Постанова 4809 № 387/753/23

ПОСТАНОВА Іменем України 27 грудня 2024 року м. Кропивницький справа № 387/753/23 провадження № 22-ц/4809/1323/24 Кропивницький апеляційний суд у складі: головуючого судді - Письменного О.А., суддів - Карпенка О.Л., Чельник О.І., при секретарі Федоренко Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Попович Світлана Михайлівна на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 05 червня 2024 року (суддя Майстер І.П.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі продажу дійсним та визнання права власності на нежитлові будівлі,- встановив: У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що 05 березня 2021 року він придбав за 8000 доларів США у ОСОБА_2 нежитлову будівлю загальною площею 510,00 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Факт отримання відповідачкою грошей підтверджується розпискою. Також відповідач передала йому оригінал технічного паспорту № 781 на нежитлову будівлю та гарантувала на першу вимогу з`явитися до нотаріуса для підписання договору купівлі-продажу. Вказав, що з 05.03.2021 він користується вказаною нежитловою будівлею, однак договір купівлі-продажу так і не посвідчено. Посилаючись на ці обставини справи, позивач просив визнати дійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі (літ. ЕЕ 1) загальною площею 510,00 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що укладений 05 березня 2021 року між ним та ОСОБА_2 , а також визнати право власності за ним на вказану нежитлову будівлю. Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 05 червня 2024 року у задоволені позову відмовлено. В апеляційній скарзі скаржник, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві, а також на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом встановлено, що згідно з технічним паспортом №781 на нежитлову будівлю № НОМЕР_1 АДРЕСА_1 виготовленого 28.03.2016, з`ясований обрис нерухомості з текстовими та графічними даними по АДРЕСА_1 , а саме нежитловій будівлі літ.(ЕЕ1) 510,0 кв.м. (а.с. 10-16). З висновку про вартість майна-нежитлової будівлі загальною площею 510,00 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , суб`єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_3 , встановлено, що ринкова вартість подібної нежитлової будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 12.04.20223, може складати (округлено): 247000,00 гривень (а.с. 7). У розписці від 05.03.2021, зазначено, що ОСОБА_2 продала та передала належне їй на праві приватної власності нежитлове приміщення - майстерню по ремонту тракторів загальною площею 507,7 кв.м. в тому числі виробничих 425,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 .. ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 8000 доларів США від продажу вказаного нежитлового приміщення - майстерні, ціну якого в розмірі 8000 доларів США визначена ОСОБА_2 , запропонована і погоджена ОСОБА_1 . Між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 досягнуто усіх істотних умов щодо продажу вказаного приміщення. ОСОБА_2 зобов`язалась та гарантувала на першу вимогу ОСОБА_1 звернутися до нотаріуса з метою виготовлення документів і оформлення даного договору купівлі-продажу вказаного приміщення та його державної реєстрації на користь ОСОБА_1 . Вказана розписка містить підпис ОСОБА_2 (а.с. 8-9). Встановивши дані обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, з тих підстав, що розписка про отримання коштів відповідачем не породжує для сторін прав і обов`язків щодо купівлі продажу нежитлової будівлі, а також позивачем не доведено факту безповоротного ухилення відповідачем від нотаріального посвідчення договору. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду з огляду на таке. Відповідно до частини 3 статті 640 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення. Статтею 657 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Відповідно до частини 1статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Згідно з частиною 2статті 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. При цьому саме по собі небажання чи неможливість сторони нотаріально посвідчувати договір, не може бути підставою для застосування частини 2 статті 220 ЦК України. Таким чином, однією з умов застосування частини 2 статі 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин. Під ухиленням від нотаріального посвідчення договору має розумітися як активна протидія цьому, так і пасивне небажання вчинити цю дію. Відповідно до частини 2 статті 215ЦКУкраїни у випадках, встановлений цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Частиною 1статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі,мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).(статті 12,81,89 ЦПК України) Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К.» та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри». З огляду на встановлені судом фактичні обставини, позивач не довів в чому саме полягає безповоротне ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та з чого вбачається втрата можливості його посвідчити, що є обов`язковими умовами для визнання правочину дійсним згідно зі статтею 220 ЦК України. У постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 754/2339/16-ц зроблено висновок, про те, що однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин. Проте існування таких обставин позивачем не доведено, відомості про втрату можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин не доведено. У пункті 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 р. «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз`яснено, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК). Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Проте, якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону (стаття 334 ЦК) та з урахуванням положення про дію закону в часі на момент виникнення спірних правовідносин (стаття 5 ЦК). Пунктом 13постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно врахувати, що норма частини 2 статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статті 210 та статті 640 ЦК України пов`язується з державною реєстрацією, тому вони не є вчиненими і не створюють прав і обов`язків для сторін. При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини 2 статті 220 ЦК України. Під ухиленням від нотаріального посвідчення договору має розумітися як активна протидія цьому, так і пасивне небажання вчинити цю дію. Позивачем не надано суду доказів, які б підтверджували ухилення відповідача від посвідчення договору та не надав суду доказів про те, що він направляв на адресу відповідача письмові пропозиції з`явитися до нотаріуса, вимогу про необхідність урегулювання питання щодо оформлення права власності на нежитлову будівлю та йому було відмовлено або його вимогу було залишено без задоволення. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено безповоротного ухилення відповідачами від нотаріального посвідчення правочину та втрату можливості з будь-яких причин його посвідчити. Колегія суддів вважає за необхідне зауважити на тому, що на об`єкти нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації, право власності у набувача за договором відповідно до частини 4статті 334 ЦК України виникає в момент державної реєстрації, порядок здійснення якої визначений статтею 182 ЦК України, а не в момент фактичного передання майна або в будь-який інший момент, визначений угодою сторін. Оскільки передача грошових коштів не свідчить про набуття права власності на нерухоме майно за відсутності нотаріально посвідченого договору, відсутні правові підстави для визнання за позивачем права власності на нежитлову будівлю. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Попович Світлана Михайлівна залишити без задоволення. Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 05 червня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Судді: О.А.Письменний О.Л. Карпенко О.І. Чельник