Постанова 4850 № 200/13742/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 травня 2023 року справа №200/13742/21 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2022 року (повне судове рішення складено 29 листопада 2022 року) у справі № 200/13742/21 (суддя в І інстанції Бєломєстнов О.Ю.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: У жовтні 2021 року представник позивача Корнієнко Андрій Андрійович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, у якому просив: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 ; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії з 01.09.2021 року на рахунок, відкритий у АТ «Ощадбанк» № НОМЕР_1 . В обґрунтування позову зазначив, що позивач є пенсіонером за віком та внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку у відповідача. Проте, з 01.09.2021 виплата пенсії йому не здійснювалась. Позивач вважав таку бездіяльність протиправною, оскільки порушує його право на пенсійне забезпечення, тому через свого представника звернувся до суду. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2022 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01.09.2021. Зобов`язано відповідача поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії з 01.09.2021 та сплатити заборгованість. Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Відповідач вважає правомірними свої дії, оскільки заява була подана про переведення виплат за новим місцем проживання, а не про поновлення виплат після припинення, тому у органу ПФУ не було можливості ідентифікувати позивача. Дія довідки позивача про реєстрацію як внутрішньо переміщеної особи була скасована рішенням УПСЗН Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації від 23.11.2021. Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України та внутрішньо переміщеної особою, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , виданим 30.01.2001, та довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 12.08.2021 №3008-5000385453. Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві є суб`єктом владних повноважень, основним завданням якого згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення. Як вбачається з листа відповідача від 11.01.2022 №2600-0211-7/4358 пенсійну справу ОСОБА_1 взято на облік до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з 01.09.2021. Оскільки заява про взяття на облік подавалась представником, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, а не особисто з оригіналом паспорта громадянина України та ідентифікаційного номера, виплата пенсії ОСОБА_1 з 01.09.2021 не проводиться. Згідно з рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам УПСЗН Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації від 23.11.2021 №119/35-01/03 дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 12.08.2021 №3008-5000385453 скасовано відповідно до ст.12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Судами також встановлено, що рішенням відповідача від 14.09.2021 №914220169525 була перерахована після взяття на облік від Добропільського УПФУ та станом на 01.09.2021 складає 13 221,27 грн. Отже, позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві, однак пенсія йому не виплачується. Як зазначив відповідач у відзиві на позовну заяву, рішення про припинення виплати пенсії позивачу в порядку, встановленому законом не приймалося. Право позивача на пенсійне забезпечення відповідачем не оспорюється. Як вбачається зі змісту позовної заяви та відзиву на неї, спірним питанням у справі є правомірність невиплати пенсії позивачу з 01.09.2021 за умови відсутності заяви пенсіонера про поновлення виплат. Вирішуючи спірні правовідносини по суті суд виходив з такого. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом № 1058-IV. Відповідно до частини першої статті 58 Закону № 1058-IV Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду. Кошти Пенсійного фонду відповідно до статті 73 Закону № 1058-IV використовуються на: виплату пенсій, передбачених цим Законом; надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; фінансування адміністративних витрат, пов`язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів Пенсійного фонду. Відповідно до пункту 1 Положення про управління Пенсійного фонду України (далі - ПФУ) в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління ПФУ від 22.12.2014 №28-2 (далі - Положення), управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднані управління (далі - управління Фонду) є територіальними органами ПФУ. Управління ПФУ підпорядковуються ПФУ та безпосередньо відповідним головним управлінням ПФУ в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головні управління ПФУ), що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів ПФУ. Основними завданнями управління ПФУ є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення; ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; виконання інших завдань, визначених законом (пункт 3 зазначеного Положення). Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлено Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII (Далі Закон № 1706-VII). Відповідно до Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Згідно з пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України №637 від 5 листопада 2014 року «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова № 637 у редакції, чинній на час невиплати пенсії позивачу) призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) (далі - пенсії) внутрішньо переміщеним особам здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Виплата (продовження виплати) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати) та пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Зокрема, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом (пункт 1 частини першої вказаної статті). Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Виключно цим Законом, визначаються, зокрема порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування (стаття 5 Закону № 1058-IV). За правилами частини першої статті 47 № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України. Підстави припинення та поновлення виплати пенсії врегульовано статтею 49 Закону № 1058-IV. Відповідно до частини першої зазначеної статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Суд констатує, що припинення виплати пенсії можливе лише на підставі відповідного рішення, що прийнято органом Пенсійного фонду або судом, і лише з підстав, визначених статтею 49 Закону № 1058-IV, перелік яких є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав виключно у випадках, передбачених законом. Поряд з цим, Закон № 1706-VII підстави для припинення (призупинення) виплати пенсії не встановлює. Відповідачем згідно з вимогами ст. 77 КАС України належними та допустимими доказами не підтверджені факт прийняття органами ПФУ рішення про припинення виплати пенсії позивачу та наявність підстав для цього. Відтак законних підстав для очікування від позивача заяви про відновлення виплати пенсії у відповідача не було. З огляду на те, що судами не встановлена передбачена статтею 49 Закону №1058-IV підстава для припинення виплати пенсії позивачеві, місцевий суд дійшов правильного висновку про протиправність її невиплати відповідачем. Зазначеного висновку суди дійшли з урахування частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 № 1382-IV, якою передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Вказане відповідає положенням статті 24 Конституції України, якою встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 встановлено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Верховний Суд України 06.10.2015 ухвалив постанову в справі № 608/1189/14-а, якою вкотре зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія. При вирішенні цього спору в порядку частини п`ятої статті 242 КАС України судами враховано правові позиції, що викладено у рішеннях Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 263/7763/17 (провадження №К/9901/202/17), від 13.06.2018 у справі № 428/6624/17 (адміністративне провадження №К/9901/3256/17). Нормами статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У рішенні від 08.07.2004 «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров`я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністрівським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників. Враховуючи, що рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику Європейського суду з прав людини, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-ІV. Відтак, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що доводи відповідача щодо необхідності застосування норм постанов Кабінету Міністрів України, якими визначено порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, зокрема у разі не підтвердження місця фактичного проживання пенсіонера, отримання інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також доводи щодо того, що для подальшого поновлення пенсії, позивачу необхідно звернутися до управління з відповідними документами є безпідставними, оскільки пріоритетними для застосування у спірних правовідносин є саме вимоги статті 49 Закону № 1058-IV. При вирішенні даного спору, суд враховував правові висновки Верховного Суду, які викладені в рішенні від 03.05.2018 за результатами розгляду зразкової справи у справі № 805/402/18 (№ Пз/9901/20/18), яке набрало законної сили 04.04.2018. Суди не приймають до уваги посилання відповідача на недотримання позивачем процедури продовження виплати пенсії, зокрема відсутність заяви позивача про таке продовження. Відповідно до п.1 Постанови № 637 призначення, відновлення та продовження виплати пенсій здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Позивач виконав необхідні для отримання ним пенсії умови - відкрив рахунок у акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України» та повідомив про це орган ПФУ. За відсутності рішення про припинення виплати пенсії та законних підстав для цього суд вважає такі дії позивача достатніми для продовження виплати пенсії незалежно від місця проживання її отримувача. Зважаючи на наведене, наявними матеріалами справи підтверджено протиправну невиплату пенсії позивачу Головним управління Пенсійного фонду України в м. Києві з вересня 2021 року (у межах заявлених вимог). Період невиплат до цього місяця судами не оцінюється, оскільки виходить за межі позовних вимог. Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Доказів, які б доводили необґрунтованість заявленого позову, відповідач суду не надав. Щодо посилання відповідача на порушення позивачем строків звернення до суду, суд зазначає, що дане питання має вирішуватися з огляду на зміст статті 122 КАС України в системному зв`язку з положенням частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». У контексті обставин цієї справи слід констатувати, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, який призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2018 року у справі № 646/6250/17. Відтак, розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий суд прийняв рішення з дотриманням як матеріального так і процесуального права, а позовні вимоги підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду. Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2022 року у справі № 200/13742/21 залишити без змін. Повне судове рішення 16 травня 2023 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Колегія суддів І. В. Сіваченко А. А. Блохін Т. Г. Гаврищук