Постанова 4820 № 681/293/22

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 травня 2023 року м. Хмельницький Справа № 681/293/22 Провадження № 22-ц/4820/962/23 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Янчук Т.О. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Ярмолюка О.І., секретаря: Шевчук Ю.Г., за участю: представника апелянта адвоката Крижанівського О.А., позивача ОСОБА_1 , його представника адвоката Казарця А.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 16 лютого 2023 року (суддя Горщар А.Г.) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення та визнання права власності на частину житлового будинку з господарськими спорудами, в с т а н о в и в : У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розподіл домоволодіння в натурі. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що після смерті матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач успадкував 5/6 частин житлового будинку з надвірними будівлями, який розташований по АДРЕСА_1 . Відповідачка, яка є його сестрою, успадкувала 1/6 частину згаданого житлового будинку з надвірними спорудами як обов`язкову частку у спадщині, оскільки є особою з інвалідністю ІІ групи. Після спадкування домоволодіння між ним та ОСОБА_2 виник спір з приводу користування будинком, позивач неодноразово пропонував відповідачці сплатити грошову компенсацію за належну їй 1/6 частину, від чого остання відмовлялась, що стало причиною звернення до суду з позовом про розподіл домоволодіння в натурі. В позові ОСОБА_1 просив призначити судову будівельно-технічну експертизу на предмет можливості розподілу в натурі домоволодіння. В подальшому позивачем в ході проведення підготовчого судового засідання подано заяву у відповідності до ч. 3 ст. 49 ЦПК України, у якій змінено предмет позову (а. с. 108) та просив: - припинити право власності ОСОБА_2 на 1/6 частину вищезгаданого домоволодіння шляхом скасування виданого відповідачці 18.01.2022 року приватним нотаріусом Шепетівського нотаріального округу свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування рішення про Державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 62905759 від 18.01.2022 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2530441368060, номер запису про право власності 46212504, на 1/6 частину житлового будинку та господарських споруд за ОСОБА_2 , здійсненим цим же нотаріусом; - визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 припинену частку права власності відповідачки на зазначене домоволодіння; - стягнути з ОСОБА_2 на його користь судові витрати, понесені по сплаті судового збору, професійної правничої допомоги, витрат на проведення судової експертизи. Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 16 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Припинено право власності ОСОБА_2 на 1/6 частину житлового будинку, позначеного на плані «А1» з прибудовами «а, а1, а2, а3, а4» загальною площею 86,7 кв.м та житловою площею 44,6 кв.м з господарськими будівлями, а саме: цегляна будівля «Б», літня кухня «В», хлів «в», які знаходяться по АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину вказаного домоволодіння. Виплачено ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/6 ідеальної частки у праві власності на вказаний житловий будинок з господарськими спорудами та будівлями в сумі 16837 (шістнадцять тисяч вісімсот тридцять сім) грн. шляхом видачі коштів, внесених ОСОБА_1 , з депозитного рахунку: МФО 820172, Держказначейська служба України, м. Київ, отримувач ТУ ДСА України у Хмельницькій області, код 26293548, рахунок UA228201720355289001000016581 (код квитанції 9288-8465-9586-3218 від 28.11.2022). В решті позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати за професійну правничу допомогу у розмірі 9000 грн. та витрати, пов`язані із проведенням експертизи у розмірі 10000 грн., а всього 19000 грн. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що належна ОСОБА_2 частка у праві власності на будинок не може бути виділена в натурі, а сам будинок є неподільною річчю, спільне володіння і користування майном його співвласниками є неможливим, а припинення права відповідача на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди інтересам такого співвласника та членам його сім`ї, тому наявні підстави для припинення права власності відповідачки на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників - позивача у справі. Припинення права власності у такий спосіб не завдасть істотної шкоди ОСОБА_2 , оскільки у спірному житловому будинку відповідачка не проживає, перебуває з 1993 року в шлюбі з ОСОБА_4 який зареєстрований в житловому будинку по АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 30.01.2003 року. Водночас суд зазначив, що за положеннями статей 22, 28 КпШС України, який був чинним на час укладення зазначеного договору, вказаний житловий будинок є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 в рівних частках, а відтак можна стверджувати, що відповідачка має на праві власності житло, тому припинення за рішенням суду її права на 1/6 частку у спірному домоволодінні, зі сплатою для ОСОБА_2 відповідної грошової компенсації з коштів, які позивачем попередньо внесені на депозитний рахунок, не завдасть істотної шкоди інтересам відповідачки, а також членам її сім`ї. Щодо судових витрат, суд дійшов висновку, що розмір відшкодування судових витрат за надання професійної правничої допомоги та витрат на проведення судової будівельно-технічної експертизи підлягають відшкодуванню в повному обсязі. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 16 лютого 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов залишити без задоволення. В обґрунтування скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що припинення права власності ОСОБА_2 на 1/6 частку будинку не завдасть їй істотної шкоди. Будинок, у якому вона зареєстрована по АДРЕСА_2 , відповідно до договору купівлі-продажу від 30.01.2003, не є її власністю. Власного житла апелянт не має. Факт непроживання у будинку та реєстрація місця проживання в іншому місці ніяк не можуть бути безумовною обставиною позбавлення права власності на належну відповідачці 1/6 частку будинку. Крім того, через постійні сварки зі своїм чоловіком, а також у зв`язку з припиненням шлюбних відносин відповідачка, починаючи з 01 березня 2023 року по теперішній час не проживає у житловому будинку по АДРЕСА_2 , а винаймає житло в іншому місці. Крім того зазначає, що висновок судового експерта від 07.09.2022 №04-147/22 є недопустимим доказом з підстав розбіжності у датах свідоцтв експерта, на що судом першої інстанції не було наведено належного обґрунтування. Апелянт також не погоджується з розподіленням судом судових витрат у даній справі. Так, рішенням суду позов задоволено частково, проте судові витрати за проведення судової експертизи та на правничу допомогу покладено на відповідачку у повному розмірі. Крім того, ордер адвоката Казарця А.Г. серії ХМ №027308 (а. с. 16), в порушення вимог законодавства виготовлено друкарським способом відповідно до Положення про ордер на надання правової допомоги та порядку ведення реєстру ордерів, типову форму якого було дозволено використовувати адвокатам України до 01.01.2022, тому наявний у справі ордер представника позивача не відповідає вимогам та не містить обов`язкових реквізитів, зокрема, двовимірний штрих-код (QR-код) з посиланням на профайл адвоката в ЄРАУ. За таких обставин такий ордер не можна визнати документом, що посвідчує повноваження представника позивача адвоката Казарця А.Г. та ставить під сумнів законність його участі у даній справі в якості представника. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення як безпідставну, рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 16 лютого 2023 року - залишити без змін. Позивач погоджується з висновками суду про те, що позбавлення відповідачки права власності на 1/6 частку у спірному будинку не завдасть їй істотної шкоди. Будинок по АДРЕСА_2 , який придбано у період шлюбу ОСОБА_2, є спільною сумісною власністю подружжя в рівних частках, тому не відповідають дійсності твердження апелянта про те, що ОСОБА_2 не має іншого житла. Під час розгляду справи у суді першої інстанції ні в поясненнях, ні у відзиві на позов не було посилань на сварки з чоловіком та припинення шлюбу та непроживання у спільному з чоловіком будинку. В судовому засіданні представник апелянта адвокат Крижанівський О.А. підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити. Позивач та його представник адвокат Казарець А.Г. в судовому засіданні заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили її відхилити. Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про скасування свідоцтва про право на спадщину за законом та рішення приватного нотаріуса про Державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на 1/6 частину житлового будинку та господарських споруд апелянтом та іншою стороною не оскаржується, тому апеляційним судом рішення суду в цій частині не переглядається. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру судових витрат не відповідає. Судом встановлено, що 10.12.2021 року ОСОБА_1 приватним нотаріусом Шепетівського районного нотаріального округу Хмельницької області Бондар С.М. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 5/6 часток житлового будинку з господарськими будівлями, розташованого по АДРЕСА_1 , та складається із цегляного житлового будинку, зазначений в інвертарній справі літ. «А1» з прибудовами «а, а1, а2, а3, а4» загальною площею 86,7 кв.м та житловою площею 44,6 кв.м з господарськими будівлями, а саме: цегляна будівля «Б», літня кухня «В», хлів «в», які знаходяться по АДРЕСА_1 (а. с. 5). 18.01.2022 року цим же приватним нотаріусом видано свідоцтва про право на спадщину за законом для ОСОБА_2 на 1/6 частку вищевказаного домоволодіння (а. с. 32). За даними висновку судової будівельно-технічної експертизи ринкова вартість житлового будинку з господарськими будівлями, розташованого по АДРЕСА_1 становить 101 024,00 грн., із якої 5/6 часток - 84187,0 грн., а 1/6 - 16837,0 грн. (а. с. 64-76). Зазначений житловий будинок з господарськими будівлями у відповідності до часток 5/6 і 1/6 з утворенням двох незалежних квартир з окремими виходами, які б створювали нормальні умови проживання та відповідали Державним будівельним нормам ДБН В.2.2.-15-2019 "Житлові будинки. Основні положення", поділу не підлягає. 28.11.2022 року ОСОБА_1 внесено на депозитний рахунок ТУ ДСА України у Хмельницькій області кошти в сумі 17000 грн., як вартість 1/6 частки будинку, розташованого по АДРЕСА_1 для ОСОБА_2 (а. с. 171). Відповідно до запису акту про укладення шлюбу №15 від 08.05.1993 року відповідачка уклала шлюб з ОСОБА_4 (а. с. 182), за яким, відповідно до повідомлення КП "Бюро технічної інвентаризації" № 260 від 22.11.2022 року, зареєстровано 1/1 частка житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Полонського районного нотаріального округу Хмельницької області Бондар С.М. 30.01.2003 року в книзі № 8, номер запису № 838 (а. с. 170). Згідно з положеннями статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Відповідно до статті 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Частинами першою, другою статті 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). У відповідності до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб, належить їм на праві спільної власності. Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Відповідно до частини першої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Частиною 2 цієї статті передбачено, що співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їх спільною частковою власністю. Згідно до статті 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном. У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Аналіз положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об`єкта, який є спільним майном. Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 16 січня 2012 року у справі № 6-81цс11, від 02 липня 2014 року у справі № 6-68цс14, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-1943цс16, та неодноразово підтриманій Верховним Судом. У постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Приписи пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України («таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї») перш за все спрямовані на регулювання майнових відносин, учасниками яких є співвласники - фізичні особи. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Встановлено, що спірне домоволодіння розташоване по АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності належить позивачу ОСОБА_1 5/6 частин та відповідачці ОСОБА_2 - 1/6 частина. Згідно висновку експерта №04-147/22 від 07.09.2022 року спірний житловий будинок та господарські будівлі у відповідності до часток співвласників 5/6 та 1/6 поділу не підлягає. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що в даному випадку частку ОСОБА_2 у спільному нерухомому майні виділити не можливо, дана річ є неподільною. Також судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та відповідачкою, як братом та сестрою склалися триваючі особисті неприязні відносини, відповідачка у спірному будинку не проживає та не зареєстрована, увесь цей час фактично не користується своєю власністю, не бере участі у витратах в її утриманні, в обробці присадибної земельної ділянки, у проведенні косметичного та капітального ремонту будинку, не сплачує обов`язкових платежів, пов`язаних із користуванням і утриманням спірного будинку та земельної ділянки. ОСОБА_2 з 1993 року перебуває з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі. На підставі договору купівлі-продажу від 30.01.2003 року подружжям ОСОБА_2 придбано житловий будинок АДРЕСА_2 , який не зважаючи на те, що титульним власником його зазначено ОСОБА_4 , за приписами сімейного законодавства він належить на праві спільної сумісної власності і відповідачці, в якому ОСОБА_2 і проживала по теперішній час. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спільне володіння і користування майном його співвласниками є неможливим, а припинення права ОСОБА_2 на частку у спірному житловому будинку, що належить сторонам у справі на праві спільної часткової власності, не завдасть істотної шкоди інтересам відповідачки та членам її сім`ї. При цьому таке втручання держави у передбачене частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право у право особи мирно володіти своїм майном за заявленими позивачем вимогами є законним заходом, який ставить за мету як особистий майновий інтерес позивача, так і суспільний інтерес, спрямований на утвердження в країні суспільного правопорядку щодо недопустимості незаконного позбавлення осіб їхніх прав власності на майно, є виправданим та пропорційним передбачуваним таким втручанням цілям. 28.11.2022 року ОСОБА_1 внесено на депозитний рахунок ТУ ДСА України у Хмельницькій області кошти в сумі 17000 грн., як вартість 1/6 частки будинку, розташованого по АДРЕСА_1 для ОСОБА_2 (а. с. 171). Тому, за таких обставин суд першої інстанції, належним чином дослідивши подані сторонами докази, встановивши обставини справи, що мають суттєве значення для вирішення справи, дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки належна відповідачці частка у праві на будинок не може бути виділена в натурі, будинок є неподільною річчю, спільне володіння і користування майном його співвласниками є неможливим, а припинення права відповідачки на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди інтересам такого співвласника та членам його сім`ї, з огляду на факт попереднього внесення позивачами на депозитний рахунок суду вартості частки ОСОБА_2 у спільному нерухомому майні, то наявні визначені частиною першою статті 365 ЦК України підстави для припинення права власності відповідачки на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників - позивача. Твердження апелянта про те, що судом першої інстанції не враховано, що припинення її права на частку у спільному майні з позивачем завдасть відповідачці істотної шкоди, оскільки будинок, у якому вона зареєстрована по АДРЕСА_2 , відповідно до договору купівлі-продажу від 30.01.2003, не є її власністю, власного житла вона не має, та станом на теперішній час через постійні сварки зі своїм чоловіком, починаючи з 01 березня 2023 року вона не проживає у житловому будинку по АДРЕСА_2 , а винаймає житло в іншому місці, не впливають на висновки суду першої інстанції та спростовуються вищезазначеними доказами, а тому підлягають відхиленню. На підтвердження своїх доводів щодо непроживання відповідачки в житловому будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_2 надано до суду апеляційної інстанції як докази договір №1 позички житлового будинку від 01 березня 2023 року, укладений між нею та її сином ОСОБА_6 , та акт обстеження від 26.04.2023 року, про те, що відповідачка з 01 березня 2023 року хоча зареєстрована, але не проживає в буд. АДРЕСА_3 . Однак зважаючи на приписи ч. ч. 1, 3 статті 367 ЦПК України, оскільки такі докази не були предметом розгляду суду першої інстанції, такі документи вже укладено після ухвалення рішення судом першої інстанції, тому такі докази не можуть братись до уваги судом апеляційної інстанції. Складення їх вже після ухвалення оскаржуваного рішення розцінюється колегією суддів як зловживанням відповідачкою своїми процесуальними правами. Щодо доводів апелянта про те, що відмовляючи у задоволенні клопотання, поданою стороною відповідача про визнання недопустимим доказом висновку судового експерта від 07.09.2022 №04-147/22 з підстав розбіжності у датах свідоцтва експерта, місцевим судом не було наведено належного обґрунтування мотивів такої відмови, апеляційний суд зазначає, що вказане апелянтом на висновки суду не впливає. Згідно наявної в матеріалах справи копії свідоцтва експерта свідоцтво дійсне до 30 вересня 2023 року, та експерт Кутя В.П. значиться у реєстрі атестованих експертів. Висновок експерта №04-147/22 від 07.09.2022 року є належним та допустимим доказом по справі. Те, що в матеріалах справи наявний ордер адвоката Казарця А.Г. серії ХМ №027308 (а. с. 16) про представництво інтересів позивача, який, на думку ОСОБА_2 в порушення вимог законодавства виготовлено друкарським способом та не містить обов`язкових реквізитів, зокрема, двовимірний штрих-код (QR-код) з посиланням на профайл адвоката в ЄРАУ, що ставить під сумнів законність його участі у даній справі в якості представника позивача, не є підставою для скасування судового рішення. Однак з висновком суду першої інстанції щодо розподілу судових витрат, а саме витрат на правову допомогу в розмірі 9000 грн. та витрат на проведення судової будівельно-технічної експертизи 10 000 грн., колегія суддів погодитись не може. Відповідно до п.3 частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки судом першої інстанції частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 , судові витрати, понесені ним у вигляді витрат на правову допомогу в розмірі 9000 грн., та витрати по оплаті судової будівельно-технічної експертизи в розмірі 10000 грн., підлягають відшкодуванню пропорційно розміру задоволених позовних вимог 19000 грн. х 50% = 9500 грн. Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 16 лютого 2023 року в частині стягнення судових витрат змінити. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 9500 грн. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 15 травня 2023 року. Судді Т.О. Янчук Л.М. Грох О.І. Ярмолюк