Постанова Вінницький апеляційний суд № 128/726/21

Справа № 128/726/21 Провадження № 22-ц/801/696/2023 Категорія: 42 Головуючий у суді 1-ї інстанції Саєнко О. Б. Доповідач:Панасюк О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2023 рокуСправа № 128/726/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач), суддів Берегового О. Ю., Якименко М. М., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Пономаренка Д. Ю. на рішення Вінницького районного суду Вінницької області у складі судді Саєнко О. Б. від 27 січня 2023 року, встановив: У березні 2021 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з цим позовом, за яким, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь 258994 грн 99 к. заборгованості за кредитним договором від 01 жовтня 2018 року, яка складається з: -187126 грн 04 к. заборгованість за тілом кредиту; -71868 грн 95 к. заборгованість по процентах за користування кредитом. На обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 200000 грн 00 к. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. В подальшому кредитний ліміт змінювався відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг. ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором виконувала неналежним чином, у зв`язку з чим станом на 27 січня 2021 року утворилася заборгованість у зазначеному розмірі. Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 27 січня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 139788 грн 49 к. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що АТ КБ «ПриватБанк» не надало доказів того, які саме умови кредитування щодо сплати процентів за користування кредитом мали на увазі сторони при укладенні договору, а також яка відповідальність встановлена за їх невиконання, а тому стягненню підлягає лише сума фактично отриманих ОСОБА_1 кредитних коштів, які не повернуті банку, в розмірі 139788 грн 49 к. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Пономаренко Д. Ю., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просив рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 27 січня 2023 року скасувати та ухвалити нове про відмову у позові. Апеляційна скарга мотивована тим, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов та правил надання банківських послуг розуміла ОСОБА_1 та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання ОСОБА_1 кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами. Крім того роздруківка із сайту банку належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. Зазначав, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Надані банком Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Також вказував, що банк незаконно збільшив в односторонньому порядку відсоткову ставку за договором від 01 жовтня 2018 року, що підтверджується доданими наказами банку до заяви від 27 вересня 2021 року № 2305810-BБ, які містяться в матеріалах справи, оскільки таке збільшення відбулося в односторонньому порядку, що не відповідає вимогам статті 1056-1 Цивільного кодексу України (далі ЦК України). Боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку. Звернувшись з вимогою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 258994 грн 99 к. банк не довів належними та допустимими доказами наявність такої заборгованості. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке. Частинами першою третьою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Судом встановлено, що 01 жовтня 2018 року між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 укладений кредитний договір шляхом приєднання (частина перша статті 634 ЦК України), за яким вона отримала кредит у розмірі 200000 грн 00 к. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. З наданого АТ КБ «ПриватБанк» розрахунку, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, борг ОСОБА_1 станом на 27 січня 2021 року становить 258994 грн 99 к., з яких: 187126 грн 04 к. заборгованість за тілом кредиту; 71868 грн 95 к. заборгованість по процентах за користування кредитом. Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником. Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Отже, підписавши анкету-заяву ОСОБА_1 погодилася на отримання кредиту відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг. Розрахунок заборгованості за договором від 12 грудня 2007 року, укладеним між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , наданий суду позивачем, є належним та допустимим доказом, стосовно надання банком кредитних коштів клієнту, отримання і використання таких коштів клієнтом, нарахування банком відсотків, а також часткове погашення позичальником заборгованості за кредитним договором. З виписки АТ КБ «ПриватБанк» видно, що ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами, здійснювала витрати для сплати послуг, зняття готівки та перерахування коштів на інші рахунки, та фактично з дати підписання анкети-заяви 01 жовтня 2018 року отримала у позикодавця 351607 грн 14 к., з яких повернула 211818 грн 65 к., тобто фактична сума отриманих кредитних коштів, яка не повернута позивачу становить 139788 грн 49 к. (351607 грн 14 к. 211818 грн 65 к.). Доказів на спростування вказаної виписки та розрахунку заборгованості матеріали справи не містять. Згідно з статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Частиною першою статті 95 ЦПК України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. За загальними принципами цивільного судочинства змагальності та диспозитивності (статті 12, 13 ЦПК України) сторони є рівними у своїх правах щодо подання доказів та вільними у виборі способів доказування. Таким чином, з урахуванням наявних у справі письмових доказів та пояснень позивача, викладених у позовній заяві, у суду першої інстанції не було підстав для висновку про недоведеність факту отримання відповідачкою 139788 грн 49 к. кредитних коштів (використання кредитного ліміту). Натомість, якщо відповідач заперечує проти позову, то згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України саме на нього покладається обов`язок доводити такі заперечення відповідними доказами. Проте ОСОБА_1 не надала доказів на спростування розміру кредитної заборгованості. Заперечуючи такий розмір також не навела свій розрахунок та не спростувала розрахунок, складений позивачем. Отже враховуючи те, що фактично отримані та використані позичальницею кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, то суд першої інстанції правильно стягнув з відповідачки суму фактично отриманих нею кредитних коштів. А тому апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про недоведеність позовних вимог в частині стягнутих судом першої інстанції отриманих та фактично використаних ОСОБА_1 коштів. Звертаючись до суду АТ КБ «ПриватБанк» на обґрунтування позовних вимог, зокрема щодо нарахування процентів за порушення зобов`язань за договором посилалося на укладення між сторонами кредитного договору шляхом приєднання підписання анкети-заяви, умови якого визначені Умовами та Правилами надання банківських послуг ПриватБанку та Тарифами Банку. Відмовляючи у стягненні процентів за користування кредитом суд першої інстанції виходив із того, що банк не надав доказів того, які саме умови кредитування мали на увазі сторони при укладенні договору. Такий висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, згідно з якою Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які не містять підпису боржника, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до обґрунтування неправильності нарахування банком процентів за користування кредитом і повністю співпадають з мотивами суду першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні позовної вимоги про їх стягнення. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.). За змістом статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Пономаренка Д. Ю. залишити без задоволення, а рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 27 січня 2023 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий О. С. Панасюк Судді: О. Ю. Береговий М. М. Якименко