Постанова 4824 № 752/23242/23

Постанова Іменем України 13 вересня 2024 року м. Київ провадження № 22-ц/824/13942/2024 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Желепи О. В., Немировської О. В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 травня 2024 року в складі судді Кордюкової Ж. І. у цивільній справі №752/23242/23 Голосіївського районного суду м. Києва за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних пслуг У С Т А Н О В И В: В листопаді 2023 року позивач - Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі - ПрАТ "АК "Київводоканал", Товариство) звернувся до суду з позовом, в якому посилаючись на те, що ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , є споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, однак не сплачує за такі послуги, просив стягнути з останнього заборгованість за спожиті у період з 01.07.2018 по 31.07.2023 у розмірі 25 908,85 грн та 728,94 грн - заборгованість з внесення плати за абонентське обслуговування. Також позивач, посилаючись на те, що відповідачі належним чином не виконує зобов`язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, просив на підставі ст. 625 ЦК України стягнути 3% річних в розмірі 3 410,55 грн та інфляційні втрати у розмірі 15 039,98грн. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 травня 2024 року позов задоволено у повному обсязі. Вирішено питання про судові витрати та стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на сплату судового збору в сумі 2 684 грн. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального пава та з порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування обставин справи, що мають значення для справи. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності доказів належного повідомлення відповідача про розгляд справи. Додав, що він не був обізнаний про наявність даного судового провадження, не отримував копію ухвали про відкриття провадження усправі та копію позовної заяви. Ззаначив, що позовні вимоги про стягнення основної заборгованості, а також 3% річних та інфляційних втрат у період з 01.07.2018 по 19.08.2020 не підлягають задоволенню через пропуск позивачем строку позовної давності. Зауважив, що заяву про засосування строку позовної давності він не мав можливості подати до суду першої інстанції, оскільки не був обізнаний про розгляд справи. Також в обґрунтування апеляційної скарги посилалася на те, що суд першої інстанції незаконно стягнув 3% річних та інфляційні втрати за період з 25.03.2020 по січень 2022 року, оскільки не врахував, що в умовах карантину, який встановили з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби (COVID-19) діяли заборони для нарахування та стягнення штрафів і пені за несвоєчасну оплату житлово-комунальних послуг. За наведених обставин просив скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 травня 2024 року та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Відповідач належним чином повідомлений про розгляд його апеляційної скарги на рішення суду від 21.05.2024 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (а. с. 88-89). Позивач також належним чином повідомлений про розгляд апеляційної скарги відповідача на рішення суду від 21.05.2024 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (а. с. 88, 90). Заперечючи проти апеляційної скарги, позивач подав письмові пояснення. В обґрунтування пояснень позивач зазначив, що є помилковими твердження скаржника про пропуск строку позовної давності, оскільки за приписами Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, визначені в ст. 257-259 ЦК України строки продовжується на строк дії карантину. Тобто продовження строку позовної давності визначено законом. Також зазначив, що законодавством заборонено нарахування та стягнення штрафів і пені за несвоєчасну сплату житлово-комунальних послуг, тоді як така заборона відсутня щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат. Крім цього, зауважив, що 3% річних та інфляційні втрати у відповідності до вимоги Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 не нараховано у період дії воєнного стану. За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Спір у даній справі не належить до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; ціна позову не перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а відтак справа розглядається апеляційним судом у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Колегія суддів дослідила матеріали справи, перевірила законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції і дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 посилається на те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм процесуального права, а саме без повідомлення відповідача про розгляд справи. Колегія суддів погоджується з такими доводами апеляційної скарги та приходить до висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду, враховуючи наступне. Згідно з положеннями частин першої, другої статті 211 ЦПК України, розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи. Повідомлення учасників справи про місце, дату і час судового засідання проводиться судом, відповідно до вимог ст. 128-131 ЦПК України. За приписами статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Таким чином, про належне повідомлення учасника справи про час і місце розгляду справи у даному випадку може свідчити лише розписка. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 04 грудня 2023 року відкрито провадження у справі та визначено розглядати справу за правилами позовного спрощеного без виклику сторін (а. с. 34-35). З матеріалів справи також вбачається, що зазначеною у позовній заяві адресою, до якої позивачем надають житлово-комунальні послуги, суд першої інстанції ненадсилав копію ухвали про відкриття провадження у справі разом з копією позовної заяви. У зв`язку з тим, що за відомостями, отриманими судом з Єдиного державного демографічного реєстру, місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано в Донецькій області, 04 грудня 2023 року судом першої інстанції на офіційному веб-порталі Судової влади України опубліковано повдіомлення про надходження відносно ОСОБА_1 позовної заяви про стягнення заборгованості (а. с. 38). Сукупний аналіз наведених обставин вказує на те, що матеріали справи не містять доказів належного повідомлення відповідача про розгляд справи. За приписами п. 3 ч. 2 ст. 376 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення. Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з наступного. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є споживачем житлово-комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 , до якої ПрАТ "АК "Київводоканал" надає послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішьобудинкових систем). 05 серпня 2014 року в газеті "Хрещатик" було опубліковано повідомлення про публічний договір (оферту), за умовами якого ПАТ "АК "Київводоканал", яке було перейменовано в ПрАТ "АК "Київводоканал", зобов`язується за плату надати замовнику послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) та опубліковано договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення з використанням внутрішньобудинкових мереж (далі - Договір). Повідомленням визначено, що фізична особа (власник/квартиронаймач житлового приміщення у багатоквартирному будинку), що користується послугами з централізованого постачання холодної води та водовідведення холодної і гарячої води, вважається такою, що ознайомлена, погоджується та приєднується до умов договору. Також, у повідомленні зазначено, що у разі відмови споживачів від отримання послуг централізованого водопостачання та водовідведення холодної і гарячої води, така відмова має бути оформлена письмово та направлена до ПрАТ "АК "Київводоканал" для оформлення припинення надання цих послуг. Матеріали справи не містять доказів, що від ОСОБА_1 , як від споживача, після розміщення повідомлення та договору в газеті "Хрещатик" до ПрАТ "АК "Київводовканал" надходило повідомлення про відмову від надання послуг централізованого водопостачання та водовідведення. Таких заперечень не містить й апеляційна скарга ОСОБА_1 . Таким чином, оскільки після розміщення повідомлення у вищевказаній газеті на адресу ПрАТ "АК "Київводоканал" жодних заяв або повідомлень про відмову від надання зазначених послуг від ОСОБА_1 не надходило, це свідчить про те, що останній у період з 01 липня 2018 року по 31 липня 2023 року отримував від ПрАТ "АК "Київводоканал" послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) за адресою: АДРЕСА_1 . Отже, у період з 01 липня 2018 року по 31 липня 2023 року, за який позивач просить стягнути заборгованість, ОСОБА_1 був споживачем послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 . З матеріалів справи вбачається, що 31.05.2021 на офіційному веб-сайті ПрАТ «АК «Київводоканал» опубліковано повідомлення про публічну пропозицію (оферту) Підприємства про укладення публічного індивідуального договору приєднаня про надання послуг з централізованого водопостачання та/або централізованого водовідведення (далі - Договір-2). Пунктом 1 Договору-2 визначено, що виконавець зобов`язується своєчасно надавати споживачеві послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, а споживач зобов`язується оплачувати надані послуги за тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у порядку, строки та на умовах, що передбачені договором. Відповідно до п. 15 Договору-2, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, якщо інше не визначено договором. Граничний розмір плати за абонентське обслуговування визначається Кабінетом Міністрів України (п. 7 Договору-2). Положеннями частини 2 статті 7, статті 9 Закону України "Про житлово-комунальні послги" визначено, що споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Вищенаведене також кореспондується із вимогами Правил надання послуг з централізованого водопостачання та цетралізованого водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2019 №690. Отже, особа, яка є споживачем послуг з централізованого водопостачання та цетралізованого водовідведення, зобов`язана сплачувати надані їй такі послуги вчасно. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 свої обов`язки щодо оплати отриманих послуг з централізованого водопостачання та цетралізованого водовідведення виконував неналежним чином. Згідно довідки від 19.09.2023 №9618/8/8/0223 у ОСОБА_1 обліковується заборгованість перед ПрАТ «АК «Київводоканал» за період з 01.07.2018 по 31.07.2023 за адресою: АДРЕСА_1 , у сумі 26 637,79 грн, з яких: 25 908,85 грн - заборгованість за послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення; 728,94 грн - заборгованість з внесення плати за абонентське обслуговування (а. с. 14). Такі ж відомості щодо наявності у ОСОБА_1 заборгованості перед ПрАТ «АК «Київводоканал» зазначено і в розрахунку заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення за період з липня 2018 року по липень 2023 року (а. с. 15-16). Матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 сплатив заборгованість за період з 01 липня 2018 року по 31 липня 2023 рокув сумі 26 637,79 грн. Також матеріали справи не містять доказів, що у вказаний період ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 послуги надавалися неналежної якості. Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем доведено належними та допустимим доказами наявність у ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірі 26 637,79 грн. При цьому, заперечуючи в апеляційній скарзі проти позовних вимог, ОСОБА_1 не спростовує самого факту наявності заборгованості, а лише посилається на те, що позивачем пропущено строк позовної давності, тому позовні вимоги за період з 01.07.2018 по 19.08.2020 не підлягають задоволенню. Колегія суддів вважає необґрунтованими такі доводи апеляційної скарги, враховуючи наступне. Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до частини першої, п`ятої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. У частині першій статті 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України). Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09,§ 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року). 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з подальшими змінами, з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України встановлений карантин. Дію карантину неодноразово було продовжено на всій території України, востаннє постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 №383 до 30 червня 2023 року. Отже, беручи до уваги вищевказані положення постанов Кабінету Міністрів України, встановлений на території України карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), діяв з 12.03.2020 до 30.06.2023. Згідно з п. 12 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Як вже неодноразово вказувалося вище, позивач пред`явив вимоги про стягнення заборгованості за період з 01.07.2018 по 31.07.2023, а з даним позовом звернувся до суду 06 листопада 2023 року. З урахуванням наведених вище положень закону слід дійти висновку, що позов пред`явлено в межах строку позовної давності, оскільки на час подання позовної заяви в листопаді 2023 року такий строк був продовжений вищевказаними нормативно-правовими актами. Таким чином, колегія суддів вважає, що не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги про наявність правових підстав для застосування наслідків спливу строків позовної давності до позовних вимог про стягнення основної заборгованості. Таким чином, відстуні правові підстави для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за отримані ОСОБА_1 послуги з централізованого водопостачання та водовідведення. Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України. Правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги. Крім того, обов`язок сплатити за надані й спожиті послуги випливає і з положення частини першої статті 11 ЦК України про те, що цивільні права та обов`язки випливають із дій осіб, що передбачені актом цивільного законодавства. Таким чином, у разі існування прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати житлово-комунальних послуг на боржника покладається відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України. З матеріалів справи вбачається, що згідно розрахунку заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення за період з липня 2018 року по липень 2023 року, позивачем у період з липня 2018 по січень 2022 року на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховано інфляційній втрати у розмірі 15 039,98 грн та 3% річних у розмірі 3 410,55 грн (а. с. 15-16). Таким чином, позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат також є доведеними. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що у період дії карантину 3% річних та інфляційні втрати не нараховуються та не стягуються. Вказувалося вище, що загальновідомим є той факт, що з 12.03.2020 на всій території України було запроваджено карантин, на період дії якого Законом України "Про внесення змін до деяких законоадчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" (530-ІХ від 17.03.2020), згідно якого, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги. При цьому, норми матеріального права вирізняють штрафні санкції, до складу яких належить неустойка (штраф, пеня) та компенсаційні втрати, до складу яких належить інфляційні витрати та 3% річних. Згідно з положеннями статті 611 ЦК у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зокрема, статтею 625 ЦК врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Формулювання статті 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК України. Отже,за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. В постанові Верховного Суду в постанові від 30.01.2019 у справі №922/175/18 зазначено, що нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних та інфляційні втрати не є неустойкою у розумінні ст. 549 цього Кодексу. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" заборонено нараховувати та стягувати саме неустойку (штраф, пеню), при цьому жодної заборони нараховувати та стягувати компенсаційнівтрати вказаним Законом не передбачено. Отже, положення ст. 549 ЦК України (штраф, пеня) та ст. 625 ЦК України (3% річних, інфляційні втрати) є різними засвоєю правовою природною. У даній справі, що переглядається, позивачем до ОСОБА_1 пред`явлені позовні вимоги про стягнення саме 3% річних та інфляційних втрат, у зв`язку з несплатою заборгованості за надані житлово-комунальні послуги. Відтак, доводи апеляційної скарги про наявність правових підстав для нарахування цих складових (3% річних та інфляційних втрат) ґрунтуються на вимогах закону та приймаються до уваги судової колегії. Щодо доводів скаржника про те, що позивачем пропущено строк позовної давності до позовних вимог в цій частині за період з 01.07.2018 по 19.08.2020 колегія суддів зазначає, що обґрунтовану відповідь аргументи скаржни щодо пропуску строку позовної давності колегією суддів наведено вище по тексту даної постанови. За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат також підлягають задоволенню в повному обсязі. Щодо розподілу судових витрат. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову, то з ОСОБА_1 на корсть ПрАТ "АК "Київводоканал" підлягає стягненню сплачений останнім за поданняпозовної заяви судовий збір в сумі 2 684 грн. Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності є малозначними справами. Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона відноситься до малозначних справ. За приписами п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України П О С ТА Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , - задовольнити частково. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 травня 2024 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг у розмірі 26 637 (двадцять шість тисяч шістсот тридцять сім) грн 79 коп., 3% річних у розмірі 3 410 (три тисячі чотириста десять) грн 55 коп. та інфляційні втрати у розмірі 15 039 (п'ятнадцять тисяч тридцять дев'ять) грн 98 коп. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" витрати зі сплати судового збору в сумі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдеся чотири) грн 00 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий О. Ф. Мазурик Судді О. В. Желепа О. В. Немировська