Постанова Одеський апеляційний суд № 501/1533/17

Номер провадження: 22-ц/813/244/23 Справа № 501/1533/17 Головуючий у першій інстанції Смирнов В. В. Доповідач Кострицький В. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06.06.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючий суддя Кострицький В.В. (суддя - доповідач), судді Назарова М.В., Лозко Ю.П., за участю секретаря судового засідання Сінько А.І., учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 29 серпня 2019 року у справі, ухвалене у складі судді Смирнова В.В., у приміщенні того ж суду, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Чорноморського міського нотаріального округу Шевченко Валерія Марківна про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання спадкоємцем за законом, визнання права на спадкування разом із спадкоємцем першої черги , - В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог 31липня 2017 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернулась до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання спадкоємцем за законом, визнання права на спадкування разом із спадкоємцем першої черги до ОСОБА_2 (далі відповідач). Позов обґрунтований тим, що у позивач з 1974 року проживала разом з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у фактичному шлюбі, підтримуючи шлюбні відносини, як чоловік та дружина. Короткий зміст рішення суду Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 29 серпня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Чорноморського міського нотаріального округу Шевченко В.М. про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання спадкоємцем за законом, визнання права на спадкування разом із спадкоємцем першої черги задоволено. Обґрунтовуючи своє рішення суд першої інстанції виходив з того, що проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та померлого ОСОБА_5 , оскільки вони проживати однією сім`єю, були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов`язки, що підтверджено свідками та наявними в матеріалах справи доказами, тому у суду немає жодних правових підстав ставити під сумнів встановлення заявленого позивачем факту, який згідно принципу незворотності дії закону у часі та п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу Українипідлягає до встановлення з 01 січня 2004 року по день смерті ОСОБА_5 . Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_3 ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник зазначив, що суд першої інстанції, встановлюючи факт проживання однією сім?єю , без реєстрації шлюбу не застосував не надав належну оцінку доказам наявним у матеріалах справи, які підтверджують, що позивачка ОСОБА_1 проживаючи сумісно з померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , знаходилася до 1993 року у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , та формально послався у рішенні на ст.58 Конституції України та ст. 5 ЦК України, та застосував до спірних правовідносин, що діяли до 01 січня 2004 року, норми дючого законодавства, фактично порушив вищевказані норми. Відповідно до ст.44 КпШС України (в редакції 1963 року) який діяв на момент спірних правовідносин, вийшов за межі позовних вимог та визнав шлюб укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 розірваним керуючись діючим законодавством, та фактично порушив ст.58 Конституції України та ст.5 ЦК України. Відповідно до ст.44 КпШС України (в редакції 1963 р.) шлюб вважався припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану. Відповідно до п.76 Інструкції М.22/5 від 29.12.84 р. «Про порядок реєстрації актів громадянського стану в Україні», шлюб припинявся з часу реєстрації розлучення в книзі записів актів про розірвання шлюбу, тобто датою припинення шлюбу була не дата постановлення рішення суду про розірвання шлюбу, а дата реєстрації розлучення в органі реєстрації актів громадянського стану хоча б одним з подружжя. Вілповідно до копії виписки з рішення суду від 02.03.1984 року , шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 було розірвано Аштинським міським народним судом Челябінської області, але доказів про отримання свідоцтва про розірвання шлюбу в органах РАГС суду не надано. Крім того, в матеріалах справи наявні докази, а саме, копія пенсійної справи, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , з якої вбачається, що у паспорті громадянина України ОСОБА_5 є штам про зареєстрований шлюб з ОСОБА_7 , що підтверджує факт знаходження ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , на момент смерті, у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 . Зазначене підтверджується п.15 Постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 р. №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб. розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», де вказано, звернути увагу судів нa тe, що хоча розірвання шлюбу, здійснене на підставі рішення суду, потребує подальшої реєстрації y державному органі РАЦС, моментом припинення шлюбу є день набрання чинності рішенням суду про його розірвання (ч. 2 ст. 114 СК) ( 2947-14 ). Це правило не поширюється на випадки, коли шлюб було розірвано у судовому порядку до 1 січня 2004 р., тобто до дня набрання чинності СК. "Таким чином, визнання факту спільного проживання позивачки ОСОБА_1 та померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 однією сім?єю без реєстрації шлюбу, є незаконним

2. Суд першої інстанції, помилково встановив доведеними обставини визначені ч.2 ст. 1259 ЦК України та незаконно визнав за позивачкою ОСОБА_1 права на спадкування разом із спадкоємцем першої черги. Вілповілно до ст. ч.2 ст.1259 ЦК України , фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Суд першої інстанції, мотивуючи оскаржуване рішення, в частині налання позивачці ОСОБА_1 права на спадкування разом з першою чергою спадкоемців, формально послався на правову позицію викладену у п.5.2 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ « Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 р. за N° 24-753/0/4-13, та не дослідив наявність усіх п?яти обставин для задоволення вимоги. Підставами для задоволення такого позову є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкодавцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження, - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1 - 3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Для задоволення позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин. В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо матеріального забезпечення позивачкою ОСОБА_1 матеріального утримання спадкодавця, ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 . Натомість, матеріалами справи підтверджено (копія пенсійної справи), що спадкодавець ОСОБА_5 , був пенсіонером за віком, та отримував пенсію, яка він витрачав на свої потреби. Жодного доказу про доходи позивачки ОСОБА_1 та матеріальне утримання спадкодавця суду не надано, доказами не підтверджено. В матеріалах справи відсутні будь -які докази підтверджуючі « безпорадний стан» спадкодавця ОСОБА_5 . Навпаки, в матеріалах справи є копія медичної картки ОСОБА_5 , згідно якої останній не звертався до лікаря з 2006 року, не мав хронічних захворювань, не знаходився на диспансерному обліку та відсутні будь-які данні стосовно знаходження на обліку у нарколога із причини алкоголізму. Спадкодавець ОСОБА_5 за декілька днів до своєї смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) знаходився у задовільному фізичному стані, сам зустрів провідувача та провів йогоЗазначений факт підтверджується фотокарткою зробленою приблизно 14-15 січня 2017 року, під час провідування його мешканцем с. Олександрівка м. Чорноморська Одеської області за проханням його дочки, відповідачки за позовом , ОСОБА_2 .. Вона через соціальні мережі звернулася до мешканця с. Олександрівка, м. Чорноморськ Одеської області з проханням провідати батька, ОСОБА_5 , оскільки деякий час він не виходив на зв?язок «Skype» . Для підтвердження того, що батько ОСОБА_2 живий та здоровий , чоловік зробив фото. Зазначене підтверджується роздрукованим спілкуванням відповідачки ОСОБА_2 та мешканця с. Олександрівка м. Чорноморська Одеської області. Крім того, на задньому плані фото є назва АДРЕСА_1 до 17 червня 2016 року мала назву «Жовтнева», та на виконання вимог Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нациського)тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» на території Чорноморської міської ради були перейменовані окремі вулиці та провулки, а саме, вулиця «Жовтнева» на вулицю « ІНФОРМАЦІЯ_4 ». Враховуючи, що на фото батька ОСОБА_5 є залишки снігу, то не викликає сумнівів факт того, що посилання позивачки ОСОБА_1 на нібито «фактично безпорадний стан ОСОБА_5 » Останні роки перед смертю не відповідають дійсності. Таким чином, відсутність обставин зазначених у ч.2 ст. 1259 ЦК України не дає право позивачу ОСОБА_1 на спадкування разом з першою чергою спадкоємців, а суду визнання такого права. Верховний Суд Постановою від 17 жовтня 2018 року справа № 200/21452/15-ц провадження № 61-18578св18 визначив поняття «безпорадного стану», яке міститься у ст. 1259 ЦК України. Тобто такий стан особи, у якому ця особа не може самостійно забезпечити свої життєві потреби, потребує стороннього догляду, допомоги, піклування. ВС підкреслив, що у випадку існування спору за спадок, безпорадний стан спадкодавця повинен довести позивач заявляючи вимогу про зміну черговості одержання права на спадок. При цьому лише одних пояснень позивача та показань свідків недостатньо для доведення безпорадного стану спадкодавця. Повинні бути певні медичні документи, яких у матеріалах справа не було. І це має бути підставою для відмови. Суд, в порушення ч.1 ст.417 ЦПК України, не застосував правову позицію Верховного Суду щодо відсутності належних у справі доказів встановлення факту « безпорадного стану» ОСОБА_5 , та прийняв незаконне рішення на поясненнях позивачки ОСОБА_1 та свідків. Суд першої інстанції, безпідставно посилається в оскаржуваному рішенні на факт, як встановлений, щодо сумісного придбання житлового будинку АДРЕСА_1 , оскільки матеріали справи не містять жодних доказів підтверджуючий даний факт. Спадкодавець ОСОБА_5 отримав право на забудову вищевказаного будинку у 1974 році, на час проживання разом із своєю дружиною, ОСОБА_7 , дочкою, відповідачкою по справі, ОСОБА_3 , та матір?ю спадкодавця. 19.10.1979 року, після закінчення будівництва, спадкодавець ОСОБА_5 отримав право власності на вищевказаний житловий будинок та зареєстрував своє місце проживання за вказаною адресою. Докази, підтверджуючі участь позивачки ОСОБА_1 в будівництві зазначеного житлового будинку у період з 1974 року по 1979 року, в матеріалах справи відсутні, та свідками по справі не підтвердженні. Позиція позивача у відзиві Не погодившись з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 звернулась з відзивом на апеляційну скаргу, відповідно до якої просила оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. В обґрунтування відзиву позивачка зазначала, що до суду було надано докази, якими позивач обґрунтував свої вимоги, саме : багатьма свідками, що повністю підтвердили, про те, що спірний спадок (будинок) був куплений на ім?я ОСОБА_5 за спільні кошти з ОСОБА_1 , і будинок практично розвалювався. Подружжя разом його відремонтували та добудували жилі приміщення. Але, у 2000 році цей же будинок практично весь згорів, і вони разом повністю його відновлювали. Під час цієї пожежі загинув їх син- ОСОБА_8 , який на той час був вже дорослий, мешкав разом з батьками і працював, ( помер ІНФОРМАЦІЯ_5 ). Все перелічення свідками свідчить про те, що дійсно подружжя разом мешкали з 1974 року, у 1976 році у них народився їх сумісний син, який також мешкав разом з батьком та матір?ю по день своєї смерті, тобто, до 2000 року. У 1979 році родина у складі ОСОБА_5 ОСОБА_1 , та ОСОБА_8 , на підставі Наказу № 37 від 26.03.1974 року отримали лише земельну ділянку де в подальшому, щоб жити родиною ОСОБА_5 та ОСОБА_1 побудували будинок за адресою: АДРЕСА_2 і документально оформили його на ОСОБА_9 , а самі лише зареєструвалися там, померлий син- ОСОБА_10 був зареєстрований з 1979 року по 2000 рік, а ОСОБА_1 з 1984 року по теперішні час. Постійне мешкання та реєстрація, також підтверджує факт проживання однією сім?єю. ОСОБА_1 постійно працювала, ОСОБА_11 працевлаштовувався із-за зловживання спиртних напоїв довго не затримувався на роботах. Тобто, між померлим ОСОБА_5 та ОСОБА_1 існували з 1974 року права та обов?язки один до одного, як чоловіка та дружини з 1974 року, зокрема: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 . Письмовими доказами: свідоцтвом про народження. Також, до суду було надано письмові докази, які повністю підтверджують, що померлому ОСОБА_5 було видано свідоцтво на право власності від 19.11.1979 року на будинок, а на підставі рішення N° 851 виконавчого комітету Іллічівської міської ради від 20.12.2012 року у зв?язку добудовами та прибудовами видане свідоцтво було скасовано та видано нове свідоцтво на право власності від 20.12.2012 року. А державний Акт на земельну ділянку, що належала на праві власності ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_3 - Серія ЯД N9967517 було видано лише 16.05.2003 року. Окрім цього, рішення суду про розлучення ОСОБА_5 у 1984 році, та довідку про реєстрацію ОСОБА_1 з 1982 року за постійним місцем мешкання. Відповідні документи, які свідчать про спільну працю та введення господарства. ОСОБА_1 та ОСОБА_5 за час свого спільного життя не перебували більше не з ким окрім один одного у фактичних шлюбних відносинах. Обов?язковою умовою для визнання осіб членами однієї сімі є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (положення п. 6 Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 р. № 5-рп/99). А тому, суд під час винесення оскаржу вального рішення дослідив та надав оцінку правильно - творення майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, та побуту, виконання взаємних прав та обов?язків, з?ясовував час придбання майна, що було набуте, а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності. У висновку ВС/КЦС, справа № 357/6408/17, 18.03.2019 визначено, що обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сімї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин. ІНФОРМАЦІЯ_6 фактичний чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_5 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть останнього від 24.01.2017 р. Після його смерті відкрилася спадщина, що складається із спадкового будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Останні декілька років мій цивільний чоловік ОСОБА_5 часто хворів, зважаючи на свій похилий вік, деяку відчуженість від суспільства, оскільки покійний ОСОБА_5 був замкненою людиною, майже ні с ким не спілкувався та не бажав відвідувати лікарів, про що свідчить його картка амбулаторного хворого повністю знаходився на тклуванні з боку ОСОБА_1 . Матеріальний стан ОСОБА_5 не дозволяв останньому купувати всі необхідні йому лікарські препарати та забезпечувати себе в повному обсязі, адже останній був пенсіонером з невеликою пенсією, тому ОСОБА_1 на протязі багатьох років, з моменту виходу останнього на пенсію та у зв?язку з його численними хворобами піклувалась про нього, опікувалась ним, допомагала матеріально та вела усе домашнє господарство, адже покійний ОСОБА_5 в останні роки життя був неспроможний самостійно та без сторонньої допомоги та забезпечення робити це, адже фактично перебував у безпорадному стані, який виник у зв?язку з похилим віком і вживанням багато років алкоголю. Всі ці останні роки його життя, ОСОБА_1 одна лише постійно була поруч. Була для нього не тільки підтримкою і опорою, як жінка, а і як опікун, адже готувала їсти останньому, прибирала, прала, допомагала матеріально у забезпеченні покійного ліками та продуктами харчування, одягом, сплачувала комунальні платежі та несла інші пов?язані з його життям витрати. Нікого окрім ОСОБА_1 на протязі багатьох років у ОСОБА_5 не було. Частиною 2 статті 1259 ЦК України передбачено, що фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Виходячи з вищезазначеного, вважаємо, що ОСОБА_17 має право на спадкування за Законом, як спадкоємець першої черги спадкування, а саме фактична дружина, яка пережила чоловіка, та прожила з ним у фактичних шлюбних відносинах маючи права та обов?язки більш ніж 43 роки та останні роки опікувалась ним, його здоров?ям, добробутом, матеріально забезпечувала та допомагала йому, у зв?язку з наявним безпорадним станом покійного пов?язаним із похилим віком, А коли він помер ще й поховала його самостійно без будь-якої сторонньої матеріальної допомоги. Рух провадження у справі 28 серпня 2019 року Іллічивським районним судом Одеської області винесено оскаржуване рішень. 10 жовтня 2019 року представником ОСОБА_3 подано апеляційну скаргу. 10 жовтня 2019 року відповідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями розподілено на судову колегію : Гірняк Л.А.-головуючий суддя, Таварткіладзе О.М., Вадовська Л.М. Рішенням Вищої ради правосуддя № 126/0/15-23 від 21 лютого 2023 року суддю ОСОБА_18 звільнено з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку. Відповідно до п. 3.9 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Одеському апеляційному суді, затверджених рішенням зборів суддів Одеського апеляційного суду від 28.12.2018 року із змінами та доповненнями, проведено повторний автоматизований розподіл судової справи та визначено склад суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Кострицького В.В.. суддів: Назарову М.В., Лозко Ю.П.. Явка сторін Сторони своєчасно 1 травня та 3 травня 2023 року повідомлені про час розгляду справи судовими повістками, судову колегію не просили відкласти судовий розгляд, судова колегія вирішила слухати справу на підставі наявних матеріалів цивільної справи, апеляційної скарги та заперечень на неї. Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, оцінивши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, судова колегія приходить наступного. Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України,- судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 1974 року проживала разом з ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , у фактичному шлюбі, підтримуючи шлюбні відносини як чоловік та дружина. Відповідно до довідки (витягу з домової книги про склад сім`ї та реєстрації) № 2062 від 19 липня 2017 року ОСОБА_1 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 як цивільна дружина з 18.03.1982 року (а.с. 13). Під час спільного проживання однією сімє`ю позивача з ОСОБА_5 у 1976 році народився син ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , що підтверджується копією свідоцтва про встановлення батьківства серії НОМЕР_1 від 13.04.1979 року та копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 13.04.1979 року, де в графі батько зазначено ОСОБА_5 (а.с. 7, 12). Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 22.12.2000 році, ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що в книзі реєстрації актів про смерть зроблений відповідний запис за № 634(а.с. 8). У 1979 році, під час спільного проживання позивача з ОСОБА_5 останнім було придбано будинок з господарчими будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 від 14.08.2012 року №1637 було змінено адресу на АДРЕСА_1 ), що підтверджується свідоцтвом про право власності на житловий будинок від 19.10.1979 року виданого на основі рішення Іллічівської Ради народних депутатів № 694 від 25.10.1979 року (а.с. 189). Відповідно до свідоцтва про право власності від 24.12.2012 року, житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , дійсно належить ОСОБА_5 . Свідоцтво видано на підставі рішення виконкому Іллічівської міської ради від 20.12.2012 року за № 851. (а.с. 19, 20). Відповідно до технічного паспорту виготовленого 15.08.2012 року інвентарний № 1537, реєстраційний № 170-А-2-12 власником садибного (індивідуального) житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_5 (а.с. 17). Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 967517, зареєстрований в Книзі записів реєстрацій державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010850800216 від 16.05.2008 року, власником земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_5 (а.с. 22). Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 24.01.2017 року складено відповідний актовий запис за № 66 (а.с. 10). В судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_13 пояснила суду, що з 1981 року вона мешкає по сусідству з позивачем та знайома з ОСОБА_1 з 1982 року, бачила як позивач та померлий ОСОБА_5 строїли будинок. Також повідомила суду, що ОСОБА_5 пив, що їх родина разом з позивачем складалась ще й двох синів, перший син у позивачки від першого шлюбу та спільного сина. Позивачка та померлий мешкали у будинку разом, вели спільний побут, працювала більше ОСОБА_1 тому що ОСОБА_5 страждав на алкоголізм, його постійно звільнювали з роботи з цього приводу. Чи були якісь додаткові кошти від інших родичів свідку не відомо. Свідку ОСОБА_13 було відомо, що у померлого ОСОБА_5 була дочка від першого шлюбу, але її ніколи не бачила. Відносини у родині були нестабільними, позивачка та померлий часто сварились через те, що померлий страждав на алкоголізм та часто пив. Перед смертю ОСОБА_5 ходив сам, але погано. Витрати на поховання понесла позивачка, чи допомагали їй родичі в цьому питані свідку не відомо. Свідок ОСОБА_19 в судовому засіданні суду першої інстанції надала пояснення, що померлий ОСОБА_5 мешкав в с. Олександрівка Одеської області, родина складалась з позивачки та померлого. Де працював ОСОБА_5 свідку не відомо, часто бачила його дома на підпитку. Позивачка допомагала ОСОБА_5 іноді себе обслуговувати, готувала їсти, прибирала приміщення. Про інших дітей свідку не відомо, але знала про спільного сина ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , який помер. Хто будував будинок свідку невідомо, бо вона мешкає по сусідству з позивачем з 2010 року. Дочку померлого ОСОБА_5 . ОСОБА_2 ніколи не бачила. За пів року до смерті ОСОБА_5 скаржився на стан свого здоров`я. В судовому засіданні суду першої інстанції представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог, мотивуючи тим, що позовна заява не обґрунтована та позивачем не надано суду необхідних, належних та допустимих доказів, що обґрунтовують вимоги, викладені в позовній заяві. Пояснювала суду, що стан здоров`я ОСОБА_5 був задовільним, померлий був активним користувачем комп`ютера, за допомогою якого він спілкувався з дочкою ОСОБА_2 . Відповідачка ОСОБА_2 через соціальні мережі зверталась до мешканця с. Олександрівка м. Чорноморськ Одеської області з проханням провідати батька ОСОБА_5 , оскільки деякий час він не виходив на зв`язок. Для підтвердження факту, що батько здоровий, чоловік зробив фото (а.с. 171, 173). Також представник позивача пояснила суду, що померлий ОСОБА_5 на момент смерті знаходився в зареєстрованому шлюбі зі своєю дружиною ОСОБА_7 , про що в копії паспорту померлого зроблена відповідна відмітка. В свою чергу ОСОБА_1 також знаходилась у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , який помер відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 11 листопада 1993 року (а.с. 9). Представником позивача ОСОБА_20 надано до суду копію виписки з рішення від 02.03.1984 року, яким Ашинський міський народний суд Челябінської області розірвав шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 (а.с.187). Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1259 ЦК України черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов`язкову частку у спадщині. Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Статтею 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України визначено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли та продовжують існувати після набрання ним чинності. Виходячи із принципу незворотності дії у часі, встановленого ч.1 ст.58 Конституції України та ст.5 ЦК України, на правовідносини, що виникли раніше дія вказаних нормативних актів не поширюється. Інститут спільного проживання осіб як чоловіка і жінки, який породжує юридичні наслідки, передбачений Цивільним кодексом 2004 року і такий факт може бути встановлений лише з 01 січня 2004 року. Судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги позивача та вважає, що суд першої інстанції встановлюючи факт проживання однією сім?єю, без реєстрації шлюбу не надав належну оцінку доказам наявним у матеріалах справи, які підтверджують, що позивачка ОСОБА_1 проживаючи сумісно з померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , знаходилася до 1993 року у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , та формально послався у рішенні на ст.58 Конституції України та ст. 5 ЦК України, та не застосував до спірних правовідносин, норми сімейного права що діяли до 01 січня 2004 року, а застосував норми дючого законодавства, фактично порушив принцип дії закону у часі. Відповідно до ст.44 КпШС України (в редакції 1963 року) який діяв на момент спірних правовідносин, суд вийшов за межі позовних вимог та визнав шлюб укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 розірваним керуючись діючим законодавством, та фактично порушив ст.58 Конституції України та ст.5 ЦК України. Відповідно до ст.44 КпШС України (в редакції 1963 р.) шлюб вважався припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану, чого зроблено не було. Відповідно до п.76 Інструкції № 22/5 від 29.12.84 р. «Про порядок реєстрації актів громадянського стану в Україні», шлюб припинявся з часу реєстрації розлучення в книзі записів актів про розірвання шлюбу, тобто датою припинення шлюбу була не дата постановлення рішення суду про розірвання шлюбу, а дата реєстрації розлучення в органі реєстрації актів громадянського стану хоча б одним з подружжя. Відповідно до копії виписки з рішення суду від 02.03.1984 року , шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 було розірвано Аштинським міським народним судом Челябінської області, але доказів про отримання свідоцтва про розірвання шлюбу в органах РАГС суду не надано. Крім того, в матеріалах справи наявні докази, а саме, копія пенсійної справи, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , з якої вбачається, що у паспорті громадянина України ОСОБА_5 є штамп про зареєстрований шлюб з ОСОБА_7 , та відсутній штамп про розірвання шлюбу, що підтверджує факт знаходження ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , на момент смерті, у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 .. Зазначене підтверджується п.15 Постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 р. №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб. розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», де вказано, звернути увагу судів нa тe, що хоча розірвання шлюбу, здійснене на підставі рішення суду, потребує подальшої реєстрації y державному органі РАЦС, моментом припинення шлюбу є день набрання чинності рішенням суду про його розірвання (ч. 2 ст. 114 СК) ( 2947-14 ). Це правило не поширюється на випадки, коли шлюб було розірвано у судовому порядку до 1 січня 2004 р., тобто до дня набрання чинності СК. Таким чином, визнання факту спільного проживання позивачки ОСОБА_1 та померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 однією сім?єю без реєстрації шлюбу, є необгрунтованим належними доказами та має суперечливий характер по відношенню встановленим фактам судовою колегією. Інших вимог позивачка не заявляла, що не позбавляє її права на звернення до суду для захисту належного права. Суд першої інстанції, помилково встановив доведеними обставини визначені ч.2 ст. 1259 ЦК України та незаконно визнав за позивачкою ОСОБА_1 права на спадкування разом із спадкоємцем першої черги. Відповідно до ч.2 ст.1259 ЦК України , фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Суд першої інстанції, мотивуючи оскаржуване рішення, в частині надання позивачці ОСОБА_1 права на спадкування разом з першою чергою спадкоємців, формально послався на правову позицію викладену у п.5.2 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ « Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 р. за № 24-753/0/4-13, та не дослідив наявність усіх п?яти обставин для задоволення вимоги. Підставами для задоволення такого позову є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкодавцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження, - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1 - 3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Для задоволення позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин. В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо матеріального забезпечення позивачкою ОСОБА_1 померлого або матеріального утримання спадкодавця, ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 . Натомість, матеріалами справи підтверджено (копія пенсійної справи), що спадкодавець ОСОБА_5 , був пенсіонером за віком, та отримував пенсію, яку він витрачав на свої потреби. Жодного доказу про доходи позивачки ОСОБА_1 та матеріальне утримання спадкодавця суду не надано, належними доказами не підтверджено. В матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження « безпорадного стану» спадкодавця ОСОБА_5 . Відповідно постанови Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 200/21452/15-ц провадження № 61-18578св18 визначив поняття «безпорадного стану», яке міститься у ст. 1259 ЦК України. Тобто такий стан особи, у якому ця особа не може самостійно забезпечити свої життєві потреби, потребує стороннього догляду, допомоги, піклування. Верховний Суд підкреслив, що у випадку існування спору за спадок, безпорадний стан спадкодавця повинен довести позивач заявляючи вимогу про зміну черговості одержання права на спадок. При цьому лише одних пояснень позивача та показань свідків недостатньо для доведення безпорадного стану спадкодавця. Повинні бути певні медичні документи, яких у матеріалах справа не було. І це має бути підставою для відмови. Суд першої інстанції, в порушення ч.1 ст.417 ЦПК України, не застосував правову позицію Верховного Суду щодо відсутності належних у справі доказів встановлення факту « безпорадного стану» ОСОБА_5 , та прийняв незаконне рішення на поясненнях позивачки ОСОБА_1 та свідків. Суд першої інстанції, безпідставно посилається в оскаржуваному рішенні на факт, як встановлений, щодо сумісного придбання житлового будинку АДРЕСА_1 , оскільки матеріали справи не містять жодних доказів підтверджуючи даний факт. Судовою колегією встановлено, що спадкодавець ОСОБА_5 отримав право на забудову вищевказаного будинку у 1974 році, 02.03.1984 року , шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 було розірвано Аштинським міським народним судом Челябінської області, але доказів про отримання свідоцтва про розірвання шлюбу в органах РАГС суду не надано. Докази, підтверджуючі участь позивачки ОСОБА_1 в будівництві зазначеного житлового будинку у період з 1974 року по 1979 року, в матеріалах справи відсутні, та свідками по справі не підтвердженні. Також апеляційним судом встановлено, що оскаржуваним рішенням не визначено період сумісного проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .. В матеріалах справи наявні докази на підтвердження того, що позивачка до 1993 року була у шлюбі з іншим чоловіком. Заперечення позивачкою вимог апеляційної скарги в більшості є викладенням життєвої ситуації яка не впливає на правову кваліфікацію виниклих правовідносин. Судова колегія не погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, судова колегія дійшла висновку, що стороною позивача не доведено тих обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню . Виходячи з наведеного оскаржуване рішення порушує норми матеріального сімейного права які діяли до ухвалення в 2004 році нової редакції ЦК України а тому підлягає скасуванню. По справі необхідно ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Чорноморського міського нотаріального округу Шевченко Валерія Марківна про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання спадкоємцем за законом, визнання права на спадкування разом із спадкоємцем першої черги. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст.368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити . Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 29 серпня 2019 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Чорноморського міського нотаріального округу Шевченко Валерія Марківна про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання спадкоємцем за законом, визнання права на спадкування разом із спадкоємцем першої черги. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 06 червня 2023 року. Головуючий суддя В.В. Кострицький Судді М.В. Назарова Ю.П. Лозко