Постанова 4824 № 369/27/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 369/27/19 № апеляційного провадження: 22-ц/824/664/2020 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 лютого 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача Слюсар Т.А., суддів: Волошиної В.М., Мостової Г.І., за участю секретаря судового засідання Макаренко О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 жовтня 2019 року у складі судді Дубас Т.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,- В С Т А Н О В И В : У березні 2015 року ОСОБА_2 звернувся у суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів. Зазначав, що 02 листопада 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виникла домовленість про продаж останнім цеху переробки деревини в склад якого входить майно, згідно Додатку №1, який знаходиться у власності ОСОБА_1 та розташований за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,45 га в межах Нетребської сільської ради. Загальна вартість цеху на момент домовленості становить 506 000 грн., що станом на 02 листопада 2015 року еквівалентна 23 000 дол.США. На підтвердження досягнутих домовленостей та оформлення їх у письмовому вигляді, 02 листопада 2015 року між ними було укладено попередній договір, в якому зазначено, що відповідно до ст. 638 ЦК України сторони досягли згоди про намір укласти договір купівлі-продажу цеху переробки деревини разом з майном до 25 грудня 2015 року та в момент підписання вказаного договору позивач передав відповідачеві гарантійну суму 50 600 грн., зазначена сума із згоди покупця переводиться продавцем в інший вид матеріальних активів, а саме 2 300 дол. США з метою уникнення обезцінювання в результаті інфляційних процесів. Відповідно п. 1.5 попереднього договору, оформлення сторонами договору купівлі - продажу здійснюється до 25 грудня 2015 року. Згідно п. 3.1. даного договору, фактична передача цеху переробки деревини разом з майном позивачеві буде здійснена не пізніше 31 грудня 2015 року. На виконання п. 2.1. даного договору, з метою забезпечення його укладення, в момент підписання Договору, ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_1 прийняв гарантійну суму, яка складає 2 300 дол. США. Після чого, 24 грудня 2015 року відповідач в усній формі по телефону повідомив позивача про те, що він не готовий до укладення договору купівлі-продажу цеху переробки деревини разом з майном до 25 грудня 2015 року по причині не оформлення в установленому порядку прав на земельну ділянку, де знаходиться нерухоме майно. Також вказано, що в усному порядку неодноразово переносилось укладання між сторонами договору купівлі-продажу цеху переробки деревини разом з майном по причині не оформлення в установленому порядку прав на земельну ділянку, де знаходиться нерухоме майно. Відповідно п. 5.2. Договору, у разі не укладення Договору купівлі - продажу в строк не пізніше 25 грудня 2015 року з причини залежної від продавця, продавець зобов`язується повернути гарантійну суму, а також виплатити покупцеві неустойку у розмірі гарантійної суми. Таким чином, в зв`язку з тим, що договір купівлі-продажу не був укладений з причин недооформлення документів Продавцем, на його адресу: АДРЕСА_2 рекомендованим листом 11 березня 2016 року направлено претензійний лист, в якому вимагалось протягом семи днів з моменту отримання даного листа повернути гарантійну суму в розмірі 2 300 дол. США, а також неустойку в такому ж розмірі - всього 4 600 дол. США або еквівалентну суму в гривні по діючому курсу. 28.03.2016 року адресу позивача надійшла відповідь про те, що оформлення відповідних речових прав на земельну ділянку не вирішуються за один день в державних реєстраційних та земельних органах. А також відповідач вказав, що станом на 10 березня 2016 року всі документи необхідні для оформлення договору купівлі-продажу підготовлені. Дане твердження не відповідає фактичним обставинам справи та не доведено жодним чином. А в зв`язку з тим, що договір купівлі - продажу «цеху» не було укладено у визначений строк, зазнав значних збитків, пов`язаних зі своєю підприємницькою діяльністю та ряд замовників відмовились від своїх замовлень, оскільки не мав можливості їх виконати у встановлені терміни. Після вказаної переписки, сторони неодноразово спілкувались в телефонному режимі, відповідач не заперечував повернути, отримані ним кошти в якості гарантійної суми за продаж цеху переробки та компенсацію, але просив додатковий час, оскільки отримані ним кошти вже витрачені. Оскільки, кошти так і не повернуті та відповідач ігнорує спілкування, продовжуючи безпідставно користуватися вказаними грошовими коштами, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь кошти в сумі 4 600 дол. США, що за курсом НБУ станом на 27 грудня 2018 року становить 27,43 грн. за 100 дол. США, в еквіваленті становить 126 178 грн. та покласти на відповідача судові витрати. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 жовтня 2019 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 кошти в сумі 4 600 дол. США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 27 грудня 2018 становить 125 442 грн. та витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в сумі 1254 грн. 42 коп. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків викладених в рішенні суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким, відмовити у позові з підстав пропущення строку позовної давності та стягнути з позивача судові витрати в розмірі 1 881 грн. 63 коп. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції безпідставно визнав попередній договір купівлі-продажу нікчемним та застосував до нього вимоги ст. 220 ЦК України. Крім того, вказано, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що в ході спору сторони не ставили питання про недійсність попереднього договору або окремих його положень, про його нікчемність, проте при ухваленні оскаржуваного рішення про повернення коштів, без будь-якої правової аргументації і в супереч своїм висновкам про нікчемність договору, застосував зазначені в пункті 5.2. цього договору вимоги про виплату неустойки в сумі 2 300 дол. США. Окрім цього, суд, при наявності поданої заяви, не застосував строк позовної давності. Колегія суддів, заслухавши ОСОБА_1, який підтримав апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню. Висновки районного суду про визнання нікчемним укладеного між сторонами попереднього договору узгоджується з положеннями матеріального права. Відповідно до ст. 204 ЦК правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він визнаний судом недійсним (оспорюваний правочини). Правочини поділяються за ступенем недійсності на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні, які можуть бути визнані судом недійсними за певних умов (оспорювані). Згідно з вимогами ст. 215 ЦК нікчемним є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом, тобто коли є правова норма, яка безпосередньо визначає недійсність правочину без дотримання її вимог, а оспорюваним є той правочин, недійсність якого прямо не встановлена законом, але який у разі, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, може бути судом визнаний недійсним. Відповідно до вимог ст. 639 ЦПК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Договір про закупівлю, який укладається відповідно до Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", на вимогу замовника підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню та вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Разом з тим, ст.657 ЦК України встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку(квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Так, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Цей підхід надає можливість класифікувати неправомірні правочини на дві групи: правочини, недійсність яких встановлена законом та правочини, недійсність яких повинна визнаватися судом. Перша група правочинів отримала назву - нікчемних, друга - недійсних (оспорюваних) правочинів. Відповідно до ч.1 ст.220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи ( ст..216 ЦК України). Як убачається з матеріалів справи, 02 листопада 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було підписано попередній договір, відповідно до змісту якого ОСОБА_1 має намір продати, а ОСОБА_2 придбати цех переробки деревини в склад якого входить майно, згідно Додатку №1, який знаходиться у власності ОСОБА_1 та розташований за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці, площею 0,45 га в межах Нетребської сільської ради. Загальна вартість цеху на момент домовленості становить 506000 грн., що станом на 02.11.2015 року еквівалентно 23000 (двадцять три тисячі) дол. США. Відповідно п. 1.5 попереднього договору, строк оформлення договору купівлі - продажу сторонами визначено до 25.12.2015 р. Згідно п. 2.1. попереднього договору в момент підписання вказаного договору позивач передав, а відповідач прийняв гарантійну суму, яка складає 50 600 грн., зазначена сума із згоди покупця переводиться продавцем в інший вид матеріальних активів, а саме 2300 доларів США з метою уникнення обезцінювання в результаті інфляційних процесів (а.с.7). Згідно п. 3.1. даного договору, фактична передача цеху переробки деревини разом з майном позивачеві буде здійснена не пізніше 31.12.2015 року. На виконання п. 2.1. даного договору, з метою забезпечення його укладення, в момент підписання Договору, покупець передав, а продавець прийняв гарантійну суму, яка складає 2300 (дві тисячі триста) доларів США. Відповідно п. 5.2. Договору, у разі не укладення договору купівлі - продажу в строк і не пізніше 25.12.2015 р. з причини залежної від продавця, продавець зобов`язується повернути гарантійну суму, а також виплатити покупцеві неустойку у розмірі гарантійної суми. Матеріалами справи доведено, що попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна сторонами нотаріально не посвідчено, а тому районний суд дійшов обґрунтованого висновку про визнання його нікчемним й наявність підстав до застосування вимог ч.2 ст.216 ЦК України й стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача тієї суми, яка отримана відповідачем на виконання нікчемного правочину. Разом з тим, визначаючи суму грошових коштів, що підлягає поверненню, районний суд дійшов помилкового висновку про те, що така сума становить 4600дол.США. Так, згідно п.2.1 договору, покупець передав продавцю гарантійну суму, що становить 2300 дол. США й саме вказана сума грошових коштів підлягає поверненню. Пунктом 5.2 договору як відповідальність сторін, передбачено, що у випадку не укладення договору з вини продавця, продавець зобов`язується повернути гарантійну суму, а також виплатити покупцеві неустойку. Між тим, укладений між сторонами договір є нікчемним, що виключає підстави застосування відповідальності за його невиконання. Колегія суддів вважає обґрунтованими висновки районного суду про стягнення за нікчемним правочином суми коштів саме в іноземній валюті у розмірі 2300 дол. США. При цьому, колегія суддів виходить зі змісту претензійного листа від 10 березня 2015 року, адресованого ОСОБА_2 на адресу ОСОБА_1 , а також відповідь останнього на претензійний лист, зі змісту яких убачається, що ОСОБА_2 відповідачу була передана сума грошових коштів, у сумі 2300дол.США. Необґрунтованими колегія суддів визнає доводи апеляційної скарги про те, що строк виконання договору визначено до 25 грудня 2015року, в той час як позов подано у суд 27грудня 2018 року, тобто за спливом трьохрічного строку, в той час як ОСОБА_1 було подано заяву про застосування строку позовної давності. При цьому, колегія суддів враховує таке. Укладений між сторонами договір визнано нікчемним, тобто неукладеним. За таких обставин, підлягають до застосування положення ч.2 ст.530 ЦК України, відповідно до яких якщо строк виконання боржником обов`язку не встановлено або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Відповідно до змісту долученої до справи претензії, листом від 10 березня 2016року ОСОБА_1 пред`явив до ОСОБА_3 вимогу про повернення грошових коштів. Отже, саме з дати пред`явлення вимоги починає спливати передбачений положеннями ст..257 ЦК України строк звернення позивача у суд за захистом своїх прав. Як свідчать матеріали справи, позов у суд ОСОБА_2 подав 27 грудня 2018року, що в межах трьохрічного строку позовної давності. З огляду на викладені обставини та матеріали справи, у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про зміну рішення суду з підстав неправильного застосування норм матеріального права шляхом зменшення суми грошових коштів, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 з 4600 дол.США до 2300 дол.США. У відповідності до положень ч.13 ст.141 ЦК України з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в сумі 627грн.21коп. Окрім цього, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору за подання апеляційної скарги, в сумі 940грн.81коп. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 жовтня 2019 року змінити шляхом зменшення суми грошових коштів, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 з 4600дол.США до 2300 дол.США. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в сумі 627 грн.21коп. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору апеляційної скарги, в сумі 940 грн.81 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття й оскарженню в касаційному порядку не підлягає, окрім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 21 лютого 2020 року. Суддя-доповідач: Судді: