Постанова 4824 № 368/271/22

Головуючий у І інстанції Закаблук О.В. Провадження №22-ц/824/6113/2023 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Матвієнко Ю.О., суддів Гуля В.В., Мельника Я.С., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 28 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, ВСТАНОВИВ: У квітні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на повнолітню дитину та просила про його задоволення, посилаючись на те, що вони з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано, про що Відділом реєстрації актів цивільного стану Обухівського районного управління юстиції Київської області було видано свідоцтво серія НОМЕР_1 від 03.10.2008 року. Від подружнього життя сторони мають доньку: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка перебуває на утриманні ОСОБА_2 . При цьому, повнолітня дочка позивачки та відповідача навчається на 2 курсі медичного факультету №3 в Національному медичному університеті імені О.О.Богомольця, що підтверджується довідкою № 120/7-2164 від 03.02.2022 року. У зв`язку з перебуванням на денній формі навчання та необхідністю здобувати освіту, ОСОБА_4 не має можливості працювати та самостійно себе забезпечувати, у зв`язку з чим потребує матеріальної допомоги від свого батька. Позивач вказувала, що матеріальна допомога, якої потребує ОСОБА_4 , не обмежується вартістю навчання і включає в себе й інші витрати, пов`язані з навчанням і прожиттям, а тому позивач, яка самостійно надає таку допомогу, не в змозі повною мірою матеріально забезпечити дочку усім необхідним. При цьому, наявність матеріальної допомоги від позивача не свідчить про достатність такої допомоги і не звільняє відповідача від обов`язку брати в участь в утриманні повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, поряд з іншим із батьків. Враховуючи викладене, позивач звернулася до суду з даним позовом та просила суд стягнути з відповідача на свою користь на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку відповідача щомісячно, починаючи з дня звернення до суду, але не більше ніж до досягнення дитиною двадцяти трьох років. Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 28 листопада 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно, в розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу), починаючи з 23.04.2022 року (повноліття дитини), та до закінчення ОСОБА_3 навчання, але не довше, як до досягнення ОСОБА_3 23 років, а саме, - до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 992,40 грн. судового збору. Допущено негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць. Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права,просивскасувати рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 28.11.2022 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 . В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилався на те, що станом на момент звернення до суду із позовною заявою, право позивача не було порушено, оскільки дитина не досягла повноліття. При цьому, судом було порушено норму матеріального права, самостійно змінено строк, з якого присуджуються аліменти, всупереч вимогам статті 191 СК України, і присуджено стягнути аліменти «починаючи з 23.04.2022 року (повноліття дитини), та до закінчення навчання, але не довше, як до досягнення 23 (двадцяти трьох) років». Судом порушено принцип диспозитивності (стаття 13 ЦПК України), згідно якого суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних у передбачених цим Кодексом випадках. Таке порушення призвело до неправильного вирішення справи. Оскільки закон передбачає, що будь-які аліменти призначаються з моменту подання позову, такий відступ від положень законодавства є неприпустимим та призвів до неправильного застосування закону. Відповідач вважає, що в даному випадку суд мав відмовити позивачуу задоволенніїї позовних вимог і роз`яснити їй право на подачу позову після того, як вона набуде правовимоги. При цьому, часткове задоволення позовних вимог не може бути способом та засобом відступу суду від чинного законодавства, зокрема ст. 191 СК України, оскільки часткове задоволення позову можливо в даному випадку виключно в межах кількісного розміру стягнутих аліментів, а не щодо моменту початку їх стягнення. Станом на момент звернення до суду у позивача не існувало та не виникало підстав, які б наділяли її правом вимоги до відповідача про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, оскільки станом на момент звернення до суду дитина сторін не була повнолітньою. Таким чином, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права: статті 199, 191 СК України, а саме застосовано закон, який не підлягав застосуванню. Суд визнав встановленими обставини справи, які не були доведені, та які не існували, а саме: наявність на утриманні позивача повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, той факт, що дитина потребує матеріальної допомоги, а також той факт, що відповідач може її надавати у заявленому позивачем розмірі. Крім цього, суд не надав можливості відповідачу подати відзив на позовну заяву та докази, які мали бути враховані судом при вирішенні справи, зокрема, при визначенні розміру аліментів. Апелянт вказував, що 02.11.2022 року він звернувся до суду із заявою, в якій повідомив суд, що не отримував позовної заяви та просив направити йому копію позову та відкласти розгляд справи. Однак, судом не було направлено йому копії позову, у зв`язку з чим відповідач не мав можливості подати відзив на позов разом із доказами, оскільки вже 28.11.2022 року судом було винесено судове рішення без участі відповідача. 23 січня 2023 року відповідач ознайомився із матеріалами справи та позовною заявою позивача, після чого йому стало відомо, що у матеріалах судової справи містяться судові повістки від 30.06.2022 року та 04.11.2022 року, якими наче б то відповідач був сповіщений про розгляд справи. Відповідач не визнає даний факт і стверджує, що підпис на вказаних судових повістках йому не належить, а судові виклики він не отримував. Апелянт у скарзі також вказує, що у відповідності до Довідки МОЗ України Національний медичний університет імені О.О. Богомольця від 03.02.2022 року (а.с.19), ОСОБА_3 навчається на бюджеті денної форми навчання. Термін закінчення університету 2026 рік. Таким чином, на думку апелянта, судом неправильно встановлена обставина щодо вартості навчання, оскільки навчання на бюджеті є безкоштовним. Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6/1296цс 15, при визначенні розміру даного виду аліментів слід враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Проте, позивачем не обґрунтовано та не доведено заявлений розмір аліментів з урахуванням даних вимог. Щодо розміру аліментів, які суд визначив, то даний висновок є таким, що постановлений без урахування всіх обставин, які мають бути враховані при визначенні розміру аліментів. Через те, що суд позбавив відповідача можливості подати відзив та докази по справі, судом не було повністю з`ясовано всі обставини справи, які мають значення для визначення розміру аліментів. Зокрема, судом не було враховано, що відповідач перебуває у шлюбі, в якому народжено двоє інших дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (2 роки); ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (9 років), що підтверджується копією свідоцтва про шлюб та копіями свідоцтв про народження, які додані до апеляційної скарги. Відповідач утримує родину, оскільки його теперішня дружина доглядає дитину, якій ще не виповнилось 3-х років, а відтак все матеріальне забезпечення родини є обов`язком відповідача. Відтак, на думку скаржника, визначений розмір аліментів є надмірним для відповідача, з урахуванням його матеріального та сімейного стану. У відповідача відсутні грошові кошти для сплати аліментів у розмірі 1/3 від доходу, оскільки за вирахуванням даного розміру, на утримання його двох неповнолітніх дітей та дружини, яка доглядає за дитиною, не залишається грошових коштів, які за законом мають становити прожитковий мінімум. У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_2 заперечила проти задоволення скарги відповідача ОСОБА_1 та просила залишити рішення суду без змін, як законне та обґрунтоване. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки в даній справі ціна позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму (за п. 3 ч. 1 ст. 176 ЦПК України ціна позову у справах про стягнення аліментів визначається сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців), і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення скарги, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що сторони по справі позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано, про що відділом реєстрації актів цивільного стану Обухівського районного управління юстиції Київської області було видано свідоцтво про розірвання шлюбу серія НОМЕР_1 від 03.10.2008 року, в якому зазначено, що шлюб між чоловіком ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 101 від 12.04.2006 року (а.с.10). Після реєстрації розірвання шлюбу сторонам присвоєні прізвища - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Від шлюбу сторони мають спільну дочку - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Даний факт підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , яке видане (повторно) 30 жовтня 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві, в якому зазначено, що ОСОБА_10 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 в м. Київ, Україна, про що 06 липня 2004 року складено відповідний актовий запис за № 1508 (а.с.9). У свідоцтві в графі батьки зазначено: «Батько» - ОСОБА_1 , «Мати» - ОСОБА_2 . Встановлено, що в подальшому спільна дитина сторін змінила прізвище з ОСОБА_8 на ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_3 , яке видане 01 червня 2018 року Кагарлицьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, в якому зазначено, що ОСОБА_10 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 в м. Київ, Україна, змінила прізвище, про що 01 червня 2018 року складено відповідний актовий запис за № 5 (а.с.11). Прізвище, власне ім`я, по батькові після державної реєстрації зміни імені - ОСОБА_3 . Судом також встановлено, що позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та з нею за цією адресою зареєстрована та проживає її дочка, - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується довідкою про склад сім`ї від 28.06.2022 року за №333 (а.с.43). З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 є повнолітньою особою та має паспорт громадянки України № НОМЕР_4 , виданий 08.06.2018 року органом - 3231, має РНОКПП: НОМЕР_5 . З моменту розірвання шлюбу та на даний час позивач та відповідач проживають окремо, дочка ОСОБА_3 проживає разом з позивачкою та перебуває на її повному утриманні. Також встановлено, що 14.02.2018 року Кагарлицьким районним судом Київської області було видано виконавчий лист (дублікат) № 2-497/04, (а.с.12) про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , на користь ОСОБА_2 аліментів у розмірі 30% заробітку (доходу) на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 щомісячно, починаючи з 16.07.2004 року і до досягнення дитиною повноліття. Із змісту вказаного виконавчого листа вбачається, що рішення суду про стягнення аліментів набрало законної сили 30.08.2002 року. Строк пред`явлення виконавчого документу до виконання - до 22.04.2022 року. З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що повнолітня дитина сторін продовжує навчатися. Факт навчання ОСОБА_3 у вищому навчальному закладі підтверджується довідкою № 120/7-2164, яка видана 03.02.2022 року Національним медичним університетом імені О.О. Богомольця МОЗ України (ІV рівня акредитації), (а.с.14), в якій зазначено, що ОСОБА_3 є студентом 2-го курсу медичного факультету № 3 денної форми навчання. Термін закінчення навчання в університеті - 2026 рік. Встановлено, що спільна дитина сторін - ОСОБА_3 , станом на час розгляду справи перебуває на повному утриманні позивачки, а також має інвалідність ІІ групи з дитинства, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії АВ № 1047744, яка видана 01.03.2022 року, в якій зазначено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була оглянута 01.03.2022 року первинно, та їй встановлена група інвалідності друга з 23.04.2022 року, причина інвалідності - інвалідність з дитинства з ураженням опорно-рухового апарату, група інвалідності встановлена - довічно (а.с.13). Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_6 , яке видане 25 квітня 2022 року, ОСОБА_3 встановлена державна соціальна допомога особі з інвалідністю по ІІ групі (а.с.44). Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 не надає в добровільному порядку кошти на утримання своєї рідної дочки. Судом встановлено, що спільна дитина сторін перебуває на утриманні позивачки ОСОБА_2 , якій доводиться нести витрати по оплаті навчання дочки, її проживання в гуртожитку, на придбання книг та навчального приладдя, проїзд з дому до місця навчання (з м. Кагарлик до м. Київ), на одяг та їжу, речі особистої гігієни та інше, що необхідно для повноцінного розвитку, навчання та життя спільної дитини. Зокрема, на підтвердження вищенаведених обставин позивачкою ОСОБА_2 надано суду квитанції (а.с.45-47), з яких вбачається, що нею особисто вносилась оплата за гуртожиток, в якому мешкає дочка ОСОБА_4 . Ухвалюючи рішення про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності, і колегія суддів загалом погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного. Частиною 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Згідно ч. 1 ст. 18 «Конвенції про права дитини» держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Відповідно до ст.198 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати. За статтею 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Згідно п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» стягнення аліментів на дочку, сина, які досягли повноліття, з підстав, передбачених статтями 198, 199 СК України здійснюється в судовому порядку за новою позовною заявою. Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. Відповідно до положень ст. 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч.ч.1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Встановивши, що повнолітня дочка сторін ОСОБА_3 є студентом 2-го курсу медичного факультету № 3, денної форми навчання, з терміном навчання до 2026 року, що підтверджується довідкою № 120/7 - 2164 від 03.02.2022 року (а.с.14), та потребує у зв`язку із цим матеріальної допомоги, а ОСОБА_1 має можливість таку допомогу надавати, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав до задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 щомісячно аліментів на утримання дочки, що продовжує навчання. Разом з тим, з рішенням суду в частині визначення розміру стягнутих аліментів колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного. Частиною 1 ст. 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. При цьому, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дітей. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (ч. 2 ст. 182 СК України). Пунктом 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" роз`яснено, що вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України. Розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них (п. 23 Постанови). Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789 від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватись з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини відповідно до ч. 1 ст. 12 вказаного Закону. Виходячи з аналізу наведених норм права та з врахуванням положень ст. 182 Сімейного кодексу України, колегія суддів приходить до висновку, що суд при визначенні розміру аліментів зобов`язаний був врахувати факт наявності у відповідача інших дітей,незалежно від доведеності факту понесення відповідачем витрат на їх утримання. Заперечуючи проти позовних вимог в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 до апеляційної скарги долучив докази того, що у нього від іншого шлюбу є ще двоє малолітніх дітей, а саме: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.98) та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (а.с.99). Тобто, однією з обставин, якою відповідач обґрунтовував свої заперечення, щодо позовних вимог та визначеного позивачем розміру аліментів у розмірі 1/3 частини від його заробітку (доходу), є сімейний стан платника аліментів, у зв`язку з чим у нього наявні додаткові зобов`язання фінансового характеру щодо забезпечення утримання на належному рівні не тільки спільної з позивачкою дитини, але й двох дітей від іншого шлюбу. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, належним чином не дослідив обставини справи щодо сімейного стану відповідача, у зв`язку із чим прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача аліментів у розмірі 1/3 частки від усіх видів його заробітку (доходу). Вирішуючи питання про розмір аліментів, які підлягають стягненню, колегія суддів, врахувавши всі обставини справи, з метою дотримання принципу рівності матеріального забезпечення всіх дітей позивача, з врахуванням обов`язку батьків з утримання дітей, вважає за необхідне визначити розмір аліментів, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у розмірі 1/5 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з 23.04.2022 року і до досягнення дитиною повноліття. При цьому, на думку колегії суддів, визначення частки матеріального забезпечення у розмірі 1/5 частини від заробітку (доходу) відповідача не порушить право усіх його дітей на гідний рівень життя. Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, слід зазначити, що вони не доводять наявності підстав для скасування рішення та відмови у позові, як про це просить апелянт у апеляційній скарзі. Щодо доводів скарги про те, що судом, всупереч вимог ст. 191 ЦПК України, самостійно змінено строк, з якого присуджуються аліменти, то такі доводи не спростовують законності та обґрунтованості висновків суду про наявність підстав для стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 . При цьому, суд, з врахуванням предмету позову про стягнення аліментів на повнолітню дитину, вірно визначив час, з якого мають бути присуджені аліменти, - з 23.04.2022 року, моменту досягнення ОСОБА_3 повноліття, оскільки у даній категорії справ початок строку стягнення аліментів пов`язаний саме з досягненням повноліття дитиною, яка продовжує навчання. При цьому безпідставними є і доводи скарги про те, що на момент подачі позову до суду право позивача на отримання аліментів не було порушено, позаяк на час звернення з позовом до суду - 19.04.2022 року, дочка ОСОБА_4 не була повнолітньою. Європейський суд з прав людини в рішеннях Sutyazhnik v. Russia від 29 липня 2009 року, Esertas v. Lithuania від 31 травня 2012 року зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму. Враховуючи наведене, скасування рішення з вищенаведених підстав стане проявом надмірного формалізму, тобто надмірно формального, бюрократичного застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносно врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд (принцип правового пуризму). Доводи апеляційної скарги відповідача стосовно того, що судом першої інстанції при задоволенні позову про стягнення аліментів не було враховано те, що дочка ОСОБА_3 навчається на бюджетній формі навчання та не потребує додаткового утримання, колегією суддів відхиляються, оскільки ці обставини були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм належну, повну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні. Інших доводів, які б спростували висновки суду в частині наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання їх повнолітньої дочки, що продовжує навчання, апеляційна скарга відповідача не містить. Доводи відзиву позивача ОСОБА_2 про те, що судом апеляційної інстанції не мають братись до уваги докази, подані відповідачем до суду апеляційної інстанції, апеляційним судом відхиляються, враховуючи наступне. У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції. Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні. Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі №346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18). У апеляційній скарзі відповідач наголосив на тому, що не отримував від суду першої інстанції копії позовної заяви, через що просив відкласти розгляд справи, у зв`язку з відсутністю змоги подати відзив та докази на його обґрунтування (а.с.65). Так, в матеріалах справи міститься конверт, адресований ОСОБА_1 (а.с.23-24), в якому судом першої інстанції відповідачу була направлена копія позовної заяви, однак ним отримана не була. При цьому, інших доказів отримання відповідачем копії позовної заяви до ухвалення судом рішення по суті матеріали справи не містять. Враховуючи викладене, на думку колегії суддів, наведені відповідачем підстави неподання письмових доказів до суду першої інстанції у вигляді копії свідоцтва про шлюб та копій свідоцтв про народження дітей, є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та заслуговують на увагу апеляційного суду. Отже, додані до скарги ОСОБА_1 належні та допустимі письмові докази приймаються апеляційним судом з огляду на те, що наявність обставин, які вони доводять, мають безпосереднє значення при вирішенні судом даної справи. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки суд першої інстанції, дійшовши правильного висновку про задоволення позову, при ухваленні рішення допустив помилку в частині розміру стягнутих аліментів, колегія суддів дійшла висновку про зміну рішення в цій частині із зазначенням у ньому про стягнення аліментів у розмірі 1/5 частки від заробітку (доходу) відповідача. В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. В зв`язку з тим, що дана справа згідно п. 3 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 28 листопада 2022 року в частині розміру аліментів, стягнутих з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання повнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , змінити, зменшивши цей розмір з 1/3 частини від усіх видів його заробітку (доходу) до 1/5 частини від усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 23 квітня 2022 року на час навчання дитини, але не більш як до досягнення нею двадцятитрирічного віку. В іншій частині рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 28 листопада 2022 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач: Судді: