Постанова Дніпровський апеляційний суд № 212/311/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4117/23 Справа № 212/311/23 Суддя у 1-й інстанції - Колочко О.В. Суддя у 2-й інстанції - Тимченко О. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 травня 2023 року м.Кривий Ріг справа № 212/311/23 провадження № 22-ц/803/4117/23 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючого - Тимченко О.О., суддів: Мірути О.А., Хейло Я.В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу № 212/311/23 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат», за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат», на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 лютого 2023 року (суддя Колочко О.В.),ухвалене в приміщенні Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, повне судове рішення складено 10 лютого 2023 року,- В С Т А Н О В И В: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ В січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до АТ «Криворізький залізорудний комбінат», в обґрунтування якого посилався на те, що він з 26.08.1992 року по 19.05.1995 року, з 20.02.1996 року по 28.02.1999 року, з 26.05.1999 року по 30.03.2006 року, з 28.07.2006 року по 27.08.2010 року працював на підприємстві відповідача, а саме шахтах «Родіна», «Гвардійська», ВАТ «Кривбасзалізрудком» підземним гірником, підземним гірничим, кріпильником, прохідником підземним, в умовах впливу шкідливих факторів, був звільнений з підприємства відповідача 27 серпня 2010 року. Зазначив, що за час роботи на підприємстві відповідача отримав хронічне професійне захворювання радикулопатія. Вказав, що рішенням МСЕК від 28 липня 2010 року йому первинно було встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 45%, у зв`язку з професійним захворюванням - радикулопатія, а також встановлено третю групу інвалідності. В подальшому при повторному переогляді 16.08.2011 року йому повторно визначено втрату професійної працездатності у розмірі 45%, у зв`язку з професійним захворюванням - радикулопатія, та третю групу інвалідності. При повторному переогляді рішенням МСЕК від 09 вересня 2013 року визначено втрату професійної працездатності у розмірі 30%, у зв`язку з професійним захворюванням - радикулопатія, та третю групу інвалідності. При наступних переоглядах 20.06.2014 року, 21.07.2016 року, 07.08.2018 року визначено втрату професійної працездатності 30%, у зв`язку з професійним захворюванням - радикулопатія, та третю групу інвалідності. В подальшому при повторному переогляді висновком МСЕК від 21 липня 2020 року встановлена втрата професійної працездатності 30% по радикулопатії, безстроково, також встановлено третю групу інвалідності. У зв`язку із отриманим профзахворюванням його постійно турбує біль та обмеження рухів у шийному і поперековому відділах хребта з віддачею в праву руку і ногу, біль та обмеження рухів у великих суглобах, переважно плечових, заніміння кінцівок, переважно правих, утруднення ходи, загальну слабкість, задишку, кашель, головний біль, підвищення артеріального тиску. Вказує, що порушено його звичний спосіб життя, порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки, позбавлений можливості вести звичне життя, поганий стан здоров`я заподіює моральні страждання та переживання. Також постійний процес лікування позбавляє можливості вести повноцінний спосіб життя, постійно відчуває психологічний дискомфорт. Самопочуття не поліпшується, негативні зміни в його житті є незворотними, що завдає душевного болю та страждань. Враховуючи вищезазначене, просив стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров`я, в розмірі 150 000,00 грн. КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з АТ «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 125 000,00 грн, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з АТ «Криворізький залізорудний комбінат» в дохід держави судовий збір у розмірі 1 250,00 грн. Судове рішення мотивоване тим, що позивачу внаслідок отриманого професійного захворювання було заподіяно моральну шкоду. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 125 000,00 грн, суд першої інстанції виходив з фактичних обставин справи та засад розумності, виваженості і справедливості. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ В апеляційній скарзі, поданій до апеляційного суду, АТ «Криворізький залізорудний комбінат» посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір стягнутої моральної шкоди. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при визначенні розміру моральної шкоди були порушені принципи розумності, домірності та виваженості. Суд не звернув увагу, що позивачу встановлено лише 30% втрати професійної працездатності, при цьому, розмір втрати працездатності після первинного огляду МСЕК зменшився з 45% до 30%. Стягнута моральна шкода в розмірі 125 000,00 грн є завищеною та такою, що не відповідає сталій судовій практиці в подібних справах. Також зазначає, що розмір моральної шкоди необхідно стягувати з урахуванням утримання з нього обов`язкових податків та зборів. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОСОБА_1 з 26.08.1992 року по 19.05.1995 року, з 20.02.1996 року по 28.02.1999 року, з 26.05.1999 року по 30.03.2006 року, з 28.07.2006 року по 27.08.2010 року перебував у трудових відносинах з АТ «Криворізький залізорудний комбінат», і працював на шахтах «Родина», «Гвардійська», ВАТ «Кривбасзалізрудком» підземним гірником, підземним гірничим, кріпильником, прохідником підземним, і був звільнений з підприємства відповідача 27 серпня 2010 року, в зв`язку з виявленою невідповідністю працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, який перешкоджає продовженню даної роботи, згідно з пунктом 2 статті 40 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки на ім`я ОСОБА_1 . Відповідно до Акту №23 розслідування хронічного професійного захворювання від 07 липня 2010 року, на підприємстві ВАТ «Кривбасзалізрудком», встановлено наявність у ОСОБА_1 професійного захворювання - радикулопатія С6, С7, С8 і L3, L4, L5, S1 з вираженими (3ст.) статико-динамічними порушеннями, стійким больовим і периферичним нейросудинним синдромами, нейродистрофією у вигляді двостороннього плечолопаткового періартрозу ПФС другого ст., із зазначенням його причин - робота протягом 16 років 4 місяців в умовах важкої фізичної праці, параметри якої перевищували нормативні: рівень фізичного перевантаження, важкість праці відноситься до ІІІ кл. 3 ст. шкідливості. Згідно з пунктом 16 даного Акту професійне захворювання виникло за таких обставин: працюючи з 07.2006 року по теперішній час в ШБУ ВАТ «Кривбасзалізрудком» підземним прохідником, ОСОБА_1 виконував комплекс робіт по проходці гірничих виробок. Умови праці виконуваних робіт з причин особливостей технологічних процесів, внаслідок обмеженості робочого простору, які не дозволяють постійно застосовувати засоби малої механізації характеризувалися важкою фізичною працею. Працюючи раніше на шахтах «Родина» та «Гвардійська» в/о «Кривбасруда»: з 10.1992-05.1995, з 02.1996-02.1999, з 05.1999-03.2006 підземним гірником, підземним кріпильником, ОСОБА_1 , згідно санітарно-гігієнічної характеристики його умов праці, підготовленої Саксаганською СЕС №2/2-852 від 15.04.2009, виконував роботи, які також характеризувалися важкою працею. Відповідно до пункту 19 вказаного Акту зазначено, що посадовими особами, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи (закони та інші нормативно-правові акти) є: керівництво: ш. «Родина», ш. «Гвардійська» в/о «Кривбасруда», ШБУ ВАТ «Кривбасзалізрудком», у період роботи ОСОБА_1 на цих підприємствах, - стаття 153 КЗпП України, стаття 13 ЗУ «Про охорону праці». Внаслідок зазначено вище захворювання позивач 28 липня 2010 року пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією (надалі - МСЕК), де йому первинно встановлено ступінь втрати професійної працездатності 45% по радикулопатії, з 26 липня 2010 року до 01 серпня 2011 року. Визначено потреби у додаткових видах допомоги: санаторно-курортне лікування, медикаментозне лікування, ВМП, ЛФК, масаж, що підтверджується копією довідки серії 10 ААА №002851 від 28.07.2010. Також, ОСОБА_1 пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією, де йому первинно встановлено третю групу інвалідності у зв`язку з професійним захворюванням - радикулопатією з 26 липня 2010 року на строк до 01 серпня 2011 року, з переоглядом 01 липня 2011 року. Вказано, що ОСОБА_1 протипоказана важка вимушена поза, довга хода, переохолодження, що підтверджується копією довідки серії 10 ААА №008754 від 28.07.2010. В подальшому при повторному переогляді висновком МСЕК від 16 серпня 2011 року ОСОБА_1 встановлено 45% втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням радикулопатія, третя група інвалідності з 01 серпня 2011 року до 01 серпня 2012 року, з переоглядом 01 липня 2012 року, що підтверджується копією довідки до акту огляду МСЕК серії 10 ААА №552157 від 16 серпня 2011 року, та копією довідки серії 10 ААА №072083 від 16 серпня 2011 року. При повторному переогляді 09 вересня 2013 року, ОСОБА_1 встановлено ступінь втрати професійної працездатності 30% по радикулопатії, та третя група інвалідності з 01 серпня 2013 року до 01 серпня 2014 року, з переоглядом 01 серпня 2014 року, що підтверджується копіями довідок МСЕК серії АБ №0007381 від 09 вересня 2013 року. В подальшому, при повторних переоглядах 20.06.2014 року, 21.07.2016 року, 07.08.2018 року, позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності 30% по радикулопатії, та третя група інвалідності, що підтверджується копіями довідок МСЕК. При повторному переогляді 21 липня 2020 року ОСОБА_1 встановлено ступінь втрати професійної працездатності 30% по радикулопатії, та третя група інвалідності з 01 серпня 2020 року, безстроково. Визначено потреби у медичній та соціальній допомозі: забезпечення лікарськими засобами, виробами медичного призначення, санаторно-курортне лікування, також протипоказана важка фізична праця, тривала хода, вимушена поза, переохолодження, що підтверджується копіями довідок МСЕК серії 12 ААА №079164, серії 12 ААБ №627188 від 21 липня 2020 року. У зв`язку з отриманим професійним захворюванням позивач неодноразово звертався до закладів медичного лікування, що підтверджується наявними в матеріалах справи виписними епікризами та виписками з медичної карти. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційна скарга АТ «Криворізький залізорудний комбінат» задоволенню не підлягає. МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду: малозначних справ; справ, що виникають з трудових відносин; справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Згідно із пунктами 1, 3 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи про стягнення аліментів. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до частини 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що ціна позову в даній справі є меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції зазначив, що позивачу внаслідок отриманого професійного захворювання було заподіяно моральну шкоду. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 125 000,00 грн, суд першої інстанції виходив з фактичних обставин справи та засад розумності, виваженості і справедливості Такий висновок суду першої інстанції є правильним та таким, що ґрунтується на вимогах чинного законодавства. Відповідно до статті 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Відповідно до вимог статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Згідно із статтею 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Частиною 1 статті 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди провадиться, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди. Тобто, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду. Таким чином, із змісту цієї статті випливає, що до юридичного складу, що є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника, втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. У відповідності до норм ЦПК України вказані обставини повинні бути доведені. В пункті 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування) зазначено, що ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання. На підтвердження факту професійного захворювання позивачем було надано висновки МСЕК, якими ОСОБА_1 встановлено втрату професійної працездатності та третю групу інвалідності та Акт № 23 розслідування хронічного професійного захворювання від 07.07.2010 року. Пунктом 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» № 6 від 27 березня 1992 року передбачено, що суми на відшкодування шкоди (страхові виплати) мають присуджуватись потерпілому з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дня встановлення професійного захворювання. Відповідно до роз`яснень, що містяться в пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року), відповідно до статті 237-1 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Оскільки захворювання в даному випадку, пов`язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, то відповідальність по відшкодуванню такої шкоди покладається на роботодавця (підприємство). Згідно із частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказами, на підставі яких суд встановив наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди, є, зокрема висновки МСЕК про встановлення позивачу втрати професійної працездатності та Акт розслідування хронічного професійного захворювання від 07 липня 2010 року. У справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив потерпілий. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року, провадження № 14-463цс18. Розмір відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції визначив в межах заявлених вимог та з врахуванням ступеня і глибини моральних страждань позивача та тривалого часу роботи позивача на підприємстві за шкідливих умов виробництва. Суд, ухвалюючи рішення, також керувався принципами розумності та справедливості, про що судом наведені в рішенні відповідні мотиви. Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції про заподіяння позивачу моральної шкоди у зв`язку із ушкодженням його здоров`я на виробництві відповідають обставинам справи та вимогам закону. Доводи апеляційної скарги стосовно того, що визначений розмір моральної шкоди не відповідає вимогам розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин. Крім того, чинним законодавством не передбачено будь-яких методик розрахунку при визначенні розміру моральної шкоди. Розмір визначається у кожному конкретному випадку окремо. З цих же підстав, апеляційний суд не приймає до уваги й посилання відповідача на судові рішення за цією категорією в інших справах. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). В частині доводів апеляційної скарги відповідача щодо оподаткування моральної шкоди, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити таке. Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV ПК України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України). Підпункт 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб, зокрема, юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), яка незалежно від організаційно правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу. Відповідно до статті 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків. Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. У пункті 163.1 статті 163 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України. Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт 164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту). Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. У попередній редакції зазначена норма права передбачала, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю. Отже, з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом», тобто суми відшкодування моральної шкоди підлягають оподаткуванню. 21 червня 2022 року Верховний Суд прийняв постанову у справі № 599/645/21 (провадження № 61-18490св21) за позовом батьків загиблого внаслідок нещасного випадку на виробництві сина до його роботодавця про відшкодування моральної шкоди в розмірі по 500 000,00 грн кожному без стягнення податків та обов`язкових платежів. Оскаржуваними у цій справі судовими рішеннями суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, позов задовольнив частково, стягнув з АТ «Українська залізниця» на користь кожного з позивачів по 100 000,00 грн відшкодування моральної шкоди без стягнення податків та обов`язкових платежів. У справі №599/645/21 АТ «Українська залізниця» посилалося, в тому числі, на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування нової редакції підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині оподаткування сум відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, що компенсується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. За результатами розгляду касаційної скарги АТ «Українська залізниця» у справі №599/645/21 Верховний Суд зробив висновки про те, що чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподатковуваного доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров`ю. Враховуючи те, що у справі, рішення в якій переглядається Верховним Судом, спір стосувався відшкодування моральної шкоди, завданої платникам податків (батькам) внаслідок смерті їхнього сина, тобто відшкодування шкоди найвищого ступеня, заподіяної життю та здоров`ю, тому Верховний Суд виснував, що зміни в податковому законодавстві не поширюються на оподаткування сум, які за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди, завданої позивачам внаслідок смерті їхнього сина. Отже, у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21 (провадження № 61-18490св21) викладено висновок про застосування нової редакції підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині оподаткування сум відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, що компенсується, зокрема її батькам, згідно з яким такі суми не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платників податку. За таких обставин, правові підстави для зміни формування висновку суду першої інстанції щодо питання застосування положень підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині оподаткування сум моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`ю, відсутні. Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення або призвели до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено. Отже, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги немає. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.). Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг відсутні, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає. Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 лютого 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий О.О.Тимченко Судді О.А. Мірута Я.В. Хейло