Постанова КЦС ВС № 161/15497/16-ц

Постанова Іменем України 04 вересня 2023 року м. Київ справа № 161/15497/16 провадження № 61-8354 св 23 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д., учасники справи: позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідач - акціонерне товариство «Сенс Банк», розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 грудня 2022 року у складі судді Кирилюк В. Ф. та постанову Волинського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Федонюк С. Ю., Матвійчук Л. В., Осіпука В. В., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до акціонерного товариства «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк») про визнання кредитного договору та договорів забезпеченнянедійсними. Позовна заява мотивована тим, що 16 травня 2007 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є акціонерне товариства «Альфа-Банк», яке змінило найменування на АТ «Сенс Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав грошові кошти у вигляді відновлювальної кредитної лінії у розмірі 90 тис. доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України на день укладення договору еквівалентно 454 500 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13 % з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 13 травня 2022 року. Цього самого дня на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_1 було укладений договір іпотеки, згідно з умовами якого останній передав в іпотеку банку нерухоме майно - чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності. Крім того, на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 16 травня 2007 року між банком, позичальником та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого остання зобов`язалась у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору. Посилаючись на те, що вказані договори були укладені на вкрай невигідних умовах і всупереч вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд визнати кредитний договір, договори іпотеки й поруки, які укладені 16 травня 2007 року, недійними. Короткий зміст судових рішень Справа судами розглядалася неодноразово. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 жовтня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено. Постановою Волинського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 жовтня 2020 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 15 липня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 жовтня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 61-4982св21). Судові рішення були скасовані з безумовних й обов`язкових підстав (пункт 2 частини першої статті 411 ЦПК України). Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 грудня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 551,20 грн. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачі при укладенні оспорюваних договорів діяли свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодилися з умовами цих договорів, без заперечення отримали кошти в іноземній валюті, користувалися ними та певний час виконували умови договорів. Доказів, які би давали підстави визнати оспорювані договори недійсними, позивачі суду не надали. Суд першої інстанції стягнув з ОСОБА_2 у дохід держави 551,20 грн судового збору, оскільки вважав, що на неї, як на поручителя, дія положень статті 22 Закону «Про захист прав споживачів» щодо пільг на сплату судового збору не поширюється. Постановою Волинського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 грудня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_2 та стягнення з неї судових витрат скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_2 до АТ «Сенс Банк» про визнання кредитного договору та договорів забезпечення недійсними відмовлено. У решті рішення суду залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 не була повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, що в силу пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є підставою для обов`язкового скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення, оскільки позивачка обґрунтовувала апеляційну скаргу такою підставою. Водночас ОСОБА_1 шляхом надіслання sмs-повідомлень був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи на підставі його відповідної заяви, що ним не заперечувалося, проте в судове засідання повторно не з`явився. Отже, врахувавши тривалість судового розгляду справи (з листопада 2016 року), процесуальну поведінку позивачів, значення остаточного вирішення справи для сторін, положення статті 2, частини третьої статті 223 ЦПК України щодо завдань та засад цивільного судочинства, додержання принципу розумності строків розгляду справи, неприпустимості зловживання процесуальними правами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про ухвалення рішення по суті позову, так як залишення позову без розгляду через повторну неявку позивача у цьому випадку було правом, а не обов`язком суду першої інстанції. Оскільки позовні вимоги позивачів: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , були спільними, нероздільними, обґрунтовувалися одними й тими самими обставинами, положеннями закону і доказами, враховувавши відсутність у ОСОБА_2 доводів в апеляційній скарзі щодо незаконності ухваленого судом першої інстанції рішення по суті позовних вимог, апеляційний суд вважав, що в частині позову ОСОБА_2 рішення суду першої інстанції слід скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові з підстав, наведених у рішення щодо позову ОСОБА_1 , яке апеляційним судом залишено без змін. Разом з тим, апеляційний суд не погодився із висновками суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 в дохід держави судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, оскільки позивачка пред`явила позов про захист прав споживача, а тому на підставі статті 5 Закону України «Про судовий збір», яка не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, звільнена від сплати судового збору як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просять оскаржувані судові рішення скасувати, а пред`явлений ними позов залишити без розгляду. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2023 року клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задоволено. Поновлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 грудня 2022 року та постанови Волинського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року. Відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Луцького міськрайонного суду Волинської області. Підставами касаційного оскарження зазначено пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 5 частини третьої статті 411 ЦПК України. У червні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мотивована тим, що суд першої інстанції у порушення вимог частини другої статті 128 ЦПК України під час розгляду справи не повідомив ОСОБА_2 про дату, час і місце розгляду справи, хоча вона і просила розглянути справу за її відсутності. При цьому судом проігноровано положення пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України, згідно з якими суд повинен був постановити ухвалу про залишення позову без розгляду щодо ОСОБА_1 , якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У липня 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ «Сенс Банк»на касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законним та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах «Осман проти Сполученого Королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року зазначив, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду, за своєю природою, потребує регулювання з боку держави. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації. Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. На осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними. У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору. Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи (пункт 3 частини першої статті 257 ЦПК України). Процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення закону пов`язані з принципом диспозитивності цивільного судочинства, за змістом якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами. Вказані наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути і поважними. Отже, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд повинен залишати позовну заяву без розгляду. Зазначена норма є імперативною та дисциплінує позивача як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він має право подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи. Правове значення у цьому випадку має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 759/6512/17 (провадження № 61-4437св20), від 07 грудня 2020 року у справі № 686/31597/19 (провадження № 61-15254св20), від 20 січня 2021 року у справі № 450/1805/18 (провадження № 61-2329св20), від 12 червня 2023 року у справі № 386/497/18 (провадження № 61-8305св21). Суди попередніх інстанцій, встановили, що ОСОБА_1 шляхом надіслання sмs-повідомлень був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи на підставі його відповідної заяви, що ним не заперечувалося, проте в судове засідання повторно не з`явився. Матеріали справи не містять належних доказів того, що судом визнано явку позивача у судове засідання обов`язковою. Врахувавши тривалість судового розгляду справи (з листопада 2016 року), процесуальну поведінку позивачів, значення остаточного вирішення справи для сторін, положення статті 2, частини третьої статті 223 ЦПК України щодо завдань та засад цивільного судочинства, додержання принципу розумності строків розгляду справи, неприпустимості зловживання процесуальними правами, суди дійшли правильного висновку про ухвалення рішення по суті позову, так як залишення позову без розгляду через повторну неявку позивача у цьому випадку було правом, а не обов`язком суду. Крім того, ОСОБА_1 не навів мотивів того, яким чином неявка позивача перешкоджає розгляду справи по суті, зважаючи на предмет та підстави заявленого позову, а також зібрані в ході розгляду справи докази. Інших доводів, а саме щодо суті спору, касаційна скарга не містить. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 грудня 2022 року в нескасованій при апеляційному перегляді частині та постанову Волинського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року залишити без задоволення. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Д. Д. Луспеник