Постанова КЦС ВС № 761/19875/15-ц

Постанова Іменем України 10 травня 2023 року м. Київ справа № 761/19875/15-ц провадження № 61-10375св22 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д. суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - перший заступник прокурора Шевченківського району міста Києва (у ході розгляду справи змінився на керівника Київської місцевої прокуратури № 10) в інтересах держави в особі Київської міської ради, відповідач - ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 03 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Махлай Л. Д., Ящук Т. І. ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У липні 2015 року перший заступник прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся з позовом до ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння та зобов`язання повернути майно. Позов мотивував тим, що житловий будинок загальною площею 1 064 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 з 2001 року перебував у комунальній власності територіальної громади міста Києва. На підставі розпорядження Шевченківської районної у м. Києві ради від 23 листопада 2009 року № 192 нежиле приміщення першого поверху загальною площею 58,6 кв. м у будинку АДРЕСА_1 було передано в строкове платне користування фізичній особі-підприємцю ОСОБА_8 . Рішенням Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста» будинок за адресою: АДРЕСА_1 ) загальною площею 1 064 кв. м із нежитловими приміщеннями площею 58,60 кв. м включений до переліку об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва за порядковим № 443 у таблиці 6 додатку № 10, який розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 грудня 2010 року № 1112 передано до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації. Відповідно до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 09 лютого 2011 року № 80 «Про закріплення майна за Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва» за останнім було закріплено на праві господарського відання майно згідно додатку, зокрема, і жилий будинок на АДРЕСА_1 ). Первинна реєстрація права власності на групу нежилих приміщень АДРЕСА_1 , була проведена 13 лютого 2012 року за ОСОБА_2 на підставі ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області від 12 листопада 2007 року про визнання мирової угоди в цивільній справі № 2-354/07 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_9 про поділ майна, якою начебто затверджено мирову угоду та визнано за ОСОБА_2 право власності на групу нежилих приміщень НОМЕР_1 (загальною площею 55,3 кв. м), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ). 17 лютого 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 придбав групу нежилих приміщень АДРЕСА_1 . 21 березня 2012 року між ОСОБА_3 як продавцем та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 як покупцями укладено договір купівлі-продажу вказаного нерухомого майна. 05 грудня 2012 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 як продавцями та ОСОБА_6 як покупцем укладено договір купівлі-продажу спірних нежилих приміщень. 16 жовтня 2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 укладено договір дарування, відповідно до якого, ОСОБА_6 безоплатно передав у власність ОСОБА_1 групу нежилих приміщень АДРЕСА_1 . 25 травня 2015 року в Єдиному державному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження № 42015100100000132 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України, з приводу заволодіння невстановленими особами шляхом обману майном, а саме нежитловими приміщеннями що розташовані на території Шевченківського району м. Києва та перебувають у власності територіальної громади міста Києва. Під час здійснення нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні № 42015100100000132, відкритому 25 травня 2015 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України, встановлено, що група нежилих приміщень АДРЕСА_1 протиправно вибула з комунальної власності внаслідок шахрайських дій невстановлених осіб. Прокурор указував, що право власності на вказане майно було зареєстроване за фізичною особою на підставі підробленої ухвали суду, а у подальшому неодноразово відчужувалося за договорами купівлі-продажу. Останнім власником спірного нерухомого майна є ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 16 жовтня 2013 року. Прокурор вважав, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. З огляду на викладене, прокурор просив суд витребувати у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради групу нежилих приміщень АДРЕСА_1 та зобов`язати його повернути вказані приміщення територіальній громаді міста Києва. Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 05 жовтня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року, позов першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва, в інтересах держави в особі Київської міської ради, задоволено частково. Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Київської міської ради групу нежилих приміщень НОМЕР_2, загальною площею 55,30 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Постановою Верховного Суду України від 22 червня 2017 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 серпня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 05 жовтня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року скасовано та справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження №6-1047цс17). Протокольною ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2017 року замінено заступника прокурора Шевченківського району м. Києва на керівника Київської місцевої прокуратури №

10. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03 грудня 2019 року складі судді Притули Н. Г. у задоволенні позову першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва, правонаступником якого є керівник Київської місцевої прокуратури № 10, в інтересах держави в особі Київської міської ради, відмовлено. Суд першої інстанції, встановивши обґрунтованість та доведеність позовних вимогпрокурора, врахував заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності. Суд зазначив, що спірне нерухоме майно було закріплено за КП «Керуюча дирекція Шевченківського району» (у подальшому - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва») на праві господарського відання, яке, в свою чергу, передало його в оренду фізичній особі - підприємцю (далі - ФОП) ОСОБА_8 . При цьому, наприкінці березня 2012 року нарахування орендної плати ФОП ОСОБА_8 припинено у зв`язку з вибуттям нерухомого майна з комунальної власності, а 01 квітня 2012 року комунальне підприємство уклало з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 договір № Е1054-733 про відшкодування власником (орендарем) витрат по утриманню та обслуговуванню нерухомого майна, в якому було зазначено, що вказані фізичні особи набули у власність спірні нежитлові приміщення на підставі договору купівлі-продажу від 21 березня 2012 року. З огляду на те, що юридична особа, за якою нерухоме майно було закріплено на праві господарського відання, з відома Київської міської ради та яка згідно Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва зобов`язана була звітувати перед ГУ комунальної власності міста Києва ВО Київської міської ради (КМДА) про стан виконання орендних зобов`язань, дізналася про вибуття спірного майна з комунальної власності 01 квітня 2012 року, а з позовом прокурор звернувся до суду у липні 2015 року, суд першої інстанції зробив висновок про пропуск прокурором трьохрічного строку позовної давності. Постановою Київського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора м. Києва задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 грудня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позов першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва, правонаступником якого є керівник Київської місцевої прокуратури № 10, в інтересах держави в особі Київської міської ради, задоволено частково. Витребувано у власність Київської міської ради з незаконного володіння ОСОБА_1 групу нежилих приміщень АДРЕСА_1 , загальною площею 55,3 кв. м. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_6 задоволено. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року в частині задоволення позову першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва, правонаступником якого є керівник Київської місцевої прокуратури № 10, в інтересах держави в особі Київської міської ради, до ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-15898св20). Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 03 лютого 2022 року апеляційну скаргу Прокуратури м. Києва, правонаступником якої є Київська міська прокуратура, задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 грудня 2019 року скасовано в частині вирішення вимог про витребування майна та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позов першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва, правонаступником якого є керівник Київської місцевої прокуратури № 10 (правонаступник - Шевченківська окружна прокуратура м. Києва), у цій частині задоволено та витребувано у ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва, в особі Київської міської ради, групу нежилих приміщень НОМЕР_1, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 55,30 кв. м. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що судом першої інстанції було правильно встановлено, що спірне нерухоме майно незаконним шляхом вибуло із власності територіальної громади міста Києва поза волею Київської міської ради. Однак висновок суду про відмову у задоволенні вимоги про витребування майна у ОСОБА_1 внаслідок застосування пропуску строку позовної давності є необґрунтованим, оскільки прокурор не пропустив такий строк і його порушене право підлягає захисту шляхом витребування спірного майна. Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 15 серпня 2022 року заяву першого заступника керівника Київської міської прокуратури задоволено, стягнуто з ОСОБА_6 на користь Київської міської прокуратури судовий збір у розмірі 5 481 грн. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить постанову Київського апеляційного суду від 03 лютого 2022 року скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що прокурором не пропущено строк позовної давності. Судом не враховано практикe Великої Палати Верховного Суду щодо презумпції можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав. Вказує, що КП «Керуюча дирекція Шевченківського району», за яким спірне майно було закріплене на праві господарського відання, довідалося про факт реєстрації права власності на майно за новим власником та вибуття його з комунальної власності територіальної громади м. Києва 01 квітня 2012 року. Тобто, при належній реалізації своїх конституційних повноважень, Київська міська рада мала об`єктивну можливість довідатися про порушення, як прокурор вважає, своїх прав саме зі вказаної дати. Зазначає, що апеляційний суд у порушення положень частини п`ятої статті 411 ЦПК України не врахував вказівок Верховного Суду при новому розгляді справи, що є обов`язковим, обґрунтувавши своє судове рішення аналогічними висновками, які були викладені при попередньому розгляді справи. При цьому, апеляційний суд належно не дослідив та не визначив момент, з якого Київська міська рада могла довідатися про порушення свого права, як власник нерухомого майна. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У січні 2023 року прокурор Київської міської прокуратури подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу в якому вказує, що її доводи є необґрунтованими, а оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її із суду першої інстанції. 15 лютого 2023 року справа надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2023 року справу призначено до розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судами У пунктах 1, 2 рішення Київської міської ради від 27 грудня 2001 року № 208/1642 затверджено перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва згідно з додатком 1 та районів міста згідно з додатками 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, згідно з яким житловий будинок загальною площею 1064,0 м?, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 із нежилими приміщеннями площею 217,6 кв. м перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва. На підставі розпорядження Шевченківської районної у м. Києві ради № 192 від 23 листопада 2009 року нежиле приміщення першого поверху загальною площею 58,6 кв. м в будинку АДРЕСА_1 було передано в строкове платне користування фізичній особі - підприємцю ОСОБА_8 . Рішенням Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста» будинок за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 1 064 кв. м із нежитловими приміщеннями площею 58,60 кв. м включений до переліку об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва за порядковим № 443 в таблиці 6 додатку № 10, який розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 грудня 2010 року № 1112 передано до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації. Відповідно до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 09 лютого 2011 року № 80 «Про закріплення майна за Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва» за останнім було закріплено на праві господарського відання майно згідно додатку, зокрема, і жилий будинок на АДРЕСА_1 . Первинна реєстрація права власності на групу нежилих приміщень АДРЕСА_1 , була проведена 13 лютого 2012 року за ОСОБА_2 на підставі ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області від 12 листопада 2007 року про визнання мирової угоди в цивільній справі №2-354/07 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_9 про поділ майна, якою визнано за ОСОБА_2 право власності на групу нежилих приміщень НОМЕР_1 (загальною площею 55,3 кв. м) що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ). З листа Гребінківського районного суду Полтавської області від 10 лютого 2016 року № 01-10/3-2016 слідує, що згідно обліково-статистичних карток на цивільну справу та алфавітних покажчиків по цивільних справах за 2007 рік у Гребінківському районному суді Полтавської області за № 2-354/07 зареєстрована цивільна справа за позовом ВАТ «Лубнигаз» до ОСОБА_10 про стягнення заборгованості. Справи, сторонами у яких виступали ОСОБА_9 та ОСОБА_2 , Гребінківським районним судом Полтавської області у 2007 році не розглядалися; ухвала суду від 12 листопада 2007 року, на підставі якого проведено реєстрацію права власності на спірні нежитлові приміщення за ОСОБА_2 , судом не постановлялась. 17 лютого 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 придбав групу нежилих приміщень АДРЕСА_1 . 21 березня 2012 року між ОСОБА_3 як продавцем та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 як покупцями укладено договір купівлі-продажу вказаного нерухомого майна. 05 грудня 2012 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 як продавцями та ОСОБА_6 як покупцем укладено договір купівлі-продажу спірних нежилих приміщень. 16 жовтня 2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 укладено договір дарування, відповідно до якого, ОСОБА_6 безоплатно передав у власність ОСОБА_1 групу нежилих приміщень АДРЕСА_1 . Згідно з наказом директора КП «Керуюча дирекція Шевченківського району» №185 від 04 жовтня 2012 року нарахування орендних платежів ФОП ОСОБА_8 припинено з 29 березня 2012 року припинено у зв`язку з відчуженням нежилих приміщень на підставі договору купівлі-продажу від 21 березня 2012 року. 01 квітня 2012 року між КП Керуюча дирекція Шевченківської районної в м. Києві ради (юридична особа за якою було закріплено майно на праві господарського відання) та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 укладено договір № Е1054-733 про відшкодування власником (орендарем) витрат по утриманню та обслуговуванню нерухомого майна. В зазначеному договорі вказано, що останні є власниками на підставі договору купівлі-продажу від 21 березня 2012 року. 03 грудня 2012 року Шевченківським РУ ГУ МВС України в м. Києві розпочато кримінальне провадження № 12012110100000530 за фактом заволодіння в період з грудня 2011 року до лютого 2012 року невстановленими особами на підставі та з використанням підроблених рішень Гребінківського районного суду Полтавської області нежилих приміщень, в тому числі і по АДРЕСА_2 . Вказане кримінальне провадження розпочате на підставі рапорту старшого оперуповноваженого ВТСР УБОЗ ГУ МВС України в місті Києві Катурги І. А. від 28 листопада 2012 року. 25 травня 2015 року в Єдиному державному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження № 42015100100000132 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України з приводу заволодіння невстановленими особами шляхом обману майном, а саме нежитловими приміщеннями що розташовані на території Шевченківського району м. Києва та перебувають у власності територіальної громади міста Києва. Вказане кримінальне провадження було розпочате на підставі звернення заступника голови Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації. Постановою слідчого СВ Шевченківського УП ГУНП в м. Києві Пристанскова Р. В. від 17 листопада 2016 року закрито кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Постановою заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 10 від 25 квітня 2017 року скасовано постанову слідчого СВ Шевченківського УП ГУНП в м. Києві Пристанскова Р. В. від 17 листопада 2016 року та матеріали досудового розслідування направлено слідчому для подальшого розслідування. 02 жовтня 2015 року представник ОСОБА_1 , адвокат Савчак Я. О. подав до суду заяву про застосування строку позовної давності. (том 1, а. с. 45-46). 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що право Київської міської ради, в інтересах якої прокурором подано позов, порушено. А тому перед апеляційним судом постало питання дослідження позовної давності, про застосування якої заявив відповідач. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У статті 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки. За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Частиною п`ятою статті 411 ЦПК України визначено, що висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. Надсилаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 17 листопада 2021 року вказав, що апеляційний суд не визначився з моментом, з якого Київська міська рада могла довідатися про порушення свого права як власника нерухомого майна, у зв`язку з чим зробив передчасний висновок про дотримання позивачем позовної давності та наявність підстав для задоволення позову в частині вимог про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння. Суд апеляційної інстанції при новому розгляді справи в порушення частини п`ятої статті 411 ЦПК України не врахував вказівок суду касаційної інстанції та не встановив момент початку перебігу строку позовної давності в цій справі. Вказуючи, що висновку щодо дати, коли Київській міській раді могло стати відомо про реєстрацію нежилого приміщення за новим власником, судом першої інстанції зроблено не було, суд апеляційної інстанції також не встановив такої дати. При цьому, судом апеляційної інстанції не було надано належної правової оцінки тому, що відповідно до положення частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається не тільки і не виключно з дня, коли особа довідалася про порушення своїх прав, а й з моменту коли вона могла довідатися про таке порушення або про особу, яка його порушила. При цьому, знаючи, що судові рішення у цій справі судом касаційної інстанції були двічі скасовані саме з підстав неналежного дослідження позовної давності, при новому апеляційному перегляді суд обмежився одним узагальнюючим реченням «Однак висновок суду про відмову у задоволенні вимоги про витребування майна у ОСОБА_1 внаслідок застосування наслідків пропуску строку позовної давності є необґрунтованим, оскільки позивач не пропустив такий строк і його порушене право підлягає захисту шляхом витребування спірного майна». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) вказано, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду погодилася з правовим висновком, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, а відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. При цьому Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості досліджувати обставини пропуску позивачем позовної давності, якщо вони не були встановлені й досліджені судами попередніх інстанцій, оскільки це правове питання знаходиться у компетенції попередніх судових інстанцій, що узгоджується зі статтею 400 ЦПК України. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 січня 2020 року у справі № 916/2128/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18). Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, суд апеляційної інстанції не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, не врахував вказівок Верховного Суду при новому розгляді справи, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому справу необхідно передати на новий розгляд до апеляційного суду. Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Постанову Київського апеляційного суду від 03 лютого 2022 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець