Постанова Волинський апеляційний суд № 161/15497/16-ц

Справа № 161/15497/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Кирилюк В. Ф. Провадження № 22-ц/802/296/23 Доповідач: Федонюк С. Ю. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 квітня 2023 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Федонюк С. Ю., суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В., з участю: секретаря судового засідання Власюк О. С., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання недійсними кредитного договору та договорів забезпечення за апеляційною скаргою позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 грудня 2022 року, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулися до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 16 травня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБСР «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав грошові кошти у вигляді відновлювальної кредитної лінії у розмірі 90 000 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України на день укладення договору еквівалентно 454 500 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,00 % з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 13 травня 2022 року. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 16 травня 2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого останній передав в іпотеку банку нерухоме майно - чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності. Також на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 16 травня 2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк» ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір поруки, відповідно до умов якого остання зобов`язалась у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору. Посилаючись на те, що вказані договори були укладені всупереч вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», на вкрай невигідних умовах для позивачів, в іноземній валюті, без індивідуальної ліцензії банку, з порушенням принципів справедливості, з ознаками обману, з ненаданням достовірної інформації щодо умов договорів, ОСОБА_1 і ОСОБА_3 просили суд визнати недійними кредитний договір, договори іпотеки та поруки, які укладені 16 травня 2007 року. Справа розглядалась неодноразово. Рішенням Луцького місськрайонного суду Волинської області від 15 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року, у задоволенні позову було відмовлено. Постановою Верховного Суду від 15 липня 2021 року касаційну скаргу позивача ОСОБА_1 задоволено, вказані рішення судів першої та апеляційної інстанції скасовано і справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 грудня 2022 року відмовлено у задоволенні позовних вимог. Стягнуто з ОСОБА_3 у дохід держави судовий збір у розмірі 551,20 грн. Не погодившись із даним рішенням суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 подали спільну апеляційну скаргу, в якій покликалися на порушення судом норм процесуального та матеріального права, вважають оскаржуване рішення суду незаконним та таким, що підлягає скасуванню повністю з одночасним залишенням позову без розгляду. На обґрунтування апеляційної скарги покликались на те, що суд першої інстанції в порушення вимог ч. 2 ст. 128 ЦПК України під час розгляду справи жодного разу не повідомив позивачку ОСОБА_3 про дату, час і місце розгляду справи, хоч вона і просила розглянути справу за її відсутності. При цьому судом недопустимо проігноровано процесуальну норму п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, за імперативом якої суд повинен був постановити ухвалу про залишення позову без розгляду щодо ОСОБА_1 , якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи. Однак, суд не визнав явку ОСОБА_3 в судове засідання обов`язковою та жодного разу, як того вимагає закон, не повідомив її про дату, час та місце розгляду справи та не залишив без розгляду позов у зв`язку з повторною неявкою іншого позивача. Крім того, висновок суду про стягнення з ОСОБА_3 судового збору у розмірі 551,20 грн також є незаконним з огляду на те, що правомірність звільнення останньої від сплати судового збору відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 27 березня 2019 року в даній цивільній справі та Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі №14-57цс18. У відзиві на апеляційну скаргу АТ «Сенс Банк» заперечує проти доводів апеляційної скарги, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, а висновки суду законними та обґрунтованими. Просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити. Представник позивача також пояснив, що апеляційна скарга позивачів стосується лише незгоди із судовим рішенням у частині порушень ним процесуального права та стягнення судового збору з позивачки ОСОБА_3 , в решті рішення ними не оскаржується. Належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи позивач ОСОБА_3 не з`явилася в судове засідання, раніше подавала заяву про розгляд справи без її участі. Відповідач, який повідомлявся про час та місце розгляду справи, не з`явився, представником було подано заяву про розгляд справи за його відсутності, просив рішення залишити без змін, а тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за його відсутності на підставі наявних у справі матеріалів. Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Оскільки позивачами оскаржується рішення суду в частині додержання судом вимог процесуального права та щодо стягнення судового збору, а не по суті спору, тому колегія суддів переглядає його лише в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.367 ЦПК України. Заслухавши пояснення позивача та його представника, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги з огляду на таке. Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі при укладенні оспорюваних договорів діяли свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодилися з умовами цих договорів, без заперечення отримали кошти в іноземній валюті та певний час виконували умови договорів, а також доказів, які би давали підстави визнати недійсними оспорювані договори, позивачі суду не надали, тому суд дійшов висновку про безпідставність заявлених позовних вимог. Разом з тим, суд стягнув з ОСОБА_3 у дохід держави 551,20 грн судового збору, оскільки вважав, що на неї, як на поручителя, дія ст.22 Закону «Про захист прав споживачів» щодо пільг на сплату судового збору не поширюється. В повній мірі даним вимогам закону судове рішення не відповідає з наступних підстав. Дослідивши матеріали справи, апеляційним судом було встановлено, що дана цивільна справа перебуває в провадженні суду з 2016 року. Матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_3 подавала заяви до суду про розгляд справи за її відсутності. Вимоги позову підтримувала. При повторному розгляді справи її заява до суду першої інстанції датована 09 листопада 2021 року (а.с.139 т.3). Проте, як видно зі справи, позивач ОСОБА_3 про останні судові засідання, які призначались на 06 грудня 2022 року , 12 грудня 2022 року та 21 грудня 2022 року, судом першої інстанції не була повідомлена, хоча на попереднє засідання на 29 листопада 2022 року судом їй повістка направлялась (а.с.91 т.5). Разом з тим, позивача ОСОБА_1 , який не з`являвся в судові засідання на 12 та 21 грудня 2022 року, суд першої інстанції повідомляв шляхом надіслання смс-повідомлення на вказаний ним номер телефону (а.с. 122, 128 т.5). Від представника позивача ОСОБА_2 до суду надійшла заява від 12 грудня 2022 року про відкладення розгляду справи у зв`язку із його зайнятістю в іншій справі. Суд задовольнив його заяву і відклав розгляд справи на 21 грудня 2022 року. Позивач ОСОБА_1 в судове засідання повторно не прибув, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав. Зі змісту доводів апеляційної скарги вбачається, що позивач ОСОБА_1 зазначає, що він був належним чином повідомленим про час і місце судового розгляду справи. У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини друга, четверта статті 12 ЦПК України). Згідно з частиною третьою статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин. Частиною першою ст.223 ЦПК України встановлено, що неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомленими про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки (п.2 ч.3 ст. 223 ЦПК України). Відповідно до частини п`ятої статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи. Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення, у зв`язку із виникненням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому. Однією з підстав для залишення позову без розгляду є повторна, тобто двічі поспіль, неявка в судове засідання позивача, якщо від нього не надходило заяви про розгляд справи без його участі та існують перешкоди для такого розгляду. Отже, правом на залишення позову без розгляду суд наділений у разі неявки належним чином повідомленого позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і якщо його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи. У разі відсутності у позивача наміру брати участь у судовому засіданні, приписами процесуального закону передбачено подання позивачем заяви про розгляд справи за його відсутності. Тобто, право позивача як особи, яка подала позов та зацікавлена в його розгляді, не бути присутнім у судовому засіданні кореспондується з його обов`язком подати до суду відповідну заяву про розгляд справи за його відсутності. При цьому, саме у разі подання позивачем заяви про розгляд справи за його відсутності і лише в тому разі, якщо його нез`явлення перешкоджає розгляду справи, суд може визнати явку позивача обов`язковою та викликати його у судове засідання. Наведене, однак, не стосується випадків, коли позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору. Тобто, слід оцінювати можливість вирішення спору по суті за відсутності позивача у разі, якщо позивач не з`явився на виклик суду, але звернувся із заявою про розгляд цієї справи за його відсутності. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про доведеність неповідомлення позивачки ОСОБА_3 про час та місце розгляду справи, її повторну неявку в судове засідання та подання нею заяви про розгляд справи за її відсутності, що є підставою для скасування рішення суду в частині позовних вимог ОСОБА_3 до АТ «Сенс Банк» за результатами перегляду зазначеного рішення суду першої інстанції як незаконного та такого, що ухвалене з порушенням норм процесуального права. Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року). Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21) зазначено, що «обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою». Аналіз матеріалів справи, зокрема, апеляційної скарги, свідчить про те, що ОСОБА_3 обґрунтовувала свою апеляційну скаргу тим, що розгляд справи в суді першої інстанції відбувся за її відсутності та без повідомлення про місце, дату і час судового засідання. Тому відповідні доводи апеляційної скарги колегією суддів беруться до уваги. Разом з тим, щодо доводів апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 слід зазначити наступне. Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 подавав до суду заявку про направлення йому повідомлень про час та місце судового розгляду справи шляхом надіслання смс-повідомлень та зазначив номер свого телефону, та вважав, що він ознайомлений з датою проведення судового засідання. Відповідно до пункту 2 Порядку надсилання учасникам судового процесу текстів судових повісток у вигляді SMS-повідомлень, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 01 червня 2013 року № 73, текст судової повістки може бути надісланий судом учаснику SMS-повідомленням лише після подання ним до суду відповідної заявки. Така заявка оформлюється безпосередньо в суді або шляхом заповнення учасником форми, яка розміщена на офіційному веб-порталі Судової влади України. Така заявка в матеріалах справи є від ОСОБА_1 04.04.2022 року. Подібні правові висновки щодо порядку направлення судових повісток у вигляді SMS-повідомлень викладені в постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року по справі № 205/7595/15-ц, від 27 березня 2019 року по справі № 201/6092/17, від 4 листопада 2019 року по справі № 214/9062/15-ц, від 18 березня 2020 року по справі № 704/435/19-ц. Разом з тим, слід зауважити, що колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо ухвалення оскаржуваного рішення по суті позову, беручи до уваги тривалість судового провадження, яке було розпочате у листопаді 2016 року, процесуальну поведінку позивачів, значення остаточного вирішення справи для сторін, норми ч.3 ст.223 ЦПК України та ст.2 ЦПК України щодо завдань та засад цивільного судочинства, додержання принципу розумності строків розгляду справи, неприпустимості зловживання процесуальними правами. Колегія суддів вважає, що залишення позову без розгляду через повторну неявку позивача у даному випадку було правом, а не обов`язком суду першої інстанції, а тому доводи скарги в цій частині судом апеляційної інстанції не беруться до уваги. Оскільки, як вбачається з матеріалів справи та як ствердили позивач ОСОБА_1 і його представник ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційного суду, позовні вимоги обох позивачів - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були спільними, нероздільними та обґрунтовувались і підтримувались одними і тими ж обставинами та нормами закону і підтверджувались у суді одними доказами, то, зважаючи на відсутність у позивача ОСОБА_3 доводів щодо незаконності ухваленого судом першої інстанції рішення по суті позовних вимог, колегія суддів вважає, що в частині позову ОСОБА_3 слід рішення скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення про відмову в позові з підстав, наведених у рішенні щодо позову ОСОБА_1 , яке судом апеляційної інстанції залишено без змін. Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що суд безпідставно стягнув із ОСОБА_3 судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції, з огляду на таке. У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів. За основу приймається те, що стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів»). Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18) дійшла висновку, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права (ст. 22 «Про захист прав споживачів»). Отже, споживач, який пред`явив позов про захист прав споживачів, звільняється від сплати судового збору як за розгляд справи в суді першої інстанції, так і за апеляційний та касаційний її перегляд. Крім того, в даній справі Верховний Суд у постанові від 27 березня 2019 року при касаційному розгляді даної справи висловив таку ж правову позицію з даного питання. Наведеного суд першої інстанції не врахував та дійшов помилкового висновку про відшкодування судового збору за розгляд справи в суді за рахунок ОСОБА_3 . Відтак, рішення суду в цій частині підлягає скасуванню щодо стягнення з ОСОБА_3 відшкодування судового збору в сумі 551,20 грн. З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до відповідача та стягнення з неї судового збору з ухваленням нового судового рішення в цій частині про відмову в позові, а в решті рішення суду залишити без змін. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 грудня 2022 року в даній справі в частині позовних вимог ОСОБА_3 та стягнення судових витрат скасувати і в цій частині ухвалити нове судове рішення. В позові ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання недійсними кредитного договору та договорів забезпечення відмовити. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду впродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді