Постанова 4856 № 120/8803/22

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/8803/22 Головуючий суддя 1-ої інстанції -Слободонюк М.В. Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б. 11 травня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Матохнюка Д.Б. суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 січня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - Вінницький обласний центр комплектування та соціальної підтримки, про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : у жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, третя особа - Вінницький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, в якому просила: -визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум в частині відмову в призначенні одноразової грошової допомоги як дружині померлого військовослужбовця ОСОБА_2 , яке викладене у Протоколі засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 192 від 02.09.2022; - зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити членам сім`ї померлого військовослужбовця ОСОБА_2 передбачену статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразову грошову допомогу у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, у розмірі 750-кратного розміру прожиткового мінімуму доходів громадян, встановленого на 1 січня року, в якому здійснюватиметься виплата. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 24 січня 2023 року відмовлено у задоволенні позовних вимог. Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно копії військового квитка НОМЕР_1 ОСОБА_2 з 04.05.1985 по 11.05.1987 проходив строкову військову службу в лавах Радянської армії, та в межах цього періоду з 26.01.1986 по 11.05.1987 приймав участь у бойових діях на території країни Афганістан, де отримав захворювання «вірусний гепатит». 11.05.1987 ОСОБА_2 був звільнений (демобілізований) з військової служби в запас. При цьому, отримане в період проходження військової служби захворювання при прогресуванні призвело до «Криптогенного цирозу печінки клав В по Чайлду з вираженою активністю, декомпесованого». Так, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 29.09.2017. Згідно витягу з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Центрального регіону по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №61 від 01 березня 2019 року, захворювання та причина смерті ОСОБА_2 , так, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. За таких обставин, позивач, як дружина померлого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 через четвертий відділ Гайсинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки звернулася із заявою та необхідним пакетом документів про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 02.09.2022 року Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум відмовлено ОСОБА_1 у призначені одноразової грошової допомоги з посиланням на те, що ОСОБА_2 звільнено зі строкової військової служби 11.05.1987, отже на час смерті він не був військовослужбовцем, про що складено протокол №192. Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв на підставі, в межах та у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Питання пов`язані з реалізацією права на соціальний захист неодноразово розглядав і Конституційний Суд України та сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року 5-рп/2002). Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року 5-рп/2002). Так, відповідно до ст. 41 Закону України від 25.03.1992 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". 20 грудня 1991 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" 2011-XII (далі - Закон 2011-ХІІ), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. Визначення соціального захисту військовослужбовців міститься у статті 1 Закону 2011-ХІІ, та означає діяльність (функція) держави, спрямовану на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. У відповідності до статті 1-2 Закону 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону 2011-XII дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти. У частині 1 ст. 16 Закону №2011-XII (у редакції на час виникнення спірних відносин) зазначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Згідно п. п. 1, 2 ч. 2 ст. 16 Закону №2011-ХІІ (у редакції на час виникнення спірних відносин) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: -загибелі (смерті) військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби) під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби; - смерті військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби), що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби. Проте, згідно записів військового квитка НОМЕР_1 від 04.05.1985, ОСОБА_3 в період часу з 04.05.1985 по 11.05.1987 проходив саме строкову військову службу, а отже отримав захворювання, яке в подальшому спричинило смерть, будучи військовослужбовцем строкової служби. Таким чином важливою умовою для правильного тлумачення наведених норм ст. 16 Закону №2011-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, є розуміння видів військової служби, визначених Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" N 2232-XII. Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону №2232-XII проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України. Одним із видів військової служби згідно ч. 6 ст. 2 Закону N 2232-XII є строкова військова служба. Тобто, строкова служба є окремим видом військової служби, що вказує на особливий порядок правового регулювання вказаного виду служби. Так, до 01.01.2017, тобто до моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року (Закон №1774-VIII), право на одноразову грошову допомогу мали всі військовослужбовці, незалежно від виду проходження військової служби. Проте з 01 січня 2017 року, після набрання чинності Закону № 1774-VIII, для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, а саме після 01.01.2017 п. 3 ч. 2 ст. 16 Закону №2011-XII (в редакції Закону №1774-VIII) було передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця строкової військової служби, військовозобов`язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві. Тобто, в період дії зазначеної редакції п. 3 ч. 2 ст. 16 Закону №2011-XII, який припав на той час, коли ОСОБА_2 помер ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), право на отримання одноразової грошової допомоги виникало лише у випадку смерті військовослужбовця строкової служби, що настала під час виконання обов`язків військової служби. Вказана норма не містила положень про взаємозв`язок між смертю особи та захворюванням, отриманим під час виконанням ним обов`язків військової служби, а тому є застосованою лише до тих військовослужбовців строкової служби, смерть яких настала в період проходження військової служби. Таким чином, ст. 16 Закону №2011-XII, яка діяла на час смерті ОСОБА_2 , не передбачалось можливості отримання одноразової грошової допомоги у разі смерті військовослужбовця строкової служби, що настала після його звільнення з військової служби однак внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби. Враховуючи те, що ОСОБА_3 на час смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 не був військовослужбовцем, тобто його смерть настала не під час виконання обов`язків строкової військової служби, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність у позивача правових підстав для отримання одноразової грошової допомоги згідно п. п. 1-3 ч. 2 ст. 16 Закону №2011-XII (у редакції на час виникнення спірних правовідносин). Колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду викладені у постанові від 28.01.2020 року у справі №2240/2957/18, оскільки фактичні обставини даної справи та справи № 2240/2954/18 не є тотожними. Так, Верховним Судом надавалася оцінка нормам п. п. 1 та 2 ч. 2 ст. 16 Закону №2011-XII, які в діючій на час виникнення спірних правовідносин редакції стосувалися тільки тих військовослужбовців, які не являлись військовослужбовцями строкової служби. Тобто, правові приписи цих норм не підлягали застосуванню до військовослужбовців строкової служби. Враховуючи вище викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами. Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 січня 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Матохнюк Д.Б. Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.