Постанова 4857 № 260/7864/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/7864/24 пров. № А/857/7721/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Кузьмича С. М., суддів Курильця А.Р., Мікули О.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 січня 2025 року (ухвалене головуючим суддею Дора Ю.Ю. у м. Львові) у справі № 260/7864/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області та Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна казначейська служба України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Позивач звернулася до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просила: визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 31.08.2024, виходячи із встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, на 01.01.2022 в розмірі 2481,00 грн, на 01.01.2023 в розмірі 2684,00 грн та на 01.01.2024 у розмірі 3028,00 грн; зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 31.08.2024, виходячи із встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, на 01.01.2022 у розмірі 2481,00 грн, на 01.01.2023 в розмірі 2684,00 грн та на 01.01.2024 у розмірі 3028,00 грн; визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.08.2024 включно, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн; зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.08.2024 на підставі частим 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а саме: у 2021 році - з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн, у 2024 році 3028,00 грн з урахуванням виплачених сум та з проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів. В обґрунтування позовних вимог вказувала на те, що за період з 01.01.2021 по 01.10.2023 та з 24.06.2024 по 23.09.2024 року обчислення суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення позивача було проведено у відповідності до +4 посилання, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, на рівні 2102 грн. Однак, відповідно до приписів спеціального законодавства позивачеві повинна бути нарахована суддівська винагорода та допомога на оздоровлення, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме: - за весь 2021 рік встановленого станом на 01.01.2021 в розмірі 2270 грн; - за весь 2022 рік - встановленого станом на 01.01.2022 в розмірі 2481 грн; - з 01.01.2023 по 01.10.2023 - встановленого станом на 01.01.2023 в розмірі 2684 грн; за період з 24.06.2024 по 23.09.2024 - встановленого станом на 01.01.2024 в розмірі 3028 грн. Внаслідок цього, розмір суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення позивача за вказаний період не відповідає розміру, установленому спеціальним законом, у зв`язку із чим, позивач не погоджується із сумою виплаченої йому суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення та вважає, що відповідачами порушено право на належне матеріальне забезпечення та право на володіння майном в розумінні статті 1 частини 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.10.2024 було повернуто позовну заяву в частині позовних, що стосуються спірного періоду з 02.10.2023 по 23.06.2024. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.01.2025 адміністративний позов задоволено. Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII, а тому позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди, яка повинна обчислюватися з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого станом: на 01.01.2021 складає 2270 грн, на 01.01.2022 - 2481 грн, на 01.01.2023 - 2684 грн, на 01.01.2024 - 3028 грн. Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. Зокрема в апеляційній скарзі зазначає, що затвердження розміру прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період є виключною компетенцію Верховної Ради України. Колегія суддів наголошує, що невідповідність Закону України «Про державний бюджет України» на кожен рік положенням Конституції України може бути підставою для прийняття виключно Конституційним Судом України рішення щодо їх неконституційності. Однак, положення ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України» наразі є чинними, неконституційними у встановленому законодавством порядку не визнавались. Статтею 147 Основного Закону питання про відповідність Конституції України, законів України віднесено до виключної компетенції Конституційного Суду України. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати, з наступних підстав. З матеріалів справи слідує, що Указом Президента України «Про призначення суддів» від 15.07.2020 № 276/2020 позивача призначено на посаду судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області (а.с.10). Наказом в.о. голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області «Про зарахування до штату суду ОСОБА_1 » від 27.07.2020 № 308/02-06 позивача зараховано з 27.07.2020 у штат Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області (а.с. 9). Наказом в.о. голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області «Про зарахування стажу роботи та встановлення доплати судді ОСОБА_1 » від 29.07.2020 № 317/02-06 позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20% посадового окладу (а.с. 11 на звороті). В той же час, як вказує позивач, за період з 01.01.2021 по 01.10.2023 та з 24.06.2024 по 23.09.2024 обчислення суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення позивача було проведено у відповідності до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» № 1082-ІХ, статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» № 1928-ІХ, статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» № 2710-ІХ та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» № 3460-IX, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, на рівні 2102 грн. Позивач, не погодившись з діями відповідача, вважаючи, що розмір суддівської винагороди має бути розрахований із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, відповідно до ст. 7 Закону України Про Державний бюджет на відповідний рік, встановленого Законом України «Про судоустрій і статус суддів», звернулася до суду з цим позовом. Оскільки учасники справи не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, то в силу приписів статті 308 КАС України, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Згідно приписів статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України № 1402-VIII) закріплено, що він визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд. Частиною першою статті 4 Закону №1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII(яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Частиною п`ятою статті 135 Закону № 1402-VIII встановлено, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків; більше 5 років - 20 відсотків; більше 10 років - 30 відсотків; більше 15 років - 40 відсотків; більше 20 років - 50 відсотків; більше 25 років - 60 відсотків; більше 30 років - 70 відсотків; більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу. Водночас пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 1 січня 2017 року, встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017. Закон України «Про прожитковий мінімуму» (далі Закон № 966-XIV) дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень. Згідно зі статтею 1 цього Закону прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. Частиною третьою статті 4 Закону № 966-XIV визначено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження. Поряд з тим статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України» на 2021 рік разом із встановленням на 01.01.2021 прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн, був введений такий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102,00 грн. Такі ж норми щодо прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (2102 грн) наявні й в Законах України «Про державний бюджет України на 2022 рік» та «Про державний бюджет України на 2023 рік», «Про державний бюджет України на 2024 рік». Колегія суддів наголошує, що наведені приписи цих законів є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому, застосовуючи їх у спірних правовідносинах ТУ ДСА України в Закарпатській області діяло на законних підставах. Питання наявності підстав для застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом про Держбюджет станом на 1 січня календарного року, для розрахунку посадового окладу судді було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду. Так, у постанові від 24.04.2025 по справі № 240/9028/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне. Безсумнівно, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі №966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо. Водночас, законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні. Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді. З метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13.07.2023 у справі №280/1233/22 та 21.03.2024 у справі №620/4971/23, і зазначила про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого вона відступила, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду. Оскільки відповідно до частини третьої статті 142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці прямо залежить від розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, тому колегія суддів вважає, що наведені висновки Великої Палати Верховного Суду є ревалентними до даної справи. Колегія суддів зазначає, що враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 24.04.2025 у справі №240/9028/24, для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, повинен застосовуватись прожитковий мінімум для працездатних осіб відповідно до абзацу п`ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», а саме: 2102,00 грн. За наведеного правового регулювання, змісту та обсягу фактичних передумов, які спричинили спір у цій справі, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди та допомоги на оздоровлення за спірні періоди, яка повинна обчислюватися із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого станом на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, на 01.01.2022 в розмірі 2481,00 грн, на 01.01.2023 в розмірі 2684,00 грн та на 01.01.2024 у розмірі 3028,00 грн, позаяк у спірних правовідносинах відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Колегія суддів зазначає, що у спірних правовідносинах відсутні підстави вважати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати судді суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за спірні періоди обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, відтак такі задоволенню не підлягають. Відповідно до ст. 317 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення та ухвалює нове, коли має місце неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було частково неправильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з порушенням норм матеріального права з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється. Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області задовольнити. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 січня 2025 року у справі № 260/7864/24 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді А. Р. Курилець О. І. Мікула