Постанова 4857 № 300/5163/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 травня 2023 рокуЛьвівСправа № 300/5163/22 пров. № А/857/3492/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі : головуючого судді : Кухтея Р.В., суддів : Носа С.П., Шевчук С.М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2023 року (постановлену головуючим-суддею Панікаром І.В. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Івано-Франківську) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальний підтримки Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, в с т а н о в и в : У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальний підтримки Міністерства оборони України (далі - Івано-Франківський ОТЦКСП, відповідач), в якому просив визнати протиправними дії Івано-Франківського ОТЦКСП щодо відмови йому у підготовці та наданні до Головного управління пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - ГУ ПФУ, пенсійний орган) оновленої довідки про розмір грошового забезпечення, виходячи з розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 відповідно до вимог статей 43, 63 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб №2262-XII від 09.04.1992 (далі - Закон №2262), статті 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей №2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон №2011), з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України (далі - КМУ, Уряд) №704 від 30.08.2017 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (далі - Постанова №704) з обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії для проведення перерахунку основного розміру пенсії з 01.01.2018 та зобов`язати відповідача підготувати та надати до ГУ ПФУ довідку про розмір його грошового забезпечення станом на 01.03.2018 відповідно до Постанови №704 з повною інформацією за формою, передбаченою додатком 2 до постанови КМУ №45 від 13.02.2008 Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб для перерахунку та виплати пенсії з 01.03.2018 на підставі статей 8, 10, 43, 63 Закону №2262 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатного населення Законом на 01.01.2018 та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт та розряд відповідно до Постанови №704 та норм приміток додатків 1-14 до неї, надбавки за вислугу років (в розмірі 45%), з обов`язковим зазначенням відомостей про розміри додаткових видів грошового забезпечення. Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.02.2023 позовну заяву було залишено без розгляду. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить її скасувати та передати справу на розгляд суду першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що він звернувся до відповідача із заявою про видачу довідки про розмір грошового забезпечення для здійснення перерахунку пенсії з 01.01.2018. Проте, 04.11.2022 відповідач відмовив йому у видачі відповідної довідки. Вказує, що 13.12.2022 він звернувся з позовом до суду щодо оскарження відмови у видачі відповідної довідки та зобов`язання видати таку довідку. Таким чином вважає, що ним не порушено строк звернення до суду за захистом своїх прав. Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк. Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та передати справу на розгляд суду першої інстанції, виходячи з наступного. Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції прийшов до висновку, що з 03.02.2020 - дати оприлюднення повного тексту постанови Шостого апеляційного адміністративного суду по справі №826/6453/18 позивач повинен був дізнатися про втрату чинності пункту 4 Постанови №704 (в редакції постанови КМУ №103 від 21.02.2018). Крім того, в провадженні Івано-Франківського окружного адміністративного суду в 2022 році перебувала справа №300/386/22 за позовом позивача до пенсійного органу, до яких долучалися матеріали пенсійної справи з відповідними розрахунками розміру його пенсії. Також суд вказав на те, що пенсійні виплати здійснюються позивачу щомісяця, а тому позивач мав можливість помісячно отримувати від пенсійного органу відповідну інформацію про розмір його пенсії та розміру грошового забезпечення, з якого вона обрахована. Отже, суд дійшов висновку, що ще в 2022 році позивач знав або щонайменше мав би знати, що його пенсія обраховується з грошового забезпечення станом на 05.03.2019 і мав би знати, що його пенсія не обраховувалася з грошового забезпечення станом на 01.01.2018. Проте, колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, до яких суд прийшов з порушенням норм процесуального права, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1, 2 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно ч.3 ст.122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані приписами ст.123 КАС України. Зокрема, згідно з нормами ч.ч.1, 2 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Аналіз наведених вище норм вказує на чітку послідовність дій суду під час з`ясування поважності причин пропуску строку звернення до суду до відкриття провадження у справі. При цьому, принциповим моментом в такому порядку є забезпечення можливості позивачу належним чином обґрунтувати причини пропуску строку, передбаченого ст.122 КАС України. Для цього законодавцем передбачено обов`язкове винесення судом ухвали про залишення позову без руху і надання можливості вказати відповідні підстави для поновлення строку. Отже, в розглядуваному випадку суд, встановивши факт пропуску позивачем строку звернення до суду та визнавши неповажними підстави, вказані у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, правильно залишив позовну заяву без руху і надав можливість позивачу вказати інші підстави для поновлення строку. Згідно усталеної судової практики, поважними причинами пропуску строку звернення до суду з позовною заявою визнаються лише ті, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто, не залежать від волевиявлення особи, яка звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї. Порушення має місце як тоді, коли негативні наслідки вже настали, так і тоді, коли вони лише можуть настати з певною вірогідністю. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, зокрема, оскарження рішення (дії чи бездіяльність), письмові звернення з цього приводу, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. Умовами застосування наслідків пропуску строку звернення до суду є насамперед його пропуск, а також відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів. Водночас, визначаючи початок перебігу строку звернення до адміністративного суду, важливо встановити той момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення її прав. Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що заявлений позов стосується оскарження в судовому порядку відмови відповідача у підготовці та наданні до ГУ ПФУ довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 для перерахунку його пенсії з 01.01.2018. При цьому, у вказаній довідці визначення посадового окладу та окладу за військовим званням повинно здійснюватися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт та з обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії. Зверненню позивача до суду з даним позовом передувало скерування ОСОБА_1 до відповідача заяви від 27.10.2022 про підготовку та направлення спірної довідки до пенсійного органу. За результатами розгляду такої заяви відповідач надіслав позивачу лист від 04.11.2022 про відмову в підготовці та видачі зазначеної довідки через відсутність для цього відповідних правових підстав. У статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, включно, право на пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги. Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов, не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених статтями 22 та 64 Конституції України. Верховний Суд досліджував питання застосування процесуальних строків у правовідносинах, що виникають з пенсійного забезпечення у постанові від 15.09.2020 по справі №635/7878/16-а та дійшов висновку, що застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб`єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку, якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист. Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, в першу чергу, статтею 46, а право на судовий захист статтями 55 та

124. Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб`єкт владних повноважень або суд у випадку визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб`єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду, протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню. Суд касаційної інстанції наголосив, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32) наголошує, що « право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою» (пункт 33 рішення у справі Перетяка та Шереметьєв проти України від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя та юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (пункти 22-23 рішення у справі Мельник проти України від 28.03.2006, заява №23436/03, пункт 30 рішення у справі Наталія Михайленко проти України від 30.05.2013, заява №49069/11). Зазначена відмова прямо впливає на соціальне забезпечення позивача щодо можливості отримання пенсії у більшому розмірі. Тому застосування шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого частиною другою статті 122 КАС України, матиме наслідком неможливість реалізувати позивачем передбаченого статтею 51 Закону №2262 права на перерахунок пенсій у зв`язку зі зміною видів грошового забезпечення. Судом першої інстанції чітко та однозначно не з`ясовано питання, з якого конкретного часу розпочався перебіг шестимісячного строку звернення до суду. Водночас, названі судом обставини не враховують зміст даного позову, який стосується отримання позивачем від відповідача довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, при цьому спірні правовідносини не стосується перерахунку та виплати отримуваної позивачем пенсії. Висновки суду першої інстанції з посиланням на те, що строк звернення до суду слід обчислювати з 03.02.2020 (дати оприлюднення повного тексту постанови Шостого апеляційного адміністративного суду по справі №826/6453/18), колегія суддів вважає помилковими, оскільки право позивача не було порушено прийняттям Шостим апеляційним адміністративним судом постанови по справі №826/6453/18, а прийняттям рішення відповідача про відмову у видачі оновленої довідки. Позивач звернувся до адміністративного суду 13.12.2022 з вимогою визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у підготовці та наданні до ГУ ПФУ оновленої довідки про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2018 для перерахунку пенсії, викладеної в листі №9/1/2097 від 04.11.2022, тобто в межах шестимісячного строку. Колегія суддів звертає увагу, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено, що строк звернення до адміністративного суду з вимогою про видачу оновленої довідки розпочинає перебіг з дати, станом на яку визначається розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що строк звернення до адміністративного суду з вимогою про видачу оновленої довідки позивачем не пропущено. Суд першої інстанції не взяв до уваги вищенаведеного та дійшов передчасного висновку про залишення позовної заяви без розгляду. Стаття 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи. Відповідні положення Конвенції знайшли своє втілення також у статті 55 Конституції України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищає суд; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Право на розгляд справи означає право особи звернутися за захистом до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. Обов`язковою умовою дотримання цього права є те, що особі має бути забезпечена можливість реалізації зазначених прав без будь-яких обмежень, перешкод чи ускладнень. Можливість людини без перепон одержати судовий захист є головним змістовним аспектом поняття доступу до правосуддя. Так, розуміючи важливість дотримання оптимального балансу між забезпеченням реалізації права особи на доступ до правосуддя та принципом правової визначеності, ЄСПЛ сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи Белле проти Франції, Ільхан проти Туреччини, Пономарьов проти України, Щокін проти України тощо). Відтак колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду справи, а тому є підстави вважати, що висновок суду про залишення позовної заяви без розгляду є помилковим. Згідно ст.320 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, коли має місце неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання. Керуючись ст.ст.308, 311, 312, 315, 320, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2023 року по справі №300/5163/22 скасувати, а справу передати на розгляд суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук