Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/4471/22

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 квітня 2023 р.м.ОдесаСправа № 400/4471/22 Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т. О. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О., суддів Зуєвої Л.Є. та Коваля М.П., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 січня 2023 року (суддя Гордієнко Т.О., м. Миколаїв, повний текст рішення складений 20.07.2021) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, Державної судової адміністрації України про стягнення коштів,- В С Т А Н О В И В: 10 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, Державної судової адміністрації України, в якому просив стягнути в солідарному порядку з відповідачів на свою користь 106 434,90 грн суддівської винагороди за вересень 2022 року. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 січня 2023 року адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з ТУ ДСА України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 суддівську винагороду за вересень 2022 року в сумі 81 873 грн. з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні доплат до посадового окладу та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування поданої скарги зазначається, що нездійснення правосуддя у зв`язку з мобілізацією до Збройних Сил України не обумовлені поведінкою позивача, а є виконанням конституційного обов`язку, тому відсутні підстави для обмеження доплат до посадового окладу. Відповідач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає апеляційному перегляду справи. В іншій частині рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржувалося, що, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, обумовлює межі перегляду даного судового рішення апеляційним судом. Справа розглянута судом першої інстанції за правилами загального позовного провадження. Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів у разі, в тому числі, відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Указом Президента України "Про призначення суддів" №760/2019 від 17.10.2019 позивача призначено на посаду судді Ленінського районного суду м. Миколаєва безстроково. В лютому 2022 року ОСОБА_1 був призваний на військову службу до Збройних Сил України за мобілізацією. 19 липня 2022 року головою Ленінського районного суду м. Миколаєва видано наказ "Про припинення виплат середньомісячного заробітку ОСОБА_1 ", яким з 19 липня 2022 припинено нарахування та виплату середньомісячного заробітку судді Ленінського районного суду м. Миколаєва ОСОБА_1 у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період. У вересні 2022 ОСОБА_1 суддівську винагороду виплачено не було, що зумовило останнього звернутися до суду з даним позовом про її стягнення з ДСА та ТУ ДСА у розмірі 106 434,90 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що суддівська винагорода за вересень 2022 року становить 106 434,90 грн., виходячи з розрахунку: 2 481 грн. х 30 х 1,1 + 30%, де 2 481 грн. прожитковий мінімум, визначений статтею 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2022 рік". Заперечуючи проти позовних вимог, ТУ ДСА в Миколаївській області у відзиві на позовну заяву зазначило, що як розпорядник коштів нижчого рівня повинно нараховувати та виплачувати у період з 01.01.2022 року суддівську винагороду із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2 102 грн., встановлених Законом України "Державний бюджет України на 2022 рік". Ухвалюючи рішення про стягнення з ТУ ДСА на користь позивача 81 873 грн. (2 481 грн. х 30) суд першої інстанції дійшов висновку, що суддівська винагорода позивачу має виплачуватись без доплат до посадового окладу. Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Так, частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Отже, суди, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, у першу чергу мають з`ясувати, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Частиною першою статті 135 "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом, а саме Законом України "Про судоустрій і статус суддів" гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України. У рішенні від 08.04.2016 №4-рп/2016 у справі №1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя. Конституційний суд послідовно вказував, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів, встановлена система гарантій незалежності суддів не є їх особистим привілеєм; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому. Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022 (далі - Указ № 64/2022), затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та діяв під час виникнення спірних правовідносин. Як вбачається з матеріалів справи 19.07.2022 року Ленінський районний суд м. Миколаєва видав наказ №12ос/г/22 "Про припинення виплат середньомісячного заробітку ОСОБА_1 " з підстав внесення змін до частини третьої статті 119 Кодексу законів про правцю України на підставі Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", який набрав чинності 19.07.2022 року. Так, внесення зазначених змін частина третя статті 119 КЗпП України передбачала, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" частину третю статті 119 КЗпП України змінено, а саме виключено норму щодо нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації з 19.07.2022. Оскільки Закон України "Про судоустрій і статус суддів" взагалі не застосовує до будь-якого аспекту оплати роботи судді таку правову категорію як середній заробіток, колегія суддів вважає, що норми частини третьої статті 119 КЗпП України не можуть регулювати спірні правовідносини. До того ж варто наголосити, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що, в свою чергу, виключає можливість застосовування до правовідносин стосовно виплати суддівської винагороди будь-які інші закони та/або підзаконні нормативні акти, у тому числі КЗпП України та Закон України від 01.07.2022 №2352-ІХ. З наведеного слідує, що при наявності розбіжностей чи колізій між Законом України "Про судоустрій і статус суддів" і будь-яким іншим нормативним актом, навіть законом, в питанні виплати суддівської винагороди застосуванню підлягають норми саме Закону України "Про судоустрій і статус суддів", які мають пріоритет. Таким чином, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" не передбачає будь-яких обмежень у виплаті суддівської винагороди тим суддям, які проходять військову службу у зв`язку з мобілізацією, а тому така категорія суддів має право на отримання суддівської винагороди в повному розмірі, встановленому цим Законом. Доцільно зазначити, що Рада суддів України у рішенні №24 від 05.08.2022 також звертала увагу розпорядників бюджетних коштів органів судової влади, що суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 11-р/2018. Отже, судді, які на даний час знаходяться в лавах Збройних сил України, мають всі законні підстави отримувати суддівську винагороду у повному обсязі. Зважаючи на те, що позивач не здійснює правосуддя внаслідок проходженням військової служби у Збройних Силах України, виконує конституційний обов`язок із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, беручи до уваги конституційні гарантії незалежності суддів, пріоритетність норм Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" над іншими нормами законодавства України, позивачу підлягає виплаті суддівська винагорода у повному обсязі. Частиною другою статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Згідно з частиною четвертою статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються регіональні коефіцієнти. З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про те, що позивачу має виплачуватися суддівська винагорода без доплат до посадового окладу, є помилковим. Як вже зазначалося вище, в іншій частині рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржувалося, що, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, обумовлює межі перегляду даного судового рішення апеляційним судом. Підсумовуючи вищевикладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права, що є підставою для зміни судового рішення у відповідній частині. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За приписами частини першої та частини другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відтак, апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню. Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 січня 2023 року змінити в мотивувальній частині, виклавши в редакції цієї постанови. Абзац другій резолютивної частині рішення суду викласти в наступній редакції: «Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду в повному обсязі за вересень 2022 року у відповідності до частини другої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" з утриманням податків та обов`язкових платежів з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні.» В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 січня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення апеляційного суду, або з дня вручення учаснику справи повного судового рішення. Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко Суддя Л.Є.Зуєва Суддя М.П.Коваль