Постанова 4855 № 620/4394/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/4394/22 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Поліщук Л.О., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 травня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Костюк Л.О., Степанюка А.Г. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2022 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в Чернігівській області) в якому просив: - визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Чернігівській області, які полягають у відмові в призначенні позивачу пенсії за вислугу років, відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; - зобов`язати ГУ ПФУ в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», починаючи з 07.10.2020 по 09.11.2021. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2022 року в задоволенні значеного адміністративного позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу. Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку. Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов`язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про продовження строку розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2022 року на розумний строк. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати, виходячи з наступного. Пунктом 4 ч. 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Згідно із ч. 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу в управлінні Служби безпеки України (далі по тексту - СБУ) в Чернігівській області, починаючи з 26.04.2000 року. Відповідно до копії довідки Управління СБУ в Чернігівській області від 10.01.2022 року № 5-21-ж-17/330, майор запасу СБ України ОСОБА_1 , з 07.10.2020 року звільнений у запас СБУ, з посади старшого оперуповноваженого Управління СБУ в Чернігівській області (а.с.23). 31.07.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Управління СБУ в Чернігівській області з проханням оформити та направити до пенсійного органу необхідні документи для призначення пенсії за вислугу років, відповідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» 09.04.1992 року №2262-XII, із зарахуванням на пільгових умовах часу проходження служби. 14.09.2021 року № 74/1/Г-203/14/433 Управління СБУ в Чернігівській області повідомило позивача про те, що останній не має права на пенсію, а тому надавати будь-які документи до пенсійного органу щодо призначення пенсії за вислугу років немає законних підстав. Зазначене стало підставою звернення ОСОБА_1 з позовом до суду за захистом законних прав та інтересів. За наслідками розгляду справи № 620/12980/21, Чернігівським окружним адміністративним судом прийнято рішення від 09.12.2021 року, яке не оскаржувало ся сторонами та набрало законної сили, яким визнано протиправною бездіяльність Управління СБУ в Чернігівській області щодо оформлення та направлення необхідних документів до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII. Також, судом зобов`язано Управління СБУ в Чернігівській області оформити та направити необхідні документи до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII, із зарахуванням до вислуги років для призначення такої пенсії часу проходження служби, з 26 квітня 2000 року по 07 жовтня 2020 року, у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки України, на пільгових умовах - один місяць служби за півтора місяці. 09.01.2022 року ОСОБА_1 , звернувся до ГУ ПФУ в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років (а.с.18). 12.01.2022 року, на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.12.2021 року по справі № 620/12980/21, Управлінням СБУ в Чернігівській області сформовано подання № 9/12 про призначення ОСОБА_1 , пенсії за вислугу років, яке було направлено до пенсійного органу. Так, у вказаному поданні, зазначено, що вислуга років ОСОБА_1 , станом на 07.10.2020 року, для призначення пенсії складає 31 рік 06 місяців 23 дні (а.с.24-25). Відповідно до копії Розрахунку вислуги років (страхового стажу) для призначення пенсії, календарна вислуга років позивача становить 21 рік 04 місяці 02 дні; пільгова 10 років 02 місяці 21 день; загальна 31 рік 06 місяців 23 дні (а.с.19-20). Листом від 02.05.2022 року № 2500-02-03-5/13520 ГУ ПФУ в Чернігівській області повернуло на адресу Управління СБУ в Чернігівській області подані останнім документи для призначення позивачу пенсії за вислугу років на доопрацювання, зауваживши, що Подання про призначення пенсії за вислугу років від 12.01.2022 № 9/12 та розрахунок вислуги років для призначення пенсії від 17.02.2022, складені УСБУ в Чернігівській області, оформлені відповідно до пунктів «а» та «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що унеможливлює прийняття відповідного рішення, згідно з чинним законодавством. Також, відповідач зазначив, що згідно зі статтею 2 статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби. Відповідно до копії довідки відділу по роботі з персоналом НАБУ від 22.04.2022 року, ОСОБА_1 , починаючи з 20.10.2020 року і по теперішній час проходить службу на посадах начальницького складу Національного антикорупційного бюро України (а.с.26). Вважаючи дії відповідача протиправними , а своє право порушеним, позивач звернувся з позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів. Приймаючи рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що на момент оформлення та направлення уповноваженим органом до ГУ ПФУ в Чернігівській області Подання про призначення позивачу пенсії, дія положень Закону № 2262-ХІІ не передбачала право на отримання пенсії під час проходження військової служби, зокрема, служби в НАБУ. Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що станом на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії та внесення відповідного подання Управлінням СБУ в Чернігівській області до пенсійного органу (тобто 31.07.2021 року), у ОСОБА_1 право на призначення пенсії, на підставі Закону № 2262-ХІІ не виникло, оскільки на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення позивач проходить військову службу, а саме службу в НАБУ. Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, з огляду на наступне. Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу здійснюється відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» 09.04.1992 року №2262-XII (далі - Закон №2262-XII). Абзацом першим преамбули визначено, що цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом. Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2262-XII особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років. Згідно з п. «а» статті 12 Закону №2262-XII пенсія за вислугу років призначається: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б» - «д», «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: по 30 вересня 2011 року і на день звільнення мають вислугу 20 років і більше; з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік і більше; з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше. Частиною другою статті 17 Закону № 2262-XII передбачено, що до вислуги років поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, Служби судової охорони, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п`яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби. Порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст .17-1 Закону № 2262-XII). Згідно з абзацом 3 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» (далі - Постанова № 393) встановлено, що для призначення пенсій за вислугу років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду. Відповідно до підпункту 4.1.6 пункту 4.1 розділу 4 Порядку №393 стаж роботи працівників спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю обчислюється з розрахунку 1,5 року за кожен рік служби у вищезазначених підрозділах згідно з переліком посад, визначених Міністром внутрішніх справ України. Так, згідно з розрахунком вислуги років (страхового стажу) для призначення пенсії, який міститься в матеріалах справи, ОСОБА_1 за час проходження служби обіймав посади сержантського, старшинського складу та офіцерські посади (а.с.19-20). Згідно з абзацом дев`ятим підпункту «в» пункт 3 Порядку №393 до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяця у підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ з охорони дипломатичних і консульських представництв іноземних держав, у підрозділах Управління державної охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств. Згідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.08.2001 року за №968-014 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 та наказу Міністерства внутрішніх справ України від 28 серпня 2001 №018 «Про затвердження Переліку посад начальницького складу, які несуть службу у підрозділах оперативної служби та підрозділах оперативно-технічних заходів час проходження служби на яких зараховується на пільгових умовах», час проходження служби у підрозділах оперативної служби та підрозділах оперативно-технічних заходів обчислюється з розрахунку 1 місяць служби за l,5 місяці. Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 13.05.1997 року №1-зп, від 09.02.1999 року № 1-рп/99, від 05.04.2001 року № 3-рп/2001 та від 13.03.2012 року № 6-рп/2012 висловив позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Таким чином, зміст правовідносин, зокрема прав та обов`язків особи, не може змінюватися зі зміною законодавчих норм. З урахуванням наведеного, право позивача на зарахування при обчисленні вислуги років на пільгових умовах часу проходження служби в Управлінні СБУ в Чернігівській області визначаються за тими правилами, які були чинними на момент виникнення відповідного права. Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що в рішенні Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.12.2021 року по справі № 620/12980/21 встановлено наявність підстав для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, відповідно до статті 12 Закону № 2262-ХІІ, а також зобов`язання відповідача оформити та направити необхідні документи до пенсійного органу для призначення позивачу пенсії за вислугу років, відповідно до статті 12 Закону № 2262-ХІІ, із зарахуванням до вислуги років для призначення такої пенсії часу проходження служби, з 26 квітня 2000 року по 07 жовтня 2020 року, у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки України, на пільгових умовах - один місяць служби за півтора місяці. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 78 КАС України). Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Згідно ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Отже, з аналізу зазначених норм слідує, що визначальною підставою у питанні можливості пільгового обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, є наявність законодавчого регулювання, яке передбачає включення зазначеного періоду (строку) до стажу роботи працівників певної категорії для реалізації цими особами права на призначення різних видів пенсій, чи інших соціальних виплат. Основним актом, на підставі якого здійснюється таке регулювання є, зокрема, Закон №2262-XII. Можливість пільгового обчислення періоду проходження військової служби є похідною від визначальної підстави і має пов`язуватися не з категорією працівників, що реалізують право на пенсію за вислугу років, а зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті проходження військової служби в певний, визначений у законодавчому порядку період часу, що передбачено Постановою №

393. Отже, пільгова вислуга має враховуватися при призначенні пенсій згідно з пунктом «а» частини 1 статті 12 Закону №2262-XII. З огляду на наведене, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що із зарахуванням на пільгових умовах часу проходження служби, позивач набув право на призначення пенсії за вислугу років, на підставі п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», починаючи з 07.10.2020 року, тобто після звільнення з органів СБУ. У свою чергу, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що у ОСОБА_1 право на призначення пенсії на підставі Закону № 2262-ХІІ не виникло, оскільки на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення позивач проходить військову службу, а саме службу в НАБУ, з огляду на те, що станом на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії, співробітники начальницького складу НАБУ не мали права на пенсійне забезпечення. Так, Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо приведення статусу Національного антикорупційного бюро України у відповідність з вимогами Конституції України» від 19.10.2021 року 1810-IX набрав чинності 10.11.2021 року. Відповідно, саме з 10.11.2021 року у співробітників начальницького складу НАБУ виникло право на довічну пенсію за вислугою років. Разом з тим, ОСОБА_1 ще до моменту прийняття на службу та проходження військової служби в НАБУ (тобто до 20.10.2020 року), набув право на призначення пенсії за вислугу років, на підставі п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», починаючи з 07.10.2020 року, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Колегія суддів апеляційної інстанції не надає оцінку спірним правовідносинам в частині виплати призначеної пенсії ОСОБА_1 , на підставі п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», починаючи з 07.10.2020 року, як працюючому пенсіонеру, оскільки це не є предметом даного спору. Щодо кінцевої дати призначеної пенсії, зокрема 09.11.2021 року, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що у даному випадку вказані вимоги є передчасними, оскільки ОСОБА_1 , станом на момент ухвалення даної постанови, пенсія не призначалась, а суд не може перебирати на себе повноваження пенсійного органу, які є дискреційними. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що для ефективного захисту порушеного права позивача наявні законні підстави для зобов`язання ГУ ПФУ в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», починаючи з 07.10.2020 року. Отже, невірне застосування відповідачем наведених положень законодавства призвело до порушення права позивача на призначення пенсії за вислугу років. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 03.03.2021 року по справі №805/3923/18-а. Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно частини 1, пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частинами 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Правовими положеннями ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Таким чином, враховуючи всі обставини встановлені під час розгляду даної справи, з метою належного та ефективного способу захисту прав, свобод та інтересів позивача від порушень з боку відповідача, а також забезпечення його виконання та виключення необхідності наступних звернень до суду, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку про необхідність задовольнити позовні вимоги частково. Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року). Таким чином, відповідач діяв поза межами повноважень та у спосіб, що визначених Конституцією та законами України, необґрунтовано та незаконно. Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року №127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010 року). Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення зазначених позовних вимог. Відповідно до ч. 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта в ладних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити, у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Як вбачається з матеріалів справи, під час подання позовної заяви та апеляційної скарги позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 2481,00 грн., який підлягає стягнення з відповідача на користь позивача, як суб`єкта владних повноважень, відповідно до ст. 139 КАС України. Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 на підтвердження судових витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги в суді першої та апеляційних інстанцій додано: - договори про надання правової допомоги від 02.05.2022 року та від 03.09.2022 року; - протоколи погодження договірної ціни (Додаток №1) від 02.05.2022 року та від 03.09.2022 року; - акт приймання-передачі наданих послуг від 04.07.2022 року на суму 4900,00 грн.; - акт приймання-передачі наданих послуг від 29.09.2022 року на суму 5200,00 грн.; - оригінал квитанції від 04.07.2022 року №25 на суму 4900,00 грн. (перша інстанція); - оригінал квитанції від 29.09.2022 року №35 на суму 5200,00 грн. (апеляційна інстанція). З аналізу зазначених документів вбачається, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесений позивачем під час розгляду справи в першій та апеляційних інстанціях, становить 10 100,00 грн. Згідно з ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Частиною 2 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Відповідно до ч. 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта в ладних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 7 ст. 139 КАС України). Приписами ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Згідно з ч. 9 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. За приписами ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються, згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження). Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України). При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності. Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Згідно із правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, висловленої у постанові від 15 травня 2018 року по справі №821/1594/17, належним доказом для відшкодування витрат на правову допомогу є документи у яких конкретизовано справу, по якій таку допомогу надано. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97). У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 в якості доказів, додано до позовної заяви документи витрат на правничу допомогу в розмірі 10 100,00 грн. Згідно з пунктами 6, 7 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У даному випадку, пенсійним органом не зазначеного жодного обґрунтованого доводу, відповідно до пунктів 6, 7 статті 134 КАС України, проти стягнення на користь позивача понесених витрати на правову допомогу на користь у розмірі 10 100,00 грн. Колегія суддів апеляційної інстанції, дослідивши вищезазначені норми чинного законодавства, зокрема ст. 139 КАС України, приходить до висновку, що витрати позивача, під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції, є спів мірними та підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача в розмірі 10 100,00 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2022 року скасувати. Ухвалити нову постанову, якою адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, які полягають у відмові в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», починаючи з 07.10.2020 року. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (ЄДРПОУ 21390940) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за вислугу років, відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», починаючи з 07.10.2020 року. В іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (ЄДРПОУ 21390940) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в загальній сумі 2481,00 грн. (дві тисячі чотириста вісімдесят одна грн.). Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (ЄДРПОУ 21390940) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу 10 100,00 грн. (десять тисяч сто грн. 00 коп.). Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Л.О. Костюк А.Г. Степанюк Повний текст виготовлено 10.05.2023 року