Постанова 4814 № 525/691/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 525/691/22 Номер провадження 22-ц/814/2897/23Головуючий у 1-й інстанції Ячало Ю.І. Доповідач ап. інст. Абрамов П. С. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Абрамова П.С., Суддів: Кузнєцової О.Ю., Панченка О.О., за участю секретаря судового засідання Сальної Н.О., позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Салашного М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 25 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу квартири дійсним та визнання права власності УСТАНОВИВ: короткого змісту позовних вимог і рішення суду першої інстанції; У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом та прохав визнати дійсним договір купівлі-продажу квартири від 03.01.2020, укладений між ним та відповідачем, ОСОБА_2 ; визнати за ним право власності на трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 29,0 кв.м, загальною площею 42,5 кв.м. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 03 січня 2020 року між ним та відповідачем укладено договір купівлі-продажу квартири. Згідно з пунктом 1 Договору Продавець продав та передав Покупцю, а Покупець купив та прийняв від Продавця житлове приміщення - трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею - 29,0 кв.м, загальною площею - 42,5 кв.м. Купівля-продаж квартири вчинена за 130 000,00 гривень, які продавець одержав в повному обсязі від Покупця до підписання договору. Окрім цього, пунктом 6 Договору визначено, що Продавець та або його представник зобов`язується строк до 03 січня 2021 року тобто протягом року з`явитися до нотаріуса для укладення нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири та реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. На виконання умов укладеного договору купівлі-продажу від 03.01.2020 позивач декілька раз намагався домовитись із відповідачем щоб той приїхав до України для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, між тим, по різним причинам: у 2020 році - епідемія СОVID-19) та впроваджені у зв`язку з цим обмеження, пов`язані з тим, що без наявності відповідного сертифікату про щеплення перетнути кордон було неможливо, а на даний час війна унеможливлює приїзд відповідача до України чим самим порушуються права позивача. Як результат, ані відповідач, ОСОБА_2 , ані його представник в строк до 03.01.2021 в Україну так і не приїхав та до нотаріуса потрапити вони не змогли. В цьому році відповідач ОСОБА_2 повідомив позивачу, що він на даний час перебуває у м. Вороніж російської федерації та категорично відмовляється їхати до України, оскільки по їх засобам масової інформації повідомили, що Україна тимчасово закрила в`їзд в Україну для всіх чоловіків-громадян російської федерації призовного віку. Також, він повідомив, що від укладення договору не відмовляється, бо отримав обумовлені кошти за квартиру, але готовий це зробити коли закінчиться війна. Зазначені дії позивач розцінює як ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору. На підставі викладеного позивач змушений звернутися до суду з даним позовом. Рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області від 25 січня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу квартири дійсним та визнання права власності - відмовлено. короткого змісту вимог апеляційної скарги; узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу; В апеляційній скарзі ОСОБА_1 прохав рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 25 січня 2023 року скасувати та прийняте нове, яким його позовні вимоги задовольнити. Вказував на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи; вважає, що рішення винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що належними доказами у справі підтверджено факт укладення договору купівлі-продажу квартири, між тим, до 03.01.2021, як власне і до цього часу, ані ОСОБА_2 , ані його представник до нотаріуса не з`явилися, більш того, з 03.01.2020 відповідач взагалі жодного разу не в`їздив на територію держави Україна. При цьому, суд у рішенні не давав оцінку наявним у справі доказам, зокрема скріну переписки між позивачем та відповідачем, якою по суті підтверджується факт ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору. Окрім цього, суд першої інстанції при розгляді справи по суті не врахував та не взяв до уваги ту ситуацію, в якій опинилися позивач та відповідач, оскільки по суті вони перебувають у різних країнах, які розірвали між собою дипломатичні відносини, так як по суті між російською федерацією та державою України йде війна, яка не відомо коли закінчиться і, яка по своїй суті створює на даний час об`єктивні перешкоди відповідачу приїхати на територію держави Україна для нотаріального посвідчення договору, а місцевий суд дійшов помилкового висновку тимчасовість вказаної події. Місцевий суд не звернув увагу на заяву відповідача, направлену засобами електронної пошти, згідно з якою ОСОБА_1 підтвердив той факт, що він дійсно навіть на час розгляду справи в суді відсутній на території держави Україна. При винесенні рішення не врахована така істотна обставина, як відстань між місцем теперішнього перебування відповідача та перебуванням позивача, як результат, вказана обставина не досліджувалась судом першої інстанції на предмет її впливу на безповоротне ухилення відповідача від укладення договору, яке відповідач намагається обґрунтувати бойовими діями та загрозою для його життя. Скаржник вважає, що ця заява ОСОБА_1 є належним та допустимим доказом у справі, яким відповідач, перш за все, додатково підтвердив факт отримання ним грошових коштів у повному розмірі та відсутність претензій до позивача. узагальнених доводів та заперечень інших учасників справи; Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Разом із тим, 03.05.2023 до Полтавського апеляційного суду за власноручними підписами сторін надійшла заяви про затвердження мирової угоди між сторонами. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 25.05.2023 у затвердженні мирової угоди відмовлено. встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; Місцевим судом установлено, що 03 січня 2020 року між сторонами укладено письмовий договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_1 (Покупець) придбав у ОСОБА_2 (Продавець) належну йому квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю - 130 000 грн, що належить йому згідно Свідоцтва про право на спадщину від 13 серпня 2018 року (а.с. 12-14, 16). Відповідно до вище вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_2 (Продавець) передав у власність ОСОБА_1 (Покупець), вказану квартиру, а останній сплатив йому обумовлену грошову суму вартості нерухомого майна. Така передача відбулась між сторонами та на даний час вони претензій один до одного не мають (а.с. 15). Договір купівлі-продажу нерухомого майна сторони уклали в письмовій формі, у нотаріальній конторі не посвідчували, дана обставина встановлена судом та не заперечується сторонами по справі. Звертаючись до суду, позивач посилається на положення статті 220 ЦК України та зазначає, що він, як покупець, та відповідач, як продавець, домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами наданими позивачем, відбулося повне виконання договору купівлі-продажу, а саме Покупцем передані грошові кошти що підтверджується письмовою розпискою у розмірі погодженому сторонами, а продавцем передано продавцю оригінали всіх правовстановлюючих документів, але Відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна, незважаючи на те, що всі істотні умови договору купівлі-продажу погоджені та виконані ОСОБА_1 , а тому є всі підстави для визнання судом договору дійним на підставі положень ч. 2 ст. 220 ЦК України, що забезпечить належний захист прав позивача по справі. Місцевим судом зазначено, що як сам зміст позовної заяви, так і інші документи, долучені до матеріалів цивільної справи, вказують на те, що відповідач не відмовляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, а не може здійснити відповідні дії з огляду на те, що не може прибути до відповідного місця на території України з іншої країни у зв`язку з об`єктивними причинами: епідемії СОVID-2019 та впровадження у зв`язку з цим обмеження щодо перетину кордону, а в подальшому, по причині ведення воєнного стану на території України у зв`язку з російською агресією, що унеможливлюють приїзд відповідача до України, що суд не вважає, як належне підтвердження факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь яких причин нотаріально посвідчити правочин. Вказані обставини суд розглядає, як тимчасові, які існують або діють на протязі деякого часу та не свідчать про втрату стороною можливості в подальшому нотаріально посвідчити правочин, що в свою чергу свідчить про відсутність законних підстав для застосування судом ч. 2 ст. 220 ЦК України. Дослідивши зібрані у справі докази, місцевий суд дійшов висновку, що позивачем у справі не доведено в чому саме полягає безповоротне ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та з чого вбачається втрата можливості з будь яких причин його посвідчити, що є обов`язковими умовами для визнання правочину дійсним згідно зі ст. 220 ЦК України, а тому позовні вимоги не підлягають до задоволення. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків. Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення. Статтею 657 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Згідно з ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. При цьому саме по собі небажання чи неможливість сторони нотаріально посвідчувати договір, не може бути підставою для застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України. Таким чином, однією з умов застосування ч. 2 ст. 220 ЦК Українита визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин. Під ухиленням від нотаріального посвідчення договору має розумітися як активна протидія цьому, так і пасивне небажання вчинити цю дію. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК Україниу випадках, встановлений цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). (ст. ст. 12, 81, 89 ЦПК України) Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К.» та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри». З матеріалів справи слідує, що 03.01.2020 сторони уклали у простій письмовій формі договір купівлі-продажу нерухомості - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 29,0 кв.м, загальною площею 42,5 кв.м. Як вбачається з договору, продавцем є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є громадянином російської федерації, відповідно до долученої до позову копії паспорту серії НОМЕР_1 (а.с. 9), на території України не перебуває і не проживає за фактичними підставами позову. Позивач вказував, що договір ним, як покупцем, фактично виконано, грошові кошти сплачено, однак відповідач, як продавець, ухиляється від його нотаріального посвідчення. Договір купівлі-продажу нерухомого майна є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення (ст. 640 Цивільного кодексу України). Як вбачається з матеріалів справи, жодних доказів на підтвердження факту ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору матеріали справи не містять. Не є такими доказами скріншоти переписки сторін. Об`єктивні причини, які позбавляють відповідача можливості з`явитися до нотаріальної контори для посвідчення договору купівлі-продажу, зокрема, епідемія СОVID-2019 та запровадження у зв`язку з цим обмежень, зокрема, щодо перетину державного кордону, а також ведення воєнного стану на території України у зв`язку із збройною агресією російської федерації з 24 лютого 2022 року, що унеможливлюють приїзд відповідача до України, не свідчать про ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу. Висновки місцевого суду з цього приводу є вірними та відповідають нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги правильності висновків місцевого суду не спростували. висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції; Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи те, що рішення місцевого суду ухвалене з дотриманням вимог матеріального та процесуального права підстави для його зміни чи скасування відсутні. Оскільки в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, підстави для відшкодування судових витрат, понесених скаржником під час апеляційного перегляду справи, відсутні. Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 25 січня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк на касаційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 29 травня 2023 року. Головуючий суддя П.С. Абрамов Судді О.Ю. Кузнєцова О.О. Панченко