Постанова Дніпровський апеляційний суд № 213/16/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4695/23 Справа № 213/16/23 Суддя у 1-й інстанції - Мазуренко В.В. Суддя у 2-й інстанції - Тимченко О. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 травня 2023 року м.Кривий Ріг справа № 213/16/23 провадження № 22-ц/803/4695/23 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючого - Тимченко О.О., суддів: Мірути О.А., Хейло Я.В., за участю секретаря судового засідання - Тимофєєвої В.О., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Приватне акціонерне товариство «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат», розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу № 213/16/23 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат», на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 березня 2023 року (суддя Мазуренко В.В.), ухваленого в приміщенні Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, повне судове рішення складено 01 березня 2023 року,- В С Т А Н О В И В: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ В січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат», в обґрунтування якого посилалася на те, що з 05 лютого 1998 року вона працювала на підприємстві відповідача та здійснювала виробничі дії, пов`язані з фізичним перевантаженням та підпадала під дію шуму, де показники перевищували нормативні через недосконалість робочого місця. 05.05.2015 року вона була звільнена за статтею 38 КЗпП України. Робота у шкідливих умовах праці за тривалий час трудових відносин з відповідачем негативно вплинула на її здоров`я та спричинила виникнення професійного захворювання: радикулопатія та нейросенсорна приглухуватість. Відповідно до довідки МСЕК від 26.07.2022 року їй встановлено ступінь стійкої втрати професійної працездатності - 55% з 11.07.2022 безстроково. Також з 11.07.2022 року встановлено третю групу інвалідності. У зв`язку з професійним захворюванням їй завдано моральної шкоди. Змінився її спосіб та якість життя, постійно відчуває фізичні страждання та біль, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги. Самопочуття не покращується, негативні зміни в житті є незворотними. Діями відповідача, який не забезпечив безпечні умови праці, їй заподіяно моральну шкоду, на відшкодування якої просила стягнути з відповідача 368 500,00 грн без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 березня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 180 000,00 грн, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Судове рішення мотивоване тим, що внаслідок професійного захворювання позивачу завдано моральної шкоди, що полягає в моральних стражданнях через погіршення здоров`я, постійне лікування, вимушені зміни способу життя, втрати професійної працездатності. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції врахував конкретні обставини справи, встановлення позивачу з 26.07.2022 року 55% ступеню втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням та третьої групи інвалідності безстроково, обсяг фізичних та моральних страждань позивача, їх інтенсивність та довго тривалість, істотність вимушених змін у її життєвих стосунках, наслідків, що наступили. Суд також врахував тривалість праці позивача в шкідливих умовах праці на підприємстві відповідача, яка склала 16 років 11 місяців. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ В апеляційній скарзі, поданій до апеляційного суду, ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, відмовивши в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому факту, що до акту, на який посилається позивач як доказ отримання моральної шкоди, додано окрему думку щодо виявлених порушень при складанні санітарно-гігієнічної характеристики умов праці, що могло призвести до її необ`єктивності при складанні та в подальшій помилці під час оцінці впливу виробничих факторів та стану здоров`я ОСОБА_1 . Також, судом не прийнято до уваги, що копія довідки МСЕК є нечитабельною з виправленнями. На думку скаржника, між професійним захворюванням і діями самої ОСОБА_1 , які виражаються в тривалому продовженні роботи в шкідливих умовах праці, існує причинно-наслідковий зв`язок, хоча позивач мала можливість змінити умови праці, місце роботи. Крім того, необхідно врахувати, що позивачу органом Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві були призначені страхові виплати у вигляді одноразової допомоги та щомісячних платежів, що компенсували їй втрачений заробіток. Також зазначає, що сума стягнення моральної шкоди, заявлена позивачем, не відповідає критеріям розумності і справедливості та безпідставно завищена. Надані позивачем докази свідчать про факт професійного захворювання та жодним чином не є беззаперечними доказами перенесення моральних страждань, оскільки у справі відсутні докази, які підтверджують психологічний стан ОСОБА_1 . Вважає, що оскаржуване рішення в частині зобов`язання відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду в визначеному розмірі без утримання податку, суперечить нормам податкового законодавства. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Від представника позивача до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, законним, ухваленим на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, та просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення. ОСОБА_1 та її представник в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Від представника надійшла заява про розгляд справи за наявними в матеріалах справи доказами без участі позивача та її представника. Представник ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Від Єгорової О.Ю. , яка діє в інтересах відповідача, надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з її відпусткою до 30 червня 2023 року. Згідно зі статтею 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права. Статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Згідно з нормами статті 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції. Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку. У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади. З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду випливає, що питання про порушення статті 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом. Вищенаведені положення закону направлені на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які беруть участь у справі. Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, №11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року). Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16. При цьому, у постанові Верховного Суду від 1 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку, що, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явились в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Виходячи з вищенаведених норм Конвенції та практики Європейського суду, вимог пункту 11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на те, що представник відповідача ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання, а тому клопотання про відкладення судового розгляду задоволенню не підлягає. Таким чином, суд ухвалив розглядати справу у відсутність сторін, які не з`явились, оскільки відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОСОБА_1 з 05 лютого 1998 року працювала на підприємстві відповідача на рудозбагачувальній фабриці №1 сепараторником. 05 травня 2015 року її звільнено за статтею 38 КЗпП України, за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію. Відповідно до санітарно-гігієнічної характеристики умов праці ОСОБА_1 від 18.05.2010 року, загальна оцінка умов праці 3.4 (шкідливий 4 ст.). Згідно з Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 03 лютого 2015 року проведено розслідування випадку хронічного професійного захворювання позивача: радикулопатія попереко-крижова (L.5, S1), переважно справа з вираженим порушенням біомеханіки хребта, больовим та м`язо-тонічним синдромами, остеоартрозом і пері артрозом колінних суглобів (ПФС першого ст.). Нейросенсорна приглухуватість другого ст. (з помірно вираженим зниженням слуху) (Н90.3). Захворювання виявлено під час медичного огляду в поліклініці № 4 ТОВ «МЕДИКОМ», остаточний діагноз встановлений Українським науково-дослідним інститутом промислової медицини 11.12.2014 року, що також підтверджується доданим позивачем копією медичного висновку від 11.12.2014 року, протокол ЛЕК №2049. Відповідно до Акту загальний стаж роботи ОСОБА_1 становить 32 роки 7 міс., з яких за професією, в цеху, в умовах впливу шкідливих факторів - 16 років 11 місяців. Як видно з пунктів 16, 17 Акту, професійне захворювання позивача виникло через те, що працюючи з 05.02.1998 року сепараторником рудозбагачувальної фабрики №1 ПАТ «ІнГЗК» здійснювала виробничі дії, пов`язані з фізичним перевантаженням та підпадала під дію шуму, де показники перевищували нормативні через недосконалість робочого місця. Причинами виникнення хронічного професійного захворювання визнано: незручна робоча поза, перевищення показників нахилів тулуба та маси вантажу, що підіймається і переміщується; перевищення статичного навантаження за зміну при утриманні вантажу; виробничий шум: 88-94 дБА при ГДР 80 дБА. З метою ліквідації та запобігання виникненню хронічних професійних захворювань запропоновано генеральному директору АТ «ІнГЗК» вжити певних заходів. Осіб, які порушили законодавство про охорону праці не встановлено через тривалу роботу позивача та зміну керівництва структурного підрозділу та підприємства. Із довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА №060492 встановлено, що 26.07.2022 року ОСОБА_1 пройшла повторний огляд, за результатами якого їй встановлено 55% втрати професійної працездатності: 30 % по радикулопатії, 25% по туговухості, та встановлено третю групу інвалідності безстроково. Довідкою до акту огляду МСЕК, серії 12 ААВ №130435 підтверджується, що з 11.07.2022 року позивачу встановлено третю групу інвалідності по професійному захворюванню безстроково. Із виписок із амбулаторної карти хворого, виписних епікризів, виписок з історії хвороби, виписок із медичних карт стаціонарного хворого встановлено, що ОСОБА_1 неодноразово, періодично, протягом 2014-2022 років знаходилась на стаціонарних та амбулаторних лікуваннях у зв`язку із скаргами на постійний тупий ниючий біль вздовж хребта. Переважно в шийному та попереко-крижовому відділах, який посилюється при незначному фізичному навантаженні, перебуванні тривалий час в фіксованій позі та вертикальному положенні, зниження слуху, шум у вухах. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційна скарга ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» задоволенню не підлягає. МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частин 1, 3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає. Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок професійного захворювання позивачу завдано моральної шкоди, що полягає в моральних стражданнях через погіршення здоров`я, постійне лікування, вимушені зміни способу життя, втрати професійної працездатності. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції врахував конкретні обставини справи, встановлення позивачу з 26.07.2022 року 55% ступеню втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням та третьої групи інвалідності безстроково, обсяг фізичних та моральних страждань позивача, їх інтенсивність та довго тривалість, істотність вимушених змін у її життєвих стосунках, наслідків, що наступили. Суд також врахував тривалість праці позивача в шкідливих умовах праці на підприємстві відповідача, яка склала 16 років 11 місяців. Такий висновок суду першої інстанції є правильним та таким, що ґрунтується на вимогах чинного законодавства. Відповідно до частини першої статі 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За правилами частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частина друга стаття 16 ЦК України). Відповідно до статті 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Відповідно до вимог статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Згідно із статтею 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Частиною 1 статті 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди провадиться, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди. Тобто, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду. Таким чином, із змісту цієї статті випливає, що до юридичного складу, що є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника, втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. У відповідності до норм ЦПК України вказані обставини повинні бути доведені. В пункті 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування) зазначено, що ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання. На підтвердження факту професійного захворювання позивачем було надано висновки МСЕК, якими ОСОБА_1 встановлено 55% втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності, та Акт розслідування причин виникнення професійного захворювання від 03.02.2015 року. Пунктом 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» № 6 від 27 березня 1992 року передбачено, що суми на відшкодування шкоди (страхові виплати) мають присуджуватись потерпілому з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дня встановлення професійного захворювання. Відповідно до роз`яснень, що містяться в пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року), відповідно до статті 237-1 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Оскільки захворювання в даному випадку, пов`язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, то відповідальність по відшкодуванню такої шкоди покладається на роботодавця (підприємство). Згідно із частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказами, на підставі яких суд встановив наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди, є, зокрема висновки МСЕК про встановлення позивачу втрати професійної працездатності та Акт розслідування хронічного професійного захворювання від 03 лютого 2015 року. Так, зі змісту зазначеного Акту випливає, що професійне захворювання у позивача виникло за таких обставин: працюючи з 05.02.1998 року по складення Акту (03.02.2015 року) сепараторником рудозбагачувальної фабрики №1 ПАТ «ІнГЗК», ОСОБА_1 здійснювала виробничі дії, пов`язані з фізичним перевантаженням та підпадала під дію шуму, де показники перевищували нормативні через недосконалість робочого місця. Причиною виникнення професійного захворювання зазначено: робоча поза до 30? / більше 30? - 26,8-50% / 1,2-15,75% робочої зміни при нормативному значенні до 25% / до 10%; нахили тулуба - 113-309 разів при допустимих 100 разів; маса вантажу, що підіймається і переміщується 16-20 кг, при допустимих до 10 кг; потужність зовнішньої роботи при роботі за участю м`язів нижніх кінцівок 67,14 Вт при нормативному значенні 37-63 Вт; статичне навантаження за зміну при утриманні вантажу: однією рукою 47817 кг х с при допустимих до 22000 кг х с; двома руками 85210 кг х с при допустимих до 42000 кг х с; виробничий шум: 88-94 дБА при ГДР 80 дБА. Діагноз:

1. Радикулопатія попереково-крижова (L5, S1), переважно справа, з вираженим порушенням біомеханіки хребта, больовим та м`язово-тонічним синдромами, остеоартрозом і періартрозом колінних суглобів (ПФС першого ст.);

2. Нейросенсорна приглухуватість другого ст. (з помірно вираженим зниженням слуху). Посилання в апеляційній скарзі на окрему думку до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки її наявність не впливає на право позивача на відшкодування їй моральної шкоди за встановлених, в тому числі в самому акті обставин. Також безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо нечитабельності та наявності виправлень в довідці МСЕК. Так, суд першої інстанції правильно зазначив, що виправлення слова з «первинного» на «повторний» огляд належним чином було оговорено та завірено печаткою МСЕКа. У справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив потерпілий. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року, провадження № 14-463цс18. Розмір відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції визначив в межах заявлених вимог та з врахуванням ступеня і глибини моральних страждань позивача та тривалого часу роботи позивача на підприємстві за шкідливих умов виробництва. Суд, ухвалюючи рішення, також керувався принципами розумності та справедливості, про що судом наведені в рішенні відповідні мотиви. Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції про заподіяння позивачу моральної шкоди у зв`язку із ушкодженням його здоров`я на виробництві відповідають обставинам справи та вимогам закону. Доводи апеляційної скарги стосовно того, що визначений розмір моральної шкоди не відповідає вимогам розумності та справедливості, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин. Крім того, чинним законодавством не передбачено будь-яких методик розрахунку при визначенні розміру моральної шкоди. Розмір визначається у кожному конкретному випадку окремо. З цих же підстав, апеляційний суд не приймає до уваги й посилання відповідача на судові рішення за цією категорією в інших справах. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). В частині доводів апеляційної скарги відповідача щодо оподаткування моральної шкоди, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити таке. Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV ПК України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України). Підпункт 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб, зокрема, юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), яка незалежно від організаційно правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу. Відповідно до статті 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків. Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. У пункті 163.1 статті 163 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України. Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт 164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту). Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. У попередній редакції зазначена норма права передбачала, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю. Отже, з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом», тобто суми відшкодування моральної шкоди підлягають оподаткуванню. 21 червня 2022 року Верховний Суд прийняв постанову у справі № 599/645/21 (провадження № 61-18490св21) за позовом батьків загиблого внаслідок нещасного випадку на виробництві сина до його роботодавця про відшкодування моральної шкоди в розмірі по 500 000,00 грн кожному без стягнення податків та обов`язкових платежів. Оскаржуваними у цій справі судовими рішеннями суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, позов задовольнив частково, стягнув з АТ «Українська залізниця» на користь кожного з позивачів по 100 000,00 грн відшкодування моральної шкоди без стягнення податків та обов`язкових платежів. У справі №599/645/21 АТ «Українська залізниця» посилалося, в тому числі, на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування нової редакції підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині оподаткування сум відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, що компенсується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. За результатами розгляду касаційної скарги АТ «Українська залізниця» у справі №599/645/21 Верховний Суд зробив висновки про те, що чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподатковуваного доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров`ю. Враховуючи те, що у справі, рішення в якій переглядається Верховним Судом, спір стосувався відшкодування моральної шкоди, завданої платникам податків (батькам) внаслідок смерті їхнього сина, тобто відшкодування шкоди найвищого ступеня, заподіяної життю та здоров`ю, тому Верховний Суд виснував, що зміни в податковому законодавстві не поширюються на оподаткування сум, які за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди, завданої позивачам внаслідок смерті їхнього сина. Отже, у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21 (провадження № 61-18490св21) викладено висновок про застосування нової редакції підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині оподаткування сум відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, що компенсується, зокрема її батькам, згідно з яким такі суми не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платників податку. За таких обставин, правові підстави для зміни формування висновку суду першої інстанції щодо питання застосування положень підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині оподаткування сум моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`ю, відсутні. Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення або призвели до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено. Отже, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційних скарг немає. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги відсутні, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення. Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 березня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий О.О.Тимченко Судді: О.А. Мірута Я.В. Хейло