Постанова КГС ВС № 924/544/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2023 року м. Київ cправа № 924/544/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Бенедисюка І.М. (головуючий), Колос І.Б., Малашенкової Т.М., за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М., представників учасників справи: позивача - Бейлик М.Б. (адвокат), відповідача 1 - Панькова О.Ю. (адвокат), Савчук А.С. (самопредставництво), відповідача 2 - не з`явився, третьої особи 1 - Курило Р.М. (адвокат), третьої особи 2 - не з`явився, третьої особи 3 - не з`явився, третьої особи 4 - не з`явився, третьої особи 5 - не з`явився, третьої особи 6 - не з`явився, третьої особи 7 - не з`явився, третьої особи 8 - не з`явився, третьої особи 9 - не з`явився, розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства "Буд Кепітал Менеджмент" на рішення господарського суду Хмельницької області від 28.11.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.02.2023 у справі за позовом приватного підприємства "Буд Кепітал Менеджмент" до: обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Рівненська брама"; дочірнього підприємства "Градобуд-Рівне" про визнання правочину недійсним, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 1: ОСОБА_1 ; ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 ; ОСОБА_7 ; ОСОБА_8 ; Управління капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. У серпні 2022 року приватне підприємство "Буд Кепітал Менеджмент" (далі - ПП "Буд Кепітал Менеджмент", позивач) звернулося до господарського суду Хмельницької області з позовом до обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Рівненська брама" (далі ОК "ЖБК "Рівненська брама", відповідач 1 ) та дочірнього підприємства "Градобуд-Рівне" (далі - ДП "Градобуд-Рівне", відповідач 2 ) про визнання недійсним договору уступки вимоги (цесії) від 18.06.2015 у редакції від 06.09.2016 (далі - Договір уступки вимоги), укладеного між відповідачами. 1.2. В обґрунтування позовних вимог ПП "Буд Кепітал Менеджмент" посилалося на те, що за оспорюваним Договором уступки вимоги ДП Градобуд-Рівне передало ОК ЖБК "Рівненська брама" всі права та обов`язки інвестора, яке мало за Угодою від 22.08.2007 №20. При цьому така уступка прав та обов`язків відбулася без згоди інших сторін Угоди від 22.08.2007 №20, що є порушенням підпункту другого пункту 1.5 зазначеної Угоди. За твердженням позивача, оспорюваний Договір уступки вимоги не містить положень про те, яка саме вимога та в якому обсязі у ДП "Градобуд-Рівне" існувала на час укладання оспорюваного Договору та відносно якої сторони цього Договору (боржника) направлена передана за ним вимога. 1.3. Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 06.10.2022 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 1: ОСОБА_1 (далі - третя особа 1); ОСОБА_2 (далі - третя особа 2); ОСОБА_3 (далі- третя особа 3); ОСОБА_4 (далі - третя особа - 4); ОСОБА_5 (далі - третя особа 5); ОСОБА_6 (далі - третя особа 6); ОСОБА_7 (далі - третя особа 7); ОСОБА_8 (далі - третя особа 8) та Управління капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі - третя особа 9).

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції 2.1. Рішенням господарського суду Хмельницької області від 28.11.2022 у справі №924/544/22 (суддя Видобовський О.Д.) відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним Договору уступки вимоги, у зв`язку із їх необґрунтованістю та зі спливом строку позовної давності. 2.2. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.02.2023 зі справи (колегія суддів: Крейбух О.Г., Миханюк М.В., Юрчук М.І.) змінено рішення місцевого господарського суду, шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції даної постанови. 2.3. Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано, зокрема, тим, що позивач не є стороною спірного договору та не довів належними засобами доказування у встановленому Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України) порядку порушення його прав і законних інтересів спірним договором. 2.4. За висновками суду апеляційної інстанції, встановлення факту відсутності у позивача порушеного права на момент вчинення оспорюваного правочину виключає можливість визнання його недійсним за позовом цієї особи та у даному випадку є єдиною підставою для відмови у позові. 2.5. При цьому, змінюючи мотивувальну частину рішення, апеляційний господарський суд виходив з того, що суд першої інстанції не з`ясувавши обставин щодо наявності порушеного права позивача на момент укладення оспорюваного Договору уступки вимоги, вдався до дослідження обставин дійсності чи недійсності цього Договору. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що в силу вимог статті 261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. У зв`язку із чим апеляційна інстанція виключила з описової та мотивувальної частини рішення місцевого суду висновки щодо необґрунтованості позовних вимог та про застосування строків позовної давності.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги 3.1. У касаційній скарзі ПП "Буд Кепітал Менеджмент" (далі - скаржник), з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 28.11.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.02.2023 зі справи №924/544/22; справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 4.1.1. В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України. 4.1.2. Зокрема, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми: статей 16, 203, 215 ЦК України без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 зі справи №910/8357/18; статей 215, 216 ЦК України без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24.04.2019 зі справи № 926/1172/18. 4.1.3. Також обґрунтовуючи підстави для подання касаційної скарги, позивач посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 16, 203, 215 ЦК України у взаємозв`язку зі статтею 512 ЦК України у подібних правовідносинах. Зокрема, у контексті спірних правовідносин щодо права заінтересованої особи на оспорення договору відступлення права вимога, яка не була стороною правочину і у якої станом на час укладання договору не існувало будь-яких прав відносно предмета Договору уступки вимоги, за умови, що такий договір має прямий вплив на права такої особи, що набуті нею за правочином укладеним пізніше. 4.1.4. ПП "Буд Кепітал Менеджмент" у касаційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні погодившись повністю з доводами позовної заяви зазначив про необґрунтованість позовних вимог. При цьому не навів обґрунтування та мотивів у чому полягає їх необґрунтованість. Висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог одночасно з підстав необґрунтованості позову та із застосуванням строку позовної давності не відповідають положенням статті 261 ЦК України та сталій судовій практиці щодо застосування строку позовної давності. 4.1.5. Крім того, за твердженням скаржника, незалежно від того коли позивач дізнався про порушення свого права, строк позовної давності встановлений статтею 267 ЦК України не сплив. Зокрема, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України був доповнений, зокрема пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину". Зазначений Закон України набрав чинності 02.02.2020, а тому на час дії установленого на території України карантину строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, були продовжені. У подальшому продовжено режим надзвичайної ситуації до 31.12.2022 для єдиної державної системи цивільного захисту на всій території України, шляхом внесення змін до розпорядження Кабінету міністрів України від 25.03.2020 №338 "Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації" карантин продовжено до 31.12.2022. Суд першої інстанції при застосуванні до спірних правовідносин строку позовної давності не врахував вищезазначених норм чинного законодавства та дійшов неправильного висновку про сплив строку позовної давності при зверненні позивача до суду з даним позовом. 4.1.6. Натомість суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив доводи і докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та не з`ясував, які наслідки впливу на права та законні інтереси позивача має оспорюваний Договір уступки вимоги. Суд апеляційної інстанції не врахував, що позивач має право на підставі статті 16, 203, 215, 512-520 ЦК України оспорювати Договір уступки вимоги, укладений між відповідачами, оскільки саме за оспорюваним договором не відбулось переходу будь-яких прав та обов`язків, водночас саме на підставі оспорюваного правочину, окремі фізичні особи висувають майнові претензії до ПП "Буд Кепітал Менеджмент". 4.1.7. Крім того скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій при розгляді цієї справи не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. 4.2. Доводи інших учасників справи 4.2.1. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 (третя особа 1) доводи касаційної скарги не визнає та просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін. 4.2.2. У відзиві на касаційну скаргу ОК "ЖБК "Рівненська брама" доводи касаційної скарги не визнає і погоджується із висновками судів попередніх інстанцій. Крім того, ОК "ЖБК "Рівненська брама" у своєму відзиві просить стягнути понесені ним судові витрати. 4.2.3. Інші учасники спору своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористались.

5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 5.1. 22.08.2007 між Управлінням капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради (Замовник), товариством з обмеженою відповідальністю "Реноме-Євробуд" (Інвестор 1) та ДП "Градобуд-Рівне" (Інвестор 2) укладено Угоду №20 (далі - Угода №20), предметом якої є дольова участь у будівництві житлових будинків з об`єктами соціально-культурного призначення на земельній ділянці орієнтовною загальною площею 4,7078 га на розі вулиць Костромської та Гагаріна у м. Рівному. 5.2. У подальшому 15.08.2014 головою депутатської інвестиційної комісії Рівненської міської ради затверджено нову редакцію Угоди №20, відповідно якої Управління капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради (замовник), товариство з обмеженою відповідальністю "Реноме-Євробуд" (Інвестор 1) та ДП "Градобуд-Рівне" (Інвестор 2) узгодили дольову участь у будівництві житлових будинків з об`єктами соціально-культурного призначення на земельній ділянці, орієнтовною площею 4,7078 га на розі вулиць Костромської та Гагаріна у м. Рівне. 5.3. Згідно з підпунктом 3.7 вищевказаної Угоди №20 Інвестор 2 отримує майнові права на 100% житлових приміщень (квартир) в об`єкті інвестування Інвестора 2 та 100% нежитлових приміщень в об`єкті інвестування Інвестора 2, які не належать до приміщень спільного користування квартир та нежитлових приміщень в об`єкті (сходових кліток, ліфтових шахт, приміщень для розміщення елементів внутрішньо-будинкових мереж загального користування тощо). 5.4. Відповідно до пункту 4.3 Угода діє протягом 5 (п`яти) років з моменту набрання чинності. 5.5. Як встановлено судами попередніх інстанцій, вищенаведені обставини встановлено у рішенні Рівненського міського суду від 15.05.2020 у справі №569/6009/19, яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 17.02.2022 та постановою Верховного Суду від 01.02.2023. 5.6. Суди встановили, що 18.06.2015 між ДП "Градобуд-Рівне" (Цедент) та ОК "ЖБК "Рівненська брама" (Цесіонарій) укладено Договір уступки вимоги (цесії), згідно з умовами якого Цедент (відповідач 2) відступив Цесіонарію (відповідач 1) у повному обсязі всі права та обов`язки Інвестора 2, що відносяться до будівництва за Угодою №20 та додаткових угод до неї, укладену між Замовником (третя особа 9), товариством з обмеженою відповідальністю "Реноме-Євробуд" (Інвестор 1) та ДП "Градобуд-Рівне". 5.7. Згідно з пунктом 1 Договору уступки вимоги права Цедента підтверджуються Угодою №20 (про дольову участь у будівництві житлових будинків з об`єктами соціально-культурного призначення на вулицях Костромській та Гагаріна у м. Рівному від 22.08.2007) та додатковими угодами до неї. Відповідно до пункту 3 Договору уступки вимоги оригінали Угоди №20 про дольову участь у будівництві житлових будинків з об`єктами соціально-культурного призначення на вулицях Костромській та Гагаріна у м. Рівному та додатковими угодами до неї передаються Цедентом Цесіонарію після виконання цесіонарієм пункту 4 даного договору і є його невід`ємною частиною. Пунктом 4 Договору уступки вимоги сторони передбачили, що оплата за передані Цедентом Цесіонарію права Інвестора 2 за Угодою №20 про дольову участь у будівництві житлових будинків з об`єктами соціально-культурного призначення на вулицях Костромській та Гагаріна у м. Рівному від 22.08.2007 та додаткових угод до неї визначаються сторонами окремим договором. У пункті 5 Договору уступки вимоги визначено, що Цедент зобов`язаний повідомити сторони Угоди №20 протягом 10 днів з моменту підписання цього договору. Згідно з пунктом 8 Договору уступки вимоги Цедент відповідає перед Цесіонарієм за недійсність переданого за цим договором права вимоги. 5.8. Судами також встановлено, що у подальшому 06.09.2016 між ДП "Градобуд-Рівне" (Цедент) та ОК "ЖБК "Рівненська брама" (Цесіонарій) укладено Нову редакцію договору уступки вимоги від 18.06.2015 (далі - Договір уступки вимоги в редакції від 06.09.2016), відповідно до пункту 1 якого Цедент передає Цесіонарієві, а Цесіонарій набуває належні Цедентові права та обов`язки Інвестора 2 у повному обсязі, що відносяться до будівництва кварталу житлової та громадської забудови на вулицях Костромській та Гагаріна у місті Рівному (І черга) за Угодою №20 та усіх додаткових угод, що є невід`ємною частиною основної Угоди. 5.9. Відповідно до пункту 2 Договору уступки вимоги в редакції від 06.09.2016, права Цедента підтверджуються Угодою, укладеною між Управлінням капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради, ТОВ "Реноме-Євробуд" та ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Градобуд-Рівне" та додаткових угод до неї. 5.10. Згідно з пунктом 3 Договору уступки вимоги в редакції від 06.09.2016, оригінали Угоди №20 та усі додаткові угоди до неї, кошторис, розрахунки та інше, якщо таке має місце передаються Цедентом Цесіонарію після підписання даного договору та скріплення печатками сторін і є його невід`ємною частиною. 5.11. Передані Цедентові Цесіонарію права Інвестора 2 в Угоді №20 вважаються оплаченими у повній мірі. Оплата Цесіонарієм згідно цього договору здійснювалася виконанням усіх своїх зобов`язань згідно з договором доручення від 18.06.2015 №18/16 (пункт 4 Договору уступки вимоги в редакції від 06.09.2016). 5.12. Цедент передає Цесіонарію право повідомити сторони Угоди №20 (про дольову участь у будівництві кварталу житлової та громадської забудови на вулицях Костромській та Гагаріна у місті Рівному) про уступку вимоги протягом 90 днів з моменту підписання цього договору (пункт 5 Договору уступки вимоги в редакції від 06.09.2016). 5.13. Цесіонарій зобов`язаний на протязі 90 календарних днів з дня укладення цього договору укласти Угоду №20 (про дольову участь у будівництві кварталу житлової та громадської забудови з торгово-розважальним центром на вулицях Костромській та Гагаріна у місті Рівному) у новій редакції де передбачено зміну сторони Інвестора 2 на Цесіонарія (пункт 6 Договору уступки вимоги в редакції від 06.09.2016). 5.14. Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (пункт 10 Договору уступки вимоги в редакції від 06.09.2016). 5.15. Відповідно до пункту 12 Договору уступки вимоги в редакції від 06.09.2016, після підписання цього договору всі попередні переговори та листування, попередні угоди та протоколи про наміри з питань, що так чи інакше стосуються цього договору втрачають юридичну силу. 5.16. У подальшому, 26.04.2017 між ДП "Градобуд-Рівне" та ОК "ЖБК "Рівненська брама" укладено договір про внесення змін та доповнень до Договору уступки вимоги в редакції договору від 06.09.2016 (далі - Договір про внесення змін від 26.04.2017), відповідно до пункту 2 якого на ОК "ЖБК "Рівненська брама" було покладено обов`язок укласти Угоду №20 в новій редакції, де передбачити заміну сторони Інвестора 2 на Цесіонарія (ОК "ЖБК "Рівненська брама"), а також до 01.05.2018 забезпечити здачу в експлуатацію першої, другої та третьої секції будівництва кварталу житлової забудови з торговельно-розважальним центром на вулицях Костромській та Гагаріна у м. Рівному. 5.17. Пунктом 3 Договір про внесення змін від 26.04.2017 сторони погодили внесення змін до пункту 11 Договору уступки вимоги та виклали його в такій редакції: "Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором. Сторони погодили, що Договір вважається розірваним у випадку невиконання Цесіонарієм обов`язку по здачі в експлуатацію до 01.05.2018 вищевказаної першої черги будівництва на вулицях Костромській та Гагаріна у м. Рівному". 5.18. Під час дії Договору уступки вимоги права і до його розірвання ОК "ЖБК "Рівненська брама" укладено з фізичними особами низку договорів пайової участі у будівництві кварталу житлової забудови з торговельно-розважальним центром на вулицях Костромській та Гагаріна у м. Рівному. Зокрема, договори пайової участі у будівництві було укладено з такими особами: ОСОБА_1 (справа №569/6009/19), ОСОБА_3 (справа №569/6033/19), ОСОБА_4 (справа №569/5998/19), ОСОБА_5 (справа №569/6078/19), ОСОБА_6 (справа №569/6011/19), ОСОБА_7 (справа №569/5966/19), ОСОБА_8 (справа №569/9308/19). 5.19. У рішенні Рівненського міського суду від 15.05.2020 зі справи №569/6009/19, яке залишене без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 17.02.2022 та постановою Верховного Суду від 01.02.2023 встановлено такі обставини: "Листом від 29.10.2018 ДП "Градобуд-Рівне" повідомило Управління капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради про те, що раніше 31.05.2018 ДП "Градобуд-Рівне" повідомляло про те, що у зв`язку з неспроможністю виконання ОК "ЖБК "Рівненська Брама" взятих на себе зобов`язань згідно Угоди №20 про дольову участь в будівництві кварталу житлової забудови з торговельно-розважальним центром на вулицях Костромській та Гагаріна у м. Рівному від 22.08.2007 та розірвано договір доручення від 18.06.2015 №18.06, укладений між ДП "Градобуд-Рівне" та ОК "ЖБК "Рівненська Брама", а також відкликано довіреність, видану 18.06.2015 на підставі вищевказаного договору. Враховуючи вказане, ТОВ "БУДТЕХ-ПРОМ" втратило статус генпідрядника у будівництві кварталу житлової забудови з торговельно-розважальним центром на вулицях Костромській та Гагаріна у м. Рівному, на підставі договору генерального підряду з виконання функцій служби Замовника від 01.07.2015 №01/07". 5.20. У постанові Волинського апеляційного суду від 28.05.2021 та у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду у від 17.03.2021 зі справи №569/9308/19 встановлено, що "За наслідками розірвання договору уступки вимоги (цесії) від 18.06.2015 в редакції від 06 вересня 20016 року всі права та обов`язки інвестора, передані ОК "ЖБК "Рівненська брама", були повернуті знову до ДП "Градобуд-Рівне"". 5.21. 17.10.2018 між ДП "Градобуд-Рівне" та ПП "Буд Кепітал Менеджмент" укладено інвестиційний договір, за умовами якого позивач зобов`язується організувати фінансування та будівництво об`єкту інвестування на вулицях Костромській та Гагаріна у м. Рівному, а ДП "Градобуд-Рівне" зобов`язується передати для ПП "Буд Кепітал Менеджмент" отримані під час укладення Угоди №20 та додаткових угод до неї майнові права на приміщення в об`єкті інвестування, які належать ДП "Градобуд-Рівне" на дату укладання цього договору. 5.22. 01.11.2018 між Управлінням капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради (Замовник), ДП "Градобуд-Рівне" (Інвестор) та ПП "Буд Кепітал Менеджмент" (Генеральний підрядник) було укладено договір генерального підряду, за умов якого Замовник зобов`язується здійснювати технічний нагляд на об`єкті, а генеральний підрядник та інвестор забезпечити виконання будівельних робіт з будівництва об`єкту, їх фінансування, прийняття виконаних робіт та на умовах, визначених цим договором. 5.23. Звертаючись з позовом у цій справі, ПП "Буд Кепітал Менеджмент" зазначає, що Договір уступки вимоги в редакції від 06.09.2016 порушує його права та законні інтереси, як особи, яка набула майнові права на приміщення в об`єкті інвестування за Угодою №20 та додатковими угодами до неї. 5.24. Позивач вважає, що Договір уступки вимоги в редакції від 06.09.2016 є недійсним, з огляду на положення підпункту 2 пункту 1.5 Угоди №20, оскільки ДП "Градобуд-Рівне" передало ОК "ЖБК Рівненська брама" усі права та обов`язки, яке підприємство мало за Угодою №20 без згоди Управління капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради та ТОВ " Реноме-Євробуд". 5.25. Позивач наголошує на тому, що відповідно до наведених положень Угоди №20 рішення щодо спільних справ, які випливають з цієї угоди, прижиматимуться сторонами за спільною згодою, якщо повноваження на одноособове прийняття рішень не надані стороні цієї угоди. 5.26. Також зазначає про те, що Договір уступки вимоги в редакції від 06.09.2016 не містить положень про те, яка саме вимога та в якому обсязі у ДП "Градобуд-Рівне" існувала на час укладання спірного Договору уступки вимоги та відносно якого боржника за Угодою №20. Будь-яких документів, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення за Договором уступки права вимоги ДП "Градобуд-Рівне" не передано ОК "ЖБК Рівненська брама". 5.27. Позивач вважає, що майнових прав на квартири у будівництві кварталу житлової забудови з торговельно-розважальним центром на вулицях Костромській та Гагаріна у м. Рівному станом на 18.06.2015, на час укладання Договору уступки права вимоги, ДП "Градобуд-Рівне" не мало, оскільки в силу положень пунктів 3.5 та 3.8 Угоди №20 майнові права на приміщення у Замовника будівництва виникли не раніше 22.07.2015 (дата реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт за №РВ 083152040551 на об`єкті будівництва), а Інвестора 2 (ДП "Градобуд-Рівне") виникають лише після підписання Акту розподілу площ, але в будь-якому разі також не раніше 22.07.2015. 5.28. З огляду на наведене, на думку позивача ДП "Градобуд-Рівне" станом на 18.06.2015, не маючи майнових прав на приміщення не могло їх передати ОК "ЖБК "Рівненська брама", у зв`язку з чим Договір уступки права вимоги в редакції від 06.09.2016 підлягає визнанню недійсним.

6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції 6.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 6.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 6.3. В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на: - пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи, що апеляційним господарським судом в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах від 28.11.2019 зі справи №910/8357/18, від 24.04.2019 зі справи №926/1172/18 щодо застосування приписів статей 16, 203, 215, 216 ЦК України; - пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 16, 203, 215 ЦК України у взаємозв`язку зі статтею 512 ЦК України у подібних правовідносинах; - пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи, що суди попередніх інстанцій при розгляді цієї справи не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій 7.1. Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання Договору недійсним за позовом особи, яка не є стороною такого правочину. 7.2. За доводами скаржника, оспорюваний правочин порушує його права, як особи, яка набула майнові права Інвестора 2 на приміщення в об`єкті інвестування за Угодою №20 та додатковими угодами до неї. У зв`язку з чим ПП "Буд Кепітал Менеджмент", керуючись частиною третьою статті 215 ЦК України, як заінтересована особа заперечує дійсність Договору уступки права вимоги в редакції від 06.09.2016 на підставах, встановлених законом та звернулося з цим позовом до суду. 7.3. У контексті доводів касаційної скарги, встановлених у справі обставин та висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд зазначає таке. 7.4. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. 7.5. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. 7.6. За частиною першою статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. 7.7. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. 7.8. Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. 7.9. Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням статей 55, 124 Конституцій України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право саме на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. 7.10. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), ніж положення Законів України, зокрема кодексів, порушене цивільне право чи інтерес підлягають судовому захисту у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію. Вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі №209/3085/20, від 22.09.2022 у справі №125/2157/19). 7.11. Статтями 203, 215 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом і повинен бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 7.12. Вирішуючи питання про недійсність правочину судам необхідно враховувати, що згідно зі статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. 7.13. У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. 7.14. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (рецисорний позов). 7.15. В силу статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. 7.16. Верховний Суд України неодноразово наголошував (постанови від 01.06.2016 у справі №920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), що під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. 7.17. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі №6-78цс13, від 11.05.2016 у справі №6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 17.06.2020 у справі №910/12712/19, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 19.02.2021 у справі N 904/2979/20 тощо. 7.18. В аспекті порушуваних у касаційній скарзі питань колегія суддів акціентує увагу на тому, що Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17, від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17, постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20. 7.19. Суд також звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №638/2304/17, від 27.01.2020 у справі №761/26815/17, від 19.02.2021 у справі №904/2979/20, згідно з якою: "Правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи". 7.20. Для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду з позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних з вчиненням такого правочину (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №910/23097/17). 7.21. За висновком об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17 особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено. При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19). 7.22. У контексті доводів касаційної скарги колегія суддів наголошує на тому, що в силу положень статей 215, 216 ЦК України у розгляді спору про визнання оспорюваного правочину недійсним за заявою заінтересованої особи необхідним є першочергово встановлення наявності підстав для оспорення правочину та встановлення обставин, чим порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес такої особи. При цьому, як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину. Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №450/1620/16-ц, від 28.09.2022 у справі №910/6165/21, від 25.08.2022 у справі № 922/1978/16 (922/2045/21), від 17.06.2021 у справі №961/12692/17, від 30.06.2021 у справі №925/889/20, від 7.23. Так, у справі, що переглядається позивач посилався на те, що оспорюваний правочин порушує його права, як особи, яка набула майнові права Інвестора 2 на приміщення в об`єкті інвестування за Угодою №20 та додатковими угодами до неї. 7.24. Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 18.06.2015 між ДП "Градобуд-Рівне" та ОК "ЖБК "Рівненська брама" укладено Договір уступки вимоги, який сторонами в подальшому викладено у новій редакції 06.09.2016, за умовами якого Цедент передає Цесіонарієві, а Цесіонарій набуває належні Цедентові права та обов`язки Інвестора 2, що відносяться до будівництва за Угодою №20 та додаткових угод укладених до неї. Предметом Угоди №20 у новій редакції від 15.08.2014, є дольова участь сторін у будівництві житлових будинків з об`єктами соціально-культурного призначення на земельній ділянці орієнтовною загальною площею 4,7078 га на розі вулиць Костромської та Гагаріна у м. Рівному. 7.25. Позивач, у свою чергу, обґрунтовуючи наявність свого порушеного права посилається на інвестиційний договір, укладений 17.10.2018 ним з ДП "Градобуд-Рівне" за яким він набув майнових прав на приміщення в об`єкті інвестування за Угодою №20 та додаткових угод до неї (житлових будинків з об`єктами соціально-культурного призначення на земельній ділянці орієнтовною загальною площею 4,7078 га на розі вулиць Костромської та Гагаріна у м. Рівному) та які належали ДП "Градобуд-Рівне" на дату укладення цього договору, тобто після укладення між відповідачами оспорюваного Договору уступки вимоги. 7.26. З огляду на те, що станом на момент вчинення оспорюваного Договору уступки вимоги позивач не був учасником спірних правовідносин та не мав жодних прав та обов`язків щодо майнових прав на приміщення в об`єкті інвестування за Угодою №20 та додаткових угод до неї (житлових будинків з об`єктами соціально-культурного призначення на земельній ділянці орієнтовною загальною площею 4,7078 га на розі вулиць Костромської та Гагаріна у м. Рівному), суд апеляційної інстанції і дійшов висновку про недоведеність останнім порушення його суб`єктивного цивільного права або інтересу саме на момент вчинення оспорюваного правочину, що є самостійною підставою для відмови в позові. 7.27. При цьому, судом апеляційної інстанції у розгляді даної справи, зокрема, враховано і те, що: 1) в матеріалах справи відсутні докази про те, що Договір від 26.04.2017 про внесення змін та доповнень до Договору уступки вимоги від 18.06.2015 в редакції договору від 06.09.2016 є розірваним у зв`язку з неможливістю виконання ОК "ЖБК "Рівненська брама" взятих на себе зобов`язань; 2) моментом початку існування будь-яких правовідносин між ПП "Буд Кепітал Менеджмент" та ДП "Градобуд-Рівне" є дата укладення інвестиційного Договору - 17.10.2018, за умовами якого ПП "Буд Кепітал Менеджмент" зобов`язується організувати фінансування та будівництво об`єкту інвестування на вулицях Костромській та Гагаріна у м. Рівному, а ДП "Градобуд-Рівне" зобов`язується передати для цього позивачу отримані під час укладення Угоди №20 та додаткових угод до неї майнові права на приміщення в об`єкті інвестування, які належать ДП "Градобуд-Рівне" на дату укладення цього договору. 7.28. Таким чином, з урахуванням вставлених судом апеляційної інстанції обставин, зокрема щодо набуття позивачем обсягу майнових прав за інвестиційним договором від 17.10.2018 належних ДП "Градобуд-Рівне" на дату укладення договору, Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про недоведеність позивачем порушення його суб`єктивного цивільного права або інтересу на момент вчинення відповідачами оспорюваного правочину. 7.29. Водночас Верховний Суд зазначає, що встановивши те, що оспорюваний правочин не порушує прав і законних інтересів позивача, суд першої інстанції необґрунтовано вдався також й до перевірки ефективності обраного позивачем способу захисту та правової оцінки по суті спору і не врахував того, що встановлена ним відсутність порушення прав та законних інтересів ПП "Буд Кепітал Менеджмент" є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19, від 16.10.2020 у справі №910/12787/17). 7.30. З огляду на наведене Суд зазначає про те, що надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних і правових підстав позовних вимог та заперечень проти них, апеляційний господарський суд, на відміну від місцевого господарського суду, дійшов вірного висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмовив у задоволенні позову виключно у зв`язку з відсутністю порушення прав і законних інтересів позивача. 7.31. В силу положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц. 7.32. Отже підставою для звернення до суду є наявність порушеного права та звернення про здійснення його захисту особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову, про що правильно зазначив суд апеляційної інстанції. 7.33. Щодо доводів касаційної скарги в частині неправильного тлумачення судом першої інстанції положень статті 261 ЦК України, Суд зазначає таке. 7.34. Як убачається з тексту рішення суду першої інстанції, мотивувальна частина рішення цього суду містить висновок про відсутність порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду та одночасно судом першої інстанції застосовано строк позовної давності. 7.35. Суд у даному спорі враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, згідно з яким: "За загальним правилом, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до відповідача у спорі. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем (такий правовий висновок викладений у постанові)". 7.36. Таким чином, Суд вважає обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції, що відмова судом першої інстанції у задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону та суперечить наведеним вище висновкам Верховного Суду щодо порядку застосування строку позовної давності. 7.37. З урахуванням викладеного у пунктах 7.28 - 7.32 цієї постанови колегія суддів не надає оцінки доводам скаржника в частині неправильного застосування судом першої інстанції положень пункту 12 "Прикінцевих та перехідних положень" ЦК України у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" у зв`язку з необґрунтованістю. 7.38. Як вже було зазначено у розділі 4 цієї постанови, постанова суду апеляційної інстанції у справі оскаржується позивачем також з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України. 7.39. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. 7.40. Ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. 7.41. Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Відтак, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини. 7.42. Проаналізувавши висновки, які викладені у наведених скаржником постановах Верховного Суду, які, за твердженням скаржника, не були враховані апеляційним господарським судом, Верховний Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що суд ухвалив оскаржувану постанову без урахування таких висновків, оскільки зміст оскаржуваної постанови не суперечить висновкам, на які посилається скаржник. Верховний Суд зазначає, що наведені скаржником постанови було прийнято судом касаційної інстанції з огляду на іншу фактично-доказову базу у відповідних справах, за інших обставин, встановлених у справі, і за інших поданих сторонами й оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) прийнято відповідні судові рішення. 7.43. Зокрема, у справі №910/8357/18 предметом спору було визнання недійсним фіктивного договору поруки, який було оскаржено Банком - кредитором однієї з сторін оспорюваного правочину (яка мала намір створити штучний розмір кредиторської заборгованості для створення умов неплатоспроможності та подальшого проведення процедури банкрутства); у справі №926/1172/18 предметом спору було визнання недійсним договору на постачання електроенергії, який було оскаржено одним з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, створеним частиною мешканців житлового будинку, при цьому судами у встановлено, що оспорюваний правочин було вчинено іншим Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку, яке було створене іншою частиною мешканців цього ж будинку. 7.44. Отже, у Верховного Суду немає підстав вважати, що висновки Верховного Суду щодо застосування приписів статей 16, 203, 215,216 ЦК України не були враховані у розгляді справи судом апеляційної інстанції. Крім того, у справі №926/1172/18 судами також встановлено відсутність порушення прав та законних інтересів позивача. 7.45. Так, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. 7.46. Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження. 7.47. Щодо посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 16, 203, 215 ЦК України у взаємозв`язку зі статтею 512 ЦК України у подібних правовідносинах, колегія суддів зазначає таке. 7.48. Пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. 7.49. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. 7.50. Отже, за наведених вище встановлених судами обставин справи, колегія суддів вважає за доцільне зауважити, що доводи скаржника про відсутність висновку суду касаційної інстанції є лише формою незгоди із рішеннями судів попередніх інстанцій по суті. Такі доводи позивача не містять у собі питань права чи правозастосування, які впливають на результат вирішення цього спору та не потребують втручання Верховного Суду. Колегія суддів вважає, що відсутні підстави для формування окремого правового висновку щодо застосування 16, 203, 215 ЦК України у взаємозв`язку зі статтею 512 ЦК України у зв`язку з тим, що застосування цих правових норм охоплюється загальними правовими висновками Верховного Суду у відповідній категорії спорів. 7.51. Що ж стосується посилання скаржника у доводах касаційної скарги на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України, то Верховний Суд зазначає, що умовою для застосування пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Проте у цій справі заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження судового рішення попередньої інстанції з посиланням на пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України не знайшли свого підтвердження. 7.52. Доводи касаційної скарги в цій частині переважно стосуються заперечення обставин, встановлених судом попередньої інстанції, та зводяться до їх переоцінки, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України. Судами попередніх інстанцій надано оцінку всім поданим сторонами доказам, до переоцінки яких, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України. 7.53. Водночас суд касаційної інстанції приймає доводи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, у тій мірі, в якій вони узгоджуються з викладеним у цій постанові. 7.54. Зважаючи на викладене у розділі 7 цієї постанови, наведені скаржником підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішень попередніх інстанцій.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 8.1. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. 8.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення. 8.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 8.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду, не підтвердилися та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою ПП "Буд Кепітал Менеджмент" у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу позивача слід залишити без задоволення.

9. Судові витрати 9.1. Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки Суд касаційне провадження за касаційною скаргою ПП "Буд Кепітал Менеджмент" в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу відповідача залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. 9.2. Клопотання відповідача 1 про розподіл судових витрат, понесених у суді касаційної інстанції, буде розглянуто у строки і спосіб, передбачені ГПК України. Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою приватного підприємства "Буд Кепітал Менеджмент" на рішення господарського суду Хмельницької області від 28.11.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.02.2023 у справі №924/544/22 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу приватного підприємства "Буд Кепітал Менеджмент" в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а рішення господарського суду Хмельницької області від 28.11.2022 (в редакції постанови суду апеляційної інстанції) та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.02.2023 у справі №924/544/22 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя І. Бенедисюк Суддя І. Колос Суддя Т. Малашенкова