Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/5402/22

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 травня 2023 р.м.ОдесаСправа № 400/5402/22 Головуючий в 1 інстанції: Мороз А. О. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Джабурія О.В. суддів - Вербицької Н.В. - Кравченка К.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, Державної судової адміністрації України про стягнення суддівської винагороди в сумі 106 434,90 грн, - ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ 02 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, Державної судової адміністрації України, в якому просив суд: - стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, Державної судової адміністрації України в солідарному порядку 106 434,90 грн. суддівської винагороди за листопад 2022 року. В обґрунтування своїх вимог позивач пояснив, що працює на посаді судді Ленінського районного суду м. Миколаєва. В листопаді 2022 року суддівська винагорода йому не виплачувалась на підставі ст. 119 ч. 3 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України), яка після внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX, передбачає, що за мобілізованими працівниками зберігаються лише місце роботи і посада, але не середній заробіток. В цій частині позивач послався на рішення Ради суддів України від 5 серпня 2022 року №24, в якому наголошується, що суддям, які увільнені від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації, в повному розмірі виплачується суддівська винагорода та всі доплати до посадового окладу. Також позивач вважає, що при нарахуванні суддівської винагороди ТУ ДСА України в Миколаївській області, в якості розрахункової величини, слід застосувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2022 року і який Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» закріплено на рівні 2 481 грн. За розрахунком позивача, в такому разі, належна йому за листопад 2022 року суддівська винагорода складає 106 434,90 грн. Представник відповідача, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, позов не визнав. Свою позицію аргументував тим, що наказом голови Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19 липня 2022 року, на підставі ст. 119 ч. 3 КЗпП України, виплата ОСОБА_1 суддівської винагороди припинена у зв`язку з призовом останнього на військову службу. На переконання представника відповідача, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачає можливості виплати судді, який не здійснює правосуддя через призов на військову службу, суддівської винагороди або середнього заробітку. Для визначення розміру суддівської винагороди позивача з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2 481 грн. не має підстав, так як Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» окремо для суддів визначена така розрахункова величина, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», який складає 2102 грн. і саме виходячи з цього показника ТУ ДСА України в Миколаївській області повинно розраховувати суддівську винагороду позивача. За наявності правової норми, яка окремо для суддів визначає розмір прожиткового мінімуму, відповідач не вправі не виконувати її приписи. Представник відповідача, Державної судової адміністрації України, правом подати відзив не скористався, будь-яких заяв (клопотань) до суду від нього не надходило. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (м. Миколаїв, вул. Фалєєвська, 14, 54001, ЄДРПОУ 26299835), яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) суддівської винагороди за листопад 2022 року. Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (м. Миколаїв, вул. Фалєєвська, 14, 54001, ЄДРПОУ 26299835) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) суддівську винагороду за листопад 2022 р. з урахуванням висновків суду в цій справі. У задоволенні позовної вимоги про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області та Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 в солідарному порядку 106 434,90 грн. суддівської винагороди за листопад 2022 року - відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового про відмову у задоволенні позовних вимог. 03.04.2023 року від Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області надійшло доповнення до апеляційної скарги, яке не приймається судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки подане в порушення вимог ч.1 ст.303 КАС України. Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА Указом Президента України «Про призначення суддів» від 17 жовтня 2019 року № 760/2019 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Ленінського районного суду м. Миколаєва безстроково. З 01 березня 2022 року і до теперішнього часу ОСОБА_1 увільнений від роботи у зв`язку з призовом на військову службу. 19 липня 2022 року головою Ленінського районного суду м. Миколаєва видано наказ № 12в/к/22 «Про припинення виплати середньомісячного заробітку ОСОБА_1 », яким з дати цього наказу позивачу припинено нарахування та виплата середнього заробітку. В якості правового обґрунтування наказу міститься посилання на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року № 2352-IX, яким змінено ст.119 ч. 3 КЗпП України в частині скасування збереження за мобілізованими працівниками середнього заробітку. За твердженням позивача, за листопад 2022 року суддівська винагорода йому не виплачувалась. Позивач вважає, що такі дії відповідачів є протиправними, а тому звернувся до суду з даним позовом. Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків. ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень. За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 135 ч. 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом, а саме Законом України «Про судоустрій і статус суддів» гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України. У рішенні від 08.04.2016 №4-рп/2016 у справі №1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя. Конституційний суд послідовно вказував, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів, встановлена система гарантій незалежності суддів не є їх особистим привілеєм; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід ємною складовою його статусу. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому. Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 (далі - Указ № 64/2022), затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався, останній раз 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб. Враховуючи вищезазначені обставини, як вже зазначалось судом першої інстанції позивача увільнено від виконання службових обов`язків у зв`язку з прийняттям на військову службу із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку до дня фактичної демобілізації відповідно до ч. 3 ст.119 КЗпП України. Станом на час прийняття позивача на військову службу ч. 3 ст.119 КЗпП України передбачала, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Законом України від 01.07.2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесено зміни до ч. 3 ст.119 КЗпП України, згідно яких виключено норму щодо нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації з 19.07.2022 року. Першочергово колегія суддів звертає увагу на те, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» взагалі не застосовує до будь-якого аспекту оплати роботи судді таку правову категорію як середній заробіток, а тому колегія суддів вважає, що норми ст.119 ч. 3 КЗпП України не можуть регулювати спірні правовідносини. Як встановлено судом апеляційної інстанції, протягом березня-липня 2022 року ОСОБА_1 виплачувалась суддівська винагорода. З серпня 2022 року суддівська винагорода позивачу не виплачувалась на підставі Закону України від 01.07.2022 року №2352-ІХ. Колегія суддів наголошує, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що, в свою чергу, виключає можливість застосовування до правовідносин стосовно виплати суддівської винагороди будь-які інші закони та/або підзаконні нормативні акти, у тому числі КЗпП України та Закон України від 01.07.2022 №2352-ІХ. З наведеного слідує, що при наявності розбіжностей чи колізій між Законом України «Про судоустрій і статус суддів» і будь-яким іншим нормативним актом, навіть законом, в питанні виплати суддівської винагороди застосуванню підлягають норми саме Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які мають пріоритет. Таким чином, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачає будь-яких обмежень у виплаті суддівської винагороди тим суддям, які проходять військову службу у зв`язку з мобілізацією, а тому така категорія суддів має право на отримання суддівської винагороди в повному розмірі, встановленому цим Законом. Доцільно зазначити, що Рада суддів України у рішенні № 24 від 05.08.2022 також звертала увагу розпорядників бюджетних коштів органів судової влади, що суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 11-р/2018. Отже, судді, які на даний час знаходяться в лавах Збройних сил України мають всі законні підстави отримувати суддівську винагороду у повному обсязі. Зважаючи на те, що ОСОБА_1 не здійснює правосуддя внаслідок проходженням військової служби у Збройних Силах України, виконує конституційний обов`язок із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, беручи до уваги конституційні гарантії незалежності суддів, пріоритетності норм Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» над іншими нормами законодавства України, колегія суддів дійшла висновку, що позивачу підлягає виплаті суддівська винагорода у повному обсязі. Таким чином, відповідачі безпідставно не нарахували та не виплатили позивачу суддівську винагороду за листопад 2022 року, у зв`язку з чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню. Щодо твердження позивача, що розмір його суддівської винагороди за листопад 2022 року має бути розрахований із прожиткового мінімуму в розмірі 2481 грн., колегія суддів зазначає наступне. Так, відповідно до частини 3 статті 135 Закону України від 02.06.2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402), базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. У частині четвертій цієї ж статті зазначено, що якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб, до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додаткового застосовується регіональний коефіцієнт 1,1. У частині 5 статті 135 Закону №1402 вказано, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу. Розмір щомісячної доплати позивачу становить 30 відсотків посадового окладу. Згідно частині 3 статті 4 Закону України від 15.07.1999 року №966-XIV «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 15.12.2020 №1082-IX (далі - Закон №1082) встановлено, що у 2022 році прожитковий мінімум на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: - дітей віком до 6 років: з 1 січня - 2100 гривень, з 1 липня - 2201 гривня, з 1 грудня - 2272 гривні; - дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2618 гривень, з 1 липня - 2744 гривні, з 1 грудня - 2833 гривні; - працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні; - працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; - працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2102 гривні; - працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; - осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1934 гривні, з 1 липня - 2027 гривень, з 1 грудня - 2093 гривні. Стаття 7 Закону №1082 чітко встановлює розмір прожиткового мінімуму з 1 січня 2022 року, який підлягає застосуванню для визначення базового розміру посадового окладу судді, який становить 2102,00 грн., і саме ця сума правомірно має бути використана відповідачем- Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, при розрахунку суддівської винагороди позивача за листопад 2022 року. Оскільки відповідне положення статті 7 Закону №1082 не було визнано таким, що не відповідає Конституції України, то його застосування має бути обов`язковим для відповідачів в силу вимог частини 2 статті 19 Конституції України. Отже, враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції щодо визначення розміру прожиткового мінімуму, з якого повинна бути розрахована суддівська винагорода помилковими. Крім цього, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив та вважав передчасними вимоги позивача щодо стягнення з відповідачів конкретно визначену ним суму суддівської винагороди за листопад 2022 р., оскільки ТУ ДСА України в Миколаївській області в цьому місяці суддівську винагороду позивачу взагалі не нараховувала. Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області задовольнити частково. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2023 року змінити, виклавши мотивувальну частину з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України. Головуючий суддя Джабурія О.В. Судді Вербицька Н. В. Кравченко К.В.