Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/6751/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 січня 2022 року справа №200/6751/21 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Міронової Г.М., Блохіна А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року (повне судове рішення складено 3 серпня 2021 року в м. Слов`янську) у справі № 200/6751/21 (суддя в І інстанції Зеленов А.С.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення заборгованості з виплати пенсії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому просив (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по пенсії в сумі 134 491,05 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що йому була призначена пенсія на підставі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року у справі №200/8245/20-а. Виплата оновленої пенсії розпочата з травня 2021 року. При цьому, пенсія виплачена не в повному обсязі. Заборгованість, яка обліковується в Управлінні, становить 134 491,05 коп. Позивач вважає, що відповідач незаконно не виплачує йому заборгованість з пенсії та з метою захисту своїх прав звернувся до суду з позовом. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20 липня 2021 року заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про заміну відповідача по адміністративній справі №200/6751/21-а задоволено. Замінено відповідача Костянтинівсько-Дружківське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області на його правонаступника Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі Управління). Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати позивачу заборгованості з пенсійних виплат за період з 11.12.2019 по 30.04.2021 в сумі 134 490,71 грн. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої пенсії за період з 11.12.2019 по 30.04.2021 в сумі 134 490,71 грн. Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду по справі №200/8245/20-а від 11.01.2021 Управлінням зараховано до пільгового стажу роботи періоди його роботи з 04.10.1985 по 23.02.1987, з 24.03.1987 по 10.06.1988, з 09.11.1992 по 07.03.1993, з 18.03.1993 по 20.05.1997. Заборгованість за період з 11.12.2019 по 30.04.2021 нарахована в сумі 134490,71 грн. З 01.05.2021 на виконання рішення суду по справі №200/8245/20-а розмір пенсії позивачу збільшено. Нараховану суму пенсії управлінням було включено до потреби у коштах на виплату за рішеннями суду. Як аргумент для відмови, відповідач посилається на висновки Верховного Суду у постанові від 22 грудня 2020 року у справі №440/1810/19, тобто спір у цій справі є тотожним у справі №200/88245/20-а, оскільки виник між тими ж сторонами, про той самий предмет позову із тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення по справі №200/8245/20-а. Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з наступних підстав. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне. Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_2 виданий 15 березня 2000 року Єнакіївським МВ УМВС України у Донецькій області), внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 11.12.2019 №1425-5000244574 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Позивач перебував на обліку в Костянтинівсько-Дружківському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області з 11.12.2019 як отримувач пенсії за віком на пільгових умовах. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11.01.2021 по справі №200/8245/20-а, яке набрало законної сили на підставі ухвали Першого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2021, адміністративний позов ОСОБА_1 до Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 18.12.2019 № 056550002012 в частині незарахування до пільгового стажу ОСОБА_1 періодів його роботи з 04.10.1985 по 23.02.1987, з 24.03.1987 по 10.06.1988, з 09.11.1992 по 07.03.1993, з 18.03.1993 по 20.05.1997. Визнано протиправним та скасовано рішення Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 18.12.2019, яким ОСОБА_1 не зараховано до його пільгового та страхового стажу період роботи з 16 червня 1988 року по 06 листопада 1997 року на шахті «Юний комунар» ВО «Орджонікідзевугілля» у якості гірника очисного забою підземного 5-го розряду з повним робочим днем у шахті. Зобов`язано Костянтинівсько-Дружківське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.12.2019 № 5267 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків суду. Як зазначає відповідач, на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11.01.2021 по справі №200/8245/20-а, управлінням зараховано до пільгового стажу позивача спірні періоди роботи та нарахована заборгованість за період з 11.12.2019 по 30.04.2021 в сумі 134 490,71 грн. На підтвердження обставин, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, надано довідку, видану ОСОБА_1 в тому, що він перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області (з дислокацією в м. Костянтинівка), з якої вбачається, що борг за період з 11.12.2019 по 30.04.2021 в сумі 134 490,71 грн. нараховано, але не виплачено. Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб`єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту, з приводу правомірності невиплати такого виду страхової виплати, як пенсія. Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30). Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31). Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52). Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53). У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50). Згідно зі статтею 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII), який набрав чинності з 22 листопада 2014 року, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні. Згідно з частиною першою статті 4 Закону №1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Частиною першою статті 4 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні. Частиною третьою статті 4 Закону №1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Згідно з частиною першою статті 5 Закону №1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Відповідно до частини другої статті 5 Закону №1058-IV виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування. Згідно із частиною другою статті 46 Закону №1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом. Статтею 47 Закону №1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України. Статтею 49 Закону №1058-IV врегульовано питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії. Так, частиною першою статті 49 Закону №1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону. Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб", яка набрала чинності з 08 жовтня 2014 року, затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого передбачено: Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад. Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", яка набрала чинності з 26 листопада 2014 року (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року №509. Зазначені виплати, що призначені або продовжені відповідним особам до набрання чинності цією постановою, здійснюються за фактичним місцем їх проживання (перебування) у разі видачі їм до 31 грудня 2014 року такої довідки. Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №136, яка набрала чинності з 04.03.2016, затверджено Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Порядок №136). Згідно з пунктом 9 Порядку №136 у разі виявлення під час здійснення верифікації та моніторингу невідповідності інформації, на підставі якої призначено (продовжено), нараховано або здійснено державну виплату, Мінфін надсилає розпоряднику бюджетних коштів та/або іншому органу, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, рекомендацію щодо зупинення або припинення таких виплат відповідним реципієнтам або групі реципієнтів. Відповідно до пункту 12 Порядку №136 розпорядник бюджетних коштів та/або інший орган, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, на підставі отриманої від Мінфіну рекомендації щодо зупинення або припинення державних виплат приймає рішення щодо зупинення або припинення, продовження виплат реципієнту, про що повідомляє Мінфіну протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення. 08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", яка набрала чинності 14 червня 2016 року, пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування. Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам установлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються […] територіальними органами Пенсійного фонду України […] за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування. Згідно з пунктом 11 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам комісія розглядає подання про призначення (відновлення) або про відмову у призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати протягом п`яти робочих днів з дня отримання такого подання. Відповідно до пункту 12 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сім`ї або інших документів, визначених в абзацах другому і третьому пункту 7 цього Порядку, комісія приймає рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати з моменту припинення її виплати, в тому числі з урахуванням інформації про стан фінансування та виплати, що оприлюднюється на офіційному веб-сайті Мінсоцполітики або інших органів, що здійснюють соціальні виплати. У разі прийняття рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати комісія не пізніше наступного робочого дня надсилає копію такого рішення органові, що здійснює соціальні виплати, та структурному підрозділу з питань соціального захисту населення (пункт 14 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам). Відповідно до пункту 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам визначено, що орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. З вищеописаних норм Закону № 1058-IV слідує, що після поновлення виплати пенсії пенсіонеру територіальний орган Пенсійного фонду України має виплатити пенсіонеру суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, за минулий час у порядку, визначеному статтею 46 Закону № 1058-IV. У свою чергу постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 визначено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Разом з тим, як вже вище зазначено, порядок виплати пенсії, у тому числі й заборгованість по виплаті пенсії за минулий період, визначається виключно законами України. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів. Між тим, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту. Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. За загальним правилом "закон" - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини. У свою чергу, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, тому ними не можуть бути внесені будь-які зміни до законів. Разом з цим, суд зазначає, що відповідач, здійснивши у травні 2021 року перерахунок позивачу пенсії з 11.12.2019 на підставі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11.01.2021 по справі №200/8245/20-а, безпідставно, всупереч вимог частини другої статті 46 Закону №1058-IV не виплатив позивачу заборгованість по пенсійним виплатам, що утворилася за період з 11.12.2019 по 30.04.2021 в сумі 134 490,71 грн. З огляду на викладене суд першої інстанції вірно вважав, що невиплата позивачу заборгованості по пенсійним виплатам, що утворилася за період з 11.12.2019 по 30.04.2021 в сумі 134 490,71 грн. була здійснена не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним. Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне. Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: - визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); - визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); - визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4); - інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10). Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. В рамках адміністративного судочинства: дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм; бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України; рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк). Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок допущення протиправної бездіяльності відповідачем щодо невиплати позивачу заборгованості з пенсійних виплат за період з 11.12.2019 по 30.04.2021 в сумі 134 490,71 грн, тому належним способом захисту порушеного права в даному випадку є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості з пенсійних виплат за період з 11.12.2019 по 30.04.2021 в сумі 134 490,71 грн, а також стягнення з відповідача на користь позивача нарахованої, але не виплаченої пенсії за період з 11.12.2019 по 30.04.2021 в сумі 134 490,71 грн. Є безпідставними посилання апелянта, що цей спір виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання рішення суду, оскільки на виконання судового рішення у справі № 200/8245/20 відповідача було зобов`язано виконати певні дії, зокрема, повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно ст. 114 Закону № 1058-IV з урахуванням висновків суду. Однак, рішенням за цією справою відповідачу не визначався обов`язок виплатити заборгованість по пенсійним виплатам. Отже, нарахувавши виплату позивачу на виконання судового рішення пенсійний орган фактично виконав судове рішення. Проте, не виплачуючи нараховану суму, яка є заборгованістю, відповідач допускає протиправну бездіяльність, тому позивач і звернувся до суду з цим позовом про стягнення заборгованості. Зазначене свідчить про інший предмет та підстави позовної заяви ОСОБА_1 , ніж та, що у справі № 200/8245/20-а. Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року у справі № 200/6751/21 залишити без змін. Повне судове рішення 18 січня 2022 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. В. Сіваченко Судді А. А. Блохін Г. М. Міронова