Постанова Миколаївський апеляційний суд № 488/5861/14-ц

24.03.20 22-ц/812/574/20 Провадження № 22-ц/812/574/20 Головуючий суду першої інстанції Лазарева Г.М. Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 березня 2020 року м. Миколаїв Справа 488/5861/14-ц Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Царюк Л.М., суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М., із секретарем судового засідання - Біляєвою В.М., за участю позивача - ОСОБА_1 , її представника - ОСОБА_2 , відповідача - ОСОБА_3 , її представника - ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_4 , на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 11 грудня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Лазаревої Г.М., в залі судового засідання в м. Миколаїв, о 13 год. 46 хв., за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про припинення права спільної часткової власності, В С Т А Н О В И В: 07 листопада 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про припинення права спільної часткової власності та визнання права власності на будівельні матеріали та роботи в порядку спадкування. Позовні вимоги позивач уточнювала неодноразово. Доводи позовної заяви обґрунтовано тим, що після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , вона та відповідач, які є дочками померлого від різних шлюбів, 20 вересня 1974 року у П`ятій Миколаївській державній нотаріальній конторі отримали свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/6 частку житлового будинку по АДРЕСА_1 кожна. ОСОБА_6 - її матір та дружина померлого - відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом та свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, виданого тоді ж і тим же органом, отримала право власності на 2/3 частки вказаного будинку. На час відкриття спадщини спадкове майно складалося з одноповерхового житлового будинку 1960 року забудови, до якого входили 1-1 сіни пл. 7,4 кв.м; 1-2 житлова кімната пл. 16,9 кв.м; 1-3 житлова пл. 13,1 кв.м; 1-4 житлова пл.4,3 кв.м; 1-5 житлова пл. 5,3 кв.м, а також господарські споруди - сараї літ. Б і В, шия погребу літ. Гпд, вбиральня літ. Д, огорожа №4,5,6,7, замощення №1, басейн №1. Зазначені будови розташовані на земельній ділянці площею 800 кв.м, що підтверджується даними інвентарної справи МБТІ. Відповідач після смерті батька в будинку не проживала, ніяких витрат на його утримання та ремонт не несла. Між тим, її матір за період з 1979 року по 2004 рік шляхом перебудови збільшила площу отриманого у спадщину будинку, побудувала сіни - літ. а1 - 6,30 х 1,98; гараж-літню кухню - літ. У - 8,58 х 4,55; вбиральню - літ. Ж 1,30 х 1,75, сарай літ. З - 3,20 х 3,04. Всі ці споруди рахуються як самовільні. ІНФОРМАЦІЯ_2 її матір ОСОБА_6 померла. За життя остання заповідала їй все належне майно. Спадщину, що відкрилась після смерті матері, вона прийняла. У разі, коли спадкодавцем було здійснено самочинне будівництво, до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва, а тому до неї перейшло право власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані в процесі будівництва будинку та споруд. Право власності ОСОБА_6 на 2/3 частки у спірному будинку зареєстровано в Єдиному реєстрі прав власності на нерухоме майно від 14 березня 2005 року, а за нею значиться зареєстрованим право власності на 9/10 часток вказаного будинку, а за ОСОБА_3 відповідно 1/10 частка на підставі рішення Корабельного райсуду м. Миколаєва від 17 жовтня 2005 року, яке у подальшому було скасовано, але з реєстру прав власності не виключено. З огляду на приписи ч. 1 ст. 365 ЦК України та з урахуванням тих обставин, що нерухоме майно в тому вигляді, в якому воно існувало на час відкриття спадщини у 1970 році, не існує та воно є неподільним, відповідач має інше житло, припинення права на частку не завдасть істотної шкоди інтересам ОСОБА_3 та сім`ї останньої, позивач остаточно просила припинити право власності відповідача на 1/6 частку спірного будинку в тому об`ємі, в якому воно існувало на час відкриття спадщини у 1970 році, стягнути з неї на користь відповідача грошову компенсацію вартості такої частки у розмірі 32 030 грн. згідно висновку експерта від 31 травня 2016 року. Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 11 грудня 2019 року позов задоволено. Припинено право власності ОСОБА_3 на 1/6 частку спадкового житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який станом на 20 вересня 1974 року складався з житлового будинку літ. А-1 площею 39,60 кв.м, де: 1-1 сіни площею7,4 кв.м;1-2 житлова кімната площею 16,9 кв.м.; 1-3 житлова площею 13,1 кв.м.; 1-4 житлова площею 4,3 кв.м.; 1-5 житлова площею 5,3 кв.м. та з господарських споруд: сараїв літ. Б та літ. В; шиї погребу літ. Гпд; вбиральні літ. Д; огорожі № 4, 5, 6, 7; замощення № 1 та басейна № 1 , відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 вересня 1974 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за належну їй частку майна у розмірі 32 030 грн. 00 коп. Зобов`язано ТУ ДСА у Миколаївській області виплатити ОСОБА_3 з депозитного рахунку грошові кошти на загальну суму - 32 030 грн. 00 коп., які були внесені ОСОБА_1 на депозитний рахунок ТУ ДСА у Миколаївській області за квитанцією № N1BB540290 від 18 грудня 2018 року на суму 30 030 грн. 00 коп. та за квитанцією № N1BB537145 від 14 лютого 2019 року на суму 2 000 грн. Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив із того, що оскільки відповідач ОСОБА_3 не проживає в спірному будинку майже 50 років, не зареєстрована в ньому, забезпечена іншою житловою площею, в спірному будинку на неї приходиться 7,83 кв.м загальної площі, тобто її частка є незначною і не може бути виділена в натурі та між сторонами тривалий час мають місце неприязні відносини, у зв`язку з чим спільне володіння і користування сторонами спірним майном є неможливим; припинення права власності відповідача на 1/6 частку спірного житла не завдасть відповідачу істотної шкоди як співвласнику; позивач використовує це приміщення для проживання та внесла на депозит суду суму вартості 1/6 частки спірного майна, визначену висновком експертизи, то є правові підстави для припинення права спільної часткової власності ОСОБА_3 та стягнення на її користь грошової компенсації. Не погодившись із вказаним рішенням місцевого суду, ОСОБА_3 , яка діє через свого представника ОСОБА_4 , оскаржила його в апеляційному порядку, де посилаючись на грубе порушення норм процесуального і матеріального права, неповне дослідження обставин справи, просила скасувати оскаржене судове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги обґрунтовано порушенням норм процесуального права, які полягають у тому, що: в оскаржуваному рішенні не зазначено дату складання його повного тексту, що є порушенням п. 6 ч. 7 ст. 265 ЦПК України; суд двічі виходив до нарадчої кімнати для ухвалення рішення та вийшов із нарадчої кімнати, не поновивши судовий розгляд в порядку, встановленому ст. 244 ЦПК України, повідомив позивача про те, що нею не внесено на депозитний рахунок кошти за частку у спірному майні. Зазначені дії суду свідчать про порушення принципу рівності сторін. Крім того, позивачем було внесено кошти на депозит суду вже після розгляду справи по суті, проведення дебатів та видалення суду до нарадчої кімнати, що суперечить вимогам ч. 2 ст. 365 ЦК України, яка передбачає саме попереднє внесення вартості частки майна на депозитний рахунок суду. Також жодних доказів того, що у володінні відповідача є будь-яке інше нерухоме майно, суду не надано. Більш того, вказаний факт не може свідчити про те, що останній як співвласнику спірного майна не буде завдано істотної шкоди, враховуючи, що судом присуджено компенсацію за її частку у розмірі лише 32 030 грн., яку вона вважає несправедливою, оскільки така ціна, на її переконання, є явно заниженою. Відповідачем двічі надавались до суду звіти про оцінку спірного майна, які містили актуальну інформацію про його дійсну вартість на час розгляду судом справи, однак вони не були прийняти судом до уваги. Відповідач також наголошувала на тому, що під час розгляду справи у суді першої інстанції нею та її представниками неодноразово повідомлялось суду про те, що позивач не є такою, що прийняла спадщину після ОСОБА_6 , а тому судом невірно встановлено розмір частки позивача у спірному майні, тобто порушено норми ст. 89 ЦПК України. Крім того, ч. 4 ст. 334 ЦК України встановлює, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав на нерухоме майно право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , а саме на 1/6 частку зазначеного житлового будинку, зареєстровано лише за ОСОБА_3 . Жодної інформації про володіння позивачем ОСОБА_1 будь-якою часткою спірного житлового будинку Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та Реєстр прав на нерухоме майно не містить та не містив станом на дату винесення судом оскаржуваного рішення. Отже, позивач ОСОБА_1 не може вважатись особою, у якої виникло право на звернення до суду з позовом про припинення права спільної часткової власності, а відтак позовні вимоги задоволенню не підлягають. У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги не визнала, вважала, що вимоги норм процесуального і матеріального права при ухваленні оскаржуваного рішення судом дотримані. Позивач вказувала, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що вона не має права власності на спірний будинок та не прийняла спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_6 є хибними та навмисно надуманими, оскільки суперечать матеріалам справи та наданим письмовим доказам. Заслухавши суддю-доповідача, заслухавши думки осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із наступних підстав. Відповідно до пункту 9 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ЦПК України) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Згідно із ч. 3 ст. 3 Цивільного процесуального Кодексу України в редакції Закону України № 2147-УШ від 3 жовтня 2017 року, що набув чинності 15 грудня 2017 року, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог всебічності, повноти і об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного і обґрунтованого рішення. Рішення суду першої інстанції, що оскаржується, таким вимогам не відповідає. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що сторони у справі після смерті свого батька ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , 20 вересня 1974 року отримали у спадок кожна по 1/6 частки житлового будинку по АДРЕСА_1 , а ОСОБА_6 - матір позивача та дружина померлого відповідно 2/3 частки вказаного будинку. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла. За життя вона все належне їй майно заповіла позивачу, проте остання у визначений законом шестимісячний строк не звернулася до органів нотаріату із заявою про прийняття спадщини за заповітом. Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 квітня 2005 року встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_1 після смерті матері. На підставі цього рішення ОСОБА_1 звернулася до П`ятої державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та 30 травня 2005 року була заведена спадкова, але у видачі свідоцтва позивачу 21 вересня 2005 року нотаріусом було відмовлено у зв`язку ненаданням Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно. Між тим 16 березня 2006 року ухвалою Миколаївського апеляційного суду рішення суду першої інстанції від 21 квітня 2005 року скасовано, а заяву ОСОБА_1 про встановлення факту прийняття спадщини залишено без розгляду. За даними Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації первина технічна інвентаризація домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 була проведена 21 серпня 1974 року і було встановлено, що на вказаний час воно складалося з одноповерхового житлового будинку 1960 року забудови, до якого входили 1-1 сіни пл. 7,4 кв.м, 1-2 житлова кімната пл. 16,9 кв.м, 1-3 житлова пл. 13,1 кв.м, 1-4 житлова пл.4,3 кв.м. 1-5 житлова пл. 5,3 кв.м, а також господарські споруди - сараї літ. Б і В, шия погребу літ. Гпд, вбиральня літ. Д, огорожа № 4,5,6,7, замощення № 1, басейн №

1. Відповідно до технічного паспорту, складеного тим же органом 20 лютого 2005 року, у період 1979-1984 роках самовільно побудовано: житловий будинок збільшено в розмірах 11,70 х 5,89, сіни літ. а1 - 6,30 х 1,98, гараж-літня кухня літ. Е - 8,58 х 4,55, вбиральня літ. Ж - 1,30 х 1,75, сарай літ. З - 3,20 х 3,04. 17 жовтня 2005 року рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва були визначені частки та визнано право власності за ОСОБА_1 на 9/10 часток домоволодіння АДРЕСА_2 та за ОСОБА_3 на 1/10 частку у цьому домоволодінні, а також право власності в цих же частках за сторонами на самовільно побудоване вказане домоволодіння. 14 листопада 2005 року право власності на визначені судовим рішення частки зазначеного домоволодіння були зареєстровані за сторонами в реєстрі прав власності на нерухоме майно. Проте, ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 26 квітня 2006 року це рішення суду першої інстанції скасовано, а справу передано на новий розгляд до того ж суду. При новому розгляді справи 10 квітня 2012 року ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації про визнання права власності на самочинне будівництво та визначення часток у спільній власності залишено без розгляду. Згідно з висновком судової будівельно-земельно-технічної експертизи № 125-036 від 31 травня 2016 року виділити в натурі 1/6 частку не є можливим, оскільки жила площа, що припадає на цю частку, не відповідає вимогам СНиП 2.08.01-89, ринкова вартість спірного домоволодіння станом на 21 серпня 1974 року складає 192 177 грн., вартість 1/6 частки домоволодіння складає 32 030 грн. 18 грудня 2018 року ОСОБА_1 перерахувала на депозитний рахунок ТУ ДСА 3 030 грн., а 14 лютого 2019 року перерахувала відповідно 2 000 грн. На час ухвалення судового рішення та перегляду цивільної справи судом апеляційної інстанції право власності на будинок АДРЕСА_1 за даними реєстру прав власності на нерухоме майно зареєстровано за: ОСОБА_3 на 1/10 частку, ОСОБА_1 на 9/10 частки на підставі рішення суду від 17 жовтня 2005 року, та за померлою ОСОБА_7 на 2/3 частки спірного домоволодіння. У статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Статтею 1269 ЦК України встановлено порядок подання заяви про прийняття спадщини. Так, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Згідно із ч. 1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Як встановлено ОСОБА_1 у визначений приписами ст. 1270 ЦК України строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини, із заявою про прийняття спадщини до нотаріусу не зверталася. З такою заявою звернулася тільки 30 травня 2005 року до П`ятої Миколаївської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті матері за заповітом. Факт прийняття спадщини останньою, як зазначив нотаріус, підтверджено рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 квітня 2005 року. Між тим таке судове рішення було скасовано. Відповідно до ч. 1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Отже, набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України), проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно (ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Необхідно розмежовувати право на спадщину як майнове право (об`єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об`єкт нерухомого майна. Згідно з ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Частиною 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону. За такого колегія суддів вважає, що позивач у передбачені законом строки за прийняттям спадщини не зверталася, свідоцтво про право на спадщину на 2/3 частки спірного домоволодіння після смерті матері не отримувала і право власності на вказану нерухомість у встановленому законом порядку не зареєструвала. Посилання представника позивача на те, що ОСОБА_1 зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини 30 травня 2005 року та за її заявою відкрита спадкова справа, а також позивачем зареєстровано право на 9/10 часток домоволодіння, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки правові підстави, які визначалися відповідними судовими рішеннями, для реєстрації зазначеної заяви та реєстрації вказаної частки спірного домоволодіння, були скасовані. Більш того, звернувшись із заявою до нотаріуса про прийняття спадщини після смерті матері, ОСОБА_1 отримала лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно. Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги. Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. Стаття 1268 ЦК України регулює виникнення права на нерухоме майно без дотримання вимоги державної реєстрації, проте до спірних правовідносин не застосовується, оскільки в силу закону таке майнове право не можна вважати правом власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року справа № 175/657//16-ц. Отже суд першої інстанції при вирішенні спору дійшов безпідставного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про припинення права власності відповідача на 1/6 частку у спірному домоволодінні, оскільки позивач не набула у встановленому законом порядку право власності на вказану нерухомість. Крім того, суд першої інстанції помилково вважав можливим припинити право власності на 1/6 частки співвласника домоволодіння, виходячи з технічних характеристик цього домоволодіння та його вартості станом на 1974 рік, оскільки, як встановлено, об`єкт нерухомості, що є предметом поділу на час звернення позивача до суду з вказаним позовом та розгляду справи судом, внаслідок самочинного будівництва втратив тотожність з тим домоволодінням, на яке співвласниками були отримані свідоцтва про право власності. У розумінні ч. 1 ст. 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а і об`єкт нерухомості, який виник в результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови уже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність з тим, на який власником (власниками) отримано право власності. Об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти не є об`єктами права власності (ч. 2 ст. 376 ЦК України), а тому не можуть бути предметом поділу (виділу) згідно із нормами ст. ст. 364, 367 ЦК України. Це ж стосується й застосування норм ст. 365 ЦК України. З огляду на встановлені обставини та наведені норми права, доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу. Водночас доводи скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які полягають у тому, що суд двічі виходив до нарадчої кімнати для ухвалення рішення, не поновивши судовий розгляд, повідомив позивача про необхідність внесення на депозитний рахунок коштів за частку у спірному майні, не можуть бути перевірені, оскільки зі змісту протоколу судового засідання та технічного запису судового засідання не зафіксовано тих порушень, на які посилається заявник. При цьому ні відповідач, ні її представник не скористались своїм правом на ознайомлення із технічним записом судового засідання і протоколом судового засідання та не подали до суду письмові зауваження щодо неповноти або неправильності їх запису. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції належним чином не з`ясував характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, не перевірив предмета та підстав поданного позову, не встановив тих фактичних обставин справи, від яких залежить їх правильне вирішення. За такого ухвалене у справі рішення суду першої інстанції відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Оскільки ОСОБА_3 за приписами п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, то відповідно до положень ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 в дохід держави підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 365.40 грн. Керуючись ст.ст. 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_4 , задовольнити. Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 11 грудня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 до ОСОБА_3 про припинення права власності на 1/6 частку спадкового житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1 у складі домоволодіння відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 вересня 1974 року та стягнення компенсації за таку частку у розмірі 32 030 грн. відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 365 грн. 40 коп. судового збору. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Л.М. Царюк Судді Т.М. Базовкіна Ж.М. Яворська Повний текст постанови складено 25 березня 2020 року.