Постанова Дніпровський апеляційний суд № 185/10946/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4083/24 Справа № 185/10946/23 Суддя у 1-й інстанції - Бондаренко В.М. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2024 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Барильської А.П., суддів: Демченко Е.Л.,Макарова М.О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я, - ВСТАНОВИЛА: У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (далі - ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля») про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я. В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що він протягом тривалого часу перебував у трудових відносинах з відповідачем та працював у шкідливих умовах. За час роботи на підприємстві отримав професійні захворювання. Згідно з довідками МСЕК від 17 грудня 2019 року йому первинно встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності 60% з 11 грудня 2019 року по 01 січня 2021 року з датою переогляду 15 грудня 2020 року, та третю групу інвалідності за профзахворюванням з 11 грудня 2019 року по 01 січня 2021 року з датою переогляду 15 грудня 2020 року. Згідно довідок МСЕК від 16 грудня 2020 року йому повторно встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності 60% з 01 січня 2021 року безстроково та третю групу інвалідності за профзахворюванням з 01 січня 2021 рок,у безстроково. Оскільки з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він отримав професійні захворювання, внаслідок яких втратив своє здоров`я, та йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що його турбує постійний фізичний біль, постійний стрес та депресія, негативні зміни у його житті є незворотними та з віком стан здоров`я лише погіршується, а всі його хвороби набуті за час багаторічної праці лише загострюються, а тому просив суд ухвалити рішення яким стягнути з ПрАТ"ДТЕК Павлоградвугілля" на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, 241000 грн без урахування утримань з цієї суми податку з доходу фізичних осіб та військового збору. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, 120000 грн.. з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів. Вирішено питання судових витрат. В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції змінити, зменшивши розмір моральної шкоди до 60000 грн., з утриманням податків та інших обов`язкових платежів, розстрочивши виконання рішення на чотири місяці рівними частинами з граничною щомісячною виплатою в останній робочий день місяця. Апеляційна скарга мотивована тим, що склад правопорушення у діях відповідача відсутній. Спричинення позивачу моральної шкоди у стягнутому судом розмір нічим об`єктивно не підтверджено. За весь час роботи на підприємстві від позивача не надходило жодних скарг, щодо умов праці. Звертав увагу на ряд справ де стягнуті значно менші суми. Позивач правом на надання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою. Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч.1 ст.369 ЦПК України). Зважаючи на те, що ціна позову становить 241000 грн. та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом першої інстанції встановлено та це підтверджується матеріалами справи, що згідно із записами у трудовій книжці та акту за формою П-4 ОСОБА_1 має трудовий стаж в умовах впливу шкідливих факторів, працюючи у структурних підрозділах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», 19 років 7 місяців. 20 червня 2019 року ОСОБА_1 був звільнений з посади прохідника ВСП «Шахтоуправління Дніпровське» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», за станом здоров`я, який перешкоджає продовженню даної роботи (п. 2 ст.40 КЗпП України). 12 листопада 2019 року т.в.о. начальника ГУ Держпраці у Дніпропетровській області Катченко В.Є. затверджено Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання у ОСОБА_1 з якого вбачається, що комісія 12 листопада 2019 року провела розслідування причини виникнення хронічного професійного захворювання у позивача та встановила діагноз: 1) радикулопатія поперекова-крижова L5,S1 та шийна С6, С7, С8 на фоні полісегментарноїдископатії, рецидивуючий перебіг, з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим, м`язово-тонічним і периферичним нейросудинним синдромами з вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопатковогоперіартрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з періартрозом колінних суглобів (ПФ другого ступеня) та остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових суглобів (ПФ другого ступеня) М54.1, М17-М19; 2) хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії), група А. ЛН першого-другого ступеня код J44, J43.8; 3) нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху), код Н 90.3. Цим же Актом встановлено обставини виникнення хронічного професійного захворювання: працюючи у підземних умовах шахти прохідником дільниці підготовчих робіт № 4, виконував комплекс робіт згідно з технологічним процесом (навантаження гірничої маси вручну на транспортні засоби, перекидання породи у вироблений простір, зведення усіх видів кріплення). Внаслідок недосконалості технології підземного видобутку вугілля, роботи шахтних механізмів і машин (бурильна установка, прохідницький комбайн, конвейєра), підпадав під вплив підвищених концентрацій аерозолю переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони, підвищених рівнів виробничого шуму та вібрації, недосконалість технології передбачає значне використання ручої праці (піднесення матеріалів та обладнання тощо). Також внаслідок недосконалості механізмів гірничошахтного обладнання, робочого інструменту в підземних умовах шахти не завжди була можливість використовувати транспортувальні засоби малої механізації для переміщення вантажів внаслідок технологічного обмеження робочого простору, перешкоджаючого їх застосування. Причини виникнення професійного захворювання: Вміст пилу з вмістом вільного SiО2 кристалічного 15,0% в повітрі робочої зони в 33,9 раз перевищує ГДК (фактичне значення 67,8 мг/м3, при допустимій концентрації - 2 мг/м3) по ГОСТ 12.1.005-88 «Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони». Еквівалентний рівень шуму перевищує допустимий на 10 дБА (фактичне значення 90 дБА, при допустимому 80 дБА) по ДСН 3.3.6.037-99; відносна вологість повітря вище допустимих параметрів на 15% (фактичне значення 90%, при допустимому 75% по ДСН 3.3.6.042-99, ДСП 3.3.1.095-2002. Зовнішнє фізичне динамічне навантаження при загальному навантаженні (за участю м`язів рук, тулуба, ніг) становить 48000 кг/м, при допустимому до 44000 кг/м; маса вантажу, що постійно підіймається та переміщується вручну 40 кг, при допустимій до 30 кг; величина статистичного навантаження за зміну при утриманні вантажу, докладанні зусиль двома руками 72080 кг/с, при нормі до 70000 кг/с; перебування у вимушеній позі 45,6% часу зміни, при допустимій до 25% часу зміни; перебування у вимушеній позі «навпочіпки» 13,9% часу зміни, при допустимій до 10% часу зміни; нахили тулуба (вимушені, більше 30 гр) становить 300 разів за зміну, при допустимому 51-100 разів на зміну. Особи, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи: не встановлені. Згідно довідок Міжрайонної профпатологічної МСЕК до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, серії 12 ААБ, № 625333 про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги, серії 12 ААА, № 057216 від 17 грудня 2019 року ОСОБА_1 , первинно, з 11 грудня 2019 року до 01 січня 2021 року встановлено третю групу інвалідності, та 60 % відсотків втрати професійної працездатності, у тому числі: 45% - радикулопатія з ДПП; 10% - ХОЗЛ, 05% - туговухість. Рекомендовано медикаментозне та санаторне лікування. Згідно довідок Міжрайонної профпатологічної МСЕК до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, серії 12 ААВ, № 129408 про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги, серії 12 ААА, № 063504 від 16 грудня 2020 року ОСОБА_1 , повторно, безстроково, з 01 січня 2021 року встановлено третю групу інвалідності, та 60 % відсотків втрати професійної працездатності, у тому числі: 45% - радикулопатія з ДПП; 10% - ХОЗЛ, 05% - туговухість. Рекомендовано медикаментозне та санаторне лікування. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції з урахуванням міркувань розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на ступінь втрати позивачем професійної працездатності у розмірі 60%, неможливість відновлення здоров`я позивача, наявності вимушених невідворотних змін у житті у зв`язку з наявністю професійного захворювання, вважав за можливе стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, 120000 грн., з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Відповідно до частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків. Частиною першої статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. З аналізу змісту ст.1167 ЦК України вбачається, що підставами відповідальності за завдану моральну шкоду є наявність такої шкоди, протиправна поведінка заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вина останнього. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. У відповідності до статті 4 Закону України "Про охорону праці" державна політика в області охорони праці, базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. При вирішенні дійсного спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди внаслідок професійного захворювання підлягають доказуванню: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. При цьому, чинне законодавство встановлює, що наявність зв`язку між погіршенням стану здоров`я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров`я виконувати роботу підтверджується висновком лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі №212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем ОСОБА_1 надано належні та допустимі докази втрати ним професійної працездатності у загальному розмірі 60% та встановлення 3 групи інвалідності, безстроково. Суд першої інстанції, на підставі медичних документів, правильно визначив, що позивачу була заподіяна моральна шкода, через ушкодження здоров`я у зв`язку з отриманням професійного захворювання, його страждання носять постійний характер, а його здоров`я зазнало незворотні зміни, він втратив працездатність, та вимушений постійно проходити медичні обстеження, лікувальні процедури, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках, внаслідок чого переносить моральні страждання. Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими у постанові Пленуму Верховного Суду України в пункті 13 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року №4 з подальшими змінами та доповненнями. У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" №4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, §62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). При визначені розміру компенсації позивачу ОСОБА_1 моральної шкоди, завданої ушкодженням його здоров`я, в результаті отримання ним професійного захворювання,пов`язаного з багаторічними шкідливими умовами праці, судом врахована ступінь фізичних і моральних страждань позивача, їх тривалість і тяжкість, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, а також конкретні обставини по справі, і наслідки, що наступили. При вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, суд в повній мірі врахував роз`яснення п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, суд врахував характер отриманих професійних захворювань, тривалий стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 60%, третю групу інвалідності, стан здоров`я , тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Так, суд встановив, що внаслідок отриманого професійного захворювання позивач відчуває моральні страждання, внаслідок чого вимушений постійно лікуватися та переносити фізичні та моральні страждання, та доводи апеляційної скарги відповідача в частині наявності підстав для зменшення моральної шкоди відхиляються. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що вони в повному обсязі виконували обов`язки, щодо забезпечення належних умов праці, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки саме негативні показники важких умов праці та мікроклімату спричинили виникнення хронічних захворювань у позивача. Відсутність прямого причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду. Прохальна частина апеляційної скарги про розстрочення виконання судового рішення на чотири місяці рівними частинами з граничною щомісячною виплатою в останній робочий день місяця, не може бути прийнята до уваги. Колегія суддів звертає увагу відповідача на те, що чинне законодавство визначає, що питання про відстрочку або розстрочку виконання може вирішуватися судом у порядку ст. 267 ЦПК України (судом, який ухвалив рішення) або після відкриття виконавчого провадження. Відповідно до статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» залишити без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2024 рокузалишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів. Головуючий: А.П. Барильська Судді: Е.Л. Демченко М.О. Макаров