Постанова Дніпровський апеляційний суд № 203/3143/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3820/23 Справа № 203/3143/22 Суддя у 1-й інстанції - Казак С.Ю. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2023 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючої - Городничої В.С., суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 31 січня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, - ВСТАНОВИЛА: У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 08 квітня 2021 року на пл.Десантників, 17 в м.Дніпрі сталась дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої було пошкоджено належний йому автомобіль «SKODA OCTAVIA», д/н НОМЕР_1 . Постановою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 15 лютого 2022 року у справі №203/1718/21, винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди та залишенні місця пригоди визнано водія автомобіля «RENAULT KANGOO», д/н НОМЕР_2 , ОСОБА_2 . Розмір завданого власнику автомобіля «SKODA OCTAVIA», д/н НОМЕР_1 , в результаті дорожньо-транспортної пригоди матеріального збитку згідно висновку експерта №043/22 від 03 серпня 2022 року склав 20 239 грн 79 коп. Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «RENAULT KANGOO», д/н НОМЕР_2 , була застрахована в ТзДВ «СК «Кредо» за полісом АР/995564, а власника автомобіля «SKODA OCTAVIA», д/н НОМЕР_1 , - в АТ «СК «Інго» за полісом №201267564. За наслідками прямого врегулювання АТ «СК «Інго» позивачу було частково відшкодовано завдану шкоду в розмірі 6 864 грн 60 коп., виходячи із розрахунку: 13 012 грн 71 коп. (вартість ремонту, визначена АТ «СК «Інго» на підставі калькуляції системи Audatex №3712596 від 05 травня 2021 року) - 3 548 грн 11 коп. (вартість фізичного зносу) - 2 600 грн (франшиза). Посилаючись на вищевказані обставини, ОСОБА_1 просив суд стягнути на його користь з відповідача різницю між розміром шкоди та страховим відшкодуванням в сумі 6 148 грн 11 коп.; у відповідності до ст.625 ЦК України інфляційні витрати в сумі 1 484 грн 10 коп. та три відсотки річних в сумі 236 грн 49 коп. за період з 06 травня 2021 року по 16 серпня 2022 року; а також завдану моральну шкоду в сумі 5 000 грн. Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 31 січня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, суму франшизи в розмірі 2 600 грн; за період з 26 лютого 2022 року по 16 серпня 2022 року інфляційні витрати в сумі 419 грн 66 коп.; три відсотки річних в сумі 36 грн 76 коп.; у рахунок відшкодування моральної шкоди 500 грн, а всього - 3 556 грн 42 коп. Також стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 492 грн 40 коп. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить його змінити та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування матеріальної шкоди суму в розмірі 6 148 грн 11 коп.; 1 484 грн 10 коп - інфляційних втрат за період з 06 травня 2021 року по 16 серпня 2022 року; 236 грн 49 коп. - три відсотки річних за період з 06 травня 2021 року по 16 серпня 2022 року; у відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 5 000 грн. Також стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму судових витрат. ОСОБА_2 , відповідно до ст.360 ЦПК України, подав відзив, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, посилаючись на незаконність та необґрунтованість доводів скарги. Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень, тому справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч.5 ст.272 ЦПК України. Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, з огляду на таке. Судом встановлено, що 08 квітня 2021 року на пл.Десантників, 17 в м.Дніпрі сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «RENAULT KANGOO», д/н НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 та автомобіля «SKODA OCTAVIA», д/н НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 . Постановою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 15 лютого 2022 року у справі №203/1718/21, яка набрала законної сили, встановлено вину ОСОБА_2 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди внаслідок недотримання вимог п.п.10.1, 2.10 ПДР України та провадження по справі закрито на підставі п.7 ст.247 КУпАП, у зв`язку із закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності. На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «RENAULT KANGOO», д/н НОМЕР_2 , була застрахована в ТзДВ «СК «Кредо» за полісом АР/995564, зі строком дії з 04 жовтня 2020 року по 03 жовтня 2021 року, лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 130 000 грн, франшизою в розмірі 2 600 грн. Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «SKODA OCTAVIA», д/н НОМЕР_1 , була застрахована в АТ «СК «Інго» за полісом №201267564. За наслідками прямого врегулювання АТ «СК «Інго» позивачу було частково відшкодовано завдану шкоду в розмірі 6 864 грн 60 коп., виходячи із розрахунку: 13 012 грн 71 коп. (вартість ремонту, визначена АТ «СК «Інго» на підставі калькуляції системи Audatex №3712596 від 05 травня 2021 року) - 3 548 грн 11 коп. (вартість фізичного зносу) - 2 600 грн (франшиза). Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив зі встановлених обставин справи та дійшов висновку про обґрунтованість, доведеність та необхідність часткового задоволення позовних вимог. При цьому, вказував, що обов`язок з відшкодування завданих збитків у відповідача виник після винесення постанови суду від 15 лютого 2022 року та спливу встановленого КУпАП десятиденного строку на її оскарження, тобто з 26 лютого 2022 року. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно ст.6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон України №1961-IV) страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Пунктом 22.1 ст.22 Закону України №1961-IV визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Статтею 29 Закону України №1961-IV встановлено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. При цьому, п.12.1 ст.12 зазначеного вище Закону встановлено, що розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Пунктом 36.6 ст.36 Закону України №1961-IV визначено, що страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування. Таким чином, районний суд, враховуючи встановлені обставини та наведені вище положення діючого законодавства, зробив обґрунтований висновок про доведеність та необхідність задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача розміру франшизи в сумі 2 600 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що висновки суду першої інстанції про те, що збитком є вартість відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням його фізичного зносу, й що стягненню підлягають виключно фактично здійснені витрати на проведення відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля зроблено при неправильному тлумаченні ст.ст.22, 1166, 1192 ЦК України. Однак, колегія суддів відхиляє такі доводи скаржника, з наступних підстав. Згідно зі ст.22 ЦК України збитками є витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). Відповідно до п.3 ч.1 ст.988 ЦК України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Згідно ст.1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Статтею 1194 ЦК України встановлено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Пунктом 1 ч.1 ст.1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. У справі, яка переглядається, судом першої інстанції в частині стягнення коштів у сумі 3 548 грн 11 коп., враховано, що вказана сума становить коефіцієнт фізичного зносу, визначений у ремонтній калькуляції за допомогою системи Audatex №3712596 від 05 травня 2021 року, на яку страховиком було зменшено виплату страхового відшкодування у відповідності до наведеної вище ст.29 Закону України №1961-IV. Так, згідно п.п.2.3, 2.4 «Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів», затвердженої Наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24 листопада 2003 року, вартість відновлювального ремонту КТЗ визначається як грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого КТЗ. Вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості). Тобто, для власника пошкодженого транспортного засобу матеріальним збитком є вартість відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу. За вказаних обставин, а також враховуючи, що позивачем не було надано доказів щодо проведення відновлювального ремонту його автомобіля, а також, що для відновлення його попереднього стану було використано нові вузли, деталі та комплектуючи, районний суд дійшов правильного висновку, що в задоволенні позовних вимог в частині стягнення коштів в сумі 3 548 грн 11 коп. слід відмовити за безпідставністю та недоведеністю цих вимог. Також колегія суддів вважає неспроможними доводи скаржника про те, що неправомірними є й висновок суду першої інстанції щодо визначення на підставі ч.2 ст.625 ЦПК України інфляційних втрат та трьох відсотків річних лише з суми невідшкодованої відповідачем франшизи в розмірі 2 600 грн, а не із всієї суми невідшкодованої відповідачем шкоди в розмірі 6 148 грн 11 коп. (3 548 грн 11 коп. (вартість фізичного зносу необхідних для ремонту деталей) + 2 600 грн(франшиза)), з огляду на наступне. Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Частиною 3 ст.510 ЦК України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї. Грошовим слід вважати зобов`язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити кошти на користь кредитора. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17 (провадження №12-14гс18) вказала, що приписи ст.625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі №3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі. Отже, враховуючи правову природу спірних правовідносин, обов`язок відповідача відповідно до п.12.1 ст.12, п.36.6 ст.36 Закону України №1961-IV відшкодувати позивачу встановлену договором про страхування франшизу, на них поширюється дія ч.2ст.625 ЦК України. З урахуванням наведеного, оскільки сума франшизи в розмірі 2 600 грн в добровільному порядку відповідачем відшкодована не була, місцевий суд мотивовано дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України інфляційних витрат та трьох відсотків річних. При цьому, колегія суддів погоджується з розміром інфляційних витрат та трьох відсотків річних, присуджених судом першої інстанції, з огляду на таке. У своєму позові ОСОБА_1 просив суд стягнути інфляційні витрати та три відсотки річних за період з 06 травня 2021 року по 16 серпня 2022 року. Разом з тим, вину ОСОБА_2 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок недотримання вимог п.п.10.1, 2.10 ПДР України, було встановлено відповідно до постанови Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 15 лютого 2022 року у справі №203/1718/21, яка набрала законної сили 26 лютого 2022 року. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність часткового задоволення позову в цій частині, стягнувши з відповідача на користь позивача у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України інфляційні витрати та три відсотки річних за період з 26 лютого 2022 року по заявлену у позові дату - 16 серпня 2022 року, за несвоєчасну сплату грошового зобов`язання у вигляді франшизи в розмірі 2 600 грн, виходячи із наступного розрахунку: - індекси інфляції: березень 2022 року - 104,5; квітень 2022 року - 103,1%; травень 2022 року - 102,7%; червень 2022 року - 103,1%; липень 2022 року - 100,7%; серпень 2022 року - 101,1%. Середній індекс інфляції за вказаний період - 1,16140767. Інфляційні витрати до стягнення - 2 600 х 1,16140767 - 2 600 = 419 грн 66 коп.; - три відсотки річних: 2 600 х 3% : 365 х 172 дня прострочення = 36 грн 76 коп. Доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції залишення відповідачем місця дорожньо-транспортної пригоди, заперечення відповідачем своєї причетності до неї, тривалість розгляду справи про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності, участь позивача в проведенні експертизи, тобто, всіх суттєвих обставин, які мали бути враховані при визначенні розміру відшкодування завданої позивачеві моральної шкоди, що виключає розумність та справедливість його визначення в розмірі 500 грн, колегія суддів відхиляє, з урахуванням наступного. Відповідно до ч.ч.1-4 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Згідно ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Так, районний суд вважав доведеним позивачем, що йому було завдано моральну шкоду, яка полягала у душевних стражданнях та переживаннях в зв`язку із пошкодженням належного йому транспортного засобу, у зміні звичайного ритму життя через необхідність витрачати додатковий час для вирішення питання щодо ремонту автомобіля, відшкодування завданих збитків, нести додаткові, незаплановані витрати на це. Поряд з цим, колегія суддів погоджується з розміром моральної шкоди, присудженої судом першої інстанції, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до положення п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, тому відхиляє доводи апеляційної скарги щодо заниженого розміру моральної шкоди, стягнутої судом з відповідача на користь позивача у розмірі 500 грн. Таким чином, суд першої інстанції повно з`ясував обставини даної справи та дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме, що з відповідача на користь позивача у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, слід стягнути суму франшизи в розмірі 2 600 грн; за період з 26 лютого 2022 року по 16 серпня 2022 року інфляційні витрати в сумі 419 грн 66 коп. та три відсотки річних в сумі 36 грн 76 коп.; у рахунок відшкодування моральної шкоди - 500 грн, а всього стягнути 3 556 грн 42 коп. При цьому, в іншій частині в задоволенні вказаних позовних вимог - відмовити. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неповно встановив фактичні обставини справи, надавши вибірково оцінку зібраним у справі доказам, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки місцевий суд належно обґрунтував прийняття чи відхилення того чи іншого доказу, надав вичерпні відповіді на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин, а тому доводи апеляційної скарги в цілому зводяться до непогодження з оскаржуваним судовим рішенням та необхідністю здійснення переоцінки доказів у справі. Водночас, колегія суддів вважає неспроможними доводи апеляційної скарги щодо неправомірної відмови суду першої інстанції у стягненні витрат на проведення експертизи, оскільки позовні вимоги в частині відшкодування матеріальної шкоди не ґрунтувались на висновку експерта автотоварознавця №043/22 від 03 серпня 2022 року, а були заявлені виходячи із розміру матеріального збитку, розрахованого страховиком за допомогою системи Audatex, згідно ремонтної калькуляції №3712596 від 05 травня 2021 року. Крім того, зважаючи на те, що замовлення експертизи та отримання експертного висновку відбулося за ініціативою ОСОБА_1 до його звернення до суду з позовом, тому підстав для відшкодування позивачу витрат на складення такого експертного висновку - відсутні. Вказане узгоджується також із правовими висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постанові від 20 липня 2022 року у справі №524/710/21. Інші доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права, не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до чинного законодавства, та не спростовують законність оскаржуваного судового рішення. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, тому підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні. Згідно із ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Водночас, відповідно до п.п.«в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути зазначено розподіл судових витрат, понесених в зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції. Згідно із ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Пунктом 1 ч.3 ст.133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з ч.ч.1 та 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правову допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч.5, 6, 7 ст.141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Як вбачається із матеріалів справи, на підтвердження понесених відповідачем витрат на правничу допомогу у зв`язку із переглядом апеляційним судом цієї справи представник ОСОБА_2 - адвокат Константинов Р.Д. надав до апеляційного суду відзив на апеляційному скаргу, в якому, зокрема, просив стягнути з позивача на користь відповідача понесені судові витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 3 500,00 грн. При цьому, представник відповідача надав копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, а також копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_2 на підставі договору про надання правової допомоги №05/10/22-81 від 05 жовтня 2022 року, згідно якого адвокат Константинов Р.Д. надає ОСОБА_2 правову допомогу, зокрема, в Дніпровському апеляційному суді, та копію Акту-Розрахунку правової допомоги №2 до договору про надання правової(правничої) допомоги №05/10/22-81 від 08 серпня 2022 року, з якого вбачається, що клієнт отримав в повному обсязі, а адвокат надав наступну правничу допомогу: супровід, представлення та захист прав та інтересів клієнта у справі №203/3143/22 у Дніпровському апеляційному суді, в т.ч. складання та подання відзиву на апеляційну скаргу у справі №203/3143/22 вартістю 3 500,00 грн. Крім того, матеріали даної цивільної справи містять копію договору №05/10/22-81 від 05 жовтня 2022 року про надання ОСОБА_3 правничої допомоги ОСОБА_2 , згідно якого адвокат зобов`язався надати відповідачу юридичні послуги щодо захисту та представництва інтересів останнього з будь-яких питань у справі №203/3143/22 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за позовом ОСОБА_1 . Також матеріалами справи підтверджується, що представником відповідача було надіслано на адресу позивача відзив на апеляційну скаргу, що підтверджується поштовою квитанцією. ОСОБА_1 своїм правом на подачу клопотання про зменшення заявлених відповідачем витрат на правничу допомогу не скористався. З урахуванням зазначеного, апеляційний суд вважає, що понесені відповідачем витрати на правничу допомогу у зв`язку із переглядом справи в апеляційному суді підлягають стягненню з позивача на користь відповідача у розмірі 3 500,00 грн, який відповідає критеріям розумності, є співмірним із складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт та наданих послуг. Разом з тим, оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, тому підстави для нового розподілу судового збору, понесеного позивачем у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанції, відсутні. Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 31 січня 2023 року - залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 3 500 (три тисячі п`ятсот) грн 00 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: О.В. Лаченкова М.Ю. Петешенкова