року № 41-Х-008161/13) за результатами розгляду звернення ОСОБА_2 листом (Заступника Міністра Олександра Банчук) від 31.03.2021 року, в межах компетенції повідомлено наступне. «Щодо питання визначення терміну «власник державного майна» зазначаємо, що відповідно до Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Суб`єктами права власності в Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначенні статтею 2 цього Кодексу. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держава Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами. (стаття 170, частина перша статті 316, частина перша статті 317, частина перша статті 318, стаття 326 зазначеного Кодексу). Також щодо питання внесення змін до розділу 1 Конституції України зазначаємо, що відповідний порядок врегульовано розділом ХІІІ Основного закону України. Так, законопроект про внесення змін до розділу «Загальні засади», розділу ІІІ «Вибори. Референдум» 1 розділу ХІІІ «Внесення змін до Конституції України» подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України. Законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції (статті 156, 159 Конституції України). Водночас повідомляємо, що листи Міністерства юстиції України мають інформаційний характер і не встановлюють норм права». 31.05.2021 року ОСОБА_2 , звернувся із заявою до Президента України В.О. Зеленського, як до гаранта дотримання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, з проханням виконати свій обов`язок гаранта та забезпечити відновлення конституційного права громадян України бути співвласниками державного майна і коштів. У цій заяві позивач - ОСОБА_2 окремо звернувся до керівників підрозділів Офісу Президента України і особисто керівника Офісу А.Б. Єрмака з проханням, а саме не порушувати вимоги законодавства України, Положення про Офіс Президента України, а саме не приймати кінцеве рішення по цьому зверненні замість Президента України, не пересилати це звернення для вирішення до інших державних установ, бо вони не мають на це повноважень, на думку заявника зробив порушення законодавства, коли з подання Керівника Департаменту з питань звернень громадян Г. Кільової резолюцією від 24.03.2021 прийняв кінцеве рішення про припинення розгляду звернення від 30.11.2020 року до Президента України, як гаранта дотримання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина про відновлення конституційних прав заявника особисто обирати кандидата на посади до органів виконавчої і органів державної влади. Офіс Президента України, Департамент з питань звернень громадян, листом від 01.07.2021 року № 22/027668-13 (за підписом завідувача відділу опрацювання звернень громадян С. Остафійчук), повідомлено ОСОБА_2 , що порушені у його зверненні до Президента України В.О. Зеленського від 31.05.2021 року питання щодо вжиття Президентом України заходів з відновлення конституційного права громадян України бути співвласниками державного майна і коштів проаналізовано в межах компетенції у відповідних структурних підрозділах Офісу Президента України. Також вказано: «Зазначаємо, що відповідно до Конституції України: земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону (частина перша, друга статті 13); виключно законами України визначається правовий режим власності; Державний бюджет України і бюджетна система України; Бюджетним кодексом України визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства (пункт 7 частини першої, пункт 1 частини другої статті 92). Відповідно до Цивільного кодексу України. майнові відносини (цивільні відносини) регулюються цивільним законодавством (частина перша статті 1); правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. (частина перша статті 316); суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу (фізичні особи та юридичні особи, держави та інші суб`єкти публічного права (частина перша статті 318); держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170); У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна; від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади; управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами. (стаття 326). За Конституцією України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. (частина друга статті 19). За Основним Законом України повноваження щодо управління об`єктами державної власності, відповідно до закону, розробки проекту, закону про Державний бюджет України і забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подання Верховній Раді України звіту про його виконання здійснює Кабінет Міністрів України (пункти 5,6 статті 116). Водночас зазначаємо, що обов`язок Президента України особисто надавати відповіді на звернення громадян Конституцією України не передбачено. Згідно з пунктом 28 частини першої статті 106 Конституції України Президент України створює для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби. У межах реалізації вказаного конституційного права Указом Президента України від 20 червня 2019 року № 417 «Питання забезпечення діяльності Президента України» утворено Офіс Президента України шляхом реорганізації та скорочення чисельності працівників Адміністрації Президента України. Відповідно до пункту 3 Положення про Офіс Президента України, затвердженого Указом Президента України від 25 червня 2019 року № 436, основними завданнями Офісу є організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення здійснення Президентом України визначених Конституцією України повноважень. Підпунктом 22 пункту 4 вказаного Положення на Офіс Президента України покладено організацію прийому та розгляд звернень громадян які звертаються безпосередньо до Президента України. Виконання цих завдань забезпечує Департамент з питань звернень громадян (далі Департамент). Викладене узгоджується з положенням частини другої статті 19 Закону України «Про звернення громадян», відповідно до якої у разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Отже, організація Департаментом розгляду звернень громадян адресованих Главі держави, Офісу Президента України та його посадовим особам, відбувається в силу законодавчо встановленого механізму.». 09.07.2021 року ОСОБА_2 , звернувся із заявою до Керівника Офісу Президента України А.Б. Єрмака, в якій просив забезпечити опрацювання його звернення до Президента України від 31.05.2021 року з вимогою відновити його і усіх громадян України конституційне право бути співвласником державного майна і коштів у відповідності до діючого законодавства. Офіс Президента України, Департамент з питань звернень громадян, листом від 12.08.2021 року № 22/033486-13 (за підписом завідувача відділу опрацювання звернень громадян С. Остафійчук ), повідомлено ОСОБА_2 щодо позиції Офісу Президента України стосовно порушеного у його зверненні від 31.05.2021 року. Також у листі було надано відповідь, яка за змістом є аналогічною відповіді Офісу Президента України, Департаменту з питань звернень громадян, листом від 01.07.2021 року № 22/027668-13. Також в листі повторно процитовано зміст з листа 01.07.2021 року № 22/027668-13. Повідомлено, що його звернення надіслано до Секретаріату Кабінету Міністрів України для організації детального розгляду в межах компетенції та відповідного реагування. 14.06.2021 року ОСОБА_2 , звернувся із заявою до Голови Верховної Ради України Разумкова Д.О., в якій зокрема, просив роз`яснити громадянам України їхню правову позицію стосовно питання хто є власником державного майна і коштів, чи цим власником є тільки 450 громадян України, перелік яких змінюється кожні чотири роки, чи усі без винятку громадяни України. У заяві позивач ОСОБА_2 , вимагав розробити і прийняти зміни до Конституції України, які повернуть право народу України бути власником усього національного багатства держави, у тому числі державного майна, коштів Державного бюджету та золотовалютних запасів держави, корпоративних прав держави, інтелектуальної, культурної, наукової, та історичної спадщини. Апарат Верховної Ради України, листом від 18.06.2021 № 09/15-2021-202760, повідомив ОСОБА_2 , що його звернення одержано і 18.06.2021 року за дорученням Голови Верховної Ради України за № 5116Х-6-06.2021/201607, передано на розгляд до Комітету Верховної Ради України з питань правової політики. Листом від 29.06.2021 року № 04-26/18-2021/212296 Комітет з питань правової політики Верховної Ради України (Голова Комітету А.Є. Костін), повідомив ОСОБА_2 , зокрема про те, що у Конституції України закріплено загальні засади законодавчого процесу та, зокрема визначено суб`єктів права законодавчої ініціативи. Відповідно до частини першої статті 93 Основного Закону України право законодавчої ініціативи у Верховній Раді Україні належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України. Також було проінформовано, що звернення доведено до відома народних депутатів України членів Комітету Верховної Ради України з питань правової політики для врахування в законотворчій роботі. 30.06.2021 року ОСОБА_2 , звернувся із заявою до Голови та членів Комітету Верховної Ради України з питань правової політики, в якій просив на засіданні комітету розглянути питання порушення конституційного права громадян України бути співвласниками державного майна і коштів, про що заявник стверджує у своїй заяві (додаток 1), зробити свій внесок і прийняти відповідне рішення Комітету. Листом Комітет з питань прав людини, де окупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономній Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин, листом від 14.07.2021 року за № 04-25/17-2021/231748 позивача повідомлено, зокрема про те, що питання які заявник порушує у своєму зверненні належить до предмету вирішення Комітету Верховної Ради України з питань правової політики. Також у листі вказано, що народних депутатів та членів Комітету із змістом листа буде ознайомлено. Вказуючи на обставини за яких вказані звернення та заяви позивача ОСОБА_2 не привели до бажаного результату, позивачі звернулися з адміністративним позовом до суду, а в подальшому із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції. ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила наступне. Із змісту позовної заяви та доводів апеляційних скарг слідує, що міст спірних правовідносин у даній справі стосується необхідності поновлення (порушеного на думку позивачів) конституційного права бути співвласниками державного майна і коштів, позаяк вжиті заходи в порядку звернення громадян не привели до бажаного результату. У зв`язку з чим позивачі просять суд зобов`язати Голову Верховної Ради України Стефанчука Р.О. та Керівника Офісу Президента України Андрія Борисовича Єрмака А.Б. забезпечити розробку підпорядкованими їм державними підрозділами заходів по відновленню вказаного права з визначенням конкретних виконавців і термінів по кожному заходу. Судом установлено, що до 1996 року основним законом була Конституція Української Радянської Соціалістичної Республіки. Відповідно до статей 5 та 6 обумовленої Конституції соціалістична власність в Українській РСР має або форму державної власності (всенародне добро), або форму кооперативно-колгоспної власності (власність окремих колгоспів, власність кооперативних об`єднань). Земля, її надра, води, ліси, заводи, фабрики, шахти, рудники, залізничний, водний і повітряний транспорт, банки, засоби зв`язку, організовані державою великі сільськогосподарські підприємства (радгоспи, машиннотракторні станції і т.п.), а також комунальні підприємства і основний житловий фонд у містах і промислових пунктах є державною власністю, тобто всенародним добром. Законом № 254к/96-ВР від 28.06.1996 прийнято Конституцію України, як Основний Закон України. Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом. Статтею 14 Конституції України установлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Отож, колегія суддів апеляційного суду погоджується з доводами скаржників, що за приведеними редакціями Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки та Конституції України закріплені об`єкти права власності Українського народу є відмінними, а зокрема Конституція України не містить положень з приводу права власності народу на таке державне майно, як основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засобів транспорту і зв`язку, коштів, банків та їх капіталів. Колегією суддів також ураховано, що порядок внесення змін до Конституції України закріплений у розділі XIII іменованому «Внесення змін до Конституцій України». Так, відповідно до статті 154 вказаного Основного Закону, законопроект про внесення змін до Конституції України може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Згідно статті 155 Конституції України, законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділу I "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України", попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України. Законопроект про внесення змін до розділу I "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України" подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України. Повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів I, III і XIII цієї Конституції з одного й того самого питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання (Стаття 156 Конституції України). Статтею 157 цього Основного Закону установлено, що Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України. Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану. Отож, з приведених норм закону слідує, що законопроект про внесення змін до Конституції України може бути поданий до Верховної Ради України виключно: - Президентом України; - або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України, а законопроект з приводу внесення змін до розділу I "Загальні засади" подається до Верховної Ради України не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Статтею 93 Конституції України також установлено, що право законодавчої ініціативи у Верховній Раді Україні належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України. Отож, приведеними нормами Основного Закону України чітко визначено перелік суб`єктів законодавчої ініціативи з приводу внесення змін до Конституції України та до Законів України. Порядок роботи Верховної Ради України (далі - Верховна Рада), її органів та посадових осіб, засади формування, організації діяльності та припинення діяльності депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді встановлюються Конституцією України, Регламентом Верховної Ради України (далі - Регламент) та законами України "Про комітети Верховної Ради України", "Про статус народного депутата України", про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України, визначає Закон України «Про регламент Верховної Ради України». Досліджуючи повноваження відповідачів з урахуванням змісту заявлених позовних вимог про зобов`язання Голови Верховної Ради України та Керівника Офісу Президента України забезпечити розробку підпорядкованими їм державними підрозділами заходів по відновленню їх конституційного права бути співвласниками державного майна і коштів з визначенням конкретних виконавців і термінів по кожному заходу, колегією суддів ураховано таке. Відповідно до ст. 78 Закону України «Про регламент Верховної Ради України» Голова Верховної Ради України на виконання повноважень, визначених Конституцією України: 1) веде засідання Верховної Ради з дотриманням вимог Регламенту; 3) підписує акти, прийняті Верховною Радою, чим засвідчує відповідність їх змісту прийнятим рішенням; 4) забезпечує оприлюднення актів Верховної Ради, які не потребують наступного підписання Президентом України; 5) здійснює повноваження, передбачені статтею 94 Конституції України; 6) представляє Верховну Раду у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав і міжнародними організаціями; 7) вживає заходів для забезпечення безпеки і охорони Верховної Ради відповідно до закону; 8) вживає заходів щодо охорони та захисту народних депутатів; 9) веде засідання Погоджувальної ради; 10) забезпечує дотримання календарного плану роботи сесії та порядку денного пленарних засідань; 11) вживає заходів щодо забезпечення присутності народних депутатів на пленарних засіданнях; 12) організовує розробку планів законопроектної роботи Верховної Ради; 13) організовує підготовку питань до розгляду на пленарних засіданнях; 14) здійснює контроль за своєчасним направленням і розглядом депутатських запитів; 15) видає розпорядження з питань відрядження народних депутатів, посадових осіб Верховної Ради і підписує відповідні документи; 16) розподіляє посадові обов`язки між Першим заступником і заступником Голови Верховної Ради України, контролює їх виконання ними; 17) визначає відповідно до предметів відання комітетів головний комітет з підготовки і попереднього розгляду проектів актів, внесених на розгляд Верховної Ради; 18) має право скликати і проводити засідання комітетів, тимчасових спеціальних комісій для розгляду визначених ним або Верховною Радою питань, якщо відповідний комітет або тимчасова спеціальна комісія несвоєчасно чи неналежно виконують свої функції, й повідомляє про це на найближчому пленарному засіданні; 19) порушує перед відповідними органами, посадовими особами питання про відповідальність осіб за невиконання ними вимог, встановлених цим Регламентом, законами України "Про статус народного депутата України", "Про комітети Верховної Ради України", про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України; 20) організовує роботу Апарату Верховної Ради та здійснює контроль за його діяльністю; 21) у разі необхідності скасовує розпорядження Першого заступника чи заступника Голови Верховної Ради України та керівника Апарату Верховної Ради України; 22) пропонує Верховній Раді кандидатуру для призначення на посаду керівника Апарату Верховної Ради України; 23) забезпечує розробку проекту кошторису Верховної Ради на наступний рік; 24) не пізніш як через два місяці після закінчення бюджетного року забезпечує подання на розгляд Верховної Ради звіту про виконання кошторису Верховної Ради за минулий рік; 25) звертається до суду з позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата в разі невиконання ним вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності; 26) виконує доручення Верховної Ради; 27) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України, законами України та цим Регламентом. Згідно статті 89 Закону України «Про регламент Верховної Ради України» право законодавчої ініціативи у Верховній Раді належить Президенту України, народним депутатам, Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України має виключне право на внесення проекту закону про Державний бюджет України. Проект закону про надання згоди на обов`язковість міжнародних договорів України вносить Президент України або Кабінет Міністрів України. Проекти резолюцій, декларацій, звернень, заяв вносять народні депутати. Право законодавчої ініціативи здійснюється шляхом внесення до Верховної Ради: 1) проектів законів, постанов; 2) проектів інших актів Верховної Ради; 3) пропозицій до законопроектів; 4) поправок до законопроектів. Статтями 141 та 142 Закону України «Про регламент Верховної Ради України» установлено, що порядок діяльності Верховної Ради щодо внесення змін до Конституції України визначається Конституцією України, цією главою Регламенту та іншими його нормами, що не суперечать положенням цієї глави. Суб`єктами права подання до Верховної Ради законопроектів про внесення змін до Конституції України є Президент України, народні депутати у кількості, зазначеній у статті 154 та частині першій статті 156 Конституції України. Суб`єктами права подання до Верховної Ради пропозицій, поправок до законопроектів про внесення змін до Конституції України є Президент України, а також народні депутати у кількості, яка передбачена статтею 154, частиною першою статті 156 Конституції України для подання до Верховної Ради відповідних законопроектів. Повноваження Керівника Офісу Президента України визначені Положенням «Про Офіс Президента України», затвердженого Указом Президента № 436/2019 від 25 червня 2019 року. Відповідно до пункту 12 вказаного Положення Керівник Офісу Президента України: 1) здійснює загальне керівництво Офісом, спрямовує його діяльність на ефективне забезпечення здійснення Президентом України визначених Конституцією України повноважень, представляє Офіс у відносинах з іншими органами, підприємствами, установами та організаціями; 2) подає на підпис Президентові України проекти указів, розпоряджень Президента України, закони України, що надійшли на підпис, проекти пропозицій Президента України до законів для застосування щодо них права вето, конституційних подань, звернень Президента України до Конституційного Суду України, листів та інших документів, підписує додатки до актів Президента України; 3) вносить Президентові України пропозиції щодо призначення на посади, звільнення з посад заступників Керівника Офісу Президента України, Керівника Апарату Офісу Президента України, Прес-секретаря Президента України, представників Президента України, радників - уповноважених Президента України; 4) координує діяльність заступників Керівника Офісу Президента України, Керівника Апарату Офісу Президента України, Прес-секретаря Президента України, представників Президента України, радників - уповноважених Президента України, забезпечує координацію роботи структурних підрозділів Офісу; 5) забезпечує координацію роботи консультативних, дорадчих та інших утворених Президентом України допоміжних органів і служб, їх взаємодію зі структурними підрозділами Офісу; 6) організовує контроль за виконанням указів, розпоряджень Президента України; 7) визначає порядок відвідування громадянами та охорони адміністративних будинків і службових приміщень Офісу; 8) реалізовує в межах повноважень, визначених законодавством, державну політику у сфері охорони державної таємниці; 9) здійснює інші повноваження відповідно до законодавства. Керівник Офісу Президента України в межах своєї компетенції видає розпорядження. Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що з приведених положень Основного Закону, так і інших нормативно - правових актів слідує, що Голова Верховної Ради України та Керівник Офісу Президента України не віднесені до суб`єктів права подання до Верховної Ради законопроектів про внесення змін до Конституції України та окремо до законів Верховної Ради без попереднього внесення змін до Основного Закону України. Відтак, покладання на вказаних відповідачів обов`язку щодо забезпечення розробки підпорядкованими їм державними підрозділами заходів по відновленню конституційного права позивачів бути співвласниками державного майна і коштів з визначенням конкретних виконавців і термінів по кожному заходу суперечитиме приведеним вище положенням законодавства та статтям 19, 94, 154-157 Конституції України, позаяк такими повноваженнями наділений виключно Президент України та народні депутати України у кількості, зазначеній у статті 154 та частині першій статті 156 Конституції України, натомість вказані особи не були залучені до даної справи у якості належних відповідачів. При цьому, колегія суддів зазначає, що на стадії апеляційного провадження, суд не наділений повноваженнями щодо залучення належних відповідачів для захисту прав позивачів. Також колегією суддів ураховано, що позивачі не позбавлені можливості звернутися з позовом про відновлення їх конституційного права бути співвласниками державного майна і коштів до належних відповідачів, які є суб`єктами права подання до Верховної Ради відповідних законопроектів. Окрім того колегія суддів зазначає, що у відповідності до статей 69 та 73 Конституції України народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії. Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених цією Конституцією. Всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області. Відповідно до ст.ст. 1-3 Закону України «Про всеукраїнський референдум» всеукраїнський референдум є формою безпосередньої демократії в Україні, способом здійснення влади безпосередньо Українським народом, що полягає у прийнятті (затвердженні) громадянами України рішень шляхом голосування у випадках і порядку, встановлених Конституцією України та цим Законом. Порядок ініціювання, призначення (проголошення), підготовки і проведення всеукраїнського референдуму регулюється Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також прийнятими відповідно до них іншими актами законодавства. Предметом всеукраїнського референдуму можуть бути питання: 1) затвердження закону про внесення змін до розділів I, III, XIII Конституції України; 2) загальнодержавного значення; 3) про зміну території України; 4) про втрату чинності законом України або окремими його положеннями. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. У пунктах 53-54 постанови від 26 липня 2022 року у справі №826/6664/17, Верховний Суд вказав, що під ефективним поновленням слід розуміти реальний позитивний вплив судового рішення про задоволення позову на виявлену під час судового розгляду обставину порушення/невизнання/оспорювання або запобігання виникненню спору щодо права, на захист якого був поданий позов. Водночас відмова в позові з підстав обрання неефективного способу захисту може мати місце тоді, коли в судовому процесі відсутній будь-який сенс у розрізі питання щодо реальної можливості захисту прав позивача в обраний ним спосіб. Натомість обраний позивачами спосіб захисту порушеного права не може призвести до реального захисту такого права у вигляді ініціювання очікуваних позивачами змін до Конституції України та відповідних змін до Законів за результатами покладання на Голову Верховної Ради України та Керівника Офісу Президента України обов`язків щодо забезпечення розробки підпорядкованими їм державними підрозділами заходів по відновленню конституційного права, позаяк єдиним можливим заходом захисту порушеного права бути співвласниками державного майна і коштів є спонукання до внесення таких змін суб`єктами законодавчої ініціативи відповідних законопроектів на розгляд Верховної Ради. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги скаржників про зобов`язання Голови Верховної Ради України та Керівника Офісу Президента України забезпечити розробку підпорядкованими їм державними підрозділами заходів по відновленню їх конституційного права бути співвласниками державного майна і коштів з визначенням конкретних виконавців і термінів по кожному заходу не підлягають до задоволення, позаяк знаходяться поза межами їх повноважень та не призводять до захисту порушеного права. Отож колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з приводу того, що позивачами обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, що є самостійною підставою для відмови в позові в частині вимог, що є предметом розгляду, з огляду на те, що в судовому процесі відсутній будь-який сенс у розрізі питання щодо реальної можливості захисту прав позивачів в обраний ними спосіб. Стосовно ж доводів апеляційної скарги, щодо не застосування до спірних правовідносин положення ст. 3, 8, 55 та 102 Конституції України, то колегія суддів зазначає, що: -статтею 102 Конституції України установлено, що Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Однак ураховуючи перелік відповідачів, залучених до розгляду даної справи, застосування приведених положень Основного Закону є неможливим, позаяк відповідачами у цій справі є Голова Верховної Ради України та Керівник Офісу Президента, а не Президент України; -статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Однак з урахуванням того, що позивачі звернулися з позовом про відновлення їх конституційного права бути співвласниками державного майна і коштів до осіб, які не належать до переліку суб`єктів права подання до Верховної Ради відповідних законопроектів, які супроводжуються необхідністю внесення змін до Конституції України, то порушене право не може бути захищено судом апеляційної інстанції з підстав звернення до неналежних відповідачів та обрання неналежного способу захисту такого права; - статтею 3 та 8 Конституції України установлено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. При цьому, колегія суддів зазначає, що при ухваленні даного судового рішення судом ураховано приведені положення Конституції України, як норми прямої дії, однак таке урахування здійснено судом у взаємозв`язку з іншими положеннями Конституції, якими закріплено повноваження та перелік суб`єктів законодавчої ініціативи з приводу реалізації порушеного права бути співвласниками державного майна і коштів. Відносно доводів скаржників з приводу відсутності у матеріалах справи відомостей щодо повідомлення Р.О. Стефанчука про розгляд вказаної справи, то колегія суддів зазначає, що вказані обставини не призвели до обмеження його участі у даній справі, позаяк матеріали справи містять докази направлення на електронну адресу необхідних матеріалів для активної участі відповідача (його представників) у розгляді даної справи, наслідком чого є подання відзиву на позовну заяву. Стосовно ж вимоги позивача, щодо скасування ухвали про відмову у не визнанні представників відповідачів від 06.03.2023року, то колегія суддів зазначає, що у відповідності до ст. 294 КАС України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції за переліком установленим у пунктах 1-27 ч. 1 ст. 294 КАС України. Ухвало про відмову у не визнанні представників відповідачів від 06.03.2023року не підпадає під обумовлений перелік ухвал, які підлягають окремому від рішення суду оскарженню. Відповідно до ч. 3 ст. 293 КАС України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. Дослідивши доводи скаржників з приводу відсутності повноважень у громадян ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на представництво інтересів відповідачів, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 3 ст. 55 КАС України юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника. Судом установлено, що 21.06.2022 року та 25.01.2023 року на адресу суду надійшли відзиви на адміністративний позов та 31.05.2023 року відзив на апеляційну скаргу за підписом Головного консультанта Головного управління представництва інтересів Президента України в судах Директорату з питань правової політики Офісу Президента України В.Басай. (а.с. 152-156 т.1, 121-125 т.2). Повноваження В.Басай в порядку самопредставництва, створених Президентом України для виконання ним своїх повноважень консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів і служб, їх посадових осіб та службових осіб підтверджуються Указом Президента №162/2020 від 30.04.2020 року та наказом Керівника Апарату Офісу Президента України №301-к від 11.03.2020року (а.с. 126-128 т.2). 27.01.2023 року на адресу суду надійшов відзив на адміністративний позов, за підписом Представника голови Верховної Ради Кот О.В. Повноваження вказаного представника в порядку самопредставництва підтверджено Розпорядженнями Голови Верховної Ради №769 від 25.08.2011 року, №397-к від 12.06.2020року, №1271-к від 24.12.2021року та додатком №1 від грудня 2022року (а.с.140- 153 т.2). Отож, вказані особи є представниками відповідачів, які здійснюють представництво їх інтересів у порядку самопредставництва, відповідно до ч. 3 ст. 55 КАС України Як наслідок, суд приводить до висновку про підставність винесення судом першої інстанції ухвали про відмову у задоволенні клопотання позивача щодо не визнання представників відповідачів від 06.03.2023року. Окрім того, судом апеляційної інстанції відхиляються доводи скаржників, які стосуються порядку розгляду звернень та заяв ОСОБА_8 , адресованих Верховній Раді України, її комітетам, Голови Верховної Ради України, Президенту України, позаяк у даній справі позивачами не оскаржуються дії/ бездіяльність перелічених осіб щодо неналежного розгляду поданих звернень та заяв ОСОБА_8 , позаяк зміст спірних правовідносин у даній справі полягає у покладанні на Голову Верховної Ради України Стефанчука Р.О. та Керівника Офісу Президента України Андрія Борисовича Єрмака зобов`язань щодо забезпечення ними розробки підпорядкованими їм державними підрозділами заходів по відновленню конституційного права позивачів (бути співвласниками державного майна і коштів, позаяк вжиті заходи в порядку звернення громадян не привели до бажаного результату) з визначенням конкретних виконавців і термінів по кожному заходу. Отож, приведені скаржниками доводи про якій йдеться вище, не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Водночас, колегією суддів установлено, що 14.03.2022року Львівським окружним адміністративним судом прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до Керівника Офісу Президента України А.Б. Єрмака, Голови Верховної Ради України Д.О. Разумкова про зобов`язання вчинити дії та відкрито провадження у даній справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. 21.06.2022 року Львівський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про перехід розгляду справи із спрощеного позовного провадження у загальне позовне провадження (а.с. 166-167 т.1). Відповідно до ч. 6 ст. 260 КАС України якщо суд вирішив розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, але в подальшому постановив ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розгляд справи починається зі стадії відкриття провадження у справі. У такому випадку повернення до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження не допускається. 29.12.2022 року Львівський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Однак, повернення до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження не допускається згідно ч. 6 ст. 260 КАС України. Як наслідок, вказана справа підлягала розгляду судом першої інстанції в порядку загального позовного провадження, натомість суд першої інстанції приведених положень не урахував та здійснив розгляд справи в порушення ч. 6 ст. 260 КАС України (в порядку спрощеного позовного провадження). Відповідно до п.7 ч. 3 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права та є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а відтак апеляційні скарги слід задовольнити частково, а рішення суду скасувати з прийняттям нового судового рішення. Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі. Досліджуючи питання, яке стосуються розподілу судових витрат понесених у даній справі, колегією суддів установлено, що з урахуванням положень ст. 139 КАС України відсутні підстави для перерозподілу та присудження судових витрат на користь будь-якої із сторін. Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 березня 2023 року у справі № 380/14459/21 скасувати. Ухвалити постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Голови Верховної Ради України Стефанчука Р.О. та Керівника Офісу Президента України Єрмака А.Б. про зобов`язання забезпечити розробку підпорядкованими їм державними підрозділами заходів по відновленню їх конституційного права бути співвласниками державного майна і коштів з визначенням конкретних виконавців і термінів по кожному заходу - відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та підлягає касаційному оскарженню шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей С. П. Нос Повне судове рішення складено 08 червня 2023 року