Постанова 4856 № 560/4631/22

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/4631/22 Головуючий у 1-й інстанції: Польовий О.Л. Суддя-доповідач: Граб Л.С. 02 травня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Граб Л.С. суддів: Смілянця Е. С. Сторчака В. Ю. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 січня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та вимоги, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області (далі ГУ ДПС у Хмельницькій області), Державної податкової служби України (далі ДПС України), в якому з урахуванням зменшення позовних вимог, просила: -визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0005648-0414-2209 від 29.11.2020; -визнати протиправною та скасувати податкову вимогу форми "Ф" №10887-13 від 16.02.2021 з вказаною сумою 63010,22 грн. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 січня 2023 року позов задоволено: -визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення від 29.11.2020 №0005648-0414-2209 та податкову вимогу від 16.02.2021 №10887-13. Не погодившись з судовим рішенням відповідач-ГУ ДПС у Хмельницькій області, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання підлягає задоволенню, виходячи із наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі складу сільськогосподарського призначення загальною площею 976,7 кв.м, що розташована за адресою АДРЕСА_1 . Рішенням Китайгородської сільської ради від 12.06.2018 №7 про встановлення податку на майно на території сільської ради на 2019 рік затверджені ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Згідно з додатком 1 вказаного рішення ставки податку на об`єкти нежитлової нерухомості за 2019 рік для фізичних осіб становлять: резервуари, силоси та склади (код класифікації будівель та споруд 1252)1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв.м бази оподаткування. ГУ ДПС у Хмельницькій області нараховано позивачу податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2019 рік за ставкою 1,5 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати із такого розрахунку 62,59 грн х 976,7 кв.м = 61136,54 грн. 29.11.2020 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від №0005648-0414-2209, яким визначено ОСОБА_1 податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2019 рік в розмірі 61136,54 грн., а 16.02.2021 податкову вимогу №10887-13 на суму 63010,22 грн. Податкове повідомлення-рішення від №0005648-0414-2209 оскаржувалося позивачем до ДПС України. В подальшому, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом. Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обргунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає ПК України. Статтею 67 Конституції України регламентовано, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. П.6.1 ст.6 ПК України визначено, що податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу. За змістом пп.10.1.1 п.10.1 ст.10 ПК України одним із місцевих податків є податок на майно. В силу приписів пп.265.1.1 п.265.1 ст.265 ПК України податок на майно складається, зокрема, з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України передбачено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування, згідно з положеннями підпункту 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Відповідно до пп. 266.4.2 п. 266.4 ст. 266 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Згідно з пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку. Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 вказаного Кодексу встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Згідно п.266.2 ст.266 ПК України не є об`єктами оподаткування: а) об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також організацій, створених ними в установленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідного державного бюджету чи місцевого бюджету і є неприбутковими (їх спільній власності); б) об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення, визначені законом, в тому числі їх частки; в) будівлі дитячих будинків сімейного типу; г) гуртожитки; ґ) житлова нерухомість непридатна для проживання, у тому числі у зв`язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради; д) об`єкти житлової нерухомості, в тому числі їх частки, що належать дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, та особам з їх числа, визнаним такими відповідно до закону, дітям з інвалідністю, які виховуються одинокими матерями (батьками), але не більше одного такого об`єкта на дитину; е) об`єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб`єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність у тимчасових спорудах для здійснення підприємницької діяльності та/або в малих архітектурних формах та на ринках; є) будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку; ж) будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку; з) об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності громадських об`єднань осіб з інвалідністю та їх підприємств; и) об`єкти нерухомості, що перебувають у власності релігійних організацій, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, та використовуються виключно для забезпечення їхньої статутної діяльності, включаючи ті, в яких здійснюють діяльність засновані такими релігійними організаціями добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні тощо), крім об`єктів нерухомості, в яких здійснюється виробнича та/або господарська діяльність; і) будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від форми власності та джерел фінансування, що використовуються для надання освітніх послуг; ї) об`єкти нежитлової нерухомості державних та комунальних дитячих санаторно-курортних закладів та закладів оздоровлення та відпочинку дітей, а також дитячих санаторно-курортних закладів та закладів оздоровлення і відпочинку дітей, які знаходяться на балансі підприємств, установ та організацій, які є неприбутковими і внесені контролюючим органом до Реєстру неприбуткових установ та організацій. У разі виключення з Реєстру неприбуткових установ та організацій декларація подається платником податку протягом 30 календарних днів з дня виключення, а податок сплачується починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося виключення з Реєстру неприбуткових установ та організацій; й) об`єкти нежитлової нерухомості державних та комунальних центрів олімпійської підготовки, шкіл вищої спортивної майстерності, центрів фізичного здоров`я населення, центрів з розвитку фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю, дитячо-юнацьких спортивних шкіл, а також центрів олімпійської підготовки, шкіл вищої спортивної майстерності, дитячо-юнацьких спортивних шкіл і спортивних споруд всеукраїнських фізкультурно-спортивних товариств, їх місцевих осередків та відокремлених підрозділів, що є неприбутковими та включені до Реєстру неприбуткових установ та організацій. У разі виключення таких установ та організацій з Реєстру неприбуткових установ та організацій декларація подається платником податку протягом 30 календарних днів з дня виключення, а податок сплачується починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося виключення з Реєстру неприбуткових установ та організацій; к) об`єкти нежитлової нерухомості баз олімпійської та паралімпійської підготовки. Перелік таких баз затверджується Кабінетом Міністрів України; л) об`єкти житлової нерухомості, які належать багатодітним або прийомним сім`ям, у яких виховується п`ять та більше дітей. За визначенням наведеним у п. 14.1.129-1 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; будівлі промислові та склади; будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; інші будівлі. Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, клас 1252 "Резервуари, силоси та склади ". Цей клас включає: резервуари та ємності, резервуари для нафти та газу, силоси для зерна, цементу та інших сипких мас, холодильники та спеціальні склади. Цей клас включає також: складські майданчики, Цей клас не включає: сільськогосподарські силоси та складські будівлі, що використовуються для сільського господарства (1271), водонапірні башти (2222), нафтотермінали (2303). Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. Згідно пп. 3-4 «Порядку подання органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та органами, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, відомостей, необхідних для розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 476 від 31.05.2012р. (далі - Порядок №476) Мін`юст, територіальні органи і підрозділи ДМС подають до 15 квітня 2013 р., а у подальшому - щокварталу протягом 15 днів після закінчення податкового (звітного) кварталу контролюючим органам відомості станом на перше число відповідного кварталу. Мін`юст подає ДФС інформацію про об`єкти житлової га/або нежитлової нерухомості, у тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, у тому числі нерезидентів, із зазначенням прізвища, імені та по батькові фізичної особи, реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про не відповідному контролюючому органові і мають відмітку у паспорті), найменування юридичної особи та її податкового номера, адреси і типу нерухомого майна, його реєстраційного номера, загальної та житлової площі нерухомого майна, виду спільної власності (у разі коли таке майно належить на праві спільної власності), розміру частки у праві спільної власності (у разі, коли таке майно належить на праві спільної часткової власності), підстави виникнення права власності і дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Передача зазначеної інформації здійснюється на центральному рівні між Мін`юстом і ДФС в електронній формі телекомунікаційними каналами зв`язку. Формати інформаційних файлів, регламент передачі інформації, форма журналів обліку переданих та отриманих інформаційних файлів визначаються спільними актами Мін`юсту і Мінфіну. Порядок та процедуру подання Міністерством юстиції України Державній фіскальній службі України інформації про об`єкти житлової нерухомості та/або нежитлової нерухомості, у тому числі їх частки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, у тому числі нерезидентів, про землевласників або землекористувачів, а також про об`єкти незавершеного будівництва та зміну даних, які включаються до облікової картки фізичної особи - платника податків регулюється «Регламентом подання інформації, необхідної для забезпечення ведення обліку платників податків, а також обчислення та справляння податків і зборів», що затверджений наказом Міністерства юстиції України та Міністерством фінансів України від 02.11.2018 р. № 3424/5/874 «Щодо деяких питань подання інформації, необхідної для забезпечення ведення обліку платників податків, а також обчислення та справляння податків і зборів». Так, відповідно до інформаційних баз даних ДПС України та інформаційної довідки з Державного реєстр) речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об єктів нерухомого майна ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі сільськогосподарського призначення, загальною площею 976,7 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, згідно наданих відповідачем інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомою майна від 19.11.2021, Розділу «Інформація про зміни об`єкта нерухомого майна», площею 976.7 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 148036168224 08.05.2018 «нежитлове приміщення» змінено на «нежитлову будівлю складу». А «нежитлову будівлю складу» змінено на «нежитлову будівлю сільськогосподарського призначення» тільки 23.03.2021. Таким чином, станом на 2019 році об`єкт нерухомого майна, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та перебуває у власності ОСОБА_2 належав до «нежитлової будівлі складу», у зв`язку з чим відповідачем правомірно віднесено вищезазначений об`єкт нерухомого майна до класифікації об`єктів нежитлової нерухомості: резервуари, силоси та склади (код класифікації будівель та споруд 1252) та нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік за ставкою 1.5 відсоток від розміру мінімальної заробітної плати. Щодо посилання позивача на ряд документів, а саме-біржову угоду купівлі-продажу нерухомого майна від 15.08.2006, технічний паспорт від 16.04.2018 та довідку про технічних стан нерухомого майна від 20.04.2018 №118, відповідно до яких спірний об`єкт нерухомості станом на 2019 рік є нежитловою будівлею складу сільськогосподарського призначення, колегія суддів зазначає, що органи ДПС України є лише користувачами інформації про об`єкти нерухомості, які належать фізичним та юридичним особам, а внесення таких відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, входить до компетенції інших осіб-виконавчих органів сільських, селищних та міських рад,;акредитованих суб`єктів; державних реєстраторів прав на нерухоме майно; нотаріусів. Проте, матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 оскаржувалися записи щодо внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про нежитлову будівлю складу, загальною площею 976,7 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , або дії особи, що внесла такий запис. За змістом частини четвертої статті 9 КАС України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів. Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 КАС України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 73 КАС України). Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Водночас, у разі надання посадовою особою суб`єкта владних повноважень доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про правомірність прийнятого останнім рішення, позивач повинен спростувати ці доводи. З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що при прийняття спірного рішення та вимоги, відповідач діяв поза межами, та всупереч закону. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення. У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 304, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області задовольнити повністю. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 січня 2023 року скасувати. Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 , відмовити. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Граб Л.С. Судді Смілянець Е. С. Сторчак В. Ю.