Постанова 4816 № 578/817/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 травня 2023 року м.Суми Справа № 578/817/20 Номер провадження 22-ц/816/293/23 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач), суддів - Філонової Ю. О. , Рунова В. Ю. за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М., сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Сумський обласний державний нотаріальний архів, розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Великописарівського районного суду Сумської області від 23 грудня 2022 року в складі судді В`юник Н.Г., ухваленого в смт Велика Писарівка, повний текст якого складено 28 грудня 2022 року, в с т а н о в и в : 15 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу житлового будинку і земельної ділянки від 30 жовтня 2013 року, укладених між заявником і ОСОБА_2 , які посвідчені нотаріусом Краснопільської районної державної нотаріальної контори Вангородським В.В., зареєстровані в реєстрі № 1797 та № 1799 відповідно; стягнення з відповідачів 20000 грн моральної шкоди; витребування з незаконного володіння відповідачів житлового будинку з господарськими будівлями спорудами за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки за цією ж адресою з кадастровим номером 5922355100:01:005:0541, площею 0,0530га. Позовні вимоги мотивовані тим, що спірні будинок та земельна ділянка належали заявнику на праві власності, у будинку позивач був зареєстрований та проживав з 25 лютого 1969 року по 19 листопада 2019 року. У 2008 році до позивача звернулись відповідачі та запропонували здійснювати за ним догляд, надавати матеріальну допомогу в обмін на отримання у власність після його смерті спірного домоволодіння. Позивач погодився на такі умови і надав згоду на реєстрацію місця проживання відповідачів у будинку. 30 жовтня 2013 року відповідачі, діючи недобросовісно, замість договору довічного утримання уклали з позивачем договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки. Після укладання оспорюваних договорів позивач продовжував проживати у спірному будинку до поміщення його відповідачами у листопаді 2019 року до КУ «Сумський геріатричний пансіонат для ветеранів війни та праці», звідки племінниця позивача забрала його через 3 місяці. Заявник вважає, що в силу свого похилого віку та стану здоров`я він помилився щодо природи оспорюваних правочинів, прав і обов`язків сторін, які за ними виникають, що вплинуло на його волевиявлення під час укладення договорів купівлі-продажу замість договору довічного утримання. Рішенням Великописарівського районного суду Сумської області від 23 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 від 30 жовтня 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який посвідчений нотаріусом Краснопільської районної державної нотаріальної контори Вангородським В.В., зареєстрований у реєстрі за № 1797. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, що знаходиться адресою АДРЕСА_1 від 30 жовтня 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який посвідчений нотаріусом Краснопільської районної державної нотаріальної контори Вангородським В.В,, зареєстрований у реєстрі за № 1799. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 моральну шкоду на користь ОСОБА_1 в сумі 20000 грн, по 10000 грн з кожного. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 840,80 грн, по 420,40 грн з кожного. В решті позовних вимог відмовлено. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з рішенням суду не погодились та, посилаючись на незаконність і необґрунтованість рішення суду, невідповідність висновків суду обставинам справи, просять рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. Доводи скарги зводяться до того, що позивач самостійно розпорядився своїм майном з дотриманням вимог чинного законодавства. Вважають, що помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення не є підставою для визнання правочину недійсним. Після укладення спірних правочинів позивач продовжив проживати не у будинку, а у літній кухні. Ліки та продукти позивачу придбавались за його кошти, тобто не було факту утримання. Крім того, позивачу за придбані будинок та землю були передані кошти, а всього відповідачами за час володіння будинком було витрачено 300000 грн на поліпшення та ремонт. Позивачем не доведено, що на день укладення спірних правочинів він мав незадовільний стан здоров`я. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Верем`юк Д.А. просить скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. На думку представника позивача, суд першої інстанції встановив всі обставини, на які звертав увагу суд касаційної інстанції у постанові від 10 листопада 2021 року, а саме: тривале проживання сторін у спірному будинку, відсутність іншого житла у позивача, здійснення відповідачами догляду за позивачем, звернення позивача до суду по причині помилки у намірах та наслідках укладених правочинів. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , представника ОСОБА_1 адвоката Верем`юка Д.А., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 30 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 , який розташований на приватизованій земельній ділянці площею 0,0530 га, кадастровий номер 5922355100:01:005:0541 (т. 1 а.с. 18-21). На момент укладення договору в житловому будинку були зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Відповідачі були зареєстровані у будинку позивача з 11 вересня 2009 року (т. 1 а.с. 117-119, 120-121). Відповідно до п. 9 договору купівлі-продажу житлового будинку від 30 жовтня 2013 року сторони в присутності нотаріуса стверджують, що однаково розуміють значення та умови цього договору та його правові наслідки, договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правильно розуміють зміст цього договору; їх волевиявлення є вільним і відповідає внутрішній волі; договір не має характеру фіктивного та удаваного правочину; договір відповідає їх дійсним намірам; підписання договору є підтвердженням попередніх домовленостей, відсутності взаємних претензій щодо ціни будинку, проведення розрахунку та якісного стану житла. Згідно з п. 5 договору грошові кошти в сумі 50000 грн за житловий будинок ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 до підписання договору. Сторони підтвердили факт повного розрахунку за проданий житловий будинок з господарськими будівлями та відсутність взаємних претензій (п. 6 договору). 30 жовтня 2013 року нотаріусом Краснопільської районної державної нотаріальної контори Вангородським В.В. проведено державну реєстрацію права власності на житловий будинок за ОСОБА_2 (т.1 а.с. 22-24). 30 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0530 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 25-28). Згідно п. 2.1 вказаного договору грошові кошти в сумі 5000 грн за земельну ділянку ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 , до підписання договору. Сторони підтвердили факт повного розрахунку за продану земельну ділянку та відсутність взаємних претензій (пункт 3.5 договору). 30 жовтня 2013 року нотаріусом Краснопільської державної нотаріальної контори Вангородським В.В. проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 29-30). Згідно архівного витягу з додатку до розпорядження селищного голови від 19 лютого 2016 року № 5 вулиця Островського перейменована на вулицю Олександра Шкурка (т. 1 а.с. 150). Відповідно копії витягу з наказу Сумського геріатричного пансіонату для ветеранів війни та праці від 07 лютого 2020 року підопічний ОСОБА_1 , 1938 року народження, знятий з усіх видів державного забезпечення та виключений зі спискового складу пансіонату з 08 лютого 2020 року у зв`язку з вибуттям на постійне місце проживання до племінниці за адресою: АДРЕСА_2 . Підстава: особиста заява підопічного (т. 1 а.с. 15). ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 25 лютого 1969 року (т. 1 а.с. 149). ОСОБА_1 станом на 27 травня 2020 року знаходився на обліку в сімейного лікаря, йому встановлено діагноз гіпертонія II ст, деформація колінного суглобу з порушенням ходи, він може рухатись в межах своєї кімнати (т. 2 а.с. 45). Зареєстроване нерухоме майно у ОСОБА_1 відсутнє (т. 4 а.с. 100, 112). Свідок ОСОБА_4 , який є приватним нотаріусом, суду пояснив, що до нього звернувся покупець за консультацією з приводу документів для оформлення договору купівлі-продажу, а потім сторони з`явились для підписання договору. Сумнівів у повній цивільній дієздатності осіб, які укладали договір, у свідка не виникало, тому підстав для відмови у посвідченні договору не було. Було з`ясовано питання передачі грошових коштів, про що зазначено у договорі. Сторонам було надано примірники договору купівлі продажу для самостійного прочитання. Після прочитання договору зауважень від сторін не надійшло. Було з`ясовано добровільність укладення договору та роз`яснено, що розпорядником майна буде покупець. Питання де буде проживати продавець не з`ясовувалось. Гроші в його присутності не передавались. Оскільки особа з`явилась для посвідчення саме договору купівлі-продажу, консультації з приводу укладення договору довічного утримання та спадкового договору не надавались. Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем належним чином доведено факт укладення оспорюваних договорів внаслідок помилки з його боку. Відповідачі певний час надавали позивачу допомогу та здійснювали за ним догляд і саме це стало причиною їх переїзду у будинок позивача для спільного проживання, відповідачі були ініціаторами укладання оспорюваних правочинів. Натомість, позивач тривалий час залишався проживати з відповідачами після продажу домоволодіння, свого житла не мав, відповідачі надавали йому допомогу, викликали лікаря. Також суд вважав визначальними обставини стану здоров`я, віку та освіченості позивача та зазначив, що нотаріус не звернув уваги на те чи розуміє продавець умови договору у зв`язку зі старечим віком. Відповідачами не доведено факт передачі грошових коштів позивачу до укладення договорів. Таким чином, суд дійшов висновку про визнання оспорюваних правочинів недійними та стягнув з відповідачів по 10000 грн компенсації за заподіяну моральну шкоду, вважаючи суму компенсації розумною та справедливою. Водночас, суд відмовив у задоволенні вимоги про витребування спірного майна з володіння відповідачів, оскільки у спірних правовідносинах були договірні правовідносини, тобто домоволодіння перебуває у відповідачів на відповідній правовій підставі. Також суд дав оцінку заявленому відповідачами клопотанню про застосування до спірних правовідносин наслідків пропуску строку позовної давності, відхиливши при цьому доводи відповідачів про початок перебігу трирічного строку з моменту укладення оспорюваних правочинів, тобто 30 жовтня 2013 року, та взявши до уваги доводи представника позивача про те, що право звернення до суду у позивача виникло з моменту поміщення його до пансіонату 21 листопада 2019 року. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками місцевого суду з наступних підстав. Частиною 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Згідно з ч. 1, ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом. Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9 роз`яснено, що правочин, учинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент учинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Помилка, допущена внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін, не є підставою для визнання правочину недійсним. Правочини, вчинені внаслідок помилки належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов`язків сторін. Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 вважав, що при укладенні спірних договорів було узгоджено його довічне утримання як особи похилого віку. Таким чином, фактично позивач помилився відносно правової природи правочину. Похилий вік впливає на можливість правильного сприйняття позивачем певних фактів та обставин. Як правильно зазначив місцевий суд, приватний нотаріус поверхнево виконав свій обов`язок щодо роз`яснення правових наслідків укладення оспорюваних правочинів. Крім того, обставини реєстрації і проживання відповідачів в будинку позивача до укладення договорів купівлі-продажу, а також продовження проживання позивача після укладення правочинів лише підтверджують неправильне сприйняття ОСОБА_1 природи укладених правочинів, прав та обов`язків, які ними обумовлені. Крім того, суд апеляційної інстанції зважає на старечий вік позивача, що він за станом здоров`я дійсно потребував стороннього догляду, тому, укладаючи спірні договори, помилявся щодо правової природи правочинів, прав та обов`язків, які виникнуть після їх укладення між сторонами. Відтак, доводи апеляційної скарги про те, що позивач самостійно розпорядився своїм майном з дотриманням вимог чинного законодавства правового значення не мають. Доводи скарги з приводу того, що помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення дійсно не є підставою для визнання правочину недійсним, проте у спірних правовідносинах, крім зазначеного, також мають місце вік та стан здоров`я позивача. Доводи апеляційної скарги щодо того, що після укладення спірних правочинів позивач продовжив проживати не у будинку, а у літній кухні також не мають визначального значення, оскільки позивач продав відповідачам своє домоволодіння у цілому, тобто не лише житловий будинок і земельну ділянку, але і всі господарські споруди. В суді першої інстанції відповідачами не доведено факт реальної передачі відповідачами позивачу коштів за придбаний будинок і земельну ділянку, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є недоведеними. Крім того, є безпідставними доводи апеляційної скарги з приводу недоведення незадовільного стану здоров`я позивача та спростовуються письмовими доказами, наявними у матеріалах справи, зокрема довідкою з описом діагнозу хвороб ОСОБА_1 та зазначенням про те, що позивач може рухатись у межах своєї кімнати (т. 2 а.с. 45). Зазначене підтверджує не лише незадовільний стан здоров`я позивача, але і потребу у сторонньому догляді. Порушене в апеляційній скарзі питання вкладених особистих коштів відповідачами в ремонт та обслуговування будинку не є предметом спору у даній справі. Решта доводів апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтами норм матеріального закону. Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відтак, доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом фактичними обставинами справи та наведеними нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи в оскаржуваній частині судового рішення. Суд першої інстанції встановив всі обставини справи, додержуючись норм матеріального та процесуального права, зробив законний і обґрунтований висновок по суті спору під час ухвалення рішення у справі, належним чином давши оцінку наданим сторонами доказам, які є належними та достатніми для вирішення зазначеного спору. Ураховуючи викладені вище обставини та висновки місцевого суду, з якими повністю погоджується апеляційний суд, з підстав, викладених в апеляційній скарзі, рішення суду не може бути змінене чи скасоване. Ухвалюючи рішення у даній справі, місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну правову оцінку, дійшовши правильного висновку про часткове задоволення заявлених вимог позову. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Великописарівського районного суду Сумської області від 23 грудня 2022 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий - В. І. Криворотенко Судді: Ю. О. Філонова В. Ю. Рунов