Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/3923/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 травня 2023 рокуЛьвівСправа № 260/3923/21 пров. № А/857/3919/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2023 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, суддя (судді) в суді першої інстанції Луцович М.М., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Ужгород, дата складання повного тексту рішення не зазначено, В С Т А Н О В И В: 27 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Закарпатській області, в якому просила визнати протиправними та частково скасувати шляхом зменшення сум грошових зобов`язань податкові повідомлення-рішення № 0001391305 від 05 лютого 2019 року та № 0001411305 від 05 лютого 2019 року. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що після звернення до відповідача отримала копії Акту про результати документальної позапланової невиїзної перевірки № 1228/07-16-13-05/ НОМЕР_1 від 11 грудня 2018 року і податкових повідомлень-рішень № 0001391305 від 05 лютого 2019 року та № 0001411305 від 05 лютого 2019 року. Вважає такі податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, які слід скасувати шляхом зменшення сум грошових зобов`язань. Ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправними та часткове скасування шляхом зменшення сум грошових зобов`язань податкових повідомлень-рішень залишено без руху і встановлено строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з наступного дня після отримання копії цієї ухвали шляхом подання заяви про поновлення строків звернення до суду з обґрунтуванням поважності причин пропуску. На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху позивач 14 грудня 2022 року надіслала до Закарпатського окружного адміністративного суду заяву про поновлення строку звернення до суду. Заява була мотивована тим, що 01 червня 2021 року під час відвідування податкової інспекції з метою отримання консультації, яка не стосується предмету цього позову, вона випадково дізналася про наявність значної суми податкового боргу з податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Вказує, що тільки 01 червня 2021 року вперше дізналась про наявність значної суми податкового боргу з податку на доходи фізичних осіб та військового збору, що цілком відповідає і не порушує приписи частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно строків звернення до адміністративного суду, оскільки шестимісячний строк звернення до суду починає свій перебіг саме з 01 червня 2021 року. Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2023 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду по справі № 260/3923/21 відмовлено. Клопотання Головного управління ДПС у Закарпатській області про залишення позовної заяви без розгляду по справі № 260/3923/21 задоволено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень залишено без розгляду. Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення надсилалися ОСОБА_1 рекомендованим листом від 05 лютого 2019 року № 1342/1707-16-13-05-12 з повідомленням про вручення за податковою адресою, яка зазначена в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків. Однак, рекомендований лист № 8800023930264 з повідомленням про вручення повернутий на адресу Головного управління ДФС у Закарпатській області за закінченням терміну зберігання 12 березня 2019 року. Разом з тим, з даною позовною заявою про скасування податкових повідомлень-рішень від 05 лютого 2019 року № 0001391305 та № 0001411305 - позивач звернулася до суду тільки 27 серпня 2021 року, тобто з пропуском встановленого 6-місячного строку звернення. Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що судом першої інстанції не встановлено що саме і які конкретно документи були надіслані на її адресу, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази про перелік надісланих документів, а також відсутнє письмове підтвердження поштової служби, в якому були б зазначені причини невручення рекомендованого листа з повідомленням про вручення від 05 лютого 2019 року № 1342/1707-16-13-05-12. Вказує, що за аналогією із судовою практикою притягнення особи до адміністративної відпровідальності, листи, що повернулись із відміткою «за закінченням терміну зберігання», не є належно врученими. Звертає увагу на те, що тільки 01 червня 2021 року вперше дізналась про наявність значної суми податкового боргу з податку на доходи фізичних осіб та військового збору, тому шестимісячний строк звернення до суду слід відраховувати саме з 01 червня 2021 року. Крім того, зазначає, що з моменту винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень № 0001391305 і № 0001411305 від 05 лютого 2019 року, так і станом на день звернення до суду з даним позовом - відповідач не вживав жодних заходів, які були б спрямовані на примусове стягнення суми податкового боргу, такі як: надіслання податкової вимоги та/або стягнення суми заборгованості через виконавчу службу. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржувана ухвала є законною та обгрунтованою. Вказує, що податкові повідомлення-рішення від 05 лютого 2019 року № 0001391305, № 0001411305 направлені Головним управлінням ДФС у Закарпатській області Голомб-Корж В.І. листом від 05 лютого 2019 року №1342/1707-16-13-05-12, рекомендований лист № 8960007344360 з повідомленням про вручення повернутий на адресу Головного управління ДФС у Закарпатській області за закінченням терміну зберігання 12 березня 2019 року. Таким чином, стверджує, що позивач пропустила шестимісячний строк звернення до суду. У разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів (п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, 05 лютого 2019 року Головним управлінням ДФС у Закарпатській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 05 лютого 2019 року № 0001391305, № 0001411305 (а.с.19-22). Вищевказані податкові повідомлення-рішення надіслані ОСОБА_1 рекомендованим листом від 05 лютого 2019 року № 1342/1707-16-13-05-12 з повідомленням про вручення за податковою адресою, яка зазначена в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків. Однак, рекомендований лист № 8800023930264 з повідомленням про вручення повернутий на адресу Головного управління ДФС у Закарпатській області за закінченням терміну зберігання 12 березня 2019 року (а.с.89). Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду, оскільки її подано поза межами встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України шестимісячного строку звернення до суду без зазначення поважних причин його пропуску. Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав. Строк звернення до адміністративного суду врегульований статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України). Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший частини другої статті 122 КАС України ). За приписами частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Пунктом 56.18 статті 56 ПК України встановлено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Статтею 102 Податкового кодексу України врегульовано питання застосування строків давності визначення податкових зобов`язань, які становлять 1095 днів. Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Порушення прав, свобод чи інтересів особи це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї. Порушення має місце як тоді, коли негативні наслідки вже настали, так і тоді, коли вони лише можуть настати з певною вірогідністю. День, коли особа дізналася про порушення свого права, це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому термін «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строків звернення до суду, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції не встановлено що саме і які конкретно документи були надіслані на її адресу, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази про перелік надісланих документів. Колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими, з огляду на наступне. Частиною восьмою Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (далі Правила (у редакції, чинній станом на 05 лютого 2019 року), оператори поштового зв`язку надають послуги з пересилання внутрішніх та міжнародних поштових відправлень, поштових переказів. До внутрішніх поштових відправлень належать: поштові картки прості, рекомендовані; листи прості, рекомендовані, з оголошеною цінністю; бандеролі прості, рекомендовані, з оголошеною цінністю; секограми прості, рекомендовані; посилки без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю; прямі контейнери без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Частиною одинадцятою Правил визначено, що поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Відповідно до частини 19 Правил, внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю можуть прийматися для пересилання з описом вкладення та/або з післяплатою. Наведене в сукупності свідчить, що до інших видів листів крім листів з оголошеною цінністю опис вкладення не передбачений. З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність у податкового органу обов`язку направлення податкового повідомлення-рішення або будь-яких інших документів з описом вкладення та підписом працівника поштового зв`язку, оскільки цього не вимагало чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство. Щодо неотримання позивачем податкових повідомлень - рішень та повернення конверту на адресу податкового органу з відміткою відділення поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання», колегія суддів зазначає наступне. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі ПК України, в редакції чинній на 05 лютого 2019 року). Відповідно до пункту 45.1 статті 45 ПК України платник податків - фізична особа зобов`язана визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більш однієї адреси. Відповідно до п. 63.3 ст. 63 ПК України з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об`єктів оподаткування або об`єктів, які пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку). Згідно із пунктом 70.1 статті 70 ПК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, формує та веде Державний реєстр фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр). За приписами підпункту 70.2.4 пункту 70.2 статті 70 ПК України до облікової картки фізичної особи - платника податків та повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків) вноситься інформація про місце проживання, а для іноземних громадян - також громадянство. Відповідно до пункту 70.7 статті 70 ПК України фізичні особи - платники податків зобов`язані подавати контролюючим органам відомості про зміну даних, які вносяться до облікової картки або повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і мають відмітку у паспорті), протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання відповідної заяви за формою та у порядку, визначеними центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Відповідно до пункту 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику). Згідно з пунктом 58.3 статті 58 ПК України податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг. У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. Згідно з абзацом 6 пункту 42.4 статті 4 ПК України у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення. Відповідно до пунктів 3, 5 Розділу ІІІ Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 грудня 2015 року № 1204 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 січня 2016 року № 124/28254 (в редакції чинній на 05 лютого 2019 року), податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків - фізичній особі, якщо його вручено особисто такій фізичній особі чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження такої фізичної особи з повідомленням про вручення. Якщо пошта (поштова служба) не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення через відсутність за місцезнаходженням платника податків (посадових осіб платника податків), їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштою (поштовою службою) в повідомленні про вручення, із зазначенням причин невручення. Проаналізувавши наведені норми, колегія суддів зазначає, що податкове повідомлення-рішення, надіслане контролюючим органом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на податкову адресу платника податків, яка відповідає даним Державного реєстру та облікової картки платника, вважається врученим також у разі неможливості вручення адресату такого відправлення після проставлення поштовим органом відповідної відмітки з датою та причиною невручення. Контролюючий орган, не маючи інших правових механізмів для отримання персональних даних про платника податків, вправі розраховувати на актуальність (відповідність) даних облікової картки та, відповідно, у випадку недотримання платником податків приписів закону та невиконання обов`язку інформувати податковий орган про зміну своїх персональних даних, має нести ризик настання негативних наслідків такої поведінки. Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 826/17798/18 та від 23 вересня 2021 року у справі № 640/8096/19. Крім того, Судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 810/3116/18 зазначено, що відповідно до пункту 42.2. статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Судом також зазначено, що постійне неотримання поштової кореспонденції, яка направляється контролюючим органом на адресу платника податків є зловживанням останнім правом платника податків бути повідомленим контролюючим органом щодо прийнятих стосовно нього рішень. Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу на те, що обов`язку контролюючого органу щодо повідомлення платника податків про проведення відповідної перевірки кореспондує обов`язок такого платника добросовісно ставитись до отримання відповідної кореспонденції або повідомлень, крім того, необізнаність платника з наказом про проведення перевірки через нехтування або ухилення від виконання такого обов`язку без поважних причин не може бути в подальшому розцінена на користь останнього. У постанові від 09 жовтня 2018 року у справі № 820/1864/17 Верховний Суд зазначив, що добросовісний платник податків зобов`язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі невиконання цього обов`язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних для такого платника наслідків. При цьому, такий висновок у справі № 820/1864/17 Верховний Суд висловлював також при встановленому судами попередніх інстанцій факті виконання контролюючим органом вимог чинного податкового законодавства щодо направлення копії наказу про проведення перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків. Із матеріалів справи слідує, що оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення від 05 лютого 2019 року № 0001391305, № 0001411305 були направлені Головним управлінням ДФС у Закарпатській області за податковою адресою, яка зазначена в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, рекомендованим листом з повідомленням про вручення від 05 лютого 2019 року № 1342/1707-16-13-05-12 (№ 8800023930264) (а.с. 89). Рекомендований лист № 8800023930264 з повідомленням про вручення повернутий на адресу Головного управління ДФС у Закарпатській області за закінченням терміну зберігання 12 березня 2019 року (а.с. 90). Позивач не надавав відповідачу відомості про зміну даних, зокрема щодо зміни місця проживання, які вносяться до облікової картки або повідомлення. Доказів протилежного позивач до суду не надав та такі відсутні у матеріалах справи. Разом з тим, із позовною заявою про скасування податкових повідомлень-рішень від 05 лютого 2019 року № 0001391305, № 0001411305 - позивач звернулася до суду тільки 27 серпня 2021 року, тобто з пропуском встановленого шестимісячного строку звернення. Доводи скаржника про те, що з моменту винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідач не вживав жодних заходів, які були б спрямовані на примусове стягнення суми податкового боргу, такі як: надіслання податкової вимоги та/або стягнення суми заборгованості через виконавчу службу, є необгрунтованими, оскільки не стосуються предмета спору у цій справі та жодним чином не спростовують факту пропуску позивачем строку звернення до суду. Інших доказів для підтвердження обґрунтованих підстав щодо пропуску строку звернення до суду та необхідності поновлення останнього (позивач звернувся до суду через два з половиною роки після винесення спірних податкових повідомлень - рішень) позивачем не наведено. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis, пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21.2.2010 в справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заява №45783/05; пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08.04.2010 в справі «Меньшакова проти України», заява №377/02). Процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року в справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain» («Перез де Рада Каванілес проти Іспанії»), заява №28090/95). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна Держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (пункт 44 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року «Osman v. the United Kingdom» («Осман проти Сполученого Королівства»), заява №23452/94 та пункт 54 рішення від 19 червня 2001 року «Kreuz v. Poland» («Круз проти Польщі»), заява №28249/95). У рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008 (пункт 47, заява №3236/03) суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їхня свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Поважними причинами пропуску строку визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Згідно п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Згідно ч. 4 ст. 123 КАС України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для залишення адміністративного позову ОСОБА_1 без розгляду, оскільки позовну заяву подано до суду поза межами встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України шестимісячного строку звернення без зазначення поважних причин пропуску цього строку. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану ухвалу слід залишити без змін. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2023 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 260/3923/21 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги. Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Гінда В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 03 травня 2023 року.