Постанова 4811 № 463/8859/20

Справа № 463/8859/20 Головуючий у 1 інстанції: Нор Н.В. Провадження № 22-ц/811/2278/22 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 березня 2023 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Копняк С.М., суддів:- Бойко С.М., Ніткевича А.В., секретар судового засідання - Матяш С.І., з участю - позивача ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Стефановича Ю.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 04 листопада 2021 року (повний текст рішення складено 09 листопада 2021 року), у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Личаківського районного у місті Львові відділу державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини, В С Т А Н О В И В: у вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з вказаним позовом, в якому просив визнати його батьківство щодо дитини - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 з літа 2015 року проживав однією сім`єю з відповідачем ОСОБА_2 . У період спільного проживання у сторін народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак відповідач ОСОБА_2 заперечує можливість походження дитини від нього. З липня 2020 року відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 погіршилися, відповідачка позбавляє його можливості приймати участь у вихованні сина, пояснюючи це тим, що він не є біологічним батьком дитини. У свідоцтві про народження сина він не записаний батьком, запис вчинено відповідно до статті 135 СК України за заявою матері. 23 вересня 2019 року було проведено дослідження аналізу ДНК на його батьківство та встановлено ймовірність його батьківства щодо дитини ОСОБА_3 99,99%. У зв`язку з наведеним вважає себе батьком дитини. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 04 листопада 2021 року визнано ОСОБА_1 батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народженого матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та зобов`язано Личаківський районний у місті Львові відділ державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Львів змінити відомості про батька в актовому записі про народження ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), а саме, на « ОСОБА_1 ». Інші позовні вимоги залишено без задоволення. Постановою Львівського апеляційного суду від 09 червня 2022 року рішення Личаківського районного суду м. Львова від 04 листопада 2021 року залишене без змін Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного суду від 09 червня 2022 року скасовано та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Відтак, в апеляційному порядку переглядається рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 04 листопада 2021 року, за апеляційною скаргою, поданою ОСОБА_2 . Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 підтримувала близькі стосунки з позивачем з 2015 року, однак однією сім`єю вони не проживали та не вели спільного господарства. В цей період вона завагітніла, однак ОСОБА_1 не є батьком дитини, тому відомості щодо батька у Книзі реєстрації народжень записано з її слів. При цьому, ОСОБА_1 не проявляв до дитини батьківської опіки, так як він не вважав себе батьком її сина, не бере участі у його вихованні, матеріальному забезпеченні. Позивач постійно створював умови та обставини, які негативно впливають на дитину, оскільки зустрічаючи їх на вулиці, він проводить відеозйомку, при цьому негативно висловлюється щодо неї у присутності сина. Також зазначає, що єдиним доказом на підтвердження позовних вимог позивачем надано результат дослідження №23959 аналізу ДНК на батьківство, який не може бути визнаний належним та допустимим доказом, оскільки даний документ видається виключно для особистого користування і не може мати доказового значення у суді, про що наголошено у самому цьому документі. Матеріал для дослідження - букальний епітелій, наданий позивачем, не міг бути відібраний у її дитини, так як згоди на відібрання матеріалу для дослідження вона не надавала. Вважає, що зміна прізвища дитини всупереч її бажанню, може порушити інтереси та права дитини. Просить рішення суду першої інстанції в частині задоволеної позовної вимоги про визнання батьківства скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні такої вимоги. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги такого не спростовують. Підстави для скасування рішення відсутні. Сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи. На адресу апеляційного суду повернулося рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, скероване ОСОБА_2 , яким останній скеровано судову повістку про виклик до суду на 12 годину 20 хвилин 16 березня 2023 року із відміткою «адресат відмовився від отримання», що у відповідності до приписів частини дев`ятої статті 130 ЦПК України є належним повідомленням учасника справи про час та місце розгляду справи (т. 2 а.с. 122). А відтак, колегія суддів доходить висновку про можливість розгляду справи у її відсутності. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції оскаржено лише в частині задоволеної позовної вимоги про встановлення батьківства. В частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зміну прізвища дитини рішення суду першої інстанції не оскаржене, тому у цій частині його законність і обґрунтованість не перевіряється. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого. Задовольняючи позовну вимогу про визнання батьківства, суд першої інстанції виходи з того, що стороною відповідача не надано, а судом не здобуто жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності кровного споріднення між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , чи факту походження дитини від іншого чоловіка, а тому суд вважав, що заперечення позову ОСОБА_2 та її ухилення від участі у проведенні судово-генетичної експертизи є лише способом захисту та має на меті відмову в позові про визнання батьківства ОСОБА_1 щодо дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що суперечить правам дитини та позивача як батька, які надані їм СК України та Конвенцією ООН про права дитини. З правильністю та обґрунтованістю висновків суду першої інстанції колегія суддів погоджується. Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не перебували у зареєстрованому шлюбі, однак спільно проживали з літа 2015 року. В період спільного проживання сторін ОСОБА_2 народила сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією актового запису про народження № 1163 (а.с. 54). При реєстрації дитини відомості про батька у Книзі реєстрації народжень були записані зі слів відповідача ОСОБА_2 , відповідно до частини першої статті 135 СК України, а саме в графі «батько» зазначено « ОСОБА_6 , громадянин України». Прізвище дитини зазначене як « ОСОБА_7 ». Як убачається із долученого до матеріалів справи результату дослідження № 23959 аналізу ДНК на батьківство (а.с. 8), ймовірність батьківства ОСОБА_1 , щодо дитини ОСОБА_3 становить 99,9999%. Встановлено й те, що ухвалами Личаківського районного суду м. Львова у справі неодноразово призначалась молекулярно - генетична експертиза, однак відповідач ОСОБА_2 у визначений експертом час для відібрання зразків букального епітелію для проведення судової молекулярно- генетичної експертизи не з`явилась, у зв`язку з чим з експертної установи надходили повідомлення про неможливість проведення експертизи. Крім того, за клопотанням самої ОСОБА_2 ухвалами Львівського апеляційного суду від 14 квітня 2022 року та від 03 листопада 2022 року у справі було призначено судову молекулярно-генетичну експертизу, на вирішення якої поставлено запитання про те, чи є ОСОБА_1 біологічним батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матір`ю якого є ОСОБА_2 . Експертиза не була проведена у зв`язку з неприбуттям ОСОБА_2 з дитиною ОСОБА_3 до експертної установи для відібрання зразків букального епітелію. 08 лютого 2023 року на адресу суду із Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України надійшло повідомлення про неможливість проведення експертизи у зв`язку із неприбуттям ОСОБА_2 з дитиною ОСОБА_3 до експертної установи для відібрання зразків букального епітелію. Згідно зі статтею15 ЦК України кожна особа має право на судовий захист. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їхнього порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Згідно з частиною першою статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд. Відповідно до положень статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою цієї статті. Частиною третьою статті 51 Конституції України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно зі статтею 52 Конституції України діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Ніяких моральних та правових обмежень будь-які діти не знають. Права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державними органами реєстрації актів цивільного стану в установленому законом порядку. Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно із частинами першою - третьою статті 5 СК України держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини. За приписами частин першої, восьмої, дев`ятої статті 7 СК України сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Статтею 121 СК України визначено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу. За змістом частини першої статті 121 СК України, права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду. Згідно із частинами першою, третьою статті 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану. Якщо заява про визнання батьківства не може бути подана особисто, вона може бути подана через представника або надіслана поштою, за умови її нотаріального засвідчення. Повноваження представника мають бути нотаріально засвідчені. Згідно із частиною першою статі 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою. Частинами першою, другою статті 128 СК України передбачено, що за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Тобто стаття 128 СК встановлює перелік необхідних умов для визнання батьківства у судовому порядку. По-перше, батьки дитини не повинні перебувати у зареєстрованому шлюбі між собою (реєстрація народження дитини в органах РАЦС і Свідоцтво про її народження підтверджують, що вона народилася не в зареєстрованому шлюбі). По-друге, ймовірний батько дитини, народженої поза шлюбом, чи її мати відмовляються від подання спільної заяви про добровільне визнання батьківства. Відповідно до частини третьої статті 128 СК України позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Наприклад, доказами батьківства конкретного чоловіка можуть бути різноманітні документи (листи, заяви за місцем роботи про надання матеріальної допомоги тощо), усні заяви та поведінка відповідача під час вагітності матері та після народження дитини (турбота про матір, вітання з новонародженим, обрання імені дитині та інше). Доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Усе це може прямо чи опосередковано свідчити про те, що батьком дитини є саме позивач. Крім цього, на сьогодні існує багато видів різноманітних експертиз, які дозволяють встановити батьківство з великою мірою точності. Такими є, наприклад, генетична дактилоскопія (по ДНК, де міститься генетичний код, індивідуальний для кожної особи, при цьому ДНК дитини завжди поєднує ознаки ДНК матері та батька), експертиза по амніотичній рідині (води при вагітності). Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. І висновок експертизи з питання походження дитини є одним з доказів, які повинні бути оцінені судом у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Відповідно до статей 213, 215 ЦПК України рішення щодо визнання батьківства має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства в органах РАЦС (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено). Тобто у залежності від конкретних обставин суд може як прийняти до уваги, так і відхилити будь-які надані сторонами докази, але при цьому ні один з них не може мати пріоритетного характеру стосовно інших доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, шоста статті 81 ЦПК України). Згідно частини другої статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відповідно до частин першої, другої статті 102 ЦПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Згідно положень статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких обставин: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких неможливо встановити відповідні обставини у справі; сторонами не надано відповідні висновки експертів із цих питань або ці висновки викликають сумніви щодо їх правильності. Статтею 109 ЦПК України передбачено, що у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 9 постанови Пленуму Верховного суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.05.2006 року, рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них. Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це, у тому числі висновку судово-генетичної експертизи. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. В рішенні від 07 травня 2009 року у справі «Калачова проти російської федерації» (заява № 3451/05) ЄСПЛ зазначив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства щодо конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства. А відтак, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що сторони спільно проживали та підтримували близькі стосунки з 2015 року до липня 2020 року, і у цей час відповідачка народила сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відомості про батька якого у Книзі реєстрації народжень були записані зі слів відповідачки ОСОБА_2 , відповідно до частини першої статті 135 СК України, а саме в графі «батько» зазначено ОСОБА_6 , громадянин України. Відповідачкою не надано належних та допустимих доказів щодо відсутності кровного споріднення між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , чи факту походження дитини від іншого чоловіка. А тому суд першої інстанції, за умови ухилення відповідачки від участі у проведенні судово-генетичної експертизи, за приписами статті 109 ЦПК України прийшов до вірного висновку про визнання факту, для з`ясування якого експертиза була призначена та задовольнив позов про встановлення батьківства ОСОБА_1 щодо дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає. А відтак, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, дав належну оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності та прийшов до вірного висновку про визнання позивача ОСОБА_1 батьком дитини ОСОБА_3 . При цьому колегія суддів враховує і психологічне значення для дитини рішення суду про визнання батьківства, оскільки завдяки цьому рішенню дитина одержує можливість реалізувати своє природне право знати свого батька, завдяки йому утверджується природний обов`язок батька турбуватися про своїх нащадків. У справі «Ельсхольц проти Німеччини», Європейський суд з прав людини зазначив, що взаємне спілкування дитини зі своїм батьком є фундаментальна складова сімейного життя навіть у разі розриву відносин між батьками. Якщо право батька на доступ до власної дитини обмежується, то існує серйозна небезпека ослаблення сімейних відносин між батьком та малолітньою дитиною п.

49. В контексті зазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.). Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Враховуючи викладене, оскаржуване рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки, колегія суддів прийшла до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 141 ЦПК України підстав вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 04 листопада 2021 року залишити без змін Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 21 березня 2023 року. Головуючий С.М. Копняк Судді: С.М. Бойко А.В. Ніткевич