Постанова 4855 № 640/18263/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/18263/20 Суддя (судді) першої інстанції: Каракашьян С.К. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2023 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Кучми А.Ю., суддів Аліменка В.О., Бєлової Л.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державного міграційної служби України у м. Києві та Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2022 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом Громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державного міграційної служби України у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И Л А : Громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, в якому просить: - визнати протиправним та скасувати наказ Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області №270 від 24.07.2020; - зобов`язати Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою політичних переслідувань, оскільки проти нього відкрита сфабрикована кримінальна справа в РФ. Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову, зазначив про правомірність оскаржуваного рішення, прийнятого у межах та на підставі наявних повноважень. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2022 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № 270 від 24.07.2020. Зобов`язано Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та за формою встановленою Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649 та з урахуванням висновків, викладених в мотивувальній частині рішення. В решті позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт вказує на те, що відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення враховано всі обставини, за наявності яких позивач звернувся зі заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, однак вважає, що у позивача відсутні об`єктивні побоювання, що у разі повернення до країни походження йому буде загрожувати небезпека та порушення його прав та інтересів. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін. Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, наказом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 24 липня 2020 року №270 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ., ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до повідомлення від 24.07.2020 №233 позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визначення біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з очевидною необґрунтованістю заяви, а саме через відсутність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань та недоведеності загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження, через побоювання застосування смертної кари, або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання. Позивач, вважаючи вказаний наказ необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, звернувся з даним адміністративним позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийнято відповідачем в порушення статей 8-10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та встановленої процедури, так як відповідач фактично здійснив передчасний розгляд заяви по суті на стадії її попереднього розгляду та передчасно прийняв рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. У відповідності до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. При цьому, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (пункт 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»). Згідно з частинами першою та другою статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Згідно з ч. 6 статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. У силу статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків). Частиною 7 ст.7 вищевказаного Закону передбачено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Так, згідно з ч. ч. 1, 4, 6, 8 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання. Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту. Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до частини 5 статті 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду, що визначено частиною 2 статі 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Так, відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Таким чином, особа, яка подала заяву про визнання біженцем або особа, яка потребує додаткового захисту, має навести факти, що її подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок її переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Згідно з Позицією УВКБ ООН «Про обов`язки та стандарти доказів у біженців» 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. У заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень. За приписами пункту 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» № 8043/04 від 27.04.2004, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649 затверджено Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, які відповідно до пункту 1.1 визначають процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі - Правила № 649). З матеріалів особової справи позивача вбачається, він народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження - м. Санкт-Петербург, РФ; за національністю - росіянин, за віросповіданням -християнин, сімейний стан - одружений, освіта - середня спеціальна. Відповідно до анкети особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 06.07.2020 (далі - анкета) позивач, проживаючи в РФ, демонстрував свої політичні погляди, опозиційні до діючої влади, шляхом участі в акціях протесту в м. Санкт-Петербург в 2017 році, у зв`язку з чим тепер переслідується владою РФ за допомогою сфабрикованої кримінальної справи за неправдивими обвинуваченнями у скоєнні злочину, передбаченого ст. 228.1 Кримінального кодексу (далі - КК) РФ (незаконні виробництво, збут або пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, а також незаконні збут або пересилання рослин, що містять наркотичні або психотропні речовини, або їх частин, що містять наркотичні або психотропні речовини). Як стверджує позивач, на законних підставах він покинув РФ у січні 2018 року та, прямуючи через Білорусь (м. Мінськ), де затримався на 1-2 дні, легально прибув до України (м. Київ). 30.01.2018 одружився з громадянкою України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на підтвердження чого надав копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 30.01.2018 Деснянським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві. На території України проживав на підставі посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_2 , виданої 21.02.2018 та дійсної до 21.02.2019 (на підтвердження чого надав копію вказаного документа) та посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_3 , виданої 12.02.2019 та дійсної до 08.02.2020. З матеріалів особової справи відомо, що 08.02.2020 під час оформлення пасажирів рейсу № 846 сполученням «Київ-Мінськ» працівниками Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України позивача затримано у зв`язку із перебуванням останнього у міжнародному розшуку з метою арешту та подальшої екстрадиції до РФ для притягнення до кримінальної відповідальності. 06.07.2020 позивач звернувся до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою. Відповідно до ст. 8 Закону його заяву взято до розгляду та документовано довідкою про звернення за захистом в Україні № 011845. Позивач наголошує на політичних мотивах неможливості свого повернення до країни походження та повідомляє про політичні причини його переслідування в країні громадянської належності. Позивач повідомляє, що проявляв свої політичні переконання шляхом неодноразової участі в акціях протесту та обговорюючи їх з однодумцями особисто і у соціальних мережах, стверджує, що брав участь у чотирьох мітингах на Марсовому полі в м. Санкт-Петербург, протягом 2017 року, однак точних дат не пам`ятає: весною, влітку да двічі восени. Інформації про другий мітинг восени у вільному доступі не знайдено, інші заходи дійсно відбувалися у вказаний період (26.03.2017. 12.06.2017 та 07.10.2017). Позивач стверджує, що стосовно нього сфабриковано політично вмотивовану кримінальну справу за неправдивими обвинуваченнями \ скоєнні злочину, передбаченого ст. 228.1 КК РФ. Позивач заперечує свою причетність до скоєння злочинів за вказаними обвинуваченнями, своєї провини не визнає, стверджує про фабрикування кримінальної справи та пояснює її наявність як спосіб переслідування владою РФ за його політичні переконання. Позивач обґрунтовує свою позицію часом скоєння злочину - 2018 рік, у той період, коли він перебував на території України. Однак з матеріалів, наданих Прокуратурою Київської області, відомо, що позивач координував протиправну діяльність за допомогою мережі «Інтернет», перебуваючи за межами території РФ. Відповідач дійшов висновку, що позивач не належить категорії осіб (групи ризику) - не є політичним активістом, не займався опозиційною публічною діяльністю, а з матеріалів особової справи не встановлено інформації щодо загрози тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, смертної кари або виконання вироку про смертну кару саме стосовно позивача. У постанові від 10.09.2021 у справі № 120/192/20-а Верховний Суд вказав, що Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначає наступні етапи щодо заяви про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: Подання заяви про визнання біженцем або особи, що потребує додаткового або тимчасового захисту, та її прийняття уповноваженим органом (частина шоста статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»); Оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Даний етап включає попередній (формальний) розгляд заяви, без розгляду заяви по суті (статті 7-8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»); Безпосередньо розгляд заяви по суті та прийняття рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (статті 9-10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»). Статтею 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачається безпосередня реєстрація заяви-анкети та формування справи, за результатом чого (триває 15 робочих днів з моменту реєстрації заяви-анкети) приймається рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання. На даному етапі, згідно частини шостої статті 8 зазначеного Закону - фактично здійснюється відхилення очевидно необґрунтованих заяв, тобто тих, де відсутні обставини, що вказані в пункті 1 чи 13 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а також, якщо особа видає себе за іншу, або якщо раніше особа вже зверталась з такою заявою. Також, Верховний Суд у постанові від 10.09.2021 у справі № 120/192/20-а зауважив, що зі змісту підпункту «е» пункту 5.1. Правил № 649 випливає, що саме на етапі безпосереднього розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту проводиться комплексне та системне вивчення документів, наявних в особовій справі заявника, перевірка фактів, повідомлених заявником або його законним представником, відомостей та обставин, про які зазначено у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і які не підтверджуються документами або іншими фактичними даними, можуть бути враховані під час підготовки висновку за умови, що твердження заявника стосовно обставин, зазначених у заяві, є послідовними і правдоподібними, надана ним інформація не суперечить загальновідомим відомостям, що мають відношення до справи заявника та встановлена загальна правдоподібність заяви тощо. Додаткового, Суд звернув увагу, що згідно абзацу 4 підпункту «е» пункту 5.1. Правил № 649 оцінка заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється на індивідуальній основі і включає в себе вивчення наявних відомостей про: всі відповідні факти, що стосуються країни походження на момент прийняття рішення щодо заяви, в тому числі закони і інші нормативно-правові акти країни походження заявника і порядок їх застосування; відповідні твердження і документи, представлені заявником, у тому числі інформацію про те, що заявник був або може стати об`єктом переслідування чи об`єктом завдання серйозної шкоди; особисті дані і обставини заявника, включаючи інформацію про те, що заявник був чи може стати об`єктом переслідування чи йому може бути завдано серйозної шкоди. Отже, відмова в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на попередній стадії приймається виключно в тому випадку, якщо заява є явно необґрунтованою. Водночас, оцінка обґрунтованості побоювань внаслідок повідомлених заявником обставин здійснюється уповноваженою посадовою особою територіального органу державної міграційної служби вже після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постанові від 17.12.2020 у справі №420/3258/19. Колегія суддів критично ставиться до тверджень відповідача, оскільки матеріали справи не свідчать, що органом ДМС вчинялись дії на з`ясування (підтвердження та/або спростування) викладених позивачем під час проведених співбесід обставин, зокрема, щодо з`ясування належності позивача до конкретної політичної сили, наявності переслідувань щодо її членів, дійсності кримінальних проваджень, про які зазначає позивач, тощо. Таким чином, відповідачем здійснено поверховий аналіз доводів заявника, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення. Відповідачем не було доведено жодний із пунктів, який би виключав прийняття рішення про прийняття в оформлення заяви позивача. При цьому, в заяві-анкеті, а також під час співбесіди позивач достатньою мірою обґрунтував свій страх повернення у країну походження через переслідування (зокрема, через свої політичні погляди, а також через те, що йому загрожує кара через сфабриковані кримінальні справи у зв`язку з політичними поглядами), тому заява позивача не може вважатися очевидно необґрунтованою, вона повністю відповідає інформації по країні походження. Крім того, на етапі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оцінюється лише очевидна обґрунтованість/необґрунтованість заяви, а також наявність/відсутність у заяві характеру зловживання. На цьому етапі рішення про визнання або відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не приймається. Таким чином лише під час розгляду заяви по суті, тобто на наступному етапі її розгляду, відповідачем має бути надано належну оцінку усім зазначеним заявником обставинам та прийнято рішенні про визнання або відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Колегія суддів вчергове зауважує, що відмова в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на попередній стадії приймається виключно в тому випадку, якщо заява є явно необґрунтованою. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі №815/4355/17, від 24 квітня 2020 року у справі №820/6354/16, від 17 грудня 2020 року у справі №420/3258/19. Тобто, прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є лише попередньою стадією розгляду заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а не вирішенням питання про надання такого статусу по суті. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що заява позивача не є очевидно необґрунтованою, не носить характер зловживання, оскільки позивач вперше звернувся із такою заявою та без значних зволікань. При прийняті оскаржуваного наказу, міграційний орган не надав достатньої уваги питанням, які потребують з`ясуванню, та, відповідно, дають можливість достеменно дійти висновку про очевидну необґрунтованість заяви позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що свідчить про те, що відповідач під час прийняття оскаржуваного наказу діяв без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між будь - якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям на досягнення яких спрямоване це рішення. З огляду на наведені правові норми та фактичні обставини справи колегія суддів дійшла висновку про протиправність прийняття спірного наказу та наявності підстав для задоволення позову в цій частині, оскільки відповідач не встановив об`єктивно та в повному обсязі наявність або відсутність конвенційних ознак, які дають право позивачу на отримання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту. Дана позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладених у постановах від 19 березня 2020 року у справі №820/4178/17, від 10 травня 2019 року у справі №816/1120/16, від 24 квітня 2019 року у справі №820/2140/16 Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку належним способом захисту порушеного права позивача є визнання рішення відповідного органу протиправним, його скасування та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має. Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державного міграційної служби України у м. Києві та Київській області - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2022 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 29.05.2023. Головуючий суддя: А.Ю. Кучма В.О. Аліменко Л.В. Бєлова