Постанова 4811 № 461/107/18

Справа № 461/107/18 Головуючий у 1 інстанції: Юрків О.Р. Провадження № 22-ц/811/2423/19 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М. Категорія: 6 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 травня 2023 року м.Львів Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бойко С.М., суддів: Ніткевича А.В., Шеремети Н.О., секретаря - Юзефович Ю.І., з участю: прокурора Шимін Н.М., представника Львівської міської ради - Павлової З.П., представника управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради - Чижович І.З., представника ОСББ «Площа Ринок, 43» - Вовк У.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами прокуратури Львівської області та Львівської міської ради на рішення Галицького районного суду м. Львова від 27 травня 2019 року у справі за позовом заступника керівника Львівської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Львівської міської ради до ОСОБА_1 , обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Площа Ринок, 43», треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Гусак Роман Тадейович, управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, Галицька районна адміністрація Львівської міської ради, про скасування державної реєстрації права власності та витребування майна, в с т а н о в и в: У січні 2018 року заступник керівника Львівської місцевої прокуратури №1 звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Львівської міської ради, в якому просив скасувати запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на приміщення першого поверху, загальною площею 49,0 кв.м., на АДРЕСА_1 , здійснену обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» 26.06.2012 року (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 36732614), та витребувати приміщення у ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №42015140050000023 від 13.07.2015 року встановлено, що невідома особа підробила рішення Галицького районного суду м. Львова від 13.12.2011 року у справі №2а-2137/11, відповідно до якого за ОСОБА_2 визнано право власності на нежитлові приміщення, загальною площею 49,0 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі цього рішення суду, ОСОБА_2 зареєстрував своє право власності на спірні приміщення та, в подальшому, згідно з договором дарування від 25.06.2012 року, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гусаком Р.Т., подарував приміщення ОСОБА_1 , який 26.06.2012 року зареєстрував за собою право власності на вказані приміщення. Прокурор зазначає, що, первинно, нежитлові приміщення першого поверху, загальною площею 49,0 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , належали на праві власності територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради на підставі рішення Ленінської ради народних депутатів №222 від 14.04.1987 року «Про затвердження реєстру житлових будинків належних місцевим радам» і використовувались на правах оренди товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Солодка Вишиванка», та вибули з володіння власника поза його волею на підставі рішення суду, яке в дійсності не ухвалювалось судом, а було підроблене, що підтверджується висновком судової почеркознавчої експертизи №6/551 від 09.12.2016 року, проведеної в рамках названого вище кримінального провадження, та інформацією Галицького районного суду м. Львова від 04.08.2016 року за №1/105/2016 про відсутність у провадженні суду справи №2а-2137/11 за позовом ОСОБА_2 до Львівської міської ради, третіх осіб: Галицької районної адміністрації та обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (далі - ОКП ЛОР «БТІ та ЕО») про визнання права власності на нежитлове приміщення, а тому підлягають витребуванню від останнього власника на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради. Прокурор просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду із вказаним позовом, оскільки про незаконність вибуття спірного приміщення з комунальної власності стало відомо 12.12.2016 року, коли надійшов згаданий вище висновок експертизи. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 27 травня 2019 року поновлено строк позовної давності для звернення до суду із вказаним позовом та відмовлено у задоволенні позову. Рішення суду оскаржили прокуратура Львівської області та Львівська міська рада, просили рішення скасувати з підстав неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Прокуратура Львівської області вважає помилковими й такими, що суперечать судовій практиці Верховного Суду, висновки суду першої інстанції про те, що прокурор безпідставно звернувся до суду з позовом в інтересах держави та порушив процедуру звернення. Зазначає, що жодною нормою закону не передбачено обов`язку прокурора вживати будь-які заходи адміністративного чи дисциплінарного характеру щодо органу чи посадових осіб перед зверненням до суду з позовною заявою чи ініціювати притягнення до кримінальної відповідальності. Також, за твердженням апелянта, жодною нормою закону не передбачено обов`язку прокурора з`ясовувати причини неможливості позивачем - Львівською міською радою, яка є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, самостійно здійснювати захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів у судовому порядку. Крім того, вважає помилковим висновок суду про необхідність попереднього звернення прокурора до міської ради, оскільки передбачена абзацом 3 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» процедура звернення до суду вказує на необхідність попереднього повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень про наміри звернення до суду, що і було зроблено листом прокуратури від 28.12.2016 року. Також зазначає, що суд безпідставно не врахував докази, які підтверджують належність спірних приміщень до комунальної власності Львівської міської ради та незаконність набуття цих приміщень у власність ОСОБА_2 . Вважає помилковим висновок суду про те, що незаконність набуття приміщень у власність на підставі підробленого рішення суду має бути підтверджена лише вироком суду. Свої доводи, які є аналогічними за змістом із попереднім апелянтом, Львівська міська рада обґрунтовує тим, що спірні приміщення разом із будинком в цілому на АДРЕСА_1 належали до комунальної власності і вибули із власності територіальної громади м. Львова поза волею власника на підставі підробленого рішення суду. Звертає увагу, що належність спірних приміщень до комунальної власності та незаконність їх вибуття підтверджено доказами, яким суд не дав належної правової оцінки. Окремо наголошує, що спірні приміщення були предметом договору оренди нежитлових приміщень №2270 від 05.06.1998 року, укладеного з ТОВ «Солодка вишиванка», що спростовує твердження про віднесення цих приміщень до допоміжних. Також Львівська міська рада просить врахувати, що на підставі аналізу облікової картки та паспорта об`єкта (пам`ятки) культурної спадщини від 25.01.2017 року слід дійти висновку, що спірне приміщення відноситься до нежитлового і ніколи не виконувало і не виконує функції допоміжних приміщень та не відповідає за забезпечення належного функціонування житлового комплексу, а тому таке приміщення є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, порядок надання в оренду та відчуження якого проводиться на підставі загальних правових норм, що регулюють порядок надання нежитлових приміщень в оренду та відчуження майна територіальної громади. На переконання апелянта, спірні приміщення є нежитловими і не відносяться до допоміжних приміщень багатоквартирного житлового будинку, а тому на них не розповсюджується правовий режим спільної власності мешканців будинку. Апелянт не погоджується з висновком суду про те, що відбулось порушення прокурором нормативного порядку представництва інтересів держави в суді, а також про те, що Львівську міську раду поставлено перед фактом звернення до суду прокуратурою, адже дане питання не досліджувалось судом та не вимагалось подання відповідних документів, які б підтвердили чи спростували даний факт. Наголошує, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права в повній мірі відповідає вимогам закону. 11.02.2020 року відповідач ОСББ «Площа Ринок, 43» подав відзив на апеляційні скарги, в якому частково погоджується з доводами апелянтів, зокрема, в частині правомірності звернення прокурора із даним позовом щодо незаконності набуття права власності ОСОБА_2 на спірні приміщення на підставі підробленого рішення суду і вважає, що оскаржуване рішення має бути скасоване в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності відповідача ОСОБА_1 на спірні приміщення, проте, в іншій частині - підстав для задоволення позовних вимог немає, оскільки спірні приміщення є допоміжними і належать на праві спільної сумісної власності всім співвласникам багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , який був знятий з балансу Львівської міської ради та переданий разом із спірними приміщеннями на баланс ОСББ «Площа Ринок, 43» актом приймання-передачі, затвердженим наказом департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради №120 від 26.03.2012 року. Крім того, звертає увагу, що з приводу допоміжних приміщень, які були передані на баланс ОСББ «Площа Ринок, 43» в складі багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , спір уже розглядався судами. Так, зокрема, рішенням Галицького районного суду м. Львова від 02 квітня 2019 року у справі №461/4181/18, яке залишене в силі постановою Львівського апеляційного суду від 18 липня 2019 року та постановою Верховного Суду від 22 січня 2020 року, було встановлено, що приміщення, які передані за актом приймання-передачі будинку на баланс ОСББ, мають статус допоміжних, а в оскаржуваному рішенні суду спір стосується допоміжного приміщення, зазначеного у пункті 3 цього ж розділу 4 даного акту. Відповідач ОСОБА_1 подав до апеляційного суду нотаріально посвідчену заяву від 04.08.2020 року (а.с.227 т.2), в якій визнає ту обставину, що державна реєстрація права власності за ним на спірні приміщення (реєстраційний номер майна: 36732614) є незаконною і підлягає скасуванню, однак, у задоволенні позовних вимог про витребування цих приміщень у власність Львівської міської ради просить відмовити, оскільки приміщення є допоміжними і розпоряджатись ними можуть лише співвласники будинку. Інші учасники справи в судове засідання апеляційного суду упродовж усього розгляду справи жодного разу не з`явились і клопотань про відкладення розгляду справи не подавали, тому справу розглянуто у їхній відсутності, відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України. Заслухавши пояснення сторони позивача та третьої особи управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради в підтримання апеляційних скарг, пояснення сторони відповідача ОСББ «Площа Ринок, 43» на часткове підтримання доводів апеляційних скарг, зокрема, в частині правомірності звернення прокурора із даним позовом щодо незаконності набуття права власності на спірні приміщення на підставі підробленого рішення суду та скасування запису про державну реєстрацію права власності відповідача ОСОБА_1 на спірні приміщення, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційних скарг з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні вказаного позову, суд першої інстанції виходив із того, що прокурор, не дотримуючись законодавчо визначеної процедури, здійснює представницькі повноваження без достатніх на це підстав. Висновки суду в цій частині обґрунтовані тим, що підстави для представництва прокурором інтересів держави у цій справі є сумнівними, оскільки фактично таке представництво здійснюється в інтересах Львівської міської ради, яка самостійно може звернутись до суду за захистом своїх інтересів, і прокурором не обґрунтовано обставин нездійснення уповноваженими органами наданих їм повноважень, також матеріали позову не містять даних про попереднє звернення прокурора до міської ради, натомість, вбачається, що міську раду лише поставлено перед фактом пред`явлення позову листом від 28.12.2016 року №(14-39)6365вих.-17. Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими, виходячи з наступного. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц (провадження №14-104цс19) зроблено такі висновки: «Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»); Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший, другий і третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»); Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача». Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі №903/129/18 (провадження №12-72гс19) зазначено, що незалежно від доводів ради про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом, сам факт не звернення до суду з позовом свідчить про те, що орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади. Ураховуючи наведені вище норми закону та висновки Великої Палати Верховного Суду й те, що згідно з інформацією управління комунальної власності Львівської міської ради від 24.06.2015 року, державним реєстратором реєстраційної служби Львівського управління юстиції за результатами розгляду заяви про проведення державної реєстрації права власності на спірні нежитлові приміщення 14.04.2015 року прийнято рішення №20657671 про відмову у державній реєстрації прав обтяжень у зв`язку з тим, що відповідно до інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно, приміщення на першому поверсі, загальною площею 49,0 кв.м., зареєстроване за іншим набувачем, а також з огляду на заведення 13.07.2015 року кримінального провадження за фактом підробки рішення суду, на підставі якого було зареєстроване право приватної власності на спірні приміщення, Львівська міська рада не звернулась до суду з позовом з метою захисту інтересів територіальної громади міста Львова, слід дійти висновку, що названий орган місцевого самоврядування неналежно виконував свої повноваження, тому у прокурора були наявні достатні підстави для звернення до суду з позовом в інтересах держави, про що прокурор (на виконання вимог закону) повідомив Львівську міську раду листом від 28.12.2016 року №(14-39) 6365 вих.-17 (а.с.36 т.1). Також необхідно зазначити, що згідно з ч.4 ст.56 ЦПК України, невиконання прокурором вимог цієї статті, зокрема, щодо обґрунтування звернення до суду з позовом в інтересах держави (в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, тощо), має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу, а саме: повернення позовної заяви (п.4 ч.4 ст.185 ЦПК). Разом з тим, суд, дійшовши висновку про невиконання прокурором вимог вказаної вище норми процесуального закону, відмовив прокурору у задоволенні позову з цієї підстави, хоча повинен був повернути позов без розгляду. Більше того, суд своєю ухвалою від 10 липня 2018 року відмовив у клопотанні відповідача про залишення позову без розгляду (а.с.97-98 т.1), дійшовши висновку про дотримання прокурором вимог закону щодо представництва інтересів держави у спірних правовідносинах. Також, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності факту належності спірних приміщень Львівській міській раді та недоведеності факту незаконного їх набуття у приватну власність за підробленим рішенням суду, у зв`язку з відсутністю вироку суду про це у кримінальній справі. Однак, і з такими висновками суду погодитись не можна, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи і зроблені без належної правової оцінки доказів, які сторони подали на підтвердження своїх вимог та заперечень, чим порушено норми процесуального права, що призвело до неправильних висновків суду по суті вирішення даної справи. Так, зокрема, судом встановлено, що предметом спору в даній справі є приміщення під індексами 15-1, 15-2, загальною площею 49,0 кв.м., у житловому будинку (на першому поверсі) на АДРЕСА_1 . Згідно з рішенням Ленінської ради народних депутатів №222 від 14.04.1987 року «Про затвердження реєстру житлових будинків належних місцевим радам», житловий будинок на АДРЕСА_1 належав до комунальної власності і знаходився на балансі місцевих рад по Ленінському району м. Львова (а.с.16 т.1). На підставі цього рішення, право комунальної власності на житловий будинок в цілому на АДРЕСА_1 за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради зареєстровано 05.12.2005 року, що підтверджено Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, сформованою 11.08.2016 року (а.с.31-32 т.1). Згідно з договором на оренду нежитлових приміщень №2270 від 05.06.1998 року, приміщення під індексами 15-1, 15-2, загальною площею 48,2 кв.м., на першому поверсі житлового будинку на АДРЕСА_1 з 19.02.1997 року по 19.02.2007 року надавались Львівською міською радою народних депутатів в особі Управління комунального майна в оренду товариству з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Солодка вишиванка» (а.с.17-18 т.1). Отже, вказаними вище письмовими доказами підтверджено, що приміщення під індексами 15-1, 15-2, загальною площею 48,2 кв.м., на АДРЕСА_1 первинно належали до комунальної власності. Вперше, право приватної власності на спірні приміщення, як нежитлове приміщення, було зареєстроване 24.05.2012 року за ОСОБА_2 на підставі рішення Галицького районного суду м. Львова від 13.12.2011 року у справі №2а-2137/11 за позовом ОСОБА_2 до Львівської міської ради, третіх осіб: Галицької районної адміністрації, ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», про визнання права власності на нежитлове приміщення в будинку за адресою - АДРЕСА_1 , загальною площею 49,0 кв.м. (а.с.8-12, 31-32 т.1). В подальшому, ОСОБА_2 подарував нежитлове приміщення на першому поверсі: 15-1; 15-2, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 за договором дарування, посвідченим 25.06.2012 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гусаком Р.Т., право власності на яке за ОСОБА_1 зареєстровано 25.06.2012 року (а.с.13-14, 31-32 т.1). 13.07.2015 року до ЄРДР внесено кримінальне провадження №42015140050000023 по факту підробки рішення Галицького районного суду м. Львова від 13.12.2011 року (а.с.15 т.1). Згідно з висновком експерта №6/551 від 09.12.2016 року за результатами проведеної у рамках даного кримінального провадження судової почеркознавчої експертизи (а.с.27-30 т.1), підпис від імені судді Ванівського О.М. в рішенні Галицького районного суду м. Львова від 13.12.2011 року виконаний не суддею Ванівським О.М., а іншою особою з наслідуванням підписів судді. За інформацією Галицького районного суду м. Львова (а.с.19 т.1), наданою на запит прокуратури Галицького району м. Львова за №04/20-1869вих15 від 08.07.2015 року, у провадженні суду справи №2а-2137/11 за позовом ОСОБА_2 до Львівської міської ради, третіх осіб: Галицької районної адміністрації та ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» про визнання права власності на нежитлове приміщення, не було. Дослідивши наведені вище письмові докази, колегія суддів, з урахуванням їх належності та достатності, доходить висновку про незаконність набуття спірних приміщень у власність ОСОБА_2 , оскільки цими доказами підтверджено відсутність рішення суду, яке було б ухвалене судом у встановленому законом порядку, на підставі якого ОСОБА_2 зареєстрував своє право власності на спірні приміщення. Водночас, необхідно зазначити, що в силу вимог ст.ст.15, 16 ЦК України, тільки порушене, невизнане або оспорюване право особи підлягає захисту у встановленому законом порядку. Однак, в даній справі підстав для висновку про порушення прав та інтересів позивача - Львівської міської ради, немає. Так, зокрема, позиція сторони позивача в даній справі зводиться до того, що приміщення першого поверху, позначені на поверховому плані під індексами 15-1, 15-2, загальною площею 49,0 кв.м., на АДРЕСА_1 , - є нежитловими приміщеннями, які первинно належали Львівській міській раді на праві комунальної власності на підставі рішення Ленінської ради народних депутатів №222 від 14.04.1987 року «Про затвердження реєстру житлових будинків належних місцевим радам» і використовувались на правах оренди ТОВ «Солодка вишиванка». Зокрема, на підтвердження своєї позиції Львівська міська рада, окрім названого вище договору оренди нежитлових приміщень, посилалась на відомості, які містяться про спірні приміщення, як нежитлові, в технічному паспорті від 18.01.2005 року та реєстраційній справі на нежитлові приміщення (а.с.8, 204-212 т.1), довідках ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 21.05.2012 року та від 08.06.2012 року (а.с.12, 208 т.1), а також обліковій картці та паспорті об`єкта (пам`ятки) культурної спадщини від 25.01.2017 року (а.с.175-180 т.1, 65-75 т.3). За позицією відповідача - ОСББ «Площа Ринок, 43», спірні приміщення набуті ОСОБА_1 незаконно, однак, вони мають статус допоміжних приміщень і передані Львівською міською радою разом з іншими приміщеннями будинку, загальною площею 187,6 кв.м., на баланс ОСББ «Площа Ринок, 43» згідно з актом приймання-передачі від 29.02.2012 року, затвердженим наказом №120 від 26.03.2012 року департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, а тому належать на праві спільної сумісної власності співвласникам багатоквартирного будинку на АДРЕСА_1 . З матеріалів інвентаризаційної справи на будинок на АДРЕСА_1 , витребуваних апеляційним судом (а.с.63 т.3), встановлено, що установчими зборами об`єднання співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 від 10.12.2011 року вирішено створити ОСББ «Площа Ринок, 43», розглянувши листа якого від 24.01.2012 року №2-1498, Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради прийнято розпорядження №82 від 07.02.2012 року про передачу будинку АДРЕСА_1 з балансу ЛКП «Старий Львів» на баланс ОСББ «Площа Ринок, 43» (арк.1, 6 інвентаризаційної справи). На виконання цього розпорядження від 07.02.2012 року, складено акт прийняття-передачі житлового будинку АДРЕСА_1 з балансу міської ради на баланс ОСББ «Площа Ринок, 43» (арк.3-5 інвентаризаційної справи), згідно з пунктом 4 якого («відомості про допоміжні приміщення будинку»), площа допоміжних приміщень будинку, які передавалась на баланс ОСББ, становила 187,6 кв.м., в тому числі: 1) «Укрпошта» - 68,5 кв.м.; 2) ЛМГО «Львів інститут освіти» - 19,8 кв.м.; 3) ТОВ «Солодка вишиванка» - 48,2 кв.м.; 4) ПП «Європейка» - 24,5 кв.м.; 5) ЛКП «Старий Львів» - 26,6 кв.м. Названий вище акт приймання-передачі житлового будинку АДРЕСА_1 з балансу ЛКП «Старий Львів» на баланс ОСББ «Площа Ринок, 43 », затверджено наказом департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради №120 від 26.03.2012 року (арк. 2 інвентаризаційної справи). Згідно вказаних вище акту приймання-передачі житлового будинку та наказу департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради №120 від 26.03.2012 року, ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» внесено зміни в інвентаризаційну справу за адресою: АДРЕСА_1 , про що повідомлено голову ОСББ «Площа Ринок, 43» (арк. 7 інвентаризаційної справи). Після внесення таких змін, листами ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» №2368 від 03.07.2018 року (арк. 17 інвентаризаційної справи) та №4951 від 07.12.2020 року (а.с.20 т.3) повідомлено про належність спірних приміщень до допоміжних приміщень будинку. ОСББ «Площа Ринок, 43» зазначає, що, окрім згаданого акту приймання-передачі та матеріалів інвентаризаційної справи, факт віднесення спірних приміщень до числа допоміжних приміщень будинку підтверджується також висновком експерта №20/21 від 11.05.2021 року, який долучено на стадії апеляційного розгляду справи (а.с.188-201 т.3), згідно з яким, приміщення загальною площею 49,0 кв.м., позначене в технічному паспорті під номерами 15-1 (площа 39,0 кв.м.), 15-2 (площа 10,0 кв.м.), які знаходяться в багатоквартирному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , за своїми функціональними призначеннями підпадають під визначення допоміжні приміщення багатоквартирного будинку, а отже, належать до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку; ці приміщення забезпечують обслуговування всього багатоквартирного житлового будинку та власників квартир, а повноцінне здійснення співвласниками обслуговування своїх побутових потреб у багатоквартирному будинку буде неможливе без використання цих приміщень. За клопотанням Львівської міської ради, яку підтримали Львівська обласна прокуратура та управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, заперечуючи вказаний вище висновок експерта, як такий, що суперечить іншим матеріалам справи, ухвалою Львівського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року призначено в даній справі судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз. За висновком комісійної будівельно-технічної експертизи від 15.12.2022 року №4280 (а.с.271-283 т.3), приміщення загальною площею 49,0 кв.м. під номерами 15-1, 15-2 в будинку на АДРЕСА_1 не відноситься до нежитлового приміщення житлового будинку, а відноситься до допоміжного приміщення житлового будинку. Це приміщення призначене для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. У приміщенні наявні внутрішньо будинкові інженерні системи, технічне оснащення багатоквартирного житлового будинку, які необхідні для експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців, без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою, а саме влаштовано систему пожежної сигналізації та оповіщення про пожежу в житловому будинку АДРЕСА_1 , з розташуванням приладу приймального контрольного пожежного. Отже, наведених вище доказів достатньо для висновку про те, що спірні приміщення під номерами (індексами) 15-1, 15-2 в житловому багатоквартирному будинку на АДРЕСА_1 є допоміжними і, власне, як допоміжні приміщення, по акту приймання-передачі, затвердженому наказом департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради №120 від 26.03.2012 року, були передані з балансу Львівської міської ради на баланс ОСББ «Площа Ринок, 43», а тому ці приміщення на момент первинної реєстрації права приватної власності за ОСОБА_2 24.05.2012 року вже не належали до комунальної власності, відтак, правових підстав для висновку про порушення прав позивача - Львівської міської ради та його захисту в обраний спосіб за позовом прокурора в інтересах держави в особі Львівської міської ради немає. Безпідставність заявлених позовних вимог щодо повернення спірного приміщення, площею 49,0 кв.м., у власність Львівської міської ради, шляхом його витребування, додатково підтверджується рішеннями судів, які набрали законної сили, в інших справах, предметом спору в яких були всі решта чотири приміщення (раніше приміщення «Укрпошта» - 68,5 кв.м., ЛМГО «Львів інститут освіти» - 19,8 кв.м., ПП «Європейка» - 24,5 кв.м., ЛКП «Старий Львів» - 26,6 кв.м.), які разом із спірним приміщенням (раніше приміщення ТОВ «Солодка вишиванка» - 48,2 кв.м.), становили площу допоміжних приміщень будинку - 187,6 кв.м., і були передані по акту приймання-передачі на баланс ОСББ «Площа Ринок, 43», як допоміжні приміщення. Так, зокрема, рішенням Галицького районного суду м. Львова від 02 квітня 2019 року у справі №461/4181/18, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного суду від 18 липня 2019 року та постановою Верховного Суду від 22 січня 2020 року (а.с.130-159 т.2), встановлено, що названі вище чотири приміщення, які передані за актом приймання-передачі будинку на баланс ОСББ «Площа Ринок, 43», мають статус допоміжних приміщень і є спільним майном співвласників багатоквартирного будинку. У зв`язку з цим, посилання сторони позивача на те, що спірні приміщення раніше надавались в користування на правах оренди, власне, як нежитлові, не беруться апеляційним судом до уваги. Висновки суду у справі №461/4181/18 про встановлення правового статусу приміщень, переданих по вказаному вище акту приймання-передачі будинку на АДРЕСА_1 на баланс ОСББ «Площа Ринок, 43», - допоміжних приміщень, застосовано, як преюдицію, в господарській справі №914/554/19, в якій рішенням Господарського суду Львівської області від 26 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2020 року та постановою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року (а.с.139-159 т.3), у задоволенні позову Львівської міської ради до обслуговуючого кооперативу «Площа Ринок, 43», ОСББ «Площа Ринок, 43», державного реєстратора Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Шубеляка І.Я. про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації прав та їх змін, - відмовлено за безпідставністю. Так, зокрема, Верховний Суд у постанові від 16 грудня 2020 року у вказаній вище справі №914/554/19 зазначає, що при вирішенні даного спору ключовим є визначення правового статусу спірних приміщень, а саме встановлення того, чи відносяться вказані приміщення до допоміжних чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку. Насамперед, Верховний Суд звертається до положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон), відповідно до якого власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають. Офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 вказаного Закону наведено у рішенні Конституційного Суду від 02.03.2004 №4-рп/2004 зі змінами згідно з рішенням Конституційного Суду від 09.11.2011 №N14-рп/2011. Так, у рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 №4-рп/2004 визначено: «1.1. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.». Допоміжні приміщення, відповідно до пункту 2 статті 10 Закону, стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку. У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає. Відповідно до статті 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин. Наведеним вище законодавством унормовано, що допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними приміщеннями, критерії їх розмежування є досить чіткими, а тому відсутні підстави стверджувати, що у різних випадках одне і те ж приміщення може одночасно відноситися до допоміжного та бути нежитловим. Особливістю правового статусу допоміжних приміщень є те, що вони є спільною власністю власників квартир у багатоквартирному будинку в силу прямої норми закону і підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення співвласниками будь-яких додаткових дій. Зазначене виключає набуття будь-якою особою права власності на такі приміщення, як на окремий об`єкт цивільних прав. Не доведення позивачем наявності у нього речових прав на спірні приміщення свідчить про відсутність порушення його прав з боку відповідачів, що є самостійною підставою для відмови в позові про витребування майна з чужого незаконного володіння, який спрямований саме на захист права власності. Отже, з урахуванням викладеного, правильними є доводи апелянтів про те, що первинно спірні приміщення разом із будинком належали до комунальної власності територіальної громади м. Львова, проте, з моменту затвердження вказаного вище акту приймання-передачі будинку на баланс ОСББ «Площа Ринок, 43» вони перейшли у спільну сумісну власність співвласників будинку, як допоміжні приміщення, а тому правових підстав для висновку про порушення прав позивача - Львівської міської ради та його захисту в обраний спосіб немає. Відтак, саме з цих підстав належить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, а тому апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню. Колегія суддів звертає увагу, що у зв`язку з безпідставністю заявлених позивачем вимог, питання щодо дотримання ним строку позовної давності при зверненні до суду із вказаним позовом не вирішується. Отже, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового рішення про відмову у задоволенні позову заступника керівника Львівської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Львівської міської ради з мотивів, наведених в цій постанові. Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.п.1-4, 381, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: апеляційні скарги прокуратури Львівської області та Львівської міської ради задовольнити частково. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 27 травня 2019 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову заступника керівника Львівської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Львівської міської ради про скасування державної реєстрації права власності та витребування нерухомого майна - відмовити, з мотивів, наведених в цій постанові. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 29 травня 2023 року. Головуючий С.М. Бойко Судді: А.В. Ніткевич Н.О. Шеремета