Постанова 4803 № 213/4827/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3949/23 Справа № 213/4827/21 Суддя у 1-й інстанції - Попов В. В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 травня 2023 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В., суддів: Кішкіної І.В., Корчистої О.І., розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м.Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №213/4827/21 за позовом Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послугу з централізованого опалення, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 липня 2022 року, ухвалене у складі судді Попова В.В., - ВСТАНОВИВ: У грудні 2021 року АТ «Криворізька теплоцентраль» звернулось з даним позовом до Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, в обґрунтування якого вказало, що надає послуги з постачання теплової енергії. Відповідач ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачем послуг, які надає позивач за вказаною адресою. Відповідач вчасно оплату за надані послуги не здійснювала, внаслідок чого виникла заборгованість за період з 01 жовтня 2013 року по 31 жовтня 2021 року у розмірі 31019,25 грн. Зазначену суму, та нараховані відповідно до ст.625 ЦК України інфляційні втрати у розмірі 8718,96 грн. та 3% річних у розмірі 2739,18 грн. позивач просив стягнути з відповідача. Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 липня 2022 року позовні вимоги задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» заборгованість за житлово-комунальні послуги за період з 01 жовтня 2013 року по 31 жовтня 2021 року в розмірі 31019,25 грн., суму інфляційних втрат у розмірі 8718,96 грн., 3 % річних у розмірі 2739,18 грн., а всього - 42477 гривень 39 копійок. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Не погодившись з зазначеним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив рішення суду змінити, стягнувши з неї на користь позивача 18540,93 грн. боргу за теплопостачання, 795,05 грн. 3% річних та 1556,53 грн. інфляційних втрат. В обґрунтування зазначив, що про подання позову, відкриття провадження та винесення судового рішення дізналась випадково. Листи, направлені судом вона не отримувала. Вважає за можливе застосувати до спірних відносин позовну давність, стягнувши з неї суму заборгованості за період з листопада 2018 року по жовтень 2021 року у сумі 18540,93 грн. Сума ж заборгованості по 3% річних та інфляційних втрат повинна бути визначена виключно в межах строку позовної давності та водночас з врахуванням Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», згідно яких на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги. Тобто слід стягнути 3% річних за період 21.10.2018 року по 21.02.2020 року у сумі 795,05 грн., та інфляційні втрати за період з листопада 2018 року по березень 2020 року у сумі 1556,53 грн. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив рішення суду залишити без змін, а скаргу без задоволення. В обґрунтування зазначив, що відповідачка здійснювала часткову оплату за надані послуги, що свідчити про визнання боргу та переривання позовної давності. Крім того, за п.12 Перехідних положень ЦК України строки, визначені ЦК України, зокрема строк позовної давності продовжується на строк дії карантину. Щодо стягнення інфляційних витрат та 3% річних, то оскільки відповідач не вносила оплату за надані позивачем послуги, то останній має право на стягнення вказаних сум за період прострочення виконання зобов`язання. Частиною 3 ст.3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч.3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ціна у позову у даній справі складає 42477,39 грн., що є меншим ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому дану справу слід розглядати без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні з наступних підстав. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону. З матеріалів справи вбачається, що відповідач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та є споживачем послуг з централізованого опалення, що надає АТ «Криворізька теплоцентраль» за вказаною адресою. Зазначене підтверджується сторонами. З наданого позивачем розрахунку вбачається, що відповідач вчасно оплату за надані послуги не здійснювала, внаслідок чого виникла заборгованість за період з 01 жовтня 2013 року по 31 жовтня 2021 року в розмірі 31019,25 грн. Крім того, позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат у розмірі 8718,96 грн. та 3% річних у розмірі 2739,18 грн. Правильність нарахування суми боргу, 3 % річних та збитків від інфляції підтверджуються розрахунками, які відповідачем не спростовано. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач свої обов`язки з надання житлово-комунальних послуг виконував, доводи позивача щодо невиконання відповідачем зобов`язань з оплати за отримані послуги, а також розміру заборгованості нічим не спростовуються і ці обставини слід вважати доведеними. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду та розглянувши доводи апеляційної скарги виходить з наступного. Згідно зі статтями 319, 321 ЦК України власність зобов`язує. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статей 64, 67, 68 ЖК Української РСР наймачі повинні своєчасно та в повному обсязі вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Згідно з ч.1 ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право, зокрема одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Згідно з пунктом 3 частини другої статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов`язаний, підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором. Враховуючи наведене обов`язок по укладанню договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця. Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. У частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15. Вбачається, що у даній справі відповідач не заперечує факт виникнення між ним та позивачем відносин щодо надання комунальних послуг, не надав доказів на спростування наявності заборгованості. Проте стверджує, що позивачем було пропущено строк позовної давності щодо частини вимог. З наявного в матеріалах справи розрахунку вбачається, що за період з 01.10.2013 року по 31.10.2021 року відповідачу було нарахована 31491,04 грн., сплачено 471,79 грн., кінцевий залишок - 31019,25 грн. Останній платіж відповідачем зроблено у грудні 2015 року на суму 228,62 грн. Доказів на спростування розміру заборгованості відповідач не надав, документів, які підтверджують сплату боргу, матеріали справи не містять. Враховуючи, що при вирішенні цивільних справ судами враховується стандарт доказування «більшої вірогідності», апеляційний суд приймає наданий позивачем розрахунок. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»). Відповідно до статті 256 ЦК України,позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Частиною четвертою статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Позовна давність, відповідно до частини першої статті 260 ЦК України, обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього кодексу. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті). Аналіз зазначених норм цивільного права визначає, що за щомісячними платежами перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 00/11343/14-ц зроблено висновок, що той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася у суді першої інстанції. Враховуючи вищезазначене та те, що, звертаючись до апеляційного суду з апеляційною скаргою, відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності, та він фактично не брав участі у розгляді справи у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне розглянути по суті клопотання відповідача про застосування позовної давності, зазначивши наступне. Статтею 264 ЦК України закріплені підстави переривання позовної давності. Зокрема, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. З матеріалів справи вбачається, що відповідач проводила часткові оплати заборгованості, зокрема у травні 2015 року та у грудні 2015 року. Таким чином, позовна давність була перервана та розпочала свій перебіг з грудня 2015 року. За таких обставин позовна давність щодо платежів, нарахованих до грудня 2015 року, сплила би у грудні 2018 року. Крім того, згідно з пунктами 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року Кабінетом Міністрів України прийнято 11.03.2020 року постанову «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» за №211, якою установлено із 12 березня до 3 квітня 2020 року на усій території України карантин. У подальшому Кабінет Міністрів України неодноразово його продовжував, і він діє й на теперішній час. Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява подана до суду у грудні 2021 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності (з урахуванням її переривання). Крім того, перебіг позовної давності щодо позовних вимог про стягнення заборгованості, нарахованої починаючи з березня 2017 року закінчився під час дії карантину, а тому ці строки продовжуються, що свідчить про дотримання позивачем позовної давності при зверненні до суду з даним позовом. Щодо доводів відповідача про відсутність підстав для нарахування інфляційних втрат та 3% річних з посиланням на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17 березня 2020 року то суд виходить з такого. Пунктом 4 частини 3 Розділу Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 визначено, що на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни, забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги. Згідно з положеннями статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Норма статті 625 ЦК передбачає нарахування процентів із застосуванням індексу інфляції, що має компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а нарахування 3% річних від простроченої суми є платою за користування грошовими коштами, а не штрафною санкцією у розумінні положень статті 549 ЦК України. За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Правовий аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що наявність заборони на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги, яка міститься у пункті 4 частини третьої Розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби(COVID-19)» від 17.03.2020 - не поширюється на вимоги кредитора, які ґрунтуються на нормі статті 625 ЦК України та не є неустойкою. Таким чином, з урахуванням зазначеного, апеляційний суд доходить висновку, що у задоволенні вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 , слід відмовити, а рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 липня 2022 року необхідно залишити без змін. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Враховуючи зазначене, відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, підстави для перерозподілу судових витрат за результатами розгляду апеляційної скарги відсутні. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 липня 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: