Постанова Львівський апеляційний суд № 461/4032/24

Справа № 461/4032/24 Головуючий у 1 інстанції: Беспальок О. А. Провадження № 22-ц/811/361/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Ніткевича А.В., суддів: Бойко С.М., Копняк С.М., секретаря Гаврилюк Я.Ю. з участю представника позивача Кирик Н.І., представника третьої особи Баюш Л.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кирик Наталії Іванівни на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 31 грудня 2025 року в складі судді Беспальок О.А. у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, з участю третіх осіб ОСОБА_2 , Першої львівської державної нотаріальної контори Львівської області, про встановлення батьківства та внесення відомостей до актового запису про народження дитини,- встановив: У травні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, з участю третіх осіб ОСОБА_2 , Першої львівської державної нотаріальної контори Львівської області, про встановлення батьківства та внесення відомостей до актового запису про народження дитини. Вимоги обґрунтовує тим, що народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 29 вересня 1976 року Палацом урочистих подій, актовий запис №7147, його батьками зазначені: ОСОБА_3 - мати, ОСОБА_4 - батько, який вказаний зі слів матері, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народжень із зазначенням відомостей про батька, відповідно до ч.1 ст.135 СК України від 27 березня 2024 року №00044257300, тобто, на момент реєстрації народження у Книзі реєстрації народжень вчинено за вказівкою матері. Зазначає, що батьки не були одружені, а він виховувався матір`ю, яка 08 грудня 1981 року отримала рішення народного суду Ленінського району м. Львова про стягнення аліментів з ОСОБА_5 на сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з тексту якого вбачається, що ОСОБА_5 був визнаний його батьком. Саме рішення про встановлення факту батьківства отримати не вдалось, оскільки у відповіді на заяву зазначено, що Галицьким районним судом м.Львова розглядалась справа №2/261/77 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання батьківства сина ОСОБА_1 , однак справа знищена, оригінал рішення не зберігся. У свідоцтво про народження не було внесено зміни у відомостях про батька, станом на 27 березня 2024 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану у м.Львові ЗМУ МЮ зберігались відомості про батька зі слів матері, тобто після рішення суду, зміни у свідоцтво про народження внесені не були. Після смерті ОСОБА_5 звернувся до ноткантори для оформлення спадкових прав, однак 22 квітня 2024 року отримав відмову в оформленні спадщини, через не надання доказів родинних відносин зі спадкоємцем ОСОБА_5 . Згідно із витягом про реєстрацію у спадковому реєстрі, спадкова справа №72281824 від 10 квітня 2024 року зареєстрована Першою Львівською державною нотаріальною конторою Львівської області, нотаріусом Кропельницькою Н.І. З метою встановлення факту батьківства між ним та батьком, адвокатом Кирик Н.І. скеровано до КНП ЛОР Львівського обласного патологоанатомічного бюро адвокатський запит з метою одержання біологічного матеріалу ОСОБА_5 , 1941 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 для проведення ДНК експертизи (посмертної генетичної експертизи). В Акті прийому передачі послуг №1 від 29 березня 2023 року зазначено, що ОСОБА_1 отримав послугу, передбачену п.2.42 «Відбір зразка біологічного матеріалу (букального епітелію) для проведення молекулярно-генетичної експертизи», актом прийому передачі послуг №1 від 08 квітня 2024 року підтверджено отримання ним послуги, передбаченої п.2.44 «Генетичне дослідження по встановленню спірного батьківства за розширеною панеллю локусів у зразку біологічного матеріалу (букальний епітелій, кров та інший біологічний матеріал». Відповідно до отриманого висновку спеціаліста №5/2024-мг проведено судово медичне дослідження зразка букального епітелію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та біологічного матеріалу (фрагментів внутрішніх органів) наданого останнім, та встановлено, що із зразка букального епітелію (об`єкт 1) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримані препарати ДНК, встановлено їх генотип (Таблиця 1), із біологічного матеріалу внутрішніх органів (об`єкт 2), що надані на дослідження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 отримано препарати ДНК чоловічої статевої належності, встановлено їх генотип (Таблиця 2). Проведеним порівняльним молекулярно генетичним аналізом встановлено, що особа чоловічої статі, генетичний профіль якої отримано при дослідженні біологічного матеріалу (фрагментів внутрішніх органів), наданого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 може бути біологічним батьком громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ймовірність батьківства складає 99,9993% (додаток 1). Встановлення даного факту йому необхідне для прийняття спадщини після смерті батька. Просив встановити батьківство ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно нього, як його сина, зобов`язати Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції внести зміни до актового запису №7147 від 29 вересня 1976 року у графі батько зазначити « ОСОБА_5 », уродженець с. Явленка, Північно-Казахстанської області, Республіка Казахстан. Оскаржуваним рішенням Сихівського районного суду м. Львова віж 31 грудня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, з участю третіх осіб ОСОБА_2 , Першої львівської державної нотаріальної контори Львівської області, про встановлення батьківства та внесення відомостей до актового запису про народження дитини відмовлено. Рішення суду оскаржила представник позивача ОСОБА_1 адвокат Кирик Н.І., вважає рішення незаконним та необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, без належного з`ясування фактичних обставин справи, тому підлягає скасуванню. Покликаючись на обставини спірних правовідносин та висновок судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи, відсутність альтернативних експертних досліджень або доказів, які б спростовували встановлений біологічний зв`язок, зазначає, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про відмову у задоволенні позову. Суд першої інстанції не визнав експертизу недопустимою, не встановив порушень порядку її проведення, не призначив повторної чи додаткової експертизи, водночас не поклав її в основу рішення. В свою чергу, суд фактично поставив можливість встановлення батьківства у залежність від формальних процесуальних обставин, позицій заінтересованих осіб, зазначених сторін у справі, відсутності стороною матері позивача, що не передбачено законом. На думку апелянта, із змісту оскаржуваного рішення, вбачається ігнорування судом пріоритету біологічної істини. Покликається на позицію касаційної інстанції, за якою молекулярно-генетична експертиза є найбільш об`єктивним і переконливим доказом походження дитини. Також зазначає про позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 14.05.2025 у справі № 645/2798/24, за якою прямо зазначено, що неправильне визначення або незалучення заінтересованих осіб не є підставою для відмови у задоволенні заяви, заінтересовані особи можуть бути залучені за ініціативою суду відповідно до ч. 3 ст. 294 ЦПК України, суд не має права підміняти розгляд справи по суті формальними процесуальними висновками. Просить скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова віж 31 грудня 2025 рокута ухвалити нове рішення, яким встановити батьківство ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно сина ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов`язати Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції внести зміни до актового запису №7147 від 29 вересня 1976 року у графі батько зазначити « ОСОБА_5 », уродженець с. Явленка, Північно-Казахстанської області, Республіка Казахстан. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України). Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення враховуючи таке. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Ухвалюючи оскаржуване рішення, місцевий суд виходив з того, що батьки ОСОБА_1 не перебували у шлюбі, не проживали однією сім`єю, не подавали спільної заяви в державні органи реєстрації актів цивільного стану про реєстрацію їх як батьків, а запис про батька здійснено зі слів матері, відповідно до ч.1 ст.135 СК України. Суд залучив як третю особу ОСОБА_2 , яка покликається на те, що була цивільною дружиною померлого ОСОБА_5 та заперечує факт наявності сина у її фактичного чоловіка ОСОБА_5 . З врахуванням того, що позивач висловив намір встановити факт батьківства з метою отримання спадкового майна після смерті ОСОБА_5 , суд вказав, що належними відповідачами у справі мали б бути спадкоємці такого, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування. Натомість, єдиним відповідачем у справі є Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, при цьому, пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові Врахувавши встановлені обставини те, що позивачем та його представником не залучено до участі у розгляді справи належного (их) відповідача (ів) у справі, суд відмовив у задоволенні позову. Розглядаючи даний спір та перевіряючи законність оскаржуваного рішення згідно вимог ЦПК України колегія суддів враховує таке. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог. Судом встановлено такі обставини справи та відповідні їм правовідносини. Згідно із копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 29 вересня 1976 року Львівським палацом урочистих подій, позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 у м.Львові, батьками записані ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 8). При цьому, згідно із Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України №00044257300, сформованого 27 березня 2024 року, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Львові, його батьками є ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Відомості про батька дитини записані відповідно до частини першої статті 135 СК України (т. 1 а.с. 9). Листом Галицького районного суд м.Львова №01-В/171/2024 від 16 квітня 2024 року на заяву ОСОБА_1 повідомлено, що Галицький районний суд м. Львова розглядав справу №2/261/77 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання батьківства сина ОСОБА_1 , однак справа знищена, а оригінали рішень не збереглись (а.с.10). Згідно із копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 09 березня 2024 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_6 у м.Львові, актовий запис №207 (т. 1 а.с. 55). До позову також долучено копію рішення народного суду Ленінського району м.Львова від 08 грудня 1981 року. Із змісту рішення слідує, що ОСОБА_3 зверталася до ОСОБА_5 про стягнення аліментів, а саме 1/4 частини усіх видів заробітку на утримання дитини, мотивуючи позов тим, що його син ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_7 досяг повноліття, у зв`язку з чим з ОСОБА_5 припинено стягнення аліментів в розмірі 1/6 частини усіх видів заробітку. Неповнолітнім залишився лише її син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , на якого вона просила стягувати аліменти 1/4 частини всіх видів заробітку відповідача. Відповідач позов не визнав, пояснив, що не згідний сплачувати аліменти позивачці. У рішенні також йдеться про те, що рішенням народного суду Ленінського району м.Львова від 05 травня 1977 року ОСОБА_5 був визнаний батьком дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 . Суд вирішив стягувати з ОСОБА_5 1/4 частину заробітку на утримання дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , починаючи з 23 вересня 1981 року до повноліття дитини (т. 1 а.с.11-13, 132-133). Листом Першої Львівської державної нотаріальної контори Львівської області №424 від 22 квітня 2024 року ОСОБА_1 повідомлено, що зареєстровано його заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 та заведено спадкову справу № 88/2024, однак, щодо оформлення спадщини за законом на спадкове майно ОСОБА_5 повідомлено, що ОСОБА_1 не надано доказів родинних відносин зі спадкодавцем та роз`яснено процедуру вирішення зазначеного питання у суді про встановлення факту родинних відносин (т. 1 а.с.14). Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №76561307 від 10 квітня 2024 року підтверджуєтсья факт реєстрації спадкової справи №72281824 після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 свідчить (т. 1 а.с. 15, 54 зворот). Адвокат Кирик Н.І. скерувала до КНП ЛОР Львівське обласне паталогоанатомічне бюро адвокатський запит від 28.03.2024 з проханням надання біологічного матеріалу ОСОБА_5 , 1941 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , з метою використання його в подальшому для проведення ДНК експертизи (посмертної генетичної експертизи) для встановлення факту батьківства між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . Просила видати запитуваний біологічний матеріал наручно ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 16-17). 29 березня 2024 року позивачу ОСОБА_1 надано послугу на суму 365 грн. 10 коп. відбір зразка біологічного (букального епітелію) для проведення молекулярно-генетичної експертизи, що підтверджується Актом прийому передачі послуг №1 (т. 1 а.с.18). Відповідно до висновку спеціаліста № 5/2024-мг із зразка букального епітелію (об`єкт №1) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , отримано препарати ДНК, встановлено їх генотип (таблиця 1). Із біологічного матеріалу (внутрішніх органів Об`єкт №2), що надані на дослідження ОСОБА_1 отримано препарати ДНК чоловічої статевої належності, встановлено їх генотип (Таблиця 2). Проведеним порівняльним молекулярно-генетичним аналізом встановлено, що особа чоловічої статі, генетичний профіль якої отримано при дослідження біологічного матеріалу (фрагментів внутрішніх органів), наданого громадянином ОСОБА_1 , може бути біологічним батьком громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 . Ймовірність батьківства складає 99,9993% (додаток 1) (т. 1 а.с. 19-24). Відповіднодо довідки ЖБК №128 ОСОБА_5 постійно був зареєстрований та проживав до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_6 разом з ОСОБА_2 та вели спільне господарство за адресою по АДРЕСА_1 , тому суд за клопотанням адвоката Баюш Л.В. залучив ОСОБА_2 до справи, як третю особу без самостійних вимог (т. 1 а.с. 54). 07 листопада 2024 року на адресу суду поступила відповідь КЗ ЛОР «Львівське обласне бюро судово-медичної експертизи» №2858 від 06 листопада 2024 року про те, що на підставі заяви від 29 березня 2024 року ОСОБА_1 проведене платне молекулярно-генетичне дослідження зразка букального епітелію ОСОБА_1 та зразка біологічного матеріалу (фрагментів внутрішніх органів), наданих на дослідження ОСОБА_1 . 10 квітня 2024 року ОСОБА_1 отримав висновок спеціаліста №5/2024- мг та біологічний матеріал (фрагменти внутрішніх органів), який залишився після проведення дослідження (т. 1 а.с.116). Листом КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна лікарня» №244/С-1 від 25 листопада 2024 року повідомлено, що зразки (фрагменти) тканин ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 в КНП ЛОР «ЛОКЛ» та тіло якого було скеровано для проведення паталогоанатомічного дослідження (протокол дослідження №230 від 09 березня 2024 року) було надано ОСОБА_1 на підставі адвокатського запиту АБ «Наталії Кирик» (вих.№044 від 28 березня 2024 року) та долучених документів до запиту, який надійшов до бюро 29 березня 2024 року. ОСОБА_7 надав витяг з державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження №00044257300 від 27 березня 2024 року із зазначенням відомостей про батька (т. 1 а.с.165), відповідно до ч.1 ст.135 СК України від 27 березня 2024 року, пізніше надана була копія рішення Народного суду Ленінського району м.Львова від 08 грудня 1981 року, копія витягу про реєстрацію у спадковому реєстрі №76561307 від 10 квітня 2024 року (т. 1 а.с.161). Усі надані документи вказували на те, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_5 . Для встановлення факту батьківства шляхом проведення ДНК експертизи (посмертної генетичної експертизи) ОСОБА_1 було надано біологічний матеріал ОСОБА_5 (т. 1 а.с.149-150). Окрім того, долучено написане зобов`язання ОСОБА_1 , датоване 29 березня 2024 року про надання копії рішення суду про підтвердження батьківства ОСОБА_5 (т. 1 а.с.162). Згідно із листом відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові ЗМУ МЮ №1580/33.20-107 від 05 грудня 2024 року повідомлено, що згідно проведеної перевірки в державному реєстрі актів цивільного стану громадян актового запису про народження дітей відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , не виявлено (т. 1 а.с.169). Висновком експерта №746 від 08 грудня 2025 року судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи встановлено, що проведена оцінка вірогідності результатів генетичного аналізу вказує на те, що такий збіг можна вважати закономірним, тобто зумовленим кровним спорідненням між заявленим передбачуваним батьком та дитиною, з ймовірністю не нижче 99,9988%. Молекулярно генетичним аналізом ДНК встановлено, що померлий ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , може являтися біологічним батьком ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , народженого громадянкою ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , з ймовірністю 99,9988%, таким чином, батьківство практично доведено (т. 2 а.с. 8-16). Зазначені обставини ніким не оспорюються та підтверджуються належними у справі доказами, тому в силу вимог статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню. Звертаючись з позовними вимогами позивач ОСОБА_1 такі зводить до того, що його батьки не були одружені, він виховувався матір`ю, яка 08 грудня 1981 року отримала рішення народного суду Ленінського району м.Львова про стягнення аліментів з ОСОБА_5 на сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з тексту якого вбачається, що ОСОБА_5 був визнаний його батьком, самого рішення суду не надав, оскільки справа №2/261/77 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання батьківства сина ОСОБА_1 знищена, оригінал рішення не зберігся, при цьому, у свідоцтво про народження не було внесено зміни у відомостях про батька, запис про якого був вчинений зі слів матері, після смерті ОСОБА_5 звернувся до ноткантори для оформлення спадкових прав, однак отримав відмову в оформленні спадщини, через не надання доказів родинних відносин зі спадкоємцем ОСОБА_5 , просить позов задовольнити. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно зі статтею 300 ЦК України особа має право на індивідуальність, на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Таке право підпадає під захист статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожна людина має право на повагу до її особистого і сімейного життя. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки. Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою, врегульовано статтею 125 СК України. Згідно із частини другої статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 126 СК України, походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану. Натомість, за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 СК України, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 СК України. Це означає, що в порядку позовного провадження спір про визнання батьківства може бути розглянуто, якщо, зокрема, при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою. В свою чергу, підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи, який ґрунтується на підставі встановлення кровного споріднення між дитиною та батьком, тобто обставин, які свідчать про біологічне походження дитини від певної особи. Зазначений висновок узгоджується з роз`ясненнями, викладеними в п. п. 3, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів». Тест ДНК (судово-медична (молекулярно-генетична) експертиза) станом на сьогоднішній день є єдиним методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини (точність позитивного результату ДНК-аналізу (тобто підтвердження батьківства) складає 99,999999 %). Доказова цінність такого тесту переважає будь-який інший доказ на підтвердження або оспорення кровного споріднення та має вирішальне значення у вирішенні спору даної категорії справ. Європейський суд з прав людини, практика якого згідно із статтею 10 ЦПК України є джерелом права, зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства («Kalacheva v. russia», заява № 3451/05, § 34, рішення ЄСПЛ від 07 травня 2009 року). Враховуючи наведене, колегія суддів жодним чином не заперечує правові висновки, за якими молекулярно-генетична експертиза є найбільш об`єктивним і переконливим доказом походження дитини. В свою чергу, тлумачення статті 130 СК України свідчить про те, що закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі №643/9245/18 (провадження № 61-16732св19)). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2023 року у справі № 592/4443/17 (провадження № 61-9923св22) зазначено: «відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі вище перераховані докази в сукупності. Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як докази для встановлення батьківства в суді можуть бути досліджені зокрема: листи, телеграми відповідача, в яких він повідомляє про можливість народження чи народження його дитини певною жінкою; заява відповідача за місцем роботи про надання йому відпустки у зв`язку з народженням дитини; показання свідків про виявлення відповідачем турботи про дитину та її матір, обрання імені дитини тощо. Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це». Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша,третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Як зазначалося вище, подавши позов позивач ОСОБА_1 надав суду відповідні докази, які, на його думку, підтверджують обґрунтованість та підставність його вимог. Разом з цим, звертаючись до суду з відповідними вимогами позивач ОСОБА_1 дійшов висновку та фактично притримується такого оскаржуючи рішення суду в апеляційному порядку, що його матеріально правову вимогу про встановлення батьківства можна задовольнити за рахунок Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Іншими словами, Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції визначений відповідачем за вимогами ОСОБА_1 про встановлення батьківства. Колегія суддів виходить з того, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України). Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач залучається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України). Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19 (провадження № 61-11144св22), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2023 року в справі № 363/2300/20 (провадження № 61-6922св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2023 року в справі № 753/8710/21 (провадження № 61-6090св23)). Велика Палата Верховного Суду у постановах від 30 січня 2019 року у справі №552/6381/17 (провадження № 14-626цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (провадження № 14-61цс19, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (провадження № 14-94цс19) та інших звертала увагу на те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, а встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. За наведених обставин і сталої судової практики Верховного Суду можна дійти висновку, що вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню до правовідносин, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні справи. Так, учасники справи - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів, і на яких поширюється законна сила судового рішення. Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість; саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права. Таким чином, визначення позивачем у справі складу сторін (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи, як співвідповідача, за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті, є підставою для відмови в задоволенні позову у зв`язку з неналежним суб`єктним складом сторін. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами. Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, -належного відповідача. Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19) зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31гс22)). Враховуючи наведене та те, що позивач самостійно висловлює намір встановити факт батьківства з метою отримання спадкового майна після смерті ОСОБА_5 , колегія суддів погоджується з тим, що належними відповідачами у справі мали б бути спадкоємці останнього, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття - орган місцевого самоврядування, однак такі не були залучені до участі у справі як відповідачі, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог та відповідає усталеній судові практиці. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є виключним правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обгрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц. Таким чином, Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиціїє неналежним відповідачем у справі, що свідчить про пред`явлення вимоги до особи, яка не вправі відповідати за такими. В свою чергу, розпорядившись на власний розсуд своїми процесуальними правами та визначивши коло учасників справи, до яких пред`являються позовні вимоги, сторона позивача і надалі вважає, що суб`єктний склад спірних правовідносин є правильним. У постанові КЦС ВС від 04.12.2024 у справі № 592/13042/21 зроблено висновок, що суд не може вирішувати питання обґрунтованості позовних вимог по суті без залучення до розгляду справи належного відповідача. Враховуючи наведене, колегія суддів констатує, що розглядаючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про неналежний суб`єктний склад спірних правовідносин, а саме пред`явлення позову до особи, яка не може відповідати за пред`явленими вимогами, що є окремою та самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Таким чином, з метою уникнення будь якої преюдицієї у майбутньому, колегія суддів не надає правової оцінки доводам апеляційної скарги, які стосуються суті спірних правовідносин, як і не робить висновків з приводу тих чи інших обставин таких, оскільки встановивши факт пред`явлення позовних вимог до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови у позові, приходить переконання, що правова оцінка доказів, а також самі докази, які пред`явлені на обгрунтування чи заперечення позовних вимог, у межах даної справи не мають правового значення. Більше того, належні відповідачі, за обставин, що склалися, рішення суду першої інстанції не оскаржують, їх кількість та наявність апеляційному суду невідомі, тому правові підстави для перегляду судового рішення в частині, що стосуються їх прав та інтересів, на підставі апеляційної скарги ОСОБА_1 , відсутні. Покликання апелянта на позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 14.05.2025 у справі № 645/2798/24 за якою прямо зазначено, що неправильне визначення або незалучення заінтересованих осіб не є підставою для відмови у задоволенні заяви, заінтересовані особи можуть бути залучені за ініціативою суду відповідно до ч. 3 ст. 294 ЦПК України, суд не має права підміняти розгляд справи по суті формальними процесуальними висновками, на думку колегії суддів, є не релевантною, оскільки така висловлена під час розгляду справи в порядку окремого, а не позовного провадження. Так, згідно ч. 3 ст. 42 ЦПК України, у справах окремого провадження учасниками справи є заявники, інші заінтересовані особи. Порядок залучення заінтересованої особи в ЦПК України не врегульований, а відповідно до частини 3 статті 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, суд при залученні заінтересованої особи керується вимогами статті 53 ЦПК України, що регулює порядок залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог. Крім цього, відповідно до частини 4 статті 294 ЦПК України справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому правові підстави для задоволення апеляційної скарги, відсутні. Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу представника позивача залишено без задоволення, а судове рішення без змін, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється. Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, - ухвалив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кирик Наталії Іванівни залишити без задоволення. Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 31 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 13 травня 2026 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк